02 липня 2013 р.Справа № 818/1821/13-а
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Катунова В.В.
Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумська фірма "Усе для дому" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23.04.2013р. по справі № 818/1821/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумська фірма "Усе для дому"
до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби України
про скасування податкового повідомлення - рішення,
Позивач - ТОВ "Сумська фірма «Усе для дому", звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Сумах, в якому просив суд:
- скасувати податкове повідомлення - рішення від 12.12.2012 р. №0008041502/64095 та акт перевірки №3815/152/01555007 від 20.11.2012 р.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 23.04.2013 року в задоволені адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 58 Конституції України, ст.ст. 23,30 Закону України "Про оренду землі", ч.2 ст. 284 Господарського кодексу України, ст. 288 Податкового кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
Враховуючи неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, повідомлених належним чином і про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 20.11.2012 р. ДПІ у м. Сумах проведено камеральну перевірку даних, задекларованих позивачем в податковій декларації з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за 2012 рік, за результатами якої складено акт перевірки №3815/152/01555007 від 20.11.2012 р. (а.с. 8-10).
12.12.2012 р. ДПІ у м. Сумах прийнято податкове повідомлення - рішення №0008041502/64095, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності у розмірі 30638,97 грн., в т.ч.: 20425,98 грн. - за основним платежем, 10212,99 грн. - за штрафними санкціями (а.с. 6).
Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що збільшення мінімального розміру орендної плати за землю відбулося не у зв'язку з волевиявленням сторін договору, а у зв'язку зі зміною ставки податку відповідно до закону, то необхідність сплати земельного податку у новому розмірі виникла у позивача незалежно від внесення змін до договорів оренди за ініціативою сторін договору оренди землі.
Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення -рішення від 12.12.2012 р. №0008041502/64095 та акт перевірки №3815/152/01555007 від 20.11.2012 р. прийняте на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, визначений Конституцією та законами України, а тому підстави для визнання протиправним та скасування зазначеного податкового повідомлення - рішення відсутні.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Порядок оподаткування землі в Україні, починаючи з 01 січня 2011 року, визначається розділом XIII "Плата за землю" Податкового кодексу України.
Відповідно до п. 6.1 ст. 6, п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16, п. 36.3 ст. 36 Податкового кодексу України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. Платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків.
Податковим кодексом України встановлено загальнодержавні та місцеві податки і збори.
Згідно із п. 8.2 ст. 8 Податкового кодексу України до загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 9 Податкового кодексу України плату за землю віднесено до загальнодержавних податків і зборів.
Повноваження щодо встановлення ставок загальнодержавних податків і зборів належить виключно Верховній Раді України.
До повноважень органів місцевого самоврядування не належить зміна розмірів ставок загальнодержавних податків і зборів, до яких відноситься, зокрема, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.
З огляду на зазначене, та враховуючи норми Податкового кодексу України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, річна сума платежу, що підлягає перерахуванню до бюджету суб'єктами господарювання, які орендують земельні ділянки державної і комунальної власності, визначається відповідно до умов договору, але з урахуванням вимог п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України, тобто не може бути меншою:
- для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу;
- для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.
Отже, річна сума платежу орендної плати за землю згідно з п. 288.5 ст. 288 ПКУ не може бути меншою розміру, визначеного п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України, а саме - трикратного розміру земельного податку.
Таким чином, податкове зобов'язання за платежем - орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - у розмірі 30638,97 грн., у т.ч.: за основним платежем - 20425,98 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями -10212,99 грн., визначене в податковому повідомленні-рішенні від від 12.12.2012 р. №0008041502/64095 , відповідає нормам чинного законодавства.
Відносно посилання позивача на розмір орендної плати, визначеної у договорі оренди земельної ділянки, колегія суддів вважає його безпідставним, з огляду на наступне.
Статтею 271 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування плати за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII цього кодексу, а у разі, якщо нормативну грошову оцінку земельних ділянок не проведено - площа земельних ділянок.
Згідно із п.п. 14.1.125 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XIII, глави 2 розділу XIV цього Кодексу - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Правові засади проведення оцінки земель в Україні визначені Законом України "Про оцінку земель" від 11 грудня 2003 року N 1378-IV.
Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру земельного податку, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди.
Згідно із ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 року161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно із 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Істотні умови договору оренди землі визначені ст. 15 Закону України "Про оренду землі", однією з яких є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Порядок зміни орендної плати встановлено ст. 23 Закону України "Про оренду землі", відповідно до якої орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.
Типовий договір оренди землі затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 р. N 220.
Форми розрахунку розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких не проведена, і розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких проведена, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2006 р. N 1724.
Пунктом 9 Типового договору оренди землі встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності вноситься у грошовій з зазначенням відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки або розміру земельного податку.
Розмір орендної плати переглядається у разі зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом (пункт 13 Типового договору оренди землі).
Відповідно до п.п. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.
Тобто, у зв'язку зі зміною розміру орендної плати за земельну ділянку згідно з пп. 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 ПК України та встановлення її розміру, який не може перевищувати - 3 відсотки нормативної грошової оцінки, ТОВ "Сумська фірма «Усе для дому" повинно було самостійно розрахувати розмір орендних платежів на поточний рік з урахуванням вимог, встановлених чинним ПК України.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що з 01 січня 2011 року мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній та комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3 % від їх оцінки.
Відносно твердження позивача про порушення ДПІ у м. Сумах ст. 58 Конституції України щодо поширення зворотної дії в часі п.п. 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України на договори оренди, що укладені до 01.01.2001 р. (дати набрання чинності Податкового кодексу України), суд зазначає наступне.
Згідно із Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).
Отже, положення ч. 1 ст. 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Також, колегія судів зазначає, що рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо скасування акту перевірки №3815/152/01555007 від 20.11.2012 р, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства, компетенція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
При цьому акт про результати перевірки не є рішенням органу державної влади, нормативним актом чи актом індивідуальної дії та не створює, не припиняє права та обов'язки особи, а лише фіксує певні обставини, виявлені при проведенні перевірки. Жодних прав та обов'язків позивача складанням акту не порушується.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про закриття провадження в зазначеній частині.
Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 23.04.2013р. по справі № 2-а-818/1821/13-а відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумська фірма "Усе для дому" залишити без задоволення.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23.04.2013р. по справі № 818/1821/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя Катунов В.В.
Судді Ральченко І.М. Рєзнікова С.С.