05.08.2013
Апеляційний суд міста Севастополя
Справа № 22-ц/797/1463/13 Головуючий у першій
інстанції Євдокімова І.А.
Категорія 46 Доповідач у апеляційній
інстанції Козуб О.В.
05 серпня 2013 року, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі:
Головуючого, судді - Козуб О.В.,
суддів - Алєєвої Н.Г., Лівінського С.В.,
при секретарі - Івченка М.О.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, поділ сумісного майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Гагарінського районного суду м.Севастополя від 01 березня 2013 року, -
У листопаді 2010 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, та уточнивши протягом судового розгляду справи позовні вимоги, просила встановити факт їх проживання з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 17 червня 2002 року по 18 жовтня 2008 року, поділити спільне сумісне майно придбане у вказаний період, виділивши ОСОБА_5 у власність комп'ютер вартістю 3500 гривень, автомобіль «Славута» вартістю 18657 гривень 50 копійок, спальний гарнітур вартістю 2000 доларів США, що еквівалентно 15823 гривні 20 копійок, пральну машину вартістю 1500 гривень, цифровий фотоапарат «Soni» вартістю 2000 гривень, ноутбук «ASUS» вартістю 1200 доларів США, що еквівалентно 9493 гривні 92 копійки, холодильник вартістю 2700 гривень, бойлер вартістю 1230 гривень, посудомийну машину вартістю 1500 гривень, а всього на загальну суму 56567 гривень 42 копійки, визнавши відповідача власником вказаного майна. Стягнути з відповідача на її користь 55449 гривень 67 копійок грошової компенсації за її частку у спільному майні та витрати на правову допомогу у розмірі 5000 гривень, мотивуючи вимоги тим, що під час фактичних шлюбних відносин нею та відповідачем сумісно було придбано вищевказане майно. У листопаді 2007 року нею та відповідачем в кредит була придбана квартира АДРЕСА_1 за 52000 доларів США, платежі за кредит здійснювались за рахунок спільних сімейних коштів, що за період з листопада 2007 року по жовтень 2008 року склало 6797,44 доларів США. Оскільки майно залишилось у відповідача, позивач просила стягнути на її користь грошову компенсацію 1/2 частки спільно нажитого майна та 1/2 частку грошових коштів, сплачених за погашення кредиту, а також судові витрати на правову допомогу та по сплаті судового збору.
Рішенням Гагарінського районного суду м.Севастополя від 01 березня 2013 року встановлено факт проживання однією сім'ю ОСОБА_4 з ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу з 2005 року по жовтень 2008 року. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за 1/2 частку вартості автомобіля «ЗАЗ 110307», держаний номер НОМЕР_1, 2005 року випуску, у розмірі 9328 гривень 75 копійок та 1/2 частку грошових коштів, сплачених в рахунок погашення кредиту у розмірі 27165 гривень 96 копійок, судовий збір у розмірі 457 гривень 59 копійок, витрати на правову допомогу у розмірі 5000 гривень, а всього 41952 гривні 30 копійок. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_5 ставить питання про скасування рішення Гагарінського районного суду м.Севастополя від 01 березня 2013 року в частині стягнення 1/2 частки грошових коштів, сплачених в рахунок погашення кредиту у розмірі 27165 гривень 96 копійок, а також в частині стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 5000 гривень, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначив, що при поділі зазначеного у позові майна повинно враховуватися також і борги подружжя та з'ясовуватися правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Вказав, що позивач не бажає виконувати будь-які зобов'язання за кредитним договором, який був укладений в період їх сумісного проживання, не ставить питання про поділ даного іпотечного майна, чим визнає, що дана квартира є особистою власністю відповідача. посилався, що судом не в повної мірі встановлений обсяг роботи представника позивача та суду не надані докази, що обґрунтовують суму 5000 гривень за юридичну допомогу.
Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Неявка вказаної особи відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду І інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення, та залишення без змін в інший оскаржуваній частині з таких підстав.
