Дата документу 20.05.2013
Справа № 0814/14431/2012
Провадження № 2/334/612/2013
16 травня 2013 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя
у складі: головуючого - судді Лихосенко М.О.,
при секретарі Череп М.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з урахуванням індексу інфляції, трьох відсотків річних від просроченої суми та відшкодування моральної шкоди,
Позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з урахуванням індексу інфляції, трьох відсотків річних від простроченої суми та відшкодування моральної шкоди в загальній сумі 44308 грн. 45 коп..
В своєму позові вона вказала, що вироком Оріхівського районного суду Запорізької області № 1-107 від 09.03.1999 року з засудженого ОСОБА_2 було стягнуто на її користь як потерпілої 11010 грн., з яких 3010 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 8000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди
Для примусового стягнення вказаної суми виконавчий лист був пред'явлений до виконання до Ленінського ВДВС Запорізького МУЮ.
Відповідач тривалий час ухилявся від виконання вироку суду в частині стягнення матеріальної і моральної шкоди, що виразилося в приховуванні майна і доходів.
Вказана шкода відшкодована їй лише у 2012 році, тобто більш ніж через 13 років після набрання вироком законної сили.
26.06.2012р. їй виплачено в рахунок відшкодування шкоди - 1195 грн., 15.08.2012р. - 319 грн. 95 коп., 24.10.2012р. - 9495 грн. 05 коп., що підтверджується листом Ленінського ВДВС Запорізького МУЮ від 06.12.2012р. № 6/34874.
Посилається на те, що у відповідності до ст.625 ч.2 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вважає, що відповідач повинен сплатити їй суму боргу з урахуванням індексу інфляції за період з 18.03.1999р. по 24.10.2012р., що складає 34827 грн. 96 коп. та три проценти річних від простроченої суми, що складають 4480 грн. 49 коп., відповідно наданого розрахунку..
Крім того, діями відповідача, направленими на умисне невиконання вироку суду, їй спричинено моральну шкоду. Протиправність діяння виразилася у порушенні вимог чинного законодавства.
Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача.
В теперішній час вона пенсіонер, до виходу на пенсію працювала вчителем. Її доходи ніколи не були надто високими. Сума стягнута з відповідача - 11010 грн. є для неї дуже значною.
Однак зі спливом багатьох років, відповідач продовжував ухилятись від сплати коштів за вироком суду, які з часом знецінювалися внаслідок інфляції.
Вказані дії відповідача викликали глибокі душевні страждання.
Заподіяну їй моральну шкоду вона оцінює у 5000 грн.
Просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь залишок заборгованості з урахуванням індексу інфляції в розмірі 34827 грн. 96 коп. та трьох відсотків річних від простроченої суми в розмірі 4480 грн. 49 коп., в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 грн., а всього 44308 грн. 45 коп. , а також витрати понесені по сплаті судового збору в розмірі 443 грн. 09 коп.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, суду пояснив, що відповідач знав про стягнення з нього за вироком суду в рахунок відшкодування шкоди зазначеної суми, однак безпідставно ухилявся від його виконання.
ВДВС Ленінського РУЮ не проводив виконавчих дій за вказаним виконавчим листом, безпідставно повертав їх без виконання, посилаючись на відсутність у відповідача майна для звернення стягнення. В подальшому виконавчий лист було загублено та вона вимушена була звертатися до суду за його дублікатом, який було видано тільки 28.01.09р.
Перебіг позовної давності за зазначеними позовними вимогами почався після виплати відповідачем вказаного відшкодування, тобто з 24.10.12р.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник заперечували проти задоволення позову, пояснили, що вироком Оріхівського районного суду м.Запоріжжя від 09.03.1999 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто в рахунок відшкодування матеріальної та матеріальної шкоди 11010 грн., на користь ОСОБА_3 стягнуто моральну шкоду в сумі 5000 грн.
Після набрання вироком законної сили він в частині відшкодування матеріальної та моральної шкоди потерпілим не виконувався.
Виконавчий лист № 1-107 був виписаний лише 28.01.2009р. і пред'явлений до виконання в Ленінський ВДВС Запорізького МУЮ.
04.08.2010р. державним виконавцем було відкрито виконавче провадження, тобто після спливу строку пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Він не ухилявся від виконання рішення суду.
