36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
21.06.2013 р. Справа №18/1561/12
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Полтаваавтотранс", вул. Великотирнівська, 7, м. Полтава, 36028
до Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, вул. Зигіна,1, м. Полтава, 36000
про визнання недійсним рішення
Суддя: Солодюк О.В.
Представники сторін:
від позивача: Мар"янов І.В., дов. в протоколі, Бречко О.Г., дов. в протоколі
від відповідача: Андрущенко Л.М., дов. в протоколі
Суть спору: Розглядається позовна заява (з урахуванням заяви позивача від 18.10.12 р. (а.с. 137, том 1) та заяви про уточнення позовних вимог вх. № 8067 від 10.06.2013 р.(а.с.110, том 2) про визнання недійсними пунктів 2, 3, 4, 5, 6 рішення адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 03.07.12р. № 02/86-рш.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримують.
Відповідач у відзиві на позов та його повноважний представник в судовому засіданні проти позову заперечують, посилаючись на те, що протягом 2011 року діючі тарифи на приміські пасажирські перевезення були встановлені Розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації № 447 від 19.11.2009 р. та Розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації №183 від 04.05.2011 р.
Тарифна вартість (для приміських та міжміських маршрутів) установлюється шляхом множення покілометрового тарифу на відстань від початку маршруту до середини тарифної зони (пункт 2 Наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 25.05.2006 № 503 "Про затвердження Типових форм квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу на маршрутах загального користування").
Застосування додатково нарахованих 20% у повну вартість квитка є порушенням порядку визначення ціни у відповідності до Розпорядження ОДА. Це підтверджується, як зазначає відповідач, також відсутністю податкових накладних між перевізниками та ТзДВ «Полтаваавтотранс».
Відповідач у відзиві зазначає, що наказом ВАТ «Полтаваавтотранс» від 18.04.2008 р. № 58 встановлено розмір автостанційного збору - 10% від тарифної вартості проїзду при відправленні пасажирів з автостанції на маршрутах приміського та міжміського сполучення.
Тобто, автостанційний збір Товариством визначався правильно, без нарахування 20%. Даний факт, як зазначає відповідач, ще раз підтверджує обізнаність ТзДВ «Полтаваавтотранс» щодо завищення тарифної вартості проїзду на приміських маршрутах загального користування на 20 %.
Протягом першого півріччя 2011 року додатково нараховані 20% на тарифну вартість проїзду перераховувалися ТзДВ «Полтаваавтотранс» перевізникам, а починаючи з третього кварталу 2011 року - залишалися в розпорядженні ТзДВ «Полтаваавтотранс».
Крім того, фактичний розрахунок вартості квитків свідчить про обізнаність ТзДВ «Полтаваавторанс» щодо порядку встановлення вартості квитків на приміських маршрутах.
Вищезазначене свідчить, як стверджує відповідач, що ТзДВ «Полтаваавторанс» здійснювало продаж квитків споживачам за завищеними цінами (більше на 20% від тарифної вартості) всупереч розпорядженню голови Полтавської ОДА та пункту 12 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.96 №1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)».
Дане порушення зазначене в п. 2 резолютивної частини рішення від 03.07.2012 № 02/86-рш.
Відповідач у відзиві зазначає, що відносини ТзДВ «Полтаваавтотранс» та перевізників щодо реалізації квитків визначаються на підставі Договорів про надання послуг автостанцією перевізникові (далі - договір).
Згідно з пунктом 3.1 договору, «грошові кошти в розмірі 90% від суми вартості за тарифом реалізованих квитків (тобто чистої суми вартості за тарифом на перевезення, без урахування додаткових зборів та ПДВ), а також ПДВ на дану суму (застосовується тільки для договорів з перевізниками - платниками ПДВ на загальних умовах) підлягають перерахуванню на розрахунковий рахунок Перевізника».
Виходячи з цього, як зазначає відповідач, винагорода на користь ТзДВ «Полтаваавтотранс» за продаж квитків, відповідно до Договору про надання автостанційних послуг перевізникам, повинна становити 10% від суми вартості за тарифом реалізованих квитків без урахування додаткових зборів та ПДВ, оскільки Перевізники є платниками єдиного податку та, відповідно, не є платниками ПДВ.
Оскільки тарифна вартість квитків була завищена на 20%, то винагорода ТзДВ «Полтаваавтотранс», як вважає відповідач, відповідно, перевищувала 10%, передбачених Договором з перевізниками, так як залишалися в розпорядженні ТзДВ «Полтаваавтотранс».
Таким чином, відповідач зазначає, що ТзДВ «Полтаватавтотранс» збільшило свою винагороду шляхом завищення чистої тарифної вартості квитків на 20%, що призвело до збільшення повної вартості квитків для споживачів, та, відповідно, завищення винагороди ТзДВ «Полтаваавтотранс», яка визначалася, як 10% від суми вартості за тарифом реалізованих квитків з урахування додатково включених до тарифу 20%.
Дане порушення зазначене в пункті 3 резолютивної частини рішення від 03.07.2012 № 02/86-рш.
В рішенні, як зазначено у відзиві, в прямому значенні не застосовується поняття податку на додану вартість та автостанційного збору, що підтверджується повним текстом рішення.
В доповненнях до відзиву відповідач зазначає, що в Розпорядженнях голови Полтавської обласної державної адміністрації встановлено тарифи на перевезення пасажирів автобусами, які працюють на приміському сполученні у звичайному режимі руху, на відповідному рівні за один кілометр проїзду пасажира (грн./км) без урахування податку на додану вартість, що підтверджується повним текстом Розпоряджень.
В ході розгляду справи № 02-02-50/46-2012 в результаті аналізу інформації, відображеної ТзДВ «Полтаваавтотранс» у проданих квитках було встановлено, що з пасажирів окрім чистої тарифної вартості проїзду, затвердженої Розпорядженням голови Полтавської ОДА, ТзДВ «Полтаваавтотранс» стягувались додатково 20 %.
При цьому, автостанційний збір ТзДВ «Полтаваавтотранс» був визначений від тарифної вартості проїзду без урахування додаткових 20%.
За результатами проведеного дослідження, територіальним відділенням, як зазначає відповідач, було встановлено, що ТзДВ «Полтаваавтотранс» систематично здійснювало продаж квитків автомобільних перевізників за тарифною вартістю з урахуванням додаткових 20%, всупереч Розпорядженню Голови Полтавської ОДА, прийнятому відповідно до Постанови Кабіні Міністрів України від 25.12.1996 № 1548, що, в свою чергу, призвело до здорожчання повної вартості квитків для пасажирів.
Визначення ТзДВ «Полтаваавтотранс» та стягнення з пасажирів суми автостанційного збору у розмірах, визначених законодавством та внутрішніми документами автостанції, свідчить про обізнаність ТзДВ «Полтаваавтотранс» щодо порядку визначення чистої тарифної вартості квитків.
Окрім тарифної вартості проїзду та автостанційного збору, як зазначає відповідач, ТзДВ «Полтаваавтотранс» відповідно Постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1996 № 1523, стягувався з пасажирів страховий збір у розмірі 3% від тарифної вартості проїзду без додаткових 20%, що ще раз підтверджує обізнаність ТзДВ «Полтаваавтотранс» щодо порядку визначення чистої тарифної вартості квитків.
Виходячи з протоколу наради від 18.05.2011 року, в першому півріччі 2011 року додатково включені 20% у вартість проїзду перераховувались позивачем перевізникам, а, починаючи з ІІ півріччя 2011 року - з перевізників, що працюють на спрощеній системі оподаткування утримувались 20 % до державного бюджету. Але в листах - роз'ясненнях Державної податкової служби, як зазначає відповідач, не зазначено про стягнення 20 % ПДВ з суб'єктів господарювання - платників єдиного податку.
