33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 А
"21" серпня 2013 р. Справа № 918/1169/13
Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА МАЛОМИДСЬКА" (далі - Товариство) до фермерського господарства "Малий Мидськ" (далі - Господарство) про стягнення заборгованості в сумі 59 006 грн. 59 коп.,
за участі представників:
позивача: Саюка Ю.В. за дов. від 20 червня 2013 року,
відповідача: Левчик Н.М. (керівника),
У серпні 2013 року Товариство звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов договору про надання послуг № 9, укладеного 1 липня 2009 року між позивачем та Господарством, останньому згідно актів здачі-приймання робіт були надані транспортні послуги на загальну суму 53 961 грн. 42 коп. Оскільки відповідач взяте на себе за вказаним договором зобов'язання по оплаті вартості вказаних послуг не виконав, позивач, посилаючись на статті 526, 530, 536, 538, 546-552, 610, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 173, 179, 193, 202-203, 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з Господарства вищезазначену суму боргу, а також три проценти річних у розмірі 5 045 грн. 17 коп., нараховані у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 7 серпня 2013 року порушено провадження у справі № 918/1169/13, розгляд якої було призначено на 21 серпня 2013 року.
До початку судового засідання 21 серпня 2013 року через канцелярію суду надійшов відзив Господарства на позовну заяву, в якому останнє вказало, що протягом 2009-2010 років між сторонами існували договірні відносини, предметом яких була поставка харчових кормів. Оскільки позивач взяті на себе зобов'язання, які виникли з вищезазначених правовідносин, не виконав, у зв'язку з чим у останнього перед відповідачем виник борг, Господарство просило суд відмовити Товариству в задоволенні його вимог, оскільки заявлені до стягнення суми заборгованості у даній справі, на думку відповідача, повинні бути погашені шляхом взаємозаліку зустрічних грошових вимог.
У судовому засіданні 21 серпня 2013 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні. Крім того, останній зазначив, що в період з 2009 року по 31 грудня 2010 року між сторонами не було інших договірних відносин, предметом яких було надання послуг з оренди транспортних засобів та сільгоспмашин.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та вказав, що наявні у матеріалах справи акти здачі-приймання робіт були підписані сторонами в рамках спірного договору. Водночас акт здачі-приймання робіт від 30 липня 2010 року № ОУ-0000006 не був підписаний відповідачем, оскільки зазначені у ньому послуги позивачем надані не були, а всі передбачені даним актом роботи проводилися Господарством власними силами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
1 липня 2009 року між Товариством та Господарством був укладений договір про надання послуг № 9, за умовами якого позивач взяв на себе обов'язок за завданням відповідача надати йому транспортні послуги в порядку та на умовах, визначених цим договором, а останній, у свою чергу, - оплатити вказані послуги (а.с. 10).
Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.
Пунктом 2.1 вказаної угоди передбачено, що виконавець надає замовнику послуги з оренди зернокомбайнів, тракторів, сівалок, а також інших транспортних засобів та сільськогосподарських машин.
За умовами пункту 3.1 договору вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання за результатами кожного календарного місяця, та фіксується в актах по наданих послугах.
В акті про надані послуги підписуються сторони до 5 числа місяця, наступного за календарним місяцем, в якому фактично надавалися послуги (пункт 3.2 договору).
Згідно з пунктом 3.3 вказаної угоди замовник зобов'язаний перерахувати суму, зазначену в акті про надані послуги протягом 15 днів з моменту підписання такого акту.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вищенаведеного договору позивач надав відповідачу транспортні послуги, передбачені зазначеною угодою, що підтверджується доданими Товариством до позовної заяви рахунками-фактурами: від 31 липня 2009 року № СФ-0000018, від 30 вересня 2009 року № СФ-0000054, від 27 листопада 2009 року № СФ-0000068, від 22 жовтня 2010 року № СФ-0000183, від 31 грудня 2010 року № СФ-0000199, а також відповідними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписаними уповноваженими представниками сторін: від 31 липня 2009 року № ОУ-0000006 на суму 2 430 грн. 60 коп., від 30 вересня 2009 року № ОУ-0000010 на суму 13 090 грн. 00 коп., від 27 листопада 2009 року № ОУ-0000013 на суму 14 900 грн. 00 коп., від 1 листопада 2010 року № ОУ-0000011 на суму 9 719 грн. 26 коп., від 31 грудня 2010 року № ОУ-0000223 на суму 9 521 грн. 26 коп. (а.с. 11-13, 15-16).