Починаючи з 27.03.2012р. по 19.09.2012р. щомісячно з нього стягувались кошти на депозит Ленінської ВДВС, загальна сума яких становить 17761 грн.
Вказані кошти були перераховані : ОСОБА_1 в сумі 11010 грн., ОСОБА_3 в сумі 5000 грн.
Таким чином, встановлена судовим рішення матеріальна та моральна шкода спричинена ним внаслідок ДТП відшкодована позивачу в повному обсязі.
Заявлені позивачем вимоги про притягнення його до відповідальності за порушення грошових зобов'язань на підставі ст.625, 509, 611 ЦК України в редакції закону, який набрав чинності 01.01.2004р. на базуються на законі і не може бути задоволений, з наступних підстав.
Згідно ст.5 ЦК України від 01.01.2004р., акти цивільного законодавства регулюють тільки ті правовідносини, які виникли після січня 2004р.
Право на стягнення з ОСОБА_2 матеріальної і моральної шкоди у ОСОБА_1 виникло 28.03.1997р., під час отримання шкоди в ДТП.
Отже, необхідно керуватися нормами закону, які діяли на той час..
З матеріалів справи вбачається, що в даному випадку матеріальна та моральна шкода витікає із зобов'язань, які виникають в результаті спричинення шкоди, яка заподіяна джерелом підвищеної небезпеки ( ст.ст.450, 455, 440-1 ЦК України від 18.07.1963р.) і не витікає із грошових зобов'язань, на які посилається позивач, неправильно застосовуючи ст.625 ЦК України від 01.01.2004р. ( ст.ст.212, 214 ЦК України від 18.07.1963р.)
Згідно ст.210 ЦК України від 18.07.1963р. боржник звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, якщо таке невиконання базується на умислі або на необережності кредитора.
Так, виконавчі листи були пред'явлені до виконання позивачем після спливу трирічного строку (28.01.2009р.) і таким чином він не повинен нести відповідальність за виконання зобов'язань, пов'язаних із спричиненням шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки.
Оскільки він особисто не укладав грошових зобов'язань із ОСОБА_1, то застосування ст.625 ЦК України/ в редакції від 01.01.2004р./, яка регулює інший вид правовідносин7, які виникли після 1.01.04р. недопустиме..
Вважає недопустимим стягнення з нього розміру інфляції, так як норми матеріального права в редакції ЦК України 1963р., якими необхідно керуватися в даному випадку ст.ст.212, 214, 440, 450, 455 ЦК України взагалі не передбачають такого стягнення з фізичних осіб як інфляція.
Крім того, ст.465 ЦК України в редакції від 18.07.1963р. вказує на те, що строки виплати відшкодування проводяться щомісячними виплати, стягнення відшкодування із застосуванням інфляції, цією нормою матеріального права не передбачено.
Просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, оцінивши всі представлені докази в сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які винили з дня набрання ними чинності.
Статтею 11 ЦК України передбачені підстави виникнення цивільних прав та обов»язків.
Згідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст.260 ч.1 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Відповідно до ст.261 ч.1 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, заподіяна фізичній особі неправомірними діями відшкодовується особою, що її заподіяла. Крім того, відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, які особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна., у зв»язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім»ї.
З матеріалів справи вбачається, що вироком Оріхівського районного суду Запорізької області № 1-107 від 09.03.1999 року з відповідача ОСОБА_2 , як засудженого, було стягнуто на користь позивача, як потерпілої , -11010 грн., з яких 3010 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 8000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, відповідно до вимог ст. 440, 450 ЦК України в редакції 1063р.
Тоді ж між сторонами виникли правовідносини з приводу виконання зазначеного рішення суду та позивач отримав право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричинених злочином.
Між сторонами склалися правовідносини із забов»язань, які виникли із спричинення шкоди.
На час виникнення правовідносин між сторонами, ст.. 214 ЦК України передбачала відповідальність боржника за прстрочення виконання грошового забов»язання у вигляді сплати 3 процентів річних від простроченої суми.
Для примусового стягнення вказаної суми виконавчий лист був пред'явлений до виконання до Ленінського ВДВС Запорізького МУЮ в 1999р.
