м. Вінниця
09 серпня 2013 р. Справа № 802/3280/13-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Сала П.І.,
суддів: Бошкової Ю.М., Жданкіної Н.В.,
за участю
секретаря судового засідання: Побережської В.В.,
представника відповідача: Бабійчука С.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6
до: Державної виконавчої служби України
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерство фінансів України, Державна казначейська служба України
про: скасування постанов про повернення виконавчих листів та зобов'язання відновити виконавче провадження,
02.04.2013 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися у Вінницький міський суд Вінницької області з адміністративним позовом до Міністерства фінансів України і Державної виконавчої служби України (далі - ДВС України) про скасування постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Кушнір Л.В. від 01.03.2013 року про повернення виконавчого листа № 2-а-1/07, виданого 28.01.2008 року Староміським районним судом м. Вінниці, та зобов'язання цього державного виконавця відновити вказане виконавче провадження згідно з реєстром виконавчих документів станом на 01.03.2013 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 31.01.2007 року було задоволено позовні вимоги суддів Ленінського районного суду м. Вінниці ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та інших про стягнення з Міністерства фінансів України недоплаченої заробітної плати та втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати. Дане рішення набуло законної сили відповідно до ухвали апеляційного суду Вінницької області від 03.04.2007 року. У зв'язку з цим 28.01.2008 року було видано виконавчі листи № 2-а-1/07 стосовно кожного із позивачів, які починаючи з лютого 2008 року перебували на примусовому виконанні у ДВС України. Разом із тим, 01.03.2013 року відповідачем винесено постанови про повернення зазначених виконавчих листів стягувачам з підстав зміни законодавства, яким регулюється порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного бюджету або бюджетних установ. Вказані постанови старшого державного виконавця Кушнір Л.В. позивачі вважають незаконними, передчасними і такими, що порушують їх право на отримання присуджених грошових коштів. При цьому просять врахувати, що судові рішення на користь суддів виконуються згідно з реєстром виконавчих документів, складеного в порядку їх надходження на виконання до ДВС України. Наприклад, позивачка ОСОБА_2 станом на 2011 рік в реєстрі знаходилася під № 397, тоді як станом на лютий 2013 року вже під № 86. Водночас на виконання рішень судів даної категорії встановлені бюджетні призначення за програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", на яку щорічно у Державному бюджеті України закладають певні кошти, зокрема Законами України про Державний бюджет Україна на 2008, 2009, 2010 рр. було виділено загалом 9 500 000 грн., на 2011 рік - 8 573 000 грн., а на 2013 рік вже 10 000 000 грн. Стверджують, що саме відповідач наділений повноваженнями на примусове виконання виконавчих листів Староміського районного суду м. Вінниці № 2-а-1/07 від 28.01.2008 року, а зміни до законів України, на які посилається державний виконавець в оскаржуваних постановах, не можуть мати зворотної дії в часі щодо позивачів і на них не поширюються.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 10.04.2013 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на підставі п. 6 ч. 1 ст. 22 КАС України передано на розгляд Вінницького районного суду Вінницької області.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 01.07.2013 року вказану справу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 22 КАС України передано на розгляд Вінницького окружного адміністративного суду.
Відповідно до ч. 7 ст. 22 КАС України адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, розглядається адміністративним судом до якого вона надіслана. Згідно із ч. 8 ст. 22 КАС України спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.
22.07.2013 року справа надійшла на адресу Вінницького окружного адміністративного суду, ухвалою якого від 24.07.2013 року, з урахуванням вищезазначених вимог процесуального закону, її прийнято до провадження. Цією ж ухвалою на підставі ч. 1 ст. 24 КАС України вирішено здійснювати колегіальний розгляд справи.
Як вбачається з матеріалів справи, заявою від 04.06.2013 року позивачі виключили з числа відповідачів Міністерство фінансів України, оскільки жодних позовних вимог до нього не заявляють.
Крім того, заявою від 08.08.2013 року позивачі змінили (уточнили) раніше заявлені позовні вимоги відповідно до ч. 1 ст. 137 КАС України та остаточно просять суд визнати протиправними і скасувати постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Кушнір Л.В. від 01.03.2013 року про повернення виконавчих листів Староміського районного суду м. Вінниці № 2-а-1/07 від 28.01.2008 року, винесені відповідачем по кожному із позивачів, та зобов'язати зазначеного державного виконавця відновити вказані виконавчі провадження.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 повністю підтримала заявлені позовні вимоги та надала пояснення згідно з наведеними у позовній заяві обґрунтуваннями. Просить суд адміністративний позов задовольнити.
