Справа № 0505/2675/2012 Провадження № 2/0505/556/2012
30.10.2012 р.
Великоновосілківський районний суд Донецької області
в складі:
головуючої - судді Кучеренко О.А.
при секретарі - Сєрбіної І.В.
за участю позивача-відповідача ОСОБА_1
представника позивача-відповідача ОСОБА_2,
відповідача-позивача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Велика Новосілка справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Скіф», ОСОБА_3 про захист права власності на землю, визнання удаваним договору про спільну діяльність, визнання нікчемним договору суборенди землі, стягнення матеріальної та моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зобов'язання припинення зловживання правом на судовий захист, стягнення моральної шкоди, третя особа - Приватне підприємство «Скіф», -
14.08.2012 р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Приватного підприємства «Скіф», ОСОБА_3 про захист права власності на землю, визнання удаваним договору про спільну діяльність, визнання нікчемним договору суборенди землі, стягнення матеріальної та моральної шкоди. Свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що ОСОБА_1 є орендарем земельних ділянок, на підставі договорів оренди землі з громадянами ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 строком на 5 (п'ять) років, який спливав 29.05.2011 року, які були зареєстровані у Великоновосілківському районному відділу «Центру державного земельного кадастру» 8 червня 2006 року, згідно довідки №6 0 від 12.06.06 року та в подальшому до закінчення строку дії договорів оренди, з даними фізичним особами було укладено нові договори оренди їх земельних ділянок. Дані земельні ділянки мають загальну площу 39.9191 га. Зазначає, що дані факти вже були встановлені судом, а саме рішенням апеляційного суду Донецької області по справі № 22ц-6768/2012 від 23.07.2012 року, а тому не підлягають доказуванню. Окрім того вищезгаданим судовим рішенням також було встановлено те, що начебто між позивачем та як орендарем земельних ділянок та приватним підприємцем ОСОБА_3 існував договір про спільну діяльність, який діяв з 20.09.2006 р. по 01.06.2011 р. В той же час у висновках в рішенні апеляційного суду Донецької області зазначається про те, що даний договір не заборонений законом та суд зробив цей висновок згідно положень ст. 13 Закону України „Про оренду землі" та ст. 93 Земельного кодексу України . Тобто суд апеляційної інстанції фактично встановив наявність ознак удаваного договору, що стає підставою для окремого судового звернення, оскільки йому про цей факт стало відомо лише з рішення суду від 23.07.2012 року. Враховуючи той факт, що даний відповідач використовує договір про спільну діяльність від 20.09.2006р. для прикриття своїх незаконних дій щодо збору врожаю з орендованих ним земель, позивач вказує, що вимушений звернутися до суду з метою захисту свого порушеного права на землю та встановлення судовим рішенням юридичного факту, з яким звичайно не згодні відповідачі, відносно наявності удаваного договору між позивачем та відповідачем в період з 20.09.2006 року по 01.06.2011 року. Зазначає, що, як йому стало відомо із змісту правочину про спільну діяльність в суді в квітні 2012 року, даний відповідач склав, підписав та використовував з явно обманними намірами та для особистого збагачення, маючи мету завдати істотної шкоди позивачу. Позивач підписуючи договір, припускав, що він був фіктивний. Але, як вже встановлено судом, він виявляється удаваним. Крім того вказує, що договір суборенди земельної ділянки, що був прихований договором про спільну діяльність від 20.09.2006 року, є нікчемним оскільки його недійсність встановлено законом, тому що він не пройшов державної реєстрації, про що не заперечують відповідачі, а це вже має наслідки до сторін такого правочину. Вважає, що суд має підстави до стягнення солідарно з обох відповідачів вартість врожаю що було отримано ними впродовж 2006-2011 років, які з метою приховати свої незаконні дії уклали ще між собою договір "О совместной деялтельности" від 20.09.2008 року, оскільки немає підстав зараз з'ясовувати, хто що з них отримав, в якій кількості, по якій ціні, тому що весь врожай вже неможливо повернути в натурі. Загальну суму, що підлягає стягненню солідарно з відповідачів визначає як 2 362 399,84 гривень. В той