20.08.2013
справа № 765/3071/13-ц
провадження № 2/765/1760/13
категория № 20
20 серпня 2013 року Нахімовський районний суд м. Севастополя в складі:
головуючої судді - Лемешко А.С.,
при секретарі - Сергєєвій О.В.
за участю представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - ОСОБА_2,
представника третьої особи - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, Приватний нотаріус Севастопольського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання правочинів недійсними, суд -
Позивач, ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, Приватний нотаріус Севастопольського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання правочинів недійсними. Вимоги мотивовані тим, що 22.11.2012 р. Нахімовським районним судом м. Севастополя було постановлено рішення, яким з відповідачки на користь позивача була присуджена до стягнення сума у розмірі 200708 гривень, зазначене рішення набрало законної сили. З метою ухилення від виконання зазначеного рішення відповідачка 12.02.2013 р. уклала угоди з ОСОБА_6 відповідно якої до останьої перейшло право власності на житловий будинок та земельну ділянку на якій він розташований, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Зазначені договори на думку позивача здійсненні без наміру створити наслідки цього правочину, тому вони є фіктивними.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимог, посилаючись на обставини, що викладені в позові.
Представник відповідача та третьої особи у судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили відмовити у його задоволенні.
Суд, вислухавши учасників процесу, вивчивши матеріали справи, знаходить позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони з 27.09.1997 р. по 10.04.2007 р. перебували у зареєстрованому шлюбу. Відповідно до рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 22.11.2012 р. подружнє майно між сторонами було розділено та присуджено до стягнення з відповідачки на користь позивача суму компенсації вартості 1/2 частки подружнього майна у розмірі 200708,57 гривень. Рішення суду набрало законної сили.
Як вбачається з рішення суду від 22.11.2012 р. у особистій власності ОСОБА_5 знаходився житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка на якій розташований будинок.
Статею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності.
Також Конституцією (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 відповідно до Закону N 475/97-ВР від 17.07.97 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Так, 12 лютого 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі продажу житлового будинку АДРЕСА_2 та договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського нотаріального округу ОСОБА_7
Як вбачається зі змісту позовних вимог позивач вважає зазначені договори недійсними через їх фіктивність.
Відповідно до положень ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Згідно положень ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Відповідно до положень ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктами 7,11 договору купівлі-продажу спірного будинку передбачено, що сторони досягли домовленості щодо передачі житлового будинку та оплати його вартості. Такі самі положення передбачені п. 6,15 договору купівлі продажу земельної ділянки на якій розташований спірний житловий будинок.
Таким чином при укладанні договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки були дотримані усі вимоги чинного законодавства, договір підписаний повноважними сторонами,виконаний, грошові кошти отримані ОСОБА_5 до укладання договору, право власності у встановленому законом порядку зареєстровано, що підтверджується матеріалами справи.
Зі змісту оспорюваних договорів вбачається, що ОСОБА_5 на власний розсуд розпорядилась належним їй майном шляхом передбаченим діючим законодавством у зв'язку з чим у ОСОБА_6 виникло право власності на набуте домоволодіння та земельну ділянку, тому суд приходить до висновку, що зазначені правочини не є фіктивними.
Посилання позивача на те, що договори є недійсними через їх фіктивність з причин бажання відповідачки сховати майно та ухилитись від виконання рішення суду від 22.11.2012 р. не можуть бути прийняті до уваги судом оскільки є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.
Крім того відповідно п. 26 Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 р., особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.
Позивач стороною оспорюваних правочинів не є та на момент укладення договорів не мав майнових прав на відчужене майно.
Статею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, однак всупереч зазначеної норми права позивач не зазначив в чому полягає порушення його права, оскільки він не є стороною зазначеного договору та не був власником або співвласником будинку та земельної ділянки, що були відчужені за оспорюванними договорами.
Виходячи з вищевикладеного, враховуючи обставини встановлені в процесі розгляду справи, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, то відповідно до положень ст. 88 ЦПК України, судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Відповідно до приписів ст. 154 ЦПК України, суд при постановленні рішення може вирішити питання про скасування заходів забезпечення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 203, 225, 1264 ЦК України, ст.ст. 15,20, 30, 60, 88, 212-215, ЦПК України, суд,
У задоволені позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, Приватний нотаріус Севастопольського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання правочинів недійсними - відмовити.
Скасувати арешт накладений на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6, ухвалою суду від 07.06.2013 р.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Севастополя через Нахімовський районний суд м. Севастополя шляхом подачі у 10 денний строк з моменту проголошення рішення апеляційну скаргу. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий: /підпис/
Згідно з оригіналом: А.С Лемешко
Суддя Нахімовського районного
Суду м. Севастополя А.С Лемешко