Інші позивачі на виклик суду не з'явилися, однак подали заяву про розгляд справи у їх відсутності. Позовні вимоги підтримують в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні адміністративний позов заперечив з мотивів, викладених у письмових запереченнях, та пояснив, що державний виконавець діяв правомірно, повертаючи виконавчі листи стягувачам, оскільки на даний час позбавлений можливості виконувати виконавчі документи про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ. Просить врахувати, що виконання рішень цієї категорії законодавцем віднесено до виключної компетенції органів Державного казначейства України і здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Тому скасування постанов про повернення позивачам виконавчих листів змусить державного виконавця діяти поза межами правового поля і всупереч своїх повноважень.
Представники третіх осіб Міністерства фінансів України та Державної казначейської служби України з невідомих причин на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, заслухавши пояснення учасників процесу та оцінивши інші докази, які є в справі, суд доходить висновку, що заявлений адміністративний позов належить задовольнити частково з огляду на таке.
Встановлено, що у провадженні Староміського районного суду м. Вінниці, правонаступником якого на даний час є Вінницький міський суд Вінницької області, перебувала адміністративна справа № 2-а-1/07 за позовом суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та інших до Міністерства фінансів України про стягнення недоплаченої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
Рішенням від 31 січня 2007 року зазначений адміністративний позов задоволено та вирішено стягнути з Міністерства фінансів України на користь позивачів спірну заборгованість, зокрема на користь ОСОБА_2 78 327,72 грн. недоплаченої заробітної плати судді, на користь ОСОБА_3 - 85 776,62 грн., на користь ОСОБА_4 - 91 242,52 грн., на користь ОСОБА_5 - 79 656,76 грн. і на користь ОСОБА_6 - 83 863,06 грн. Вказані кошти вирішено списати з розрахункового рахунку Держказначейства України за № 351133300101, МФО 300001, код 20055032, ОПЕРУ управління НБУ в м. Києві. Дане судове рішення набрало законної сили після перегляду апеляційним судом 03.04.2007 року.
28 січня 2008 року кожному із позивачів Староміським районним судом м. Вінниці видано виконавчі листи № 2-а-1/07.
У лютому 2008 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень з примусового виконання вищезазначених виконавчих листів.
Сторонами виконавчих проваджень були ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, як стягувачі, та Міністерство фінансів України, як боржник.
01 березня 2013 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України Кушнір Л.В. на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанови про повернення виконавчих документів стягувачам, які є предметом спору у цій адміністративній справі.
Згідно із ч.1 ст. 181 КАС України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (ч. 3 ст. 181 КАС України).
Таким чином, адміністративний позов про скасування постанов державного виконавця про повернення виконавчих листів та покладення на нього обов'язку вчинити певні дії позивачами заявлено до належного відповідача. Крім того, оскільки в рамках спірного виконавчого провадження здійснювалося примусове виконання виконавчих листів, виданих адміністративним судом, а позов подано стягувачами у такому виконавчому провадженні, дану справу належить розглядати за правилами адміністративного судочинства з урахуванням особливостей, встановлених ст. 181 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії; 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; 9) з урахуванням права на особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 3 ст. 2 КАС України).
Системний аналіз положень ст.ст. 1, 3, 4 Закону України "Про державну виконавчу службу" від 24.03.1998 року № 202/98-ВР, ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606), а також п. 7 ч. 1 ст. 2 КАС України свідчить про те, що ДВС України та її державні виконавці є суб'єктами владних повноважень. Як наслідок, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності цих суб'єктів суд має керуватися критеріями, наведеним у ч. 3 ст. 2 КАС України.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
У випадках, передбачених законом, рішення судів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку, що передбачено ч. 1, 2 ст. 3 Закону № 606-XIV.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17 Закону № 606-XIV виконавчі листи, що видаються судами, підлягають виконанню державною виконавчою службою відповідно до цього Закону.
Виконання рішень, за якими боржником є центральні органи виконавчої влади покладається на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства України, що визначено п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону № 606-XIV.