У судовому засіданні представники сторін пояснили, що вищезазначені акти здачі-приймання робіт (надання послуг) були підписані сторонами в рамках договору про надання послуг від 1 липня 2009 року № 9. Інших договорів, предметом яких було надання вказаних послуг, між сторонами у спірний період укладено не було.
Відтак, судом встановлено, що позивач надав Господарству транспортні послуги загальною вартістю 49 661 грн. 12 коп.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором про надання послуг від 1 липня 2009 року № 9 також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення контрагентом умов даної угоди.
Проте всупереч умовам договору Господарство взятий на себе обов'язок по оплаті вартості даних послуг у встановлений строк не виконало, заборгувавши таким чином Товариству 49 661 грн. 12 коп.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Оскільки сума основного боргу відповідача за договором про надання послуг від 1 липня 2009 року № 9, яка складає 49 661 грн. 12 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про стягнення з Господарства на користь Товариства вищезазначеної суми основного боргу.
Водночас зі змісту позовної заяви Товариства вбачається, що останнє просило суд стягнути з відповідача 53 961 грн. 42 коп. основного боргу, який виник у зв'язку з неналежними виконанням відповідачем взятого на себе обов'язку по оплаті наданих йому послуг за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг): від 31 липня 2009 року № ОУ-0000006 на суму 2 430 грн. 60 коп., від 30 вересня 2009 року № ОУ-0000010 на суму 13 090 грн. 00 коп., від 27 листопада 2009 року № ОУ-0000013 на суму 14 900 грн. 00 коп., від 1 листопада 2010 року № ОУ-0000011 на суму 9 719 грн. 26 коп., від 31 грудня 2010 року № ОУ-0000223 на суму 9 521 грн. 26 коп., а також від 30 липня 2010 року № ОУ-0000006 на суму 4 300 грн. 30 коп.
Як вже зазначалося вище, у пункті 3.3 спірного договору сторони погодили, що замовник зобов'язаний перерахувати суму, зазначену в акті про надані послуги, протягом 15 днів з моменту підписання такого акту.
Проте при дослідженні матеріалів справи судом встановлено, що в акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30 липня 2010 року № ОУ-0000006 на суму 4 300 грн. 30 коп. відсутній підпис уповноваженого представника Господарства.
Згідно з вимогами статті 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами частини 2 статті 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування
Оскільки вказаний акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) Господарством підписаний не був, а позивач не довів суду належними та допустимими доказами наявності обов'язку відповідача по оплаті послуг, що були надані останньому за вищезазначеним актом, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з Господарства 4 300 грн. 30 коп. основного боргу, у зв'язку з чим у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Враховуючи викладене, позовна вимога про стягнення з відповідача 53 961 грн. 42 коп. основного боргу підлягає задоволенню в частині стягнення з Господарства 49 661 грн. 12 коп.