Суд І інстанції, ухвалюючи рішення від 01 березня 2013 року і задовольняючи частково позовні вимоги позивача, виходив з встановленого факту спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу з 2005 року по жовтень 2008 року та того, що в період їх сумісного проживання однією сім'єю відповідачем придбана спірна квартира АДРЕСА_1 за грошові кошти, які отримані відповідачем в кредит на підставі кредитного договору № 946/30-262 від 20.12.2007 року, укладеного між ним та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», і право власності на вказану квартиру зареєстровано за відповідачем. Оскільки вказана квартира придбана відповідачем в період сумісного проживання з позивачем, частина грошових коштів по кредиту сплачена із спільних коштів сторін, а решта частини кредитних коштів сплачена після припинення сторонами фактично шлюбних відносин, то позивач має право відповідно до ст.ст.74, 60, ч.1 ст.70 СК України на частку грошових коштів, сплачених в рахунок погашення кредиту.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду І інстанції і вважає, що суд І інстанції повно і правильно встановив всі дійсні обставини справи, і вирішив справу відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст.303 Цивільного процесуального кодексу України, під час розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
З апеляційної скарги вбачається, що рішення суду відповідачем оскаржено тільки в частині стягнення 1/2 частки грошових коштів, сплачених в рахунок погашення кредиту за квартиру у розмірі 27165 гривень 96 копійок, а також в частині стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 5000 гривень.
В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржено.
При розгляді справи судом встановлені обставини, які підтверджуються матеріалами справи та не оспорюються сторонами, що сторони в період з 2005 року до жовтня 2008 року проживали однією сім'єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, тобто перебували у фактичних шлюбних відносинах. Шлюбно-сімейні відносини та ведення спільного господарства вони припинили з жовтня 2008 року (а.с.49).
20 грудня 2007 року між відповідачем ОСОБА_5 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», було укладено кредитний договір №946/30-262 від 20.12.2007 року, відповідно до якого відповідачем отримано грошові кошти у розмірі 52000 доларів США для придбання однокімнатної квартири АДРЕСА_1 (п.1.2 кредитного договору) (а.с.26).
Факт придбання цієї квартири відповідачем у власність та реєстрації права власності на вказану квартиру на своє ім'я сторонами не оспорюється.
Також судом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що на виконання вказаного кредитного договору, виплати по кредиту були проведені відповідачем в період сумісного проживання с позивачем та із спільних грошових коштів, а також після припинення фактичних шлюбних відносин, і на теперішній час мається несплачена частина кредиту за вищевказаним кредитним договором.
Згідно статті 74 СК України, якщо чоловік та жінка проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними під час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу, якою регулюються відносини стосовно права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ч.1 ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ч.2 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно п.п.22,23,24 Постанови ПВСУ №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спорів між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна й робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, вклади до кредитних установ; паєнагромадження в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; страхова сума, страхове відшкодування, сплачені за рахунок спільних коштів подружжя, страхові платежі, які були повернені при достроковому розірванні договору страхування або які міг би одержати один із подружжя в разі дострокового розірвання такого договору на час фактичного припинення шлюбу; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами.
Враховуючи обставини, які встановлені судом І інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд правильне оцінив викладене та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів сплачених в рахунок погашення кредиту за вищевказану квартиру у розмірі 27165 гривень 96 копійок, оскільки вказана спірна квартира набута відповідачем у період перебування сторін під час спільного сумісного проживання, частина виплат по кредиту здійснювалась з їх спільних сумісних грошових коштів, право власності на вказану спірну квартиру зареєстровано за відповідачем та позивач має право на ту частку цієї квартири, яка припадає на половину сплачених нею разом з відповідачем кредитних коштів, але оскільки позивач не вимагає визначення цієї частки, виділу її в натурі та визнання права власності на цю частку, то вона має право на сплату відповідачем компенсації - половини грошових коштів, які сплачені ними в період сумісного проживання по кредитному договору.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції в цій частині ухваленого рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке б призвело до неправильного вирішення спору.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 5000 гривень заслуговують на увагу виходячи з наступного.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд дійшов висновку, що відшкодуванню підлягають, зокрема, витрати позивача на оплату правової допомоги у розмірі 5000 гривень, оскільки вони підтверджені квитанцією про сплату вказаної суми.
Відповідно до ч.1 ст.56 ЦПК України, правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.
Згідно п.2 ч.3 ст.79 ЦПК України, витрати на правову допомогу належать до судових витрат.
Статтею 84 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
Після закінчення розгляду справи стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права.