З листа начальника ВДВС Ленінського р-ну 231 від 7.12.99р. вбачається, що вказаний виконавчий лист перебував на виконання у зазначений період та у зв»язку з відсутністю майна у боржника, виконавчий лист повернуто стягувану та запропоновано пред»являти його до виконання періодично.
Таким чином, право позивача на відшкодування шкоди було порушено ще в 1999р.
Відповідно до ст.. 214 ЦК України, в редакції від 3.11.99р., боржник, який прострочив виконання грошового забов»язання, на вимогу кредитора забов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Втім, позивач до суду з позовом про стягнення суми інфляції та 3 процентів річних , відповідно до вимог ст.. 214 ЦК України , не звертався, хоча знав про своє порушене право.
В 2005р. було встановлено, що виконавчі листи втрачені та позивач неодноразово зверталася до виконавчої служби з приводу їх виконання, а 25.12.08р. звертався до Оріхівського районного суду Запорізької обл.. з заявою про видачу дубліката.
28.01.09р. позивачу було видано дублікат виконавчого листа 1-107/99 про стягнення з відповідача на її користь 11010грн., який передано на виконання до Ленінського ВДВС.
Доводи відповідача про те, що він не повинен був виконувати рішення суду після спливу 3-ри річного строку позовної давності безпідставі, оскільки видачу дублікату виконавчого листа він не оскаржував .
Доводи позивача про те, що відповідач тривалий час умисно ухилявся від виконання вироку суду в частині стягнення матеріальної і моральної шкоди, що виразилося в приховуванні майна і доходів, суд вважає безпідставними та недоведеними.
Суду не надано доказів, що ВДВС приймалися всі заходи для виконання зазначеного рішення, а відповідач умисно ухилявся від його виконання.
26.06.2012р., при виконанні дублікату виконавчого листа, позивачу виплачено в рахунок відшкодування шкоди26.06.12р. - 1195 грн., 15.08.2012р. - 319 грн. 95 коп., 24.10.2012р. - 9495 грн. 05 коп., що підтверджується листом Ленінського ВДВС Запорізького МУЮ від 06.12.2012р. № 6/34874.
Відповідно до перехідних положень ЦК України в новій редакції, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав та обов»язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
З набранням чинності новим ЦК України, між сторонами продовжували існувати права і обов»язки з приводу виконання рішення суду про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Втім, ст. 625 ч.2 ЦК України передбачає відповідальність боржника за порушення грошового забов»язання.
Положення ст.. 625 ЦК України регулюють забов»язальні правовідносини, тобто поширюються на порушення грошового забов»язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.
Між сторонами не існувало грошових забов»язань до ухвалення вироку суду.
При цьому частина 3 ст. 11 ЦК України, в якій йдеться про те, що права та обов»язки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст.. 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних забов»язань. Крім того, із рішення суду забов»язальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст.. 11 ЦК, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить в них ясність та визначеність.
Відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове /грошове/ забов»язання.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України від 16.01.13р., дія частини 2 ст. 625 ЦК України про обов»язок боржника, який прострочив виконання грошового забов»язання, сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 проценти річних від простроченої суми, не поширюється на правовідносини, що виникають у зв»язку із завданням шкоди.
.Що стосується позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, то в цій частині суду не надано доказів спричинення їй душевних страждань протиправною поведінкою відповідача, не підтверджена наявність його вини в тривало лому виконанні рішення суду, а також не надано відповідного розрахунку.
Оскільки позов не підлягає задоволенню, то не підлягають відшкодуванню і судові витрати в сумі 443 грн. 09 коп.
Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 212, 213 ЦПК України, ст.ст. 5, 11, 23, 251, 257, 260, 261, 509, 625, 1167 ЦК України, листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10-74/0/4-13 від 16.01.2013р. "Про деякі питання застосування ст.625 ЦК України", суд
ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про стягнення залишку заборгованості з урахуванням індексу інфляції в розмірі 34827 грн. 96 коп., трьох відсотків річних від простроченої суми в розмірі 4480 грн. 49 коп., відшкодуванні моральної шкоди в розмірі 5000 грн., а всього 44308 грн. 45 коп. - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Запорізької області протягом 10 днів.
Суддя: Лихосенко М. О.