Також на підставі статті 625 ЦК України позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних в сумі 5 045 грн. 17 коп., з яких: 275 грн. 34 коп. - три проценти річних, нараховані у період з 16 серпня 2009 року по 1 червня 2013 року за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31 липня 2009 року № ОУ-0000006 на суму 2 430 грн. 60 коп., 1 415 грн. 22 коп. - три проценти річних, нараховані у період з 16 жовтня 2009 року по 1 червня 2013 року за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30 вересня 2009 року № ОУ-0000010 на суму 13 090 грн. 00 коп., 1 541 грн. 30 коп. - три проценти річних, нараховані у період з 13 грудня 2009 року по 1 червня 2013 року за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 27 листопада 2009 року № ОУ-0000013 на суму 14 900 грн. 00 коп., 358 грн. 48 коп. - три проценти річних, нараховані у період з 16 серпня 2010 року по 1 червня 2013 року за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30 липня 2010 року № ОУ-0000006 на суму 4 300 грн. 30 коп., 733 грн. 72 коп. - три проценти річних, нараховані у період з 17 листопада 2010 року по 1 червня 2013 року за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 1 листопада 2010 року № ОУ-0000011 на суму 9 719 грн. 26 коп., 721 грн. 12 коп. - три проценти річних, нараховані у період з 16 січня 2011 року по 1 серпня 2013 року за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31 грудня 2010 року № ОУ-0000223 на суму 9 521 грн. 26 коп.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас, оскільки в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 4 300 грн. 00 коп., який виник за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30 липня 2010 року № ОУ-0000006, відмовлено, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування на вказану суму боргу трьох процентів річних в сумі 358 грн. 48 коп.
Відтак, позовна вимога Товариства про стягнення з відповідача трьох процентів річних у розмірі 5 045 грн. 17 коп. підлягає частковому задоволенню в розмірі, який за розрахунком суду складає 4 686 грн. 69 коп.
За статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 267 ЦК України встановлено диспозитивність у застосуванні правових наслідків спливу позовної давності. Відповідно до цієї процесуальної норми на фактичні дані, що мають значення для застосування правових наслідків спливу позовної давності, можуть звертати увагу суду сторони як активні учасники процесу доказування, а не суд. Таке застосування правових наслідків спливу позовної давності відповідає засадам змагальності в господарському процесі, оскільки вони є складовою частиною господарського судочинства. Даною нормою права передбачено правило, згідно з яким позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення.
Згідно зі статтею 258 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Оскільки сторони у даній справі не заявляли про застосування позовної давності щодо стягнення суми основного боргу, то позовна давність до даної позовної вимоги, а також до вимоги про стягнення нарахованих на суму основного боргу трьох процентів річних судом не застосовується.
За таких обставин вказаний позов підлягає задоволенню в частині стягнення з Господарства 49 661 грн. 12 коп. основного боргу та трьох процентів річних в сумі 4 686 грн. 69 коп. У той же час у задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Твердження відповідача щодо припинення спірного зобов'язання шляхом зарахування зустрічних грошових вимог оцінюються судом критично з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки, так званого часткового зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:
1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);
3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Водночас Господарство не надало належних та допустимих доказів, які свідчать про настання строку виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем, а також наявність безспірного боргу Товариства перед Господарством по сплаті останньому грошових коштів.
Оскільки відповідач не довів належними та допустимими доказами тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень, а також не надав докази, що свідчать про наявність належним чином оформленого між сторонами правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, суд дійшов висновку про необґрунтованість зазначених заперечень, у зв'язку з чим доводи, викладені Господарством у відзиві на позовну заяву, не беруться судом до уваги.
Водночас слід зазначити, що відповідач не позбавлений права у встановленому законом порядку звернутися до суду з відповідним позовом до Товариства за захистом свого порушеного права.
За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з фермерського господарства "Малий Мидськ" (35013, Рівненська область, Костопільський район, село Малий Мидськ, вулиця Центральна, будинок 1, А, ідентифікаційний код: 35190241) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА МАЛОМИДСЬКА" (35013, Рівненська область, Костопільський район, село Малий Мидськ, вулиця Шевченка, будинок 75 Б, ідентифікаційний код: 35999757) 49 661 (сорок дев'ять тисяч шістсот шістдесят одну) грн. 12 коп. основного боргу, три проценти річних у розмірі 4 686 (чотири тисячі шістсот вісімдесят шість) грн. 69 коп., а також 1 584 (одну тисячу п'ятсот вісімдесят чотири) грн. 66 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 23 серпня 2013 року
Суддя Є.В. Павленко