Розмір плати за правову допомогу встановлюється договором між стороною або іншим фахівцем в галузі права. Однак вони можуть передбачити різні розміри оплати, навіть такі, що будуть виходити за розумні межі. Тому у ч. 2 ст. 84 ЦПК України передбачено граничні розміри компенсації витрат на правову допомогу, який має встановлюватися законом.
Відповідно до Постанови КМУ № 590 від 27.04.2006 року "»Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави", ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» чинного з 01.01.2012 року, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, якщо така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину роботи особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як вбачається з матеріалів справи 30 вересня 2010 року між адвокатом ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_4 було укладено угоду про надання правової допомоги №3 (а.с.151).
Зі змісту зазначеної угоди вбачається, що адвокат зобов'язується виконати від імені довірителя та в його інтересах представництво та підготовку процесуальних юридичних документів по цивільній справі про поділ спільного сумісного майна. Згідно квитанції ОСОБА_4 сплатила за надання їй правової допомоги за угодою №3 ОСОБА_3 5000 гривень (а.с.151).
З матеріалів справи вбачається, що представник позивача ОСОБА_3 на виконання вищевказаної угоди про надання юридичної допомоги, приймала участь у судових засіданнях з розгляду цивільної справи у суді І інстанції 21.03.2011 року, 10.01.2012 року, 11.10.2012 року, 02.11.2012 року та 28.02.2013 року (а.с.17,48,83,117-118,160-166).
Виходячи з вищенаведеного та враховуючи час участі представника позивача у вказаних судових засіданнях в суді І інстанції та розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на відповідні 2011-2012 роки (березень 2011 року - 941 грн., січень 2012 року - 1073 грн., листопад 2012 року - 1118 грн., лютий 2013 року - 1147 грн.), розмір витрат на правову допомогу становить 293 гривні 43 копійки.
Судова колегія при визначенні розміру витрат на правову допомогу врахує ту обставину, що ні позивачем, ні представником позивача не надано суду розрахунку з зазначенням часу, який витрачений представником позивача на вчинення окремих процесуальних дій поза судовими засіданнями, і з зазначенням переліку таких дій (правових послуг), що унеможливлює перевірити та здійснити розрахунок суми таких послуг, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Доводи відповідача щодо розподілу судових витрат та визначення їх розміру частково обґрунтовані, оскільки витрати на правову допомогу підтверджені оригіналом квитанції, але судом І інстанції неправильно визначено розмір судових витрат, включаючи і витрати на правову допомогу, у зв'язку із чим рішення суду в частині стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 293 гривні 43 копійки.
Крім цього, колегія суддів не може погодитись і з визначеною судом І інстанції сумою судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки судом І інстанції при визначенні розміру судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, взято загальну суму грошових коштів, які підлягаю стягненню з відповідача у розмірі 41952 гривні 30 копійок, і саме з цієї суми судом розраховано суму судового збору, але сума витрат на правову допомогу у розмірі 5000 гривень, яка заявлялась позивачем, не є позовними вимогами, а є судовими витратами в розумінні положень ст.79 ЦПК України і не враховуються при визначенні розміру задоволених позовних вимог, стягуються окремо як судові витрати.
Відповідно до ст.88 ЦПК України, входячи з розміру заявлених позовних вимог та з урахуванням розміру задоволеної частини позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 364 гривні 93 копійки із розрахунку: 9328 гривень 75 копійок + 27165 гривень 96 копійок = 36494 гривні 71 копійка : 57525,4 грн. х 100% = 63,44 %; 575,25 грн. : 100% х 63,44% = 364 грн. 93 копійок).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ч.2 ст.314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Гагарінського районного суду м.Севастополя від 01 березня 2013 року задовольнити частково.
Рішення Гагарінського районного суду м.Севастополя від 01 березня 2013 року в частині розподілу судових витрат скасувати.
Ухвалити в частині розподілу судових витрат нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 витрати по оплаті правової допомоги у розмірі 293 гривні 43 копійки.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 364 гривні 93 копійки.
В іншій оскаржуваній частині рішення залишити без змін.
Рішення Апеляційного суду м.Севастополя набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення Апеляційного суду м.Севастополя може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.
Головуючий, суддя: О.В.Козуб
Судді: Н.Г.Алєєва
С.В.Лівінський