Строк вирішення спору продовжено згідно ч.3 ст. 69 ГПК України.
В судових засіданнях оголошувались перерви: 31.05.13 р. до 10.06.13 р. до 11 год. 30 хв., 10.06.13 р. до 14.06.13 р. до 11 год. 00 хв., 14.06.13 р. до 19.06.13 р. до 11 год. 00 хв., 19.06.13 р. до 21.06.13р. до 12 год. 00 хв.
В судовому засіданні 21.06.2013 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення виготовлено та підписано у відповідності ст. 84 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив:
03 липня 2012 року адміністративною колегією Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (відповідач) у справі №2-02-50/46-2012 було прийнято рішення № 02/86-рш (а.с. 11-17, том 1) про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (далі - рішення).
Вищезазначеним рішенням:
1. Визнано, що Товариство з додатковою відповідальністю «Полтаваавтотранс» за підсумками роботи за 2011 рік займає монопольне домінуюче становище на ринку автостанційних послуг, які надаються автомобільним перевізникам в межах Полтавської області з часткою 100%.
2. Визнано дії Товариства з додатковою відповідальністю «Полтаваавтотранс», які полягали в продажі квитків автомобільних перевізників пасажирам на приміських маршрутах за вартістю з урахуванням додаткових 20%, що не відповідає чинному законодавству, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку автостанційних послуг, які надаються автомобільним перевізникам на сегменті продажу квитків в межах Полтавської області за 2011 рік, що призвело до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання та споживачів (пасажирів), які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
3. Визнано дії Товариства з додатковою відповідальністю «Полтаваавтотранс» щодо обрахування винагороди Автостанції за обов'язкові автостанційні послуги при розрахунках з перевізниками, які здійснюють приміські пасажирські перевезення, як 10% від суми вартості за тарифом реалізованих квитків з урахуванням додаткових 20%, с порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку обов'язкових послуг автостанції, які надаються автомобільним перевізникам в межах Полтавської області за 2011 рік, що призвели до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
4. За порушення законодавства про захист економічної конкуренції, вказане в пункті 2 рішення, відповідно до абзацу другого частини другої статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» на Товариство з додатковою відповідальністю «Полтаваавтотранс» накладено штраф у розмірі 68 000,00 грн.
5. За порушення законодавства про захист економічної конкуренції, вказане в пункті 3 рішення, відповідно до абзацу другого частини другої статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» на Товариство з додатковою відповідальністю «Полтаваавтотранс» накладено штраф у розмірі 68 000,00 (шістдесят вісім тисяч)грн.
6. Зобов'язано Товариство з додатковою відповідальністю «Полтаваавтотранс» в двомісячний термін з дня одержання рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України здійснити перерахунок автомобільним перевізником кошти, отримані Автостанцією понад 10% від суми вартості за тарифом реалізованих квитків.
Позивач у позові посилається на те, що у ході розгляду справи № 02-02-50/46-2012 відповідачем було встановлено, що приміські пасажирські перевезення пасажирів на маршрутах загального користування здійснюють 108 перевізників. З них 14 перевізників є юридичними та фізичними особами-підприємцями - платниками податку на додану вартість (далі - ПДВ). Інші 94 перевізника є фізичними особами-підприємцями, які є платниками єдиного податку. Відповідно до підпункту 6 пункту 2 частини першої Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою КМУ від 18.02.1997 № 176 із змінами та доповненнями:
Вартість проїзду - сума, за якою автомобільний перевізник, автомобільний самозайнятий перевізник здійснює перевезення, що включає вартість за тарифом, страховий платіж та податок на додану вартість.
