Іменем України
справа № 610/2983/13-к
провадження № 1-кп/610/234/2013
м. Балаклія 20.08.2013 року
Балаклійський районний суд Харківської області -
головуючий: Стригуненко В.М.,
за участі:
обвинуваченого: ОСОБА_1,
захисника: ОСОБА_2,
потерпілого: ОСОБА_3,
прокурора: Зеленського О.С.,
секретаря: Паточка А.М.,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду матеріали за кримінальним провадженням № 12013220190001482 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.289 КК України, -
12.08.2013р. з прокуратури Балаклійського району Харківської області надійшов обвинувальний акт з додатками до нього: реєстром матеріалів досудового розслідування і розпискою підозрюваного про отримання їх копій.
В підготовчому судовому засіданні: прокурор вважав можливим призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта, однак не зміг надати матеріалів і даних на спростування нижченаведених обставин, які відповідають у вказаній частині перевіреним матеріалам кримінального провадження; захисник і підозрюваний вважали наявними підстави для направлення обвинувального акту прокурору внаслідок невідповідності його вимогам КПК України; потерпілий не маючи власної думки, покладався на розсуд суду.
З формулювання обвинувачення убачається про те, що:
05.07.2013р. приблизно об 11.00год. в смт. Андріївка Балаклійського району Харківської області по вул. Заводська, від магазину, ОСОБА_1, скориставшись залишеними в замку запалювання ключами, незаконно заволодів тимчасово залишеним його користувачем за довіреністю ОСОБА_3 автомобілем ВАЗ 2101 з державним номерним знаком НОМЕР_1 ринковою вартістю 6790 гривень.
Згідно до ч.2 ст.291 КПК України, обвинувальний акт має містити такі відомості, зокрема:
o виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;
Відповідно до ч.4 тієї ж статті, до обвинувального акта додається, зокрема:
o реєстр матеріалів досудового розслідування.
Статтею 91 КПК України передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; обставини, які характеризують особу обвинуваченого.
Однак, в порушення вищезазначених вимог закону, при формулюванні обвинувачення не зазначене конкретне місце вчинення злочину. Магазин, розташований в смт. Андріївка Балаклійського району Харківської області по вул. Заводська, від якого було здійснено заволодіння автомобілем, як і інші будівлі має свою порядкову нумерацію. Даних про відсутність цієї нумерації з матеріалів кримінального провадження прокурор не надав.
При тому що дії ОСОБА_1 за пред'явленим йому обвинуваченням кваліфіковані за ч.1 ст.289 КК України, як закінчений злочин, не зазначено про те, чи запустив він двигун автомобіля та чи здійснив на ньому поїздку всупереч волі його власника або законного користувача, або злочин був припинений на стадії замаху, чому він не кваліфікований через ст.15 КК України.
Відповідно до п.15 Постанови Пленуму ВСУ №14 від 23.12.2005р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК) слід розуміти як умисне, протиправне вилучення його з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі (з місця стоянки чи під час руху) шляхом запуску двигуна, буксирування, завантажування на інший транспортний засіб, примусового відсторонення зазначених осіб від керування, примушування їх до початку чи продовження руху тощо. Таке заволодіння може бути вчинене таємно або відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства або погроз.
Цей злочин визнають закінченим з моменту, коли транспортний засіб почав рухатись унаслідок запуску двигуна чи буксирування, а якщо заволодіння відбувається під час руху такого засобу, - з моменту встановлення контролю над ним.
Проникнення в кабіну, гараж чи інше сховище, спробу запустити двигун або буксирувати транспортний засіб з метою заволодіння ним необхідно розглядати як замах на вчинення злочину.
З наведеного формулювання не убачається також про те, яким саме чином (способом) ОСОБА_1 заволодів автомобілем (його дії після проникнення в салон автомобіля).
Неконкретність обвинувачення порушує права ОСОБА_1 на захист вже з моменту надання йому копії обвинувального акта, т.я. захищатися від неконкретного обвинувачення неможливо.
З обвинувачення і наданих матеріалів кримінального провадження убачається про те, що потерпілим визнаний ОСОБА_3, як вказано в обвинуваченні - користувач автомобіля згідно довіреності.