Таким чином, виконання спірних виконавчих листів № 2-а-1/07 від 28.01.2008 року, боржником за якими є Міністерство фінансів України, Законом № 606-XIV віднесено саме до компетенції відділу примусового виконання рішень ДВС України.
В силу вимог ч. 1, 3 ст. 6 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Згідно із ч. 1 ст. 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Наведені норми свідчать, що державний виконавець зобов'язаний забезпечити реальне виконання виконавчого документа шляхом своєчасного і в повному обсязі виконання виконавчих дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону № 606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Отже, не отримавши документального підтвердження добровільного виконання боржником виконавчих листів № 2-а-1/07, державний виконавець був зобов'язаний розпочати його примусове виконання шляхом вчинення виконавчих дій та використання повноважень, передбачених Законом № 606-XIV.
Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку.
Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (ч. 2 ст. 30 Закону № 606-XIV). При цьому строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи-підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника.
Як вже зазначалося, виконавчі провадження з виконання виконавчих листів Староміського районного суду м. Вінниці № 2-а-1/07 від 28.01.2008 року відкрито ще у лютому 2008 року, тобто їх примусове виконання тривало понад 5 років. Водночас судове рішення про стягнення на користь позивачів грошових коштів виконане не було.
Таким чином, державним виконавцем порушені вимоги ч. 2 ст. 30 Закону № 606-XIV стосовно проведення виконавчих дій у шестимісячний строк з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
Крім того, відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування Оцінюючи обґрунтованість затримки у виконанні судового рішення, слід належним чином урахувати той факт, що затримку, яка становила один рік і чотири місяці, у виплаті грошової компенсації, призначеної судовим рішенням, винесеним проти державного органу, Суд визнав надмірною (рішення у справі "Зубко та інші проти України").
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вимог Конвенції (рішення у справі "Ромашов проти України").
Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (рішення у справі "Шмалько проти України").
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України").
Порушення права на виконання рішення суду протягом розумного строку (пункт 1 статті 6, стаття 13 Конвенції та стаття 1 Першого протоколу до Конвенції) констатовані Європейським судом також у справах "Терновік та 19 інших проти України", "Роженко та 23 інших проти України", "Штабовенко та 89 інших проти України", "Кононова та 89 інших проти України", "Писарський та 164 інших проти України" та "Цибулько та 249 інших проти України".
Вказані рішення було ухвалено Європейським судом у рамках відновленої процедури розгляду скарг, які стосуються тривалого невиконання рішень національних органів та відсутності у цьому зв'язку ефективних засобів юридичного захисту, як це передбачено пілотним рішенням у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України".
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача, яка виявися у невжитті державним виконавцем виконавчих дій, спрямованих на забезпечення своєчасного і повного виконання виконавчих листів Староміського районного суду м. Вінниці № 2-а-1/08 від 28.01.2008 року протягом більше ніж п'яти років, є такою, що порушує законні права та інтереси позивачів як стягувачів у виконавчому провадженні.
Предметом публічно-правового спору у даній справі є постанови від 01 березня 2013 року про повернення зазначених виконавчих листів, які стягувачі вважають протиправними.
У зв'язку з цим суд зазначає, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному у ст. 47 Закону № 606-XIV.
Спірні постанови прийняті згідно з п. 9 ч. 1 ст. 47 вказаного Закону, відповідно до якого виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
В силу вимог п. 3.15 Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року № 489/20802 (далі - Інструкція), при поверненні виконавчого документа стягувачу необхідно враховувати, що підставою для повернення виконавчого документа згідно з п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону № 606-XIV є встановлення безпосередньо у Законі заборони звертати стягнення на окреме майно чи кошти боржника. Якщо заборона випливає із норми закону, наприклад така заборона встановлена судом, який відповідно до закону має право заборонити звернення стягнення на майно боржника, необхідно керуватися п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону № 606-XIV (яка передбачає таку підставу як "відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними").
Таким чином, для повернення стягувачам виконавчих листів № 2-а-1/08 згідно з вимогами п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону № 606-XIV та п. 3.15 Інструкції державний виконавець мав встановити, що безпосередньо у законі встановлена заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти Міністерства фінансів України (боржника у виконавчому провадженні) і у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також що в законі наявна заборона щодо проведення інших виконавчих дій стосовно цього боржника, що виключає можливість виконання виконавчих листів № 2-а-1/08.
