ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
15 липня 2013 року 16:10 № 826/9782/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шулежка В.П.,
при секретарі судового засідання Пасічнюк С.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Державне видавництво «Преса України» Державного управління справами до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Гульчука Є.О. про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -
З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Державне підприємство «Державне видавництво «Преса України» Державного управління справами (далі - позивач, ДП «ДВ «Преса України» ДУС) до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (далі - відповідач 1), державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Гульчука Є.О. (далі - відповідач 2), в якому просив: 1) скасувати рішення відповідача 2 про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень за № 998098 від 20.03.2013 року; 2) зобов'язати відповідача 1 прийняти нове рішення про внесення запису до державного реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення Державного видавництва «Преса України» Державного управління справами права постійного користування земельною ділянкою площею 0,4948 га на вул. Гарматній, 41 в Солом'янському районі міста Києва, кадастровий номер 69006001 та здійснити внесення такого запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем 2 у порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» протиправно відмовлено йому у припиненні права користування земельною ділянкою, якою позивач фактично не користується, що призвело до понесення ним значних матеріальних витрат у вигляді сплати земельного податку.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, письмових пояснень чи заперечень щодо заявлених позовних вимог суду не подав.
Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу в порядку письмового провадження у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на наведене та з урахуванням вимог статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справу в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів справи.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.
В господарському віданні позивача знаходився дошкільний навчальний заклад № 383, розташований по вул. Гарматна, 41 в Солом'янському районі міста Києва, що належав до державної власності.
Для експлуатації та обслуговування зазначеного дошкільного закладу рішенням Київської міської ради від 29.07.1999 року № 7/483 позивачу надана у постійне користування земельна ділянка площею 0,4948 га (далі - земельна ділянка), що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею ІІ-КВ № 006689.
Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) виніс розпорядження 31.08.2012 року № 1522 «Про затвердження акта приймання-передачі дошкільного навчального закладу № 383 на вул. Гарматній, 41 в місті Києві з державної до комунальної власності територіальної громади міста Києва».
Об'єкт, який зазначений в акті приймання-передачі передано до сфери управління Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації.
В той же час, питання щодо земельної ділянки, наданої позивачу у постійне користування для обслуговування відповідного дошкільного закладу, вирішено не було.
Враховуючи зазначене, позивач 27.02.2013 року звернувся до відповідача 1 із заявою про державну реєстрацію припинення права користування земельною ділянкою.
За результатами розгляду зазначеної заяви, відповідачем 2 прийнято рішення від 20.03.2013 року № 998098 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, яким позивачу відмовлено у державній реєстрації іншого речового права - права постійного користування земельною ділянкою.
Позивач вважає таке рішення відповідача 2 від 20.03.2013 року № 998098 протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року № 2768-III право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (частина 5 статті 116 Земельного кодексу України).
Відповідно до статті 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.
Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.
Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Як уже встановлено судом, дошкільний навчальний заклад № 383 на вул. Гарматній, 41 в Солом'янському районі Києва, що розташований на земельній ділянці, переданий з балансу ДП «ДВ «Преса України» ДУС до сфери управління Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації.
Разом з тим, земельна ділянка, на якій розташований зазначений заклад, зареєстрована за ДП «ДВ «Преса України» ДУС та позивачем сплачується земельний податок за земельну ділянку.
Позивач, посилаючись на підпункт «е» частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, зазначив, що оскільки інша особа набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, зазначене є підставою припинення права користування земельною ділянкою.
Також позивач вважає, що державний реєстратор повинен за вказаних обставин здійснити державну реєстрацію припинення права постійного користування земельною ділянкою.
З приводу зазначеного, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України передбачено підстави припинення права користування земельною ділянкою, якими, зокрема, є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Статтею 142 Земельного кодексу України передбачена добровільна відмова від права власності або права постійного користування земельною ділянкою.
Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.
Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські районні в місті (у разі їх створення) ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Пунктом «а» та «д» частини 1 статті 9 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень Київської міської ради у галузі земельних відносин на її території належить розпорядження землями територіальної громади міста, припинення права користування земельними ділянками у випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 22 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», додатковими повноваженнями Київської міської ради, пов'язаними зі здійсненням містом Києвом столичних функцій є здійснення припинення права користування земельними ділянками у випадках, передбачених чинним законодавством України.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що власником землі у місті Києві є територіальна громада, правомочності щодо володіння, користування, розпорядження і припинення права користування якою від її імені та в її інтересах здійснює Київська міська рада як орган місцевого самоврядування.
Приймаючи до уваги вищезазначене, а також враховуючи те, що земельна ділянка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, 41, суд приходить до висновку, що повноваження щодо припинення права користування даною земельною ділянкою віднесені до компетенції Київської міської ради.
Також суд зазначає, що процедура добровільної відмови від права постійного користування земельною ділянкою складається з таких стадій:
а) звернення з заявою землекористувача на ім'я власника земельної ділянки про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою;
б) прийняття рішення власником земельної ділянки про припинення права постійного користування земельною ділянкою;
в) повідомлення органів державної реєстрації про припинення права постійного землекористування.
Таким чином, вирішення питання щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою може мати місце лише після прийняття власником земельної ділянки рішення про припинення такого права. Та, в подальшому, підлягає внесенню запису до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації врегульовано нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-IV, який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.
Державний реєстр прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, яка містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.
Державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим законом, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право постійного користування земельною ділянкою.
Приписами пункту 1 частини 1 статті 8 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державну реєстрацію прав та їх обтяжень проводить орган державної реєстрації прав.
Державний реєстратор, зокрема, приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; відкриває і закриває розділи державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи (пункти 2, 3 частинами 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» орган державної реєстрації прав, державні реєстратори зобов'язані надати до відома заявників інформацію про необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації прав.
Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Стаття 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень, а саме:
1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;
2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;
3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;
4) внесення записів до Державного реєстру прав;
5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;
6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Абзацом 7 частини 1 статті 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у разі здійснення державної реєстрації речових прав на земельні ділянки, похідних від права власності, за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначені земельні ділянки, відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування зобов'язаний одночасно подати до органу державної реєстрації прав чи державному кадастровому реєстратору відповідну заяву про державну реєстрацію права власності держави чи територіальної громади на зазначені земельні ділянки. Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) вважається заявою про здійснення державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначену земельну ділянку.
Згідно з частиною 7 статті 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.
У державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено за наявності підстав, передбачених статтею 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.
Як встановлено судом, державним реєстратором реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві, розглянувши заяву позивача про припинення права користування земельною ділянкою, прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 998098.
Підставою для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень послужило те, що заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначену земельну ділянку.
Отже, виходячи з системного аналізу вказаних вище норм та встановлених обставин у справі вбачається, що із заявою про припинення права постійного користування земельною ділянкою позивач повинен був звернутися до власника цієї земельної ділянки, який, в свою чергу, на підставі поданої заяви прийняв би відповідне рішення, про що повідомив би органи державної реєстрації, а тому позивачем не дотримано порядку щодо припинення права постійного землекористування, передбаченого чинним законодавством України.
Таким чином, із заявлених позовних вимог суд не вбачає порушеного права позивача з боку відповідача, який, як встановлено судом, при прийнятті рішення про відмову у державній реєстрації речових прав діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на викладене, вимога позивача про зобов'язання відповідача 1 прийняти нове рішення про внесення запису до державного реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення Державного видавництва «Преса України» Державного управління справами права постійного користування земельною ділянкою площею 0,4948 га на вул. Гарматній, 41 в Солом'янському районі міста Києва, кадастровий номер 69006001 та здійснити внесення такого запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, є також безпідставною та необґрунтованою.
Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України та перевіривши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову Державного підприємства «Державне видавництво «Преса України» Державного управління справами.
Керуючись ст.ст. 94, 158-163, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Державне видавництво «Преса України» Державного управління справами відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.
Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя В.П. Шулежко