Однак, надані суду матеріали не містять посилання на таку письмову довіреність, учасниками підготовчого судового засідання її надано не було. Прокурор визнав відсутність такої довіреності в матеріалах кримінального провадження.
Підстави для визнання ОСОБА_3 потерпілим (ч.1 ст.55 КПК України, потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди) досудовим розслідуванням належним чином перевірені не були. При цьому як пояснив прокурор, за наявною в матеріалах кримінального провадження копії технічного паспорту на автомобіль (а.с.29-30), його власником є ОСОБА_4, а висновок про підставність використання автомобіля ОСОБА_3 зроблений на підставі його показань при допиті: «мій автомобіль» (а.с.18). Як убачається з наданих матеріалів і визнано прокурором, власник автомобіля за наявним технічним паспортом ОСОБА_4 з цих підстав допитаний не був, правовстановлюючі документи з цього питання не витребувані і до кримінального провадження не долучені.
Рішення в порядку ч.5 ст.55 КПК України (за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим), також не приймалося.
Згідно до ч.2 ст.109 КПК України, реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити:
1) номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення;
2) реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування;
3) вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування.
Реєстр матеріалів досудового розслідування повинен відображувати хід і проміжні результати досудового розслідування, використані в розслідуванні джерела доказів.
Відповідно до п.5 Рестру 05.07.2013р. був проведений огляд місця події, як пояснив за матеріалами кримінального провадження прокурор, було оглянуто місце, з якого зник автомобіль.
Прокурор визнав, що крім того, 11.07.2013р. був проведений огляд місця події, з оглядом відшуканого автомобіля (а.с.21-26), однак ця процесуальна дія в Реєстрі не зазначена.
Прокурор визнав, що також вказаний автомобіль по кримінальному провадженню був визнаний речовим доказом (а.с.31) і переданий на зберігання потерпілому (а.с.27), однак ці процесуальні рішення в Реєстрі не зазначені.
Прокурор визнав, що також був проведений одночасний допит свідка ОСОБА_5 і підозрюваного ОСОБА_1 (а.с.62), однак ця процесуальна дія в Реєстрі не зазначена.
Далі, слідчим всупереч вимогам ст.ст.110, 111 КПК України, повідомлення про підозру включено в перелік процесуальних рішень, хоча повідомлення про підозру є процесуальною дією, а не рішенням.
Слідчим надавалося доручення оперативним підрозділам (а.с.32), у т.ч. на встановлення свідків, однак ця процесуальна дія в Реєстрі також не зазначена.
По кримінальному провадженню за дорученням слідчого були допитані свідки (а.с.34-37), однак це доручення, як процесуальна дія, в Реєстрі також не зазначене. В матеріалах кримінального провадження доручення слідчого конкретно на допит свідків прокурор відшукати не зміг.
Як убачається з п.п.1.1, 1.2 Реєстру, допити потерпілого ОСОБА_3 і свідка ОСОБА_6 були проведені 11 червня 2013р., у той час, коли згідно до обвинувачення злочин був вчинений лише через місяць потому, 05.07.2013р., а відомості до ЄРДР внесені 06.07.2013р. Ці протиріччя не усунуті.
Наведені вимоги закону дотримані не були, а вказані факти є підставою для повернення обвинувального акту, як такого, що не відповідає вимогам цього кодексу, в порядку п.3 ч.3 ст.314 КПК України.
Вказані норми є імперативними і будь-якому тлумаченню або оцінці (про суттєвість таких порушень, як це передбачалося ст.249-1 КПК України 1960р. тощо) не підлягають та є безумовною підставою для прийняття такого рішення при встановленні невідповідності обвинувального акта з додатками вимогам цього Кодексу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 91, 109, 291, 314-317 КПК України, -
Обвинувальний акт за кримінальним провадженням № 12013220190001482 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.289 КК України повернути прокурору, зобов'язавши його усунути виявлені недоліки протягом 10 днів після його отримання.
Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Харківської області через Балаклійський райсуд протягом 7 днів з дня її оголошення.
Головуючий В.М. Стригуненко