Позивач зазначає, що відповідач робить висновок про те, що податок на додану вартість включають лише для суб'єктів господарювання, які є платниками ПДВ, посилаючись на загальне поняття у Податковому кодексі України, де зазначено, що платники єдиного податку не є платниками податку на додану вартість до державного бюджету. Заперечення, подані ТДВ «Полтаваавтотранс», з приводу того, що усі податки були відображені в декларації з податку на додану вартість та сплачені до бюджету на основі Податкового кодексу України, роз'яснень Державної податкової адміністрації України та Державної податкової адміністрації в Полтавській області, не бралися відповідачем до уваги. В результаті чого, як зазначає позивач, було постановлено рішення про накладення на нього штрафу та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається також на Висновок №11 експертного економічного дослідження за листом від 10.07.2012 року (а.с.18-32, том 1).
В ході проведеного експертного економічного дослідження, як зазначає позивач, встановлено, що податок на додану вартість, включений до вартості квитків, що реалізувалися на маршрутах перевізників, платників єдиного податку, що обслуговують приміські та міжміські маршрути, у відповідності до вимог п. 185.1 ст. 185, п.п. 194.1.1 п. 194.1 ст. 194. п. 197.1.8.П. 197.1 ст.197, п. 189,4 ст. 189, п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України та листів Державної податкової адміністрації України № 6896/5/16-1516 від 09.06.2011 р. та Державної податкової адміністрації у Полтавській області №1155/10/31-145 від 10.05.2011 р. При цьому, сума податку на додану вартість, включена ТзДВ «Полтаваавтотранс» до вартості квитків, не збільшила винагороду ТзДВ «Полтаваавтотранс» до вартості квитків, не збільшила винагороду ТзДВ «Полтаваавтотранс» у вигляді автостанційного збору.
Позивач зазначає, що податок на додану вартість, що був сплачений пасажирами при продажі квитків автомобільних перевізників, платників єдиного податку, віднесений до податкового зобов'язання ТзДВ «Полтаваавтотранс», відображених в декларації з податку на додану вартість та сплачений до державного бюджету.
Податок на додану вартість, обрахований на вартість автостанційних послуг, які надаються пасажирам автостанціями, що належать ТзДВ «Полтаваавтотранс», при продажі квитків на автобуси автомобільних перевізників, платників єдиного податку, що обслуговують приміські та міжміські маршрути відповідає вимогам п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України. При цьому, як зазначає позивач, податок на додану вартість, який був сплачений пасажирами з автостанційного збору при реалізації квитків автомобільних перевізників, платників єдиного податку, віднесений до податкового зобов'язання ТзДВ «Полтаваавтотранс», відображений в декларації з податку на додану вартість та сплачений до державного бюджету.
В позові зазначено, що роз'яснення ТзДВ «Полтаваавтотранс» не бралися до уваги на протязі розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу, в результаті чого, пункти 2, 3, 4, 5, 6 рішення відповідача від 03.07.2012 року №02/86-рш у справі № 02-02-50/46-2012, прийняті за неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи та неправильного застосування норм матеріального права, а тому, як зазначає позивач, відповідно до статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" повинні бути визнані недійсними в судовому порядку.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши додані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 6 Податкового кодексу України встановлено, що податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
Згідно з п. 185.1 статті 185 Податкового Кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платника податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Статтею 194 Податкового Кодексу України встановлено, що податок на додану вартість додається до ціни товарів/послуг.
Статтями 195-197 Податкового Кодексу України не передбачено оподаткування за нульовою ставкою чи звільнення від оподаткування надання послуг автомобільним перевізникам та продажу квитків автомобільних перевізників, а тому позивач, як платник податку зобов'язаний утримувати податок на додану вартість і сплачувати його до відповідного бюджету.
В листі Державної податкової адміністрації України від 09.06.2011 р. за № 6896/5/16-1516 (а.с.33-34,том1) вказано, що діючі на сьогоднішній день норми Податкового кодексу України передбачають, що сума податку на додану вартість додається до ціни товарів/послуг (підпункт 194.1.1 пункту 194.1 статті 194 Кодексу).
