"31" липня 2013 р.Справа № 921/663/13-г/14
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Руденка О.В.
розглянув справу
за позовом Приватного підприємства "Альянс", вул. Літке, 1, м. Стаханов, Луганська область, 94000
до відповідача Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", вул. О. Кульчицької, 8, м. Тернопіль, 46001
про стягнення 264563 грн. 70 коп.
за участю представників сторін:
позивача: Томчишин А. І., довіреність №40 від 13.06.2013р.
відповідача: Дем'яновська Н. А., довіреність №06-4/22 від 04.01.2013р.
Суть справи:
Приватне підприємство "Альянс" звернулося в господарський суд Тернопільської області з позовом до відповідача Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення 264563 грн. 70 коп., в т. ч.: 200000 грн. 00 коп. суми основної заборгованості, 48602 грн. 70 коп. плати за користування чужими грошовими коштами, 15961 грн. 00 коп. інфляційних втрат.
Позивач, обґрунтовуючи заявлені вимоги, що підтримані в судових засіданнях повноважним представником, посилається на порушення відповідачем договірних зобов'язань щодо оплати отриманого ним товару, а також, компенсації витрат на його доставку, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість, з врахуванням плати за користування чужими грошовими коштами та інфляції, стягнення якої і є предметом судового розгляду.
Дочірнє підприємство, згідно заперечення на позов та доповнень до нього, які підтримані під час розгляду справи повноважним представником, заявлені вимоги не визнає. Зазначає, що поставка товару відбулася згідно усної домовленості сторін, яка не передбачала строк його оплати, а відтак вимоги позивача є належними виключно з моменту повідомлення останнього про обов'язок здійснити зазначений розрахунок. При цьому стверджує, що посилання приватного підприємства на договір купівлі-продажу №2/Т, як на підставу виникнення зобов'язань, є неправомірними, оскільки такий припинив свою дію 04.01.2007р.
В процесі вирішення спору, в судовому засіданні оголошувались перерви із підстав викладених у формулярах (протоколах) судового засідання.
В судовому засіданні представникам сторін, процесуальні права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України, роз'яснено.
За відсутності відповідного клопотання, в порядку ст. 81-1 ГПК України, технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією їх породжують. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
04 січня 2006р. між Приватним підприємством "Альянс" (Постачальник) в особі директора Шумкової М. Б. та Філією "Тернопільський доркомплект" ДП "Тернопільський облавтодор" (Покупець) в особі начальника філії Чорнія Є. Б. було укладено договір купівлі-продажу товару №2/Т (далі - Договір).
Згідно умов зазначеної угоди (п. 1.1), Постачальник зобов'язується поставити Філії ножі грейдерні у кількості, визначеній у заявках (п. 2.1), а Покупець зобов'язується їх прийняти їх та оплатити.
У відповідності до п. 2.4 Договору вартість поставки товару становить 200000 грн. 00 коп.
В той же час, п. 2.3 обумовлено, що його ціна є договірною і може змінюватися про що складається відповідний додаток.
З врахуванням зазначеного, додатковими угодами №1 від 15.01.2010р. та №2 від 25.10.2010р. було погоджено поставку ножів грейдерних у кількості та за цінами, що обумовлені ними.
Передача і приймання товару за обсягом (кількістю) здійснюється згідно накладних, що оплачуються Покупцем з відстроченням платежу 60 днів від дати одержання товару (п. 6.1, 7.1).
Даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2015р., а в частині розрахунків до їх повного виконання (п. 8.1).
При цьому, суд критично оцінює доводи відповідача, що зазначений правочин припинив свою дію 04.01.2007р., оскільки, п. 8.1 угоди чітко визначено термін його дії до кінця 2015р., а згідно п. 1 ст. 651 ЦК України, він може бути розірваний лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не знаходять свого підтвердження і заявлені ДП доводи щодо порушення сторонами при укладенні Договору п. 2 ст. 180 ГК України та ст. 638 ЦК України, а саме не зазначення строків поставки товару.