же час, враховуючи те, що позивач не отримував нічого за нікчемним правочином, йому нічого не потрібно повертати відповідачам. Враховуючи той факт, що відповідачі у незаконній спосіб використовували земельні ділянки та фактично за допомогою удаваного та нікчемного правочину позбавили позивача власності, це призвело до негативних наслідків та психічного стану позивача, підвищеного тиску, душевного болю, позивач втратив спокій та нормальний сон. погіршилися стосунки з рідними, друзями та орендодавцями. І все це має причинний наслідок з позбавленням його права власності відповідачами, хоча позивач справно сплачував орендну плату за орендовані земельні ділянки їх власникам. Просить суд захистити права позивача на змелю, встановити юридичний факт та визнати удаваним договір про спільну діяльність від 20.09.2006 року та нікчемним договір суборенди земельної ділянки, що був прихований договором про спільну діяльність від 20.09.2006 року. Встановити та визнати відсутність з 2006 року по теперішній час у відповідачів права користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), що перебували в оренді позивача на підставі договорів оренди землі з громадянами ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 Визнати порушеним право власності ОСОБА_1 незаконними діями відповідача. Стягнути солідарно з відповідачів вартість безпідставно набутого врожаю озимої пшениці впродовж 2007; 2008; 2009 та 2011 років та врожаю соняшника 2010 року в розмірі 2 362 399,84 гривень та стягнути компенсацію моральної шкоди в розмірі 250 000,00 гривень. Судові витрати стягнути з відповідача.
30.10.2012 р. відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про зобов'язання припинення зловживання правом на судовий захист, стягнення моральної шкоди, третя особа - Приватне підприємство «Скіф», мотивуючи позовні вимоги тим, що з аналізу первісної позовної заяви представника ОСОБА_1 не вбачається будь-яких доказів його протиправної діяльності., оскільки діяльність велася за волевиявленням ОСОБА_1 в рамах укладеного договору. Розрахунок матеріальної та моральної шкоди не містить жодних конкретних даних. Вказує, що зі змісту позовної заяви випливає необґрунтованість позовних вимог, зловживання ОСОБА_1 своїм правом звернення до суду та намір останнього завдати йому шкоди. Частиною 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Згідно з ч. 6. ст. 13 ЦПК України у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Зазначає, що враховуючи, що порушення його прав з боку ОСОБА_1 носить відвертий зухвалий і навіть знущальний характер, він перебуває у певному стані фрустрації і зазнає страждань через невизначеність у справі, яку переживає і продовжує переживати внаслідок зловживання правом ОСОБА_1 з приводу судової тяганини. Просить суд зобов'язати ОСОБА_1 припинити зловживання своїм правом на судовий захист у данному цивільному процесі. Стягнути з ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.
У судовому засіданні позивач-відповідач ОСОБА_1 підтримав заявлені вимоги та пояснив, що під час укладання договору про спільну діяльність він був введений відповідачем-позивачем ОСОБА_3 в оману щодо його умов, другий екземпляр договору йому вручений не був, а тому лише під час ознайомлення з даним договором при розгляді його звернення у прокуратурі у 2010 р. та у суді, він побачив цей договір, який вважає удаваним. Проти задоволення зустрічного позову заперечував.
Представник позивача-відповідача ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності від 12.03.2012 р. (а.с. 25), у судовому засіданні вимоги позивача підтримав, дав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Проти задоволення зустрічного позову заперечував, оскільки звернення до суду є правом позивача, а тому, виходячи з принципу верховенства права, такі дії не можуть розглядатися, як зловживання правом.
Відповідач-позивач ОСОБА_3 у судовому засіданні заявлені ним позовні вимоги підтримав, дав пояснення, аналогічні викладеним у зустрічному позові. Позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає, зазначив, що між ним та позивачем було у 2006 р. укладено договір про спільну діяльність, умови договору виконувались, він не вводив у оману позивача стосовно його умов. Договір суборенди земельних ділянок між ним та позивачем не укладався.
