Ухвала
іменем україни
14 серпня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого: Висоцької В.С.,
суддів: Гримич М.К., Дербенцевої Т.П., Савченко В.О., Умнової О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, відділу Держкомзему в Новобузькому районі Миколаївської області, Південної товарної біржі м. Миколаєва про визнання права власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання незаконним державного акта на право власності на земельну ділянку, стягнення доходів, одержаних за час володіння земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Південної товарної біржі м. Миколаєва про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, за касаційними скаргами ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 19 грудня 2012 року і ОСОБА_2 на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2012 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 19 грудня 2012 року,
У червні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, відділу Держкомзему в Новобузькому районі Миколаївської області, Південної товарної біржі м. Миколаєва про визнання права власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання незаконним державного акта на право власності на земельну ділянку, стягнення доходів, одержаних за час володіння земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди.
Зазначала, що на підставі державного акта про право власності на землю від 27 серпня 1998 року їй належала на праві власності земельна ділянка, площею 8,24 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована у межах території Вільнозапорізської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, яку вона у листопаді 1998 року передала в оренду відповідачці.
Проте у березні 2011 року їй стало відомо, що фактично між ними було укладено не договір оренди, а договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки.
Посилаючись на те, що такий договір вона не укладала, при підписанні договору оренди ОСОБА_2 ввела її в оману, крім того вказаний договір не завірений нотаріально, ОСОБА_1 просила визнати його недійсним та визнати за нею право власності на вказану земельну ділянку.
Також, позивачка, просила визнати недійсним державний акт про право власності на спірну земельну ділянку, який ОСОБА_2 отримала на підставі оскаржуваного договору, та стягнути з останньої на свою користь 495 тис. грн. отриманого доходу за користування такою земельною ділянкою та 100 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 у серпні 2011 року звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки дійсним, посилаючись на досягнення згоди між сторонами щодо усіх істотних умов договору та повне виконання таких умов.
Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідачки, одержаних нею доходів в розмірі 495 тис. грн. залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.
Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 8,24 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Вільнозапорізської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, укладений 27 листопада 1998 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований того ж дня на Південній товарній біржі м. Миколаєва.
Визнано частково недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії І-МК № 042576 виданий 19 квітня 2000 року на ім'я ОСОБА_2
Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 8,24 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована у межах території Вільнозапорізської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, що належала їй на підставі державного акта на право власності на землю, серії IV-MK № 008689 від 27 серпня 1998 року.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивачки 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено, вирішено питання про судові витрати.
Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 19 грудня 2012 року, зазначене рішення районного суду в частині задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на спірну земельну ділянку та відшкодування моральної шкоди скасовано й в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні таких позовних вимог.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
ОСОБА_2 у поданій касаційній скарзі просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.
Касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з п. 2 ст. 44 ЦК УРСР в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) повинні укладатись у письмовій формі угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у ст. 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Статтею 153 ЦК УРСР передбачено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Згідно із вимогами ст. 47 ЦК УРСР (нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст. 48 ЦК УРСРС недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі порушує особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Судом установлено, що відповідно до державного акта на право приватної власності на землю, серії IV-MK № 008689 від 27 серпня 1998 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Вільнозапорізької сільської ради Новобузького району Миколаївської області від 21 серпня 1998 року за № 45, ОСОБА_1 належала земельна ділянка, площею 8,24 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована у межах території Вільнозапорізської сільської ради Новобузького району Миколаївської області.
Згідно договору купівлі-продажу від 27 листопада 1998 року, посвідченому Південною товарною біржею м. Миколаєва, ОСОБА_1 продала спірну земельну ділянку ОСОБА_2, вказаний договір нотаріально посвідчений не був.
Суд першої інстанції,з висновками якого погодився і апеляційний суд, задовольняючи частково позов ОСОБА_1, дійшов правильного висновку щодо недійсності оскаржуваного договору купівлі-продажу земельної ділянки та часткової недійсності державного акта про право власності на землю, виданого відповідачці на підставі зазначеного договору, й відповідно, відсутності правових підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2, оскільки підпис в оскаржуваному договорі купівлі-продажу вчинено не позивачкою, що свідчить про відсутність домовленості сторін щодо усіх істотних вимог такого договору.
Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції в частині задоволенні вимог про визнання права власності та відшкодування моральної шкоди та відмовляючи в цій частині у задоволенні позову, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що позивач не заявляв вимоги про застосування наслідків недійсності угоди та відсутності вини відповідачки у заподіянні ОСОБА_1 моральної шкоди.
Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої інстанції або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи апеляційним судом допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішення, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційні скарги.
Керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2012 року в частині не скасованій рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 19 грудня 2012 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 19 грудня 2012 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: В.С. Висоцька
Судді: М.К. Гримич
Т.П. Дербенцева
В.О.Савченко
О.В. Умнова