Так, зі змісту угоди та приписів ст. 267 ГК України слідує, що строки поставки товару обумовлюються контрагентами при їх необхідності, що є ініціативою будь-якої із сторін на стадії погодження договору. В свою чергу, підписання спірного правочину доводить той факт, що її учасники не вважали дану умову необхідною.
У відповідності до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 ЦК України.
Взаємовідносини, що склалися між учасниками спору суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із договору купівлі-продажу, згідно якого та в силу ст. 655 ЦК України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Із долучених сторонами документів слідує, що позивач, на виконання умов правочину та Додатку №2 до нього, продав відповідачу, згідно видаткової накладної №РН-00196 від 25.10.2010р., через повноважного представника Алєксєєва Н. Г. (довіреність №321 від 25.10.2010р.), товар (ножі грейдерні), на загальну суму 317100 грн. 00 коп.
Для доставки даного товару, ПП "Альянс" було укладено із ФОП Гаєвик Є. Г. 28.10.2010р. договір №105 про надання експедиційно-транспортних послуг на перевезення вантажу підприємства.
Виконання підприємцем його зобов'язань підтверджується долученою до матеріалів справи товарно-транспортною накладною №02-АА від 25.10.2010р. та актом здачі-прийняття робіт від 25.10.2010р. на суму 8400 грн. 00 коп.
Дані витрати були узгоджені сторонами у Додатку №2 до договору, як компенсація транспортних послуг, що повинна бути оплачена відповідачем , згідно рахунку-фактури №СФ-0000078 від 25.10.2010р., з відстрочкою виконання зобов'язань до 60 календарних днів з моменту отримання продукції.
Письмових зауважень (претензій) щодо якості та кількості проданого та поставленого товару, у відповідності до 7.3 Договору, Покупцем висловлено не було. Відтак посилання відповідача на поставку неякісної продукції є лише необґрунтованим припущенням.
Вартість отриманих матеріальних цінностей та компенсація транспортних послуг, відповідачем було оплачено лише частково, в сумі 125500 грн. 00 коп., що останнім не заперечується та підтверджується підписаним (погодженим) актом звірки розрахунків станом на 01.08.2012р.
Залишок неоплаченої суми коштів становить 200000 грн. 00 коп., про що констатовано і ДП "Тернопільський облавтодор" у листі №06-3/1396 від 20.08.2012р.
В подальшому, зважаючи на невиконання останнім своїх фінансових зобов'язань, враховуючи ч. 2 ст. 530 ЦК України, позивачем направлено на адресу відповідача претензію у формі вимоги №14 від 26.03.2013р. про сплату заборгованості, яка останнім залишена без виконання.
При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За таких обставин, позивачем належними та допустимими доказами підтверджено заявлену до стягнення суму заборгованості в розмірі 200000 грн. 00 коп., яка відповідачем у встановленому процесуальним кодексом не спростована, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.
Частиною 5 ст. 694 ЦК України визначено, що якщо покупець прострочив оплату товару то на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу.
Відповідно до даної правової норми, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
В спірній угоді розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не визначений.
Натомість, позивач здійснив їх нарахування із застосуванням аналогії закону (ч. 1 ст. 8 ЦК України) на підставі приписів ч. 1 ст. 1048 ЦК України .
Проте, господарюючим суб"єктом залишено поза увагою той факт, що аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин, що в даному разі місця немає.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами , які нараховані на підставі ст. ст. 536, 692, 1048 ЦК України, контрагентами у встановленому порядку не узгоджено.
В свою чергу, договори купівлі-продажу та позики є різними за своєю правовою природою. Ними регулюються різні види цивільних правовідносин, а тому застосування до договору купівлі-продажу положень про позику (зокрема, ст. 1048 ЦК України) є безпідставним, а відтак у задоволенні позовних вимог в цій частині суд відмовляє.
При цьому слід зазначити, що такої ж правової позиції щодо аналогічних нарахувань дотримується і Верховний суд України у постанові від 02.07.2013р.(копія у справі).