У судове засідання представник відповідача ПП «Скіф» не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином рекомендованим листом (а.с. 57), доказів поважності причин неявки у судове засідання не надав. Суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача, оскільки в ній міститься достатньо даних про права та взаємовідносини сторін на теперішній час.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані сторонами докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог позивача-відповідача ОСОБА_1 та позовних вимог за зустрічним позовом відповідача-позивача ОСОБА_3 з наступних підстав.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ст. 60 ч. 2 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Суд лише сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.
Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін, які беруть участь у справі.
Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються положенями глав 2,3, 16, 52, 53 Цивільного кодексу України.
Отже, виходячи з позовних вимог ОСОБА_1, предметом дослідження є саме з'ясування наявності чи відсутності порушень при укладанні договору про спільну діяльність від 20.09.2006 р. вищевказаних правових норм, а також наявності чи відсутності договору суборенди земельної ділянки, що, згідно заявлених позовних вимог, був прихований договором про спільну діяльність від 20.09.2006 р. та його відповідність положенням Цивільного кодексу України. Предметом дослідження при розгляді зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 є з'ясування наявності чи відсутності порушень його прав позивачем-відповідачем ОСОБА_1 та наявність або відсутність у діях ОСОБА_1 зловживання своїм правом у контексті ст. 13 Цивільного кодексу України.
20.09.2006 р. між відповідачем-позивачем ОСОБА_3 та позивачем-відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про сумісну діяльність, предметом якого є зобов'язання сторін спільно діяти для досягнення єдиної мети - товарне сільськогосподарське виробництво, на ділянці землі землевласника площею 500 га, яка знаходиться на території Роздольненської селищної ради у межах згідно з наданим планом земельної ділянки, та у відповідності з договорами оренди земельних паїв, укладених землевласником (п.п.1.1). Керівництво сумісною діяльністю та облік результатів цієї діяльності покладаються на підприємця. При цьому підприємець веде окремий баланс вкладів, витрат та прибутку сторін. Показники цього балансу відповідають виробництву, що стосується виключно даного договору та не стосується інших договорів, як підприємця, так і землевласника. У бухгалтерській звітності сторін за договором відображаються фінансові та інші результати сумісної діяльності, що належать відповідно до умов договору кожної із сторін (п.п. 1.2). Підприємець та Землевласник забезпечують захист права приватної власності на землю та сільськогосподарську продукцію (п.п. 1.3). Договір набуває сили з дня його укладення та діє до 01.06.2011 р. (п.п. 4.1) (а.с. 83-84).
Відповідно до умов даного договору сторонами виконувалися певні господарчі роботи, що підтверджується актами виконаних робіт від 26.12.2006 р. (а.с. 76), від 26.12.2006 р.(а.с.77), від 20.08.2010 р. (а.с.78), оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.
Тобто, сторонами виконувалися обов'язки за даним договором, існування якого позивач-відповідач фактично визнавав та заперечень при його укладенні не надавав.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків
Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та
обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових
наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи
непрацездатних дітей.
Згідно вимог ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена
законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається; У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Згідно вимог ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування
Як вбачається з вимог ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили; якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Відповідно до положень ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
У пункті 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових або інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та врахувати, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).
Відповідно до ст.ст. 57, 58 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунто-вують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обовязкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Позивачем-відповідачем ОСОБА_1, зазначено, що договір суборенди земельної ділянки був прихований договором про спільну діяльність від 20.09.2006 р. є нікчемним, оскільки він не пройшов державної реєстрації.
Проте, позивачем-відповідачем не наданий у якості доказу договір суборенди земельної ділянки, або інші докази, підтверджуючі факт його укладання, зважаючи на те, що існування та укладання такого договору взагалі заперечується відповідачем ОСОБА_3
За таких обставин, суд прийшов до висновку про відсутність, як предмету спору, договору суборенди земельної ділянки, на який посилається позивач-відповідач як на такий, що був прихований договором про спільну діяльність від 20.09.2006 р.
Крім того, стороною позивача-відповідача не надано жодних доказів на підтвердження того, що договір про спільну діяльність, укладений між ним та відповідачем-позивачем ОСОБА_3 20.09.2006 р. (а.с. 83-84), є удаваним правочином, оскільки даний договір у повному обсязі відповідає вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України. При аналізі даного договору встановлено, що його зміст не суперечить вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особи, які вчинили правочин, мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі; правочин вчинено у формі, встановленій законом; правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Також суд звертає увагу на те, що рішенням Апеляційного суду Донецької області від 23.07.2012 р. встановлено, що укладання договору між ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_3 про сумісну діяльність не суперечить діючому законодавству (а.с. 21), а тому дана обставина доказуванню не підлягає на підставі ч. 3 ст. 61 ЦПК України.