Про наявність обставин, зазначених у ч. 1 ст. 47 Закону № 606-XIV, державний виконавець складає акт, що передбачено ч. 2 ст. 47 Закону.
Однак, як встановлено судом, в порушення наведеної вимоги Закону акт про наявність обставин, вказаних у п. 9 ч. 1 ст. 47 цього Закону, державним виконавцем складений не був.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 47 Закону № 606-XIV про повернення стягувачу виконавчого документа державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований.
Відповідно до 3.17 Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).
Разом із тим, в порушення вимог п. 3.17 Інструкції результати виконання виконавчих листів № 2-а-1/08 в оскаржуваних постановах не зазначені.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", а також особливості їх виконання на даний час встановлює Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року № 4901-VI, який набрав чинності з 01.01.2013 року.
Згідно із ст. 2 цього Закону держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Правові норми, які містяться у ст. 3 Закону № 4901, передбачають особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу, а саме що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до Державної казначейської служби України у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до Державної казначейської служби України документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у 3-місячний строк з дня надходження до Державної казначейської служби України необхідних документів та відомостей.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, відповідно до якої дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99).
Оскільки виконавчі листи № 2-а-1/08 пред'явлені до виконання у лютому 2008 року, а Закон № 4901 набрав чинності з 01 січня 2013 року, положення цього Закону, зокрема щодо пред'явлення стягувачем виконавчого документа про стягнення коштів з державного органу до Державної казначейської служби України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягають.
Крім того, листом від 17.07.2013 року № 994/12/13-13 Вищий адміністративний суд України довів до відома суддів місцевих та апеляційних адміністративних судів подання Урядового уповноваженого Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 27 червня 2013 року № 12.0.1-9/5765 про виконання рішень Європейського суду з прав людини, які набули статусу остаточного.
Так, у пункті 1.2 цього Подання зазначено, що 05 червня 2012 року було прийнято Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", розроблений у рамках вжиття заходів загального характеру на виконання пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України".
Прийнятий Закон встановив нову процедуру виконання рішень судів, боржниками за якими є державні органи, підприємства, установи та організації, а також юридичні особи, примусова реалізація майна яких забороняється відповідно до законодавства.
Проте, Закон не вирішує питання щодо погашення вже існуючої заборгованості за судовими рішеннями, відповідальність за виконання яких несе держава. Відповідно, певна кількість рішень залишиться невиконаною, а особи, на чию користь вони постановлені, залишаться потенційними заявниками до Європейського суду зі скаргами на порушення їхнього права на виконання рішення протягом розумного строку.
У цьому зв'язку Міністерством юстиції України було підготовлено проект Закону "Про внесення змін до Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" з метою врегулювання процедури погашення заборгованості за вказаною категорією рішень, виконання яких не охоплюється процедурою, встановленою Законом.
31 січня 2013 року проект було подано до Кабінету Міністрів України. 13 лютого 2013 року його було схвалено на засіданні Кабінету Міністрів України.
26 лютого 2013 року вказаний законопроект було подано до Верховної Ради України (реєстраційний номер 2399). Наразі проект залишається неприйнятим, а на необхідності якнайшвидшого прийняття цього закону та повного виконання пілотного рішення Європейського суду у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" неодноразово наголошувалося Комітетом міністрів Ради Європи у його резолюціях, ухвалених на засіданнях 24-26 вересня 2012 року, 4-6 грудня 2012 та 5-7 березня 2013 року.
Таким чином, зміст Подання Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини додатково засвідчує неможливість застосування до спірних правовідносин Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", положення якого були основою для прийняття відповідачем оскаржуваних постанов про повернення виконавчих листів стягувачам.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначається Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою КМ України від 03.08.2011 року № 845 у редакції постанови КМ України від 30 січня 2013 року № 45 (далі - Порядок).
Відповідно до п. 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Водночас п. 3 Порядку, в редакції, яка була чинною на час пред'явлення до виконання спірних виконавчих листів № 2-а-1/08, передбачав, що виключно органами Казначейства виконуються рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, тобто виняткова компетенція органів Казначейства не була поширена на виконання рішень про стягнення коштів з державних органів, яким є Міністерство фінансів України.
