Справа № 1522/27323/12
Провадження № 2/522/3777/13
Іменем України
« 8» серпня 2013 року
Приморський районний суд м. Одеси в складі:
Головуючого - судді Погрібного С.О.
за секретаря - Малини-Муравенко В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи «Міська стоматологічна поліклініка № 5» про стягнення виплати з компенсації за невикористані щорічні відпустки, відшкодування моральної шкоди, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із уточненими позовними вимогами, просив стягнути з відповідача Комунальної установи «Міська стоматологічна поліклініка № 5» на свою користь виплату компенсації за невикористані щорічні відпустки загальною тривалістю в 11 років та 279 календарних днів за період роботи з 1999 року до 2008 рік, стягнути з відповідача на свою користь відшкодування заподіяної йому протиправними діями моральної шкоди у розмірі 3 000,0 гривень. На обґрунтування свого позову посилався на таке. Позивач ОСОБА_3 на час звільнення працював у Комунальній установі «Міська стоматологічна поліклініка № 8» на посаді завідуючого ортопедичного відділення, починаючи з 01 лютого 1989 року до 08 жовтня 2009 року. При звільненні позивача з роботи нарахування грошової компенсації було здійснено не в повному обсязі та без урахувань належної до виплати грошової допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. На численні звернення позивача до Комунальної установи «Міська стоматологічна поліклініка № 5» про перерахунок належної суми грошової компенсації ОСОБА_1 було відмовлено. В результаті проведеної Територіальною державною інспекцією з питань праці в Одеській області перевірки за зверненням позивача встановлено порушення у нарахуванні йому заробітної плати.
В судове засідання з'явився позивач, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.
В судове засідання з'явився представник відповідача, позовні вимоги позивача визнав у частині стягнення з відповідача заборгованості зі сплати заробітної плати в розмірі 900,58 гривень, у задоволені інших позовних вимог просив суд відмовити у зв'язку із необґрунтованістю позовних вимог позивача. Представник відповідача пояснила судові, що в результаті проведеної внутрішньої ревізії нарахувань та відрахувань заробітної плати та інших пов'язаних нею виплат на користь позивача встановлено переплату на його користь вказаних платежів, а також недоплату цих платежів. В результаті зарахування недоплати та недоїмки представник відповідача від імені Комунальної установи «Міська стоматологічна поліклініка № 5» визнала наявною заборгованість зі сплати позивачу 900,58 гривень.
Судом в якості належного відповідача по справі залучено Комунальну установу «Міська стоматологічна поліклініка № 5» відповідно до рішення Одеської міської ради №1659-VI від 23.12.2011 року, яким реорганізовано Комунальну установу «Міська стоматологічна поліклініка № 8» шляхом приєднання її до реорганізованої Комунальної установи «Міська стоматологічна поліклініка № 5», яка є наступником у всіх правах та обов'язках колишньої Комунальної установи «Міська стоматологічна поліклініка № 8».
Суд вислухав пояснення сторін, представника відповідача, дослідив матеріали справи, за наслідками чого вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних причин. Судом встановлені такі фактичні обставини на підставі представлених сторонами письмових доказів та наданих в судовому засіданні пояснень.
Позивач ОСОБА_1 працював на різних посадах за спеціальністю лікаря стоматолога-ортопеда в Комунальній установі «Міська стоматологічна поліклініка № 8» , починаючи з 20 лютого 1985 року переведений на посаду завідуючого ортопедичним відділенням поліклініки, з 16 червня 2009 року - на посаду лікаря стоматолога-ортопеда ортопедичного відділення.
Наказом від 8 жовтня 2009 року № 59-ос позивача з вказаної дати звільнено з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України з посади лікаря стоматолога-ортопеда ортопедичного відділення. Вказаним наказом передбачено виплату компенсації за 279 календарних днів невикористаних щорічних відпусток за період з 1999 року до 2008 робочі роки.
Підставою подання позову, як встановлено судом, є порушення відповідачем, що є наступником Комунальної установи «Міська стоматологічна поліклініка № 8», остаточного розрахунку під час його звільнення з роботи.
Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільнені працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимог про розрахунок.
З огляду на це, суд визнає такими, що не мають правового значення, чи стосувався цей розрахунок сум компенсації за невикористану позивачем відпустку, чи інших належних до сплату йому платежів, пов'язаних з виконанням трудових обов'язків.
При цьому також не мають правового значення строки звернення позивача до суду в силу правила частини 2 статті 233 КЗпП України, відповідно до якого у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно із правилом п.7 розділу ІV Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року регламентовано, що розрахунковим періодом для нарахування грошової компенсації за невикористану (невикористані) відпустки вважається 12 повних місяців, які передують звільненню особи з роботи.