При цьому платники - суб'єкти господарювання, здійснюючи продаж товарів/послуг, зобов'язані утримувати у споживачів таких товарів/послуг податок на додану вартість в складі їх вартості та вносити суму податку до бюджету, а покупці, які придбавають товари та споживають послуги (незалежно від того, чи вони є суб'єктами підприємницької діяльності чи ні), здійснюють компенсацію вартості таких товарів і послуг продавцям за цінами разом з податком на додану вартість.
Оподаткування податком на додану вартість операцій з реалізації квитків на перевезення пасажирів за дорученням перевізника через автостанцію здійснюється згідно договорів поруки, доручення, комісії у порядку, передбаченому пунктом 189.4 статті 189 Податкового Кодексу.
Базою оподаткування податком на додану вартість у автостанцій за операціями з продажу квитків є вартість пасажирського квитка. Автобусна станція, утримуючи з пасажира податок на додану вартість у складі вартості квитка, зобов'язана внести його до бюджету.
При цьому розрахунок суми, що підлягає сплаті до бюджету автостанцією, здійснюється виходячи з різниці між загальною сумою податку на додану вартість, отриманою від пасажирів у складі вартості квитків, та сумою податку, перерахованого перевізнику, за дорученням якого продаються квитки (за умови, що таким перевізником є особа, зареєстрована платником податку на додану вартість), і сумою податку з товарів (послуг), придбаних автостанцією з метою використання їх для надання послуг з продажу квитків.
Якщо перевізниками виступають особи, не зареєстровані платниками податку на додану вартість, то до бюджету автобусною станцією вноситься сума податку, що дорівнює різниці між загальною сумою податку на додану вартість, отриманою від пасажирів у складі вартості квитків, та сумою податку з товарів (послуг), придбаних автостанцією з метою використання їх для надання послуг з продажу квитків. У разі якщо автобусні станції отримують окремо винагороду за надані послуги, то зазначена сума оподатковується податком на додану вартість в загальному порядку.
Одночасно з цим слід зазначити, що і норми Кодексу, і вищезазначений порядок оподаткування операцій з продажу квитків застосовуються автобусними станціями, які зареєстровані платниками податку на додану вартість.
Автобусні станції, які не зареєстровані як платники ПДВ з будь-яких причин, податок на додану вартість на вартість квитків, які оплачуються пасажирами, не нараховують, незалежно від того, чи є перевізник зареєстрованим платником ПДВ, чи ні. При цьому у разі якщо перевізник є зареєстрованим платником ПДВ, сума податку, нарахована перевізником, включається автостанцією до вартості квитка.
Аналогічна правова позиція стосовно необхідності врахування автобусною станцією ПДВ до вартості квитка визначена в листі Державної податкової адміністрації у Полтавській області № 1155/10/31-145 від 10.05.2011 р.(а.с. 35, том 1).
Оскільки ТзДВ "Полтаваавтотранс" є платником ПДВ, то він правомірно та у відповідності до вимог Податкового кодексу України в 2011 р. включав ПДВ до вартості квитка при наданні автостанційних послуг.
З матеріалів справи вбачється, що Державною податковою інспекцією у м.Полтава було здійснено перевірку ТзДВ "Полтаваавтотранс" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 р. по 30.06.2011 р., за результатами якого був складений акт № 8683/23-2/03118127 від 11.11.2011 р., та за період з 01.07.2011 р. по 30.06.2012 р., за результатами якого був складений акт № 2889/22-5/03118127 від 24.09.2012 р. В результаті перевірки ДПІ не було встановлено факту порушення ТзДВ "Полтаваавтотранс" порядку нарахування та сплати ПДВ в 2011 році, в т.ч. при його нарахуванні до вартості квитків.
В подальшому включений до вартості квитка при наданні автостанційних послуг ПДВ позивач сплачував до державного бюджету України у відповідності до вимог Податкового кодексу України. Зазначеними вище актами ДПІ вказані факти не спростовуються.