Крім того, в силу вимог п. 7 Порядку у разі наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу керівник органу державної виконавчої служби подає відповідно до Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" Казначейству протягом 10 днів з дня складення державним виконавцем відповідного акта оригінал виконавчого документа разом із супровідним листом та завірені належним чином державним виконавцем копії інших матеріалів виконавчого провадження. Правова норма, що міститься в п. 7 Порядку, є бланкетною та відсилає до положень Закону № 4901.
Згідно із ч. 3 ст. 4 Закону № 4901 протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п. 2-4 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до Державної казначейської служби України документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.
При цьому ст. 4 Закону № 4901 визначає особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи.
Боржником у спірних виконавчих провадженнях виступає Міністерство фінансів України, яке в розумінні Закону № 4901 є державним органом (а не державним підприємством чи юридичною особою), що виключає можливість застосування ч. 3 ст. 4 Закону № 4901 та п. 7 Порядку виконання рішень до спірних правовідносин.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В порушення вимог ч. 2 ст. 72 КАС України відповідачем не доведено існування обставин, передбачених п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону № 606-XIV у якості підстави для повернення виконавчих листів № 2-а-1/07 стягувачам.
Крім того, оскаржувані постанови винесені з порушенням порядку, визначеного ст. 47 Закону № 606-XIV, про що вказано вище. Посилання відповідача на положення Закону № 4901 та Порядку цього висновку суду не спростовує.
З приводу твердження відповідача про неможливість виконання державним виконавцем спірних виконавчих листів, а також про те, що для виконання судового рішення у справі № 2-а-1/07 позивачі мають звернутися до Державної казначейської служби України, суд зазначає наступне.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справах про невиконання судових рішень будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи не слід вимагати використання таких засобів; тягар виконання рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України").
Отже, саме відповідач, а не стягувач у виконавчому провадженні, має використати всі передбачені законодавством засоби з метою забезпечення своєчасного і повного виконання виконавчих листів № 2-а-1/08, зокрема шляхом звернення до суду із заявою про зміну способу або порядку виконання судового рішення в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України та Законом № 606-XIV.
Таким чином, постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Кушнір Л.В. від 01 березня 2013 року про повернення виконавчих листів № 2-а-1/07 від 28.01.2008 року порушують законні права позивачів як стягувачів у виконавчому провадженні, тобто є протиправними.
Тому адміністративний позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в частині скасування оскаржуваних постанов належить задовольнити.
Разом із тим, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивачів в іншій частині, а саме в частині покладення на відповідача обов'язку щодо відновлення спірних виконавчих проваджень з виконання виконавчих листів № 2-а-1/07, виданих 28.01.2008 року Староміським районним судом м. Вінниці.
Так, згідно із ч. 1 ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби.
Отже, за змістом вищевказаної норми закону відновлення виконавчого провадження є прямим обов'язком керівника відповідного органу державної виконавчої служби у разі скасування постанови державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачу. При цьому виникнення такого обов'язку пов'язується з надходженням на адресу органу державної виконавчої служби відповідного рішення суду, яке набрало законної сили.
Тому покладенню на відповідача обов'язку з відновлення виконавчих проваджень щодо виконання виконавчих листів Староміського районного суду м. Вінниці № 2-а-1/07 від 28.01.2008 року має передувати встановлення судом факту протиправної бездіяльності ДВС України щодо виконання судового рішення про скасування постанов про повернення зазначених виконавчих документів стягувачам та порушення нею вимог ч. 1 ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження", що у цій адміністративній справі є неможливим.
З огляду на викладене суд вважає передчасними і такими, що не можуть бути задоволені вимоги позивачів про зобов'язання відповідача відновити спірні виконавчі провадження. Тому у задоволенні адміністративного позову в цій частині слід відмовити.
З урахуванням положень ст. 94 КАС України та Закону України "Про судовий збір" судові витрати присудженню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 11, 70, 71, 79, 86, 158, 160, 162, 163, 167, 254 КАС України суд,
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Людмили Володимирівни від 01.03.2013 року про повернення виконавчих листів № 2-а-1/07, виданих 28.01.2008 року Староміським районним судом м. Вінниці про стягнення з Міністерства фінансів України недоплаченої заробітної плати судді та втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова у повному обсязі складена: 13.08.2013 року.
Головуючий суддя Сало Павло Ігорович
Судді: Бошкова Юлія Миколаївна
Жданкіна Наталія Володимирівна