Дійсно, відповідно до статті 1 першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів». Проте, позивачем-відповідачем не доведено та не надані докази порушення його права власності на землю відповідачами по справі внаслідок укладання договору про спільну діяльність від 20.09.2006 р. (а.с. 83-84) та під час дії даного договору, тобто до 01.06.2011 р.
Стосовно вимог позивача-відповідача про встановлення та визнання відсутності з 2006 р. по теперішній час у відповідачів права користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), що перебували в оренді позивача на підставі договорів оренди землі з громадянами ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, суд вважає за необхідне відмовити у їх задоволенні оскільки даний спосіб захисту цивільних прав та інтересів не передбачений, способам захисту цивільних прав та інтересів, визначеним у ст. 16 ЦК України та не встановлений договором або законом.
Оскільки суд прийшов висновку про відсутність порушення права власності на землю позивача-відповідача ОСОБА_1, а також прав позивача-відповідача ОСОБА_1 під час укладання договору про спільну діяльність від 20.09.2006 р. та впродовж його дії, тобто до 01.06.2011 р. (а.с. 83-84), відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України, відсутні підстави для задоволення позовних вимог й у частині стягнення солідарно з відповідачів вартості врожаю озимої пшениці впродовж 2007 р., 2008 р., 2009 р. та 2011 р., врожаю соняшника 2010 р. Також, суд прийшов до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення моральної шкоди у контексті ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України, оскільки у судовому засіданні не знайшло своє підтвердження порушення прав позивача-відповідача відповідачами під час укладання та дії договору про спільну діяльність від 20.06.2009 р., тобто до 01.06.2011 р.
Стосовно зустрічних позовних вимог відповідача-позивача ОСОБА_3 до позивача-відповідача ОСОБА_1 про зобов'язання припинити зловживати правом на судовий захист та стягнення моральної шкоди, суд прийшов до висновку про необхідність відмовити у їх задоволенні у повному обсязі, оскільки зобов'язання особи припинити зловживання своїм правам на судовий захист у цивільному процесі не відповідає способам захисту цивільних прав та інтересів, визначеним у ст. 16 ЦК України та у відповідності з вимогами ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, чим і скористався позивач-відповідач під час звернення до суду з даним позовом. Докази зловживання позивачем-відповідачем ОСОБА_1 своїм правом у контексті ст. 13 ЦК України відповідачем-позивачем ОСОБА_3, суду не надані. Таким чином, оскільки у судовому засіданні не знайшло свого підтвердження порушення прав відповідача-позивача ОСОБА_3 позивачем-відповідачем ОСОБА_1, позовні вимоги й у частині стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають відповідно до вимог ст. 23 Цивільного кодексу України.
Оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Скіф», ОСОБА_3 про захист права власності на землю, визнання удаваним договору про спільну діяльність, визнання нікчемним договору суборенди землі, стягнення матеріальної та моральної шкоди у повному обсязі, судові витрати з відповідачів ОСОБА_3, ПП «Скіф» на користь позивача-відповідача, як і витрати, пов'язані з розглядом зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зобов'язання припинення зловживання правом на судовий захист, стягнення моральної шкоди, третя особа - Приватне підприємство «Скіф» стягненню не підлягають, що передбачено ст. 88 ЦПК України.
На підставі статті 1 першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 129 Конституції України, ст. ст. 16, 202, 203, 204, 235, Цивільного Кодексу України, керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 78, 59,60, 61, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Скіф», ОСОБА_3 про захист права власності на землю, визнання удаваним договору про спільну діяльність, визнання нікчемним договору суборенди землі, стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовити у повному обсязі.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зобов'язання припинення зловживання правом на судовий захист, стягнення моральної шкоди, третя особа - Приватне підприємство «Скіф» - відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду через даний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: О. А. Кучеренко