Справа № 1028/525/12 Головуючий у І інстанції Кисіль О.А.
Провадження № 22-ц/780/3547/13 Доповідач у 2 інстанції Верланов С.М.
Категорія 52 21.08.2013
Іменем України
19 серпня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого судді - Верланова С.М.,
суддів - Мережко М.В., Малорода О.І.,
при секретарі - Антіпову Я.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 13 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи підприємця ОСОБА_3 про стягнення заробітної плати, вихідної допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,
У серпні 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, який обгрунтувала тим, що з 01 вересня 2011 року відповідно до трудового договору її було прийнято на роботу фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 на посаду продавця в магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1», а 29 лютого 2012 року її було звільнено з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України. Зазначала, що при звільненні з нею було проведено повного розрахунку, а тому з урахуванням збільшення розміру позовних вимог, позивачка остаточно просила стягнути з відповідачки на її користь невиплачену заробітну плату за січень та лютий 2012 року у розмірі 2 200 грн.; вихідну допомогу при звільненні у розмірі 3 300 грн.; грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 489 грн. 35 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 березня 2012 року по 19 квітня 2013 року у розмірі 15 400 грн. та моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.
Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 13 травня 2013 року в позові ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити повністю, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 1 вересня 2011 року між фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3) та ОСОБА_2 було укладено трудовий договір на невизначений строк, згідно з яким позивачка зобов'язалася виконувати обов'язки продавця у магазині - кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» за графіком цілодобово, а відповідачка - оплачувати працю у розмірі 1020 грн. на місяць (а.с.62-63).
Також судом першої інстанції встановлено, що позивачка після 5 лютого 212 року не виходила на роботу та 29 лютого 2012 року трудовий договір з нею було розірвано на підставі ст.38 КЗпП України.
Ухвалюючи рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка відпрацювала повних п'ять місяців та протягом даного часу не зверталась із заявою до відповідачки про надання їй відпустки до спливу періоду роботи, передбаченого ч.1 ст.79 КЗпП України чи її компенсації. Також суд зазначив, що права позивачки при звільненні не були порушені, а тому дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди.
Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з наступних підстав.
Порядок виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку регулюється ст.83 КЗпП України і ст.24 Закону України «Про відпустки», згідно з якими грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку виплачується працівнику, зокрема, у разі його звільнення.
Відповідно до вимог ч.6 ст.10 Закону України «Про відпустки» у разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.
Правовий аналіз вказаних норм свідчить про те, що у разі звільнення працівника, який відпрацював менше шести місяців, йому виплачується грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку, тривалість якої визначається пропорційно кількості відпрацьованого часу.
Згідно з ч.1 ст.75 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
По справі встановлено, що ОСОБА_2 відпрацювала у магазині - кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» повні п'ять місяців, що дають їй право на 10 календарних днів відпустки (24 к.дн.:12 міс.Ч 5 міс.). Заробітна палата позивачки у період з 1 вересня по 31 грудня 2011 року становила 1020 грн., а з 1 січня 2012 року - 1100 грн.
Таким чином, сума компенсації за невикористану щорічну відпустку становить 407 грн. 80 коп.
Відповідно до ч.1 ст.237 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Оскільки відповідачкою були порушені права позивачки щодо невиплати їй при звільненні грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, що призвело до моральних страждань ОСОБА_2, то колегія суддів, виходячи з принципів справедливості та розумності, вважає за необхідне стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 200 грн.
За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та моральної шкоди не відповідає вимогам ст.ст.213, 214 ЦПК України, а тому підлягає скасуванню на підставі ст.309 ЦПК України у зв'язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального права, з ухваленням нового рішення в цій частині про задоволення позову частково.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати за січень та лютий 2012 року, вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки вони відповідають матеріалам справи та ґрунтуються на вимогах закону.
Так, з відомостей про нарахування та виплату заробітної плати за січень-лютий 2012 року вбачається, що ОСОБА_2 було виплачено заробітну плату за січень та лютий 2012 року (а.с.64-65). Дані обставини також підтвердили свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5, яким суд першої інстанції дав належну оцінку.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, за клопотанням представника позивачки ухвалою Яготинського районного суду Київської області від 05 грудня 2012 року була призначена по справі судова почеркознавча експертиза щодо визначення належності підпису ОСОБА_2 про отримання заробітної плати. Однак дана експертиза не була проведена з вини самої позивачки, яка відмовилася оплатити її вартість. Тому відповідно до вимог ст.146 ЦПК України відсутні підстави для визнання факту, що ОСОБА_2 не ставила свій підпис про отримання заробітної плати у січні та лютому 2012 року.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що твердження ОСОБА_2 щодо невиплати їй заробітної плати за січень і лютий 2012 року та невідповідність її підпису у відомостях про отримання заробітної плати, є безпідставними та не підтверджені належними доказами.
Отже, враховуючи, що відсутні підстави для стягнення з заробітної плати за січень і лютий 2012 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволенні вимог ОСОБА_2 і в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 15 400 грн.
Відповідно до вимог ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Тобто підставою для виплати працівнику вихідної допомоги є порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору, що передбачено ч.3 ст.38 КЗпП України.
По справі встановлено, що ОСОБА_2 звільнена з роботи на підставі ст.38 КЗпП України.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для виплати ОСОБА_2 вихідної допомоги при звільненні, оскілка вона не звільнена у зв'язку порушенням відповідачкою законодавства про працю, колективного чи трудового договору .
Таким чином рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення невиплаченої заробітної плати за січень та лютий 2012 року, вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду в цій частині.
Відповідно до ч.3 ст.88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Оскільки позивачку звільнено від сплати судового збору, а колегією суддів ухвалено нове рішення, яким її позов задоволено частково, то судовий збір підлягає стягненню з відповідачки в дохід держави пропорційно до задоволеної частини вимог.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Яготинського районного суду Київської області від 13 травня 2013 року в частині відмови у стягненні грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та моральної шкоди, скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до фізичної особи підприємця ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 407 грн. 80 коп. та моральну шкоду у розмірі 200 грн., а всього 607 (шістсот сім) грн. 80 коп.
Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір у розмірі 344 грн. 10 коп.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді