2013 року серпня дев'ятого дня Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська колегією у складі:,
Головуючого - судді Чулініна Д. Г.,
Суддів: Циганкова В. О., Шевцової Т. В.,
за секретаря - Дельфонцевої Є. О.,
з участю: прокурора Краснобрижого А. М.,
захисника адвоката ОСОБА_1,
у підготовчому судовому засіданні в місті Дніпропетровськ у залі суду в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12013040030000803, розглянувши клопотання захисника ОСОБА_1 про повернення обвинувального акта за ч. 4 ст. 190 КК України щодо ОСОБА_2, -
встановив:
Прокуратура м. Дніпропетровська визначила прокурора, який звернувся до суду з обвинувальним актом, висунувши у кримінальному провадженні обвинувачення проти ОСОБА_2 у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину з кваліфікацією за ч. 4 ст. 190 КК України.
Захисник клопотала повернути обвинувальний акт з мотивів його невідповідності вимогам ч. 2 ст. 291 КПК України, зазначаючи на відсутність в цьому акті, зокрема, даних про потерпілого та про обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання. ОСОБА_2 підтримала клопотання свого захисника.
Як вбачається з обвинувального акта, складеного слідчим міліції і затвердженого прокурором 31.07.2013, відомості про потерпілого в ньому взагалі відсутні, незважаючи на ставлення особі за вину вчинення корисливого злочину проти власності і твердження про завдану шкоду в особливо великих розмірах. Водночас, в доданому до акта реєстрі матеріалів досудового розслідування серед процесуальних дій значиться допит 29.07.2013 в якості потерпілого дехто ОСОБА_3, і жодних даних про прийняття слідчим чи прокурором постанови в порядку ч. 5 ст. 55 КПК України про відмову у визнанні його потерпілим немає, а тому у слідчого не було підстав не наводити в обвинувальному акті відомості про нього як про потерпілого, чим порушено п. 3 ч. 2 ст. 291 КПК України, як не було підстав не виконувати приписи ч.ч. 7, 10 ст. 290 КПК України і не відкривати цьому ОСОБА_3 зібрані матеріали.
Сторона обвинувачення за ст. 92 КПК України має довести обставини, віднесені у ст. 91 цього Кодексу до предмету доказування, на підставі яких висувається обвинувачення. Згідно з ст.ст. 3, 36, 283 КПК України у формі обвинувального акта в суді висувається обвинувачення проти особи, в межах якого відповідно до ст. 337 цього Кодексу здійснюється судовий розгляд, чому кореспондує право обвинуваченого за ст. 43 КПК України знати, у вчиненні якого злочину його обвинувачують, та після чого прокурор розпочинає процесуальну діяльність з підтримання державного обвинувачення.
Сутність обвинувачення має бути доведена особі детально не лише через підстави обвинувачення, якими визнаються реальні факти, поставлені за вину, які лежать в основі твердження про вчинення злочину, але і через юридичну кваліфікацію цих фактів, а тому неконкретне обвинувачення за практикою тлумачення Європейським Судом з прав людини в рішенні від 25.03.1999 у справі «Pйlissier et Sassi v. France» (заява № 25444/94, §§ 51, 52, 54) права обвинуваченого на детальне повідомлення про характер і підстави висунутого обвинувачення за п. 3«а» ст. 6 Конвенції про захист права людини та основоположних свобод виключає справедливий судовий розгляд.
В обвинувальному акті діяння ОСОБА_2 кваліфіковане шахрайством за ч. 4 ст. 190 КК України з формулюванням обвинувачення в умисних діях, що виразилися у придбанні права на майно шляхом обману чи зловживанням довірою, вчинених в особливо великих розмірах.
Обман і зловживання довірою за об'єктивною стороною шахрайства визнаються двома відмінними способами вчинення діяння, на що вказував Пленум Верховного Суду України в п. 17 постанови № 10 від 06.11.2009 «Про судову практику у справах про злочини проти власності». Водночас, серед підстав обвинувачення не вказується: ані яка довіра була виказана ОСОБА_2 громадою міста Дніпропетровськ в особі міської ради, ані яким чином вона приховала факт безоплатної приватизації земельної ділянки в м. Димитрів Донецької області, - що свідчило б про сприяння ОСОБА_2 виникненню помилки колегіального органу під час голосування, якою б вона свідомо скористалась. Так само, серед викладу реальних фактів відсутня будь-яка змова зі службовими особами місцевого самоврядування, яка ставилася б ОСОБА_2 за вину і за фабулою обвинувачення тягла б за собою введення в оману міської ради.
Такі підстави обвинувачення відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в абзацах другому, четвертому п. 17 постанови № 10 від 06.11.2009, з точки зору правової кваліфікації, не можуть розглядатись як шахрайство.
Крім того, прокурор вважає встановленим придбання ОСОБА_2 речового права власності на земельну ділянку в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська на АДРЕСА_1, внаслідок прийняття Дніпропетровською міською радою рішення № 120/28 від 14.11.2012, тоді як згідно з ст.ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку вважається придбаним особою з моменту його державної реєстрації відповідно до ст. 182 ЦК України на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого до 01.01.2013, або виданого після 01.01.2013 свідоцтва про право власності (ч. 4 ст. 30 Закону України «Про Державний земельний кадастр» і п. 81 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). У свою чергу, рішення органу місцевого самоврядування до правовстановлюючих документів не віднесене, тоді як обставини проведення державної реєстрації набуття особою права власності на земельну ділянку із земель комунальної власності не наведені в обвинувальному акті.
Тим самим обвинувальний акт містить твердження про з'ясовані прокурором фактичні обставини, які істотно суперечать наведеній ним правовій кваліфікації, внаслідок чого обвинувачення сформульовано не конкретно, а обвинувальний акт не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 290 КПК України. З'ясовані недоліки обвинувального акта, за внутрішнім переконанням суду, неминуче ведуть до порушення права обвинуваченої за ст. 43 КПК України знати, у вчиненні якого злочину її обвинувачують.
Суд, вислухавши доводи захисника, міркування обвинуваченої, думку прокурора про відсутність підстав для повернення обвинувального акта, оцінивши обґрунтованість клопотання, в судовому засіданні доходить висновку про невідповідність обвинувального акта вимогам ст.ст. 43, 291 КПК України, на підставі чого належить відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК постановити ухвалу про його повернення.
Керуючись ст.ст. 314, 372 КПК України, -
Обвинувальний акт за ч. 4 ст. 190 КК України щодо ОСОБА_2 повернути до прокуратури міста Дніпропетровськ.
Ухвала підлягає оскарженню до Апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська апеляційної скарги протягом семи днів, починаючи з наступного після її оголошення дня, із плином яких набирає законної сили.
Головуючий
Судді
Провадження № 1кп-200/337/2013 Категорія: ч. 4 ст. 190 КК України
Справа № 200/10630/13-к