Матеріали справи також містять Експертний висновок № 11 Експертного економічного дослідження Полтавського бюро судово-економічної експертизи та аудиту (а.с.18-32, том 1), згідно з яким автостанційний збір з урахуванням ПДВ на ринку автостанційних послуг, які надаються пасажирам автостанціями, що належать ТзДВ "Полтаваавтотранс", при продажі квитків на автобуси автомобільних перевізників, платників єдиного податку, що обслуговують приміські та міжміські маршрути, встановлений товариством, відповідає вимогам Податкового кодексу України п. 185.1 ст.185,п.п. 194.1.1 п. 194.1 т.194, 197.1.8. п. 197.1 ст.197, п. 189,4 ст. 189, п. 188.1 ст.188 та вимогам Державної податкової адміністрації України. Інших порушень позивачем вимог Податкового кодексу України експертом не встановлено.
Суд не приймає до уваги твердження відповідача про те, що протягом першого півріччя 2011 року додатково нараховані 20% на тарифну вартість проїзду перераховувалися ТзДВ «Полтаваавтотранс» перевізникам, а починаючи з третього кварталу 2011 року - залишалися в розпорядженні ТзДВ «Полтаваавтотранс», оскільки протокол наради від 18.05.2011 року (а.с. 69, том 1), на який посилається відповідач, і згідно якого вирішено за перше півріччя 2011 року ПДВ повернути перевізникам, а, починаючи з третього кварталу 2011 року утримувати ПДВ до державного бюджету з перевізників, що працюють на спрощеній системі оподаткування, не є належним та допустимим доказом порушення позивачем норм Податкового кодексу України та Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Крім того, з матеріалів справи вбачається (а.с.123-125, том 1), що за порушення законодавства про захист економічної конкуренції щодо включення нарахування в розмірі 20% до вартості проїзду, відповідачем накладено штраф на перевізників.
В рішенні від 03.07.12р. № 02/86-рш відповідач зазначив (а.с.13, том 1, абз.7, а. с. 14, том 1, абз. 4-5), що територіальним відділенням в поточному році розглянуто справу № 01-02-50/125-2011 щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції з боку суб'єктів господарської діяльності - фізичних осіб (перевізників), які здійснюють перевезення автобусами, які працюють у звичайному режимі руху на приміських пасажирських маршрутах загального користування, шляхом незаконного включення до вартості проїзду та стягнення із пасажирів податку на додану вартість, передбаченим ч.1.п.1 ч.2 ст. 13 та п.2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді встановлення таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
Включення перевізниками нарахування в розмірі 20% до вартості проїзду є безпідставним та не відповідає діючому Розпорядженню ОДА, прийнятому у відповідності до пункту 12 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.96р. №1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)».
Таким чином, матеріалами справи № 01-02-50/125-2011 було доведено, що дії автомобільних перевізників щодо незаконного включення до вартості проїзду та стягнення із пасажирів податку на додану вартість, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим ч.1.п.1 ч.2 ст. 13 та п.2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді встановлення таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
Згідно п.1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
За змістом ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції зокрема є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
Таким чином, особа може бути притягнута до юридичної відповідальності за порушення законодавства України «Про захист економічної конкуренції» за наявності її вини.
Враховуючи вищенаведене, 20% до вартості проїзду включалося перевізниками, а не позивачем, і про те, що дії автомобільних перевізників щодо незаконного включення до вартості проїзду та стягнення із пасажирів податку на додану вартість, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим ч.1.п.1 ч.2 ст. 13 та п.2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді встановлення таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, зазначалось відповідачем у рішенні від 03.07.12р. № 02/86-рш.
За таких обставин, суд не приймає до уваги і посилання відповідача у відзиві на те, що у рішенні не застосовується поняття податку на додану вартість.