Суд має взяти до уваги результати перевірки правильності здійснення повного розрахунку з позивачем під час звільнення, проведеної Територіальною державною інспекцією з питань праці в Одеській області. Згідно із листом зазначеної Інспекції від 27.04.2012 року, під час перевірки встановлено порушення виплати позивачу компенсації за невикористані дні відпустки, зокрема, в розрахунок не включено допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. Зазначена обставина визнана відповідачем, припис зазначеної Інспекції № 15-01-022/0082 від 27 квітня 2012 року виконано, ОСОБА_1 донараховано 3 846,36 гривень. Ці кошти отримано позивачем лише в червні 2012 року, тобто більше ніж за 2,5 років після дня моменту звільнення позивача.
Зазначені обставини свідчать про порушення відповідачем положень статті 116 КЗпП України щодо обов'язку здійснити повний розрахунок з працівником під час звільнення.
Додатково в судовому засідання представником відповідача визнано факт недоплати з належних до виплати позивачу сум заборгованість в розмірі 900,58 гривень.
З врахуванням розрахункового листа за травень 2009 року кількість днів невикористаної відпустки зменшена до 323 календарних днів, оскільки позивача перебував у відпустці з 25.04.06 року тривалістю 31 календарний день, в результаті чого з позивача підлягали утриманню 707,38 гривень.
Додатково встановлено доповнення в сукупному доході в розмірі 1 607,96 гривень.
На підставі представлених суду доказів, встановлено, відповідач недоотримав належні до сплати платежі, пов'язані з виконанням трудових обов'язків, у розмірі 900,58 гривень, що підтверджується відповідним розрахунком та не заперечується відповідачем.
Зважаючи на те, що відповідач при звільнені не провів з позивачем повний розрахунок належних йому платежів, стягненню на користь ОСОБА_1 підлягає заборгованість по невиплаченій частці заробітної плати за період з 01 лютого 1989 року по 08 жовтня 2009 року у розмірі 900,58 гривень.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 58, 59 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, позовні вимоги необхідно задовольнити шляхом зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 заборгованість по недорахованій грошовій компенсації за невикористану відпустку за час роботи у Комунальній установі «Міська стоматологічна поліклініка № 8».
Доказів наявності іншої заборгованості з виплати інших сум компенсації за невикористані дні щорічної відпустки позивачем не надано, правом на призначення судової економічної (бухгалтерської) експертизи позивач, незважаючи на роз'яснення судом такого права як способу забезпечення доказів, не скористався, про призначення судової експертизи не просив.
Таким правом не скористалася й сторона відповідача, частково визнавши поданий позов у вказаній сумі.
Наявні в матеріалах справи документи не свідчать про наявність інших порушень прав позивача щодо сплати інших сум, належних йому до сплати від відповідача.
Про виплату інших сум, зокрема, передбачених частиною 1 статті 117 КЗпП України, позивач не просив, такі вимоги не заявлялися, а тому не розглядалися, суд з власної ініціативи стягувати такі кошти не в праві. При цьому судом встановлено наявність спору про розмір сум при звільненні працівника, а тому судом не вбачається підстав для застосування правила, передбаченого частиною 1 статті 117 КЗпП України, до спірних правовідносин. Додатково суд має врахувати той факт, що позивач є пенсіонером, отримував пенсійні виплати.
Стосовно вимог відшкодування моральної шкоди.
Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За правилом ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно з п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
У такому випадку обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Судом встановлено, що в результаті неправомірної поведінки відповідача ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, що виразилося в фізичних та душевних стражданнях, оскільки були порушені нормальні умови життя позивача, що в результаті відобразилось на його стані здоров'я. Через протиправну недоплату належних до сплати працівнику при звільненні сум позивач зазнав нервову напругу, ОСОБА_1 був змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, судом прийняті до уваги характер порушення, ступінь вини осіб, безпосередніми діями яких завдано моральної шкоди та з урахуванням розумності, справедливості та адекватності, суд визнає обґрунтованою вимогу про стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 500,0 гривень.
Враховуючи задоволення позову, а також звільнення позивача від сплати судового збору під час звернення до суду, суд має стягнути суму судового збору у розмірі 229,40 гривень з відповідача на користь держави за результатами розгляду справи.
Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов'язання в натурі.
Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Керуючись ст. ст. 103, 116, 117 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 10, 11, 60, 62, 213-215 ЦПК України, СУД -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з Комунальної установи «Міська стоматологічна поліклініка № 5» (ІК № 23987701) на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати заробітної плати в розмірі 900,58 (дев'ятсот) гривень 58 копійки.
Стягнути з Комунальної установи «Міська стоматологічна поліклініка № 5» (ІК № 23987701) на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 500,0 (п'ятсот) гривень.
Стягнути з Комунальної установи «Міська стоматологічна поліклініка № 5» (ІК № 23987701) в дохід держави судовий збір в розмірі 229 (двісті двадцять дев'ять) гривень 40 копійок.
Це рішення суду в частині присудження працівникові заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню.
В решті позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
СУДДЯ С.О. Погрібний
08.08.2013