01032, м.Київ - 32, вул. Комінтерна, 16.
тел. 230-31-77
І м е н е м України
"09" листопада 2006 р. Справа № 515/10-06
За позовом Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Житлово-експлуатаційна контора № 1 Управління житлово-комунального господарства Білоцерківської міської ради
про стягнення 20638 грн.
Представники сторін:
від позивача: Котова Н.І. - представник за довіреністю №03-239/496 від 13.06.2006р.;
від відповідача: Бондар О.В. - представник за довіреністю №684 від 26.12.2005р.
суть спору:
До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі -позивач) до Білоцерківської житлово-експлуатаційної контори № 1 (далі -відповідач) про стягнення 20 638,00 грн. штрафних санкцій у зв'язку з недотриманням відповідачем у 2005 році визначеного чинним законодавством нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів з яких 19 662,00 грн. сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу встановленого ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та 976,00 грн. пеня.
Ухвалою господарського суду Київської області від 16.10.2006р. було відкрито провадження адміністративної справи та призначено розгляд на 09.11.2006 року о 10:00 год.
В судовому засіданні 16.10.2006р. представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві. Позовні вимоги позивача ґрунтуються на тому, що в порушення вимог ст. ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон) та Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (надалі Порядок № 1767), відповідач у зв'язку з недотриманням нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів не сплатив штрафні санкції за 2005 рік у розмірі 19 662,00 грн. грн.
Представник відповідача в судовому засіданні 09.11.2006р. проти позову заперечив в зв'язку з тим, що по-перше відповідач належним чином інформував відповідні служби та органи про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, але жодним з органів інваліди для працевлаштування направлені не були; по-друге відповідачем протягом 2005р. було надано звіти за формою 3-ПН із зазначенням вакансій робочих місць з нормальними умовами праці, на яких можливе працевлаштування інвалідів (довідка №45 від 27.01.2006р.; лист №1903 від 07.11.2006р.; звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за 2005р.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, судом встановлено наступне.
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Згідно зі ст. 18 Закону працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Відповідно до п.5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95р. N314 «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів» (далі -Положення), підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Пунктом 14 Положення встановлено, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1 лютого року, що настає за звітнім, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньо облікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Отже, чинним законодавством щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування.
Згідно з п. 3 Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
А пунктом 2 Положення передбачено, що робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування.
Таким чином, з урахуванням приписів ст. 19 Закону та зазначеного Положення, на підприємства покладається обов'язок вжити відповідних заходів для забезпечення встановлених нормативів та направити повідомлення відповідним органам.
З наявного у матеріалах справи звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік по формі 10-ПІ, а також даних, наданих позивачем, вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства становить 119 чоловіки, а кількість робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідачем згідно з встановленим нормативом складає 5 місць, проте фактично на підприємстві у 2005 році інвалідів не працевлаштовано.
При дослідженні матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем подавалися звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за 2005р., також в матеріалах справи міститься довідка Білоцерківського міськрайоного центру зайнятості №1903 від 07.11.2006р. з якої вбачається, що відповідач на протязі 2005 року надавав заявки в Білоцерківський міськрайоний центр зайнятості за формою 3-ПН із зазначенням вакансій робочих місць з нормальними умовами праці, на яких можливе працевлаштування інвалідів.
Судом встановлено, що відповідач подавав звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках станом на 27.10.2005р.; 28.11.2005р. (форма 3-ПН); заявки на працевлаштування інвалідів від 27.07.2005р.; 29.08.2006р.; 28.11.2006р.
Однак жодним органом не було направлено інваліда для працевлаштування до Білоцерківської житлово-експлуатаційної контори № 1.
Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
За таких обствин, враховуючи приписи ст. 71 КАС України та ст. 129 Конституції України, суд дійшов до висновку, що відповідачем виконано всі необхідні дії щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, однак необхідна кількість їх не працевлаштовано не з вини відповідача, тому суд дійшов висновку, що 20 638,00 грн. штрафних санкцій стягненню не підлягають.
Керуючись, ст. 124, ст. 129 Конституції України, ст. 2, ст. 3, ст. 71, ст. 162 КАС України, господарський суд, -
постановив:
1. В позові відмовити повністю.
2. Копію постанови направити сторонам.
Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Дана постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Тищенко О.В.