Посилання відповідача на те, що ТзДВ «Полтаватавтотранс» збільшило свою винагороду шляхом завищення чистої тарифної вартості квитків на 20%, що призвело до збільшення повної вартості квитків для споживачів, та, відповідно, завищення винагороди ТзДВ «Полтаваавтотранс», яка визначалася, як 10% від суми вартості за тарифом реалізованих квитків з урахування додатково включених до тарифу 20%, суд не вважає порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим ч.1 ст.13 та п.2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку обов'язкових послуг автостанції, які надаються автомобільним перевізникам в межах Полтавської області за 2011 рік, що призвели до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання, які б були неможливими за умов існування значної конкуренції.
Як зазначалось вище, включення до вартості проїзду 20% ПДВ проводилось перевізниками, що встановлено відповідачем за результатами справи № 01-02-50/125-2011.
Відповідач не зазначив, яким чином завищення винагороди ТзДВ «Полтаваавтотранс» призвело до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання, які б були неможливими за умов існування значної конкуренції.
Враховуючи те, що позивач у 2011 році займав монопольне (домінуюче) становище на ринку автостанційних послуг, які надаються автомобільним перевізникам в межах Полтавської області з часткою 100%, і включення до вартості проїзду 20% ПДВ здійснювалось перевізниками, а не позивачем, суд дійшов висновку, що завищення винагороди ТзДВ «Полтаваавтотранс» не призвело до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання, які б були неможливими за умов існування значної конкуренції.
Крім того, самостійні склади такого правопорушення, як зловживання монопольним становищем на ринку, відповідач вбачав у різних діях позивача та відобразив це, як у п. 2 , так і п. 3 оспорюваного рішення, притягнувши його до відповідальності окремо за кожне із виявлених правопорушень.
Згідно пунктів 2-3 ст.13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:
1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;
2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;
3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;
4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;
5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;
6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;
7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.
Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.
Проте, відповідач у рішенні не зазначив, що саме (які з вищезазначених дій відповідно до Закону України "Про захист економічної конкуренції") він визнав зловживанням позивачем монопольним (домінуючим) становищем на ринку.
Крім того, пунктами 4 та 5 рішення відповідача, за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, вказаних в пунктах 2 та 3 рішення, відповідно до абзацу другого частини другої статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» на Товариство з додатковою відповідальністю«Полтаваавтотранс» накладено штраф у розмірі 68 000,00 грн. та 68 000,00 грн. відповідно.
Проте, абзац другий частини другої статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» не передбачає накладення штрафів за порушення, передбачених п.2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що ТзДВ «Полтаваавтотранс» було обізнано щодо порядку визначення чистої тарифної вартості квитків, оскільки 20% ПДВ включалось до вартості проїзду, як зазначалось вище, перевізниками, які понесли відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Посилання відповідача на те, що автостанційний збір та страховий збір стягувався з пасажирів ТзДВ «Полтаваавтотранс», виходячи від тарифної вартості проїзду без урахування додаткових 20%, в черговий раз свідчить про правомірність дій позивача.
Відповідно до ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є:
- неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи;
- недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;
- невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;
- порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсними пунктів 2, 3, 4, 5, 6 рішення адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 03.07.12р. № 02/86-рш обґрунтовані, підтверджені наявними в матеріалах справи доказами і підлягають задоволенню.
Судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.
На підставі матеріалів справи, керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 ГПК України, -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсними пункти 2, 3, 4, 5, 6 рішення адміністративної колегії Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 03.07.12р. № 02/86-рш.
3.Стягнути з Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, вул. Зигіна,1, м. Полтава, код ЄДРПОУ 21076316 на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Полтаваавтотранс", вул. Великотирнівська, 7, м. Полтава, 36028, код ЄДРПОУ 03118127, р/р 2600011238 в ПАТ "Полтава-банк", МФО 331489 - 894,17 грн. - витрати по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя Солодюк О.В.
У зв'язку з відпусткою судді повний текст рішення виготовлено та підписано 30 липня 2013 року.
Примітка: Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку, визначеному ст. 93 ГПК України