Крім того, суд враховує, що відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен на вимогу кредитора сплатити борг з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.
Згідно долученого до позовних матеріалів ПП "Альянс" розрахунку інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, за період з 25.12.2010р. по 31.05.2013р., боржнику проведено нарахування в розмірі15961 грн. 00 коп.
Оцінивши даний розрахунок суд констатує, що здійснені позивачем обчислення є правомірними лише частково в сумі 15624 грн. 00 коп., з огляду на що позовні вимоги в цій частині слід задовольнити. В решті заявленої суми інфляції суд відмовляє за необґрунтованістю.
Покликання відповідача на те, що посадовими особами його структурного підрозділу вчинялись господарські операції без відома дочірнього товариства матеріалами справи не підтверджуються.
Так, згідно ст. 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.
Як вбачається з п. 3.2 Положення філії "Тернопільський доркомплект" ДП "Тернопільський облавтодор" ДАК "Автомобільні дороги України", затвердженого наказом ДП "Тернопільський облавтодор" від 28.05.2002р. № 1 філія здійснює свою діяльність на принципах внутрішнього господарського розрахунку, підпорядкованості та підзвітності органам управління Підприємства, а її керівник несе матеріальну і дисциплінарну відповідальність за стан фінансово-господарської діяльності і внутрішнього обліку цього підрозділу. Підприємство несе відповідальність по зобов'язаннях Філії.
Згідно п. 5.1., 5.8 Положення, Філія самостійно здійснює господарську діяльність відповідно до завдань, встановлених Підприємством. Контроль за діяльністю Філії здійснюється шляхом надання Підприємству статистичної звітності і податкових декларацій.
Із наданої на вимоги суду довідки відповідача слідує, що господарські операції із позивачем відображені у податковому та бухгалтерському обліку дочірнього підприємства, суми податку на додану вартість за ними включені до складу податкового кредиту за відповідні звітні періоди.
З наведеного, та зважаючи на часткову оплату вартості отриманого товару, суд констатує, що правочин укладений філією отримав схвалення від юридичної особи , а відтак відповідач повинен нести відповідальність за зобов'язаннями його структурного підрозділу з моменту їх виникнення (ст.241 ЦК України).
Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України, судові витрати по справі відшкодовуються за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
При цьому вимоги позивача про відшкодування йому витрат, які входять до складу судових на підставі ст. 44 ГПК України, а саме: на правову допомогу за ведення справи в суді, згідно Договору між ПП "Альянс" та ТОВ "Західно-український юридичний центр" від 13.06.2013р., не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Рішенням №6-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційний Суд України "У справі за конституційним зверненням Приватного малого підприємства - фірми "Максима" щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві)" зазначив, що в аспекті конституційного звернення щодо можливості віднесення до судових витрат сум, сплачених юридичною особою за послуги, надані їй в господарському судочинстві іншим, ніж адвокат, фахівцем у галузі права, положення частини першої статті 44 Кодексу, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті ст. 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі в господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.
Також, із змісту даного Рішення Конституційного Суду України слідує, що в ГПК України не передбачено можливості відшкодування юридичній особі витрат на юридичні послуги, надані їй іншим, ніж адвокат, фахівцем у галузі права.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. ст. 1, 2, 32-34, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. О. Кульчицької, 8, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 31995099) на користь Приватного підприємства "Альянс" (вул. Літке, 1, м. Стаханов, Луганська область, ідентифікаційний код 30824727) - 200000 (двісті тисяч) грн. 00 коп. суми основної заборгованості, 15624 (п'ятнадцять тисяч шістсот двадцять чотири) грн. 00 коп. інфляційних втрат та 4312 (чотири тисячі триста дванадцять) грн. 39 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. В решті заявлених вимог відмовити.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня підписання рішення через місцевий господарський суд.
Суддя О.В. Руденко
Повний текст рішення
складено 12.08.2013р.