30 липня 2013 р. № 9104/77205/13
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гінди О.М.
суддів: Мікули О.І., Качмара В.Я.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства «Західенерго Інвест» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 березня 2012 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Західенерго Інвест» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,-
встановив:
14.11.2011 року позивач - ПП «Західенерго Інвест» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача - ДПІ у Франківському районі м. Львова в якому просив визнати неправомірними дії відповідача при проведенні документальної позапланової виїзної перевірки від 12.10.2011 року та скасувати податкові повідомлення-рішення №№ 003242320 та 0003232320 від 31.10.2011 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті із порушенням вимог законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними бухгалтерськими документами, а висновки відповідача стосовно недійсності правочинів, укладених із контрагентами позивача ТзОВ «Іртас», ТзОВ «Екопласт-Львів», ПП «Львівкомфортгруп-К», ТзОВ «Лугпростройтехмонтаж», СПД ОСОБА_2, СПД ОСОБА_3, ТзОВ «БК АРТ Груп» є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. У позивача наявні усі необхідні первинні документи, які дають право формувати валові витрати та включити суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту. Відтак, позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення нечинними та такими, що підлягають скасуванню.
У процесі судового розгляду судом першої інстанції допущено заміну первинного відповідача - Державну податкову інспекцію у Франківському районі м. Львова належним відповідачем Державною податковою інспекцією у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22.03.2012 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції позивач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з невідповідністю висновків суду обставинам справи та порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт посилається на те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами, на підставі яких формувались валові витрати з податку на прибуток підприємств та податковий кредит з ПДВ, мають реальний характер, що підтверджується наявними у позивача усіма первинними документами. При вирішення даної справи судом першої інстанції не надано жодної правової оцінки щодо самого факту правомірності проведення перевірки на підставі постанови слідчого, яка жодного відношення до діяльності апелянта не мала. Також апелянт вказує на те, що акт перевірки не містить конкретних виявлених порушень положень податкового законодавства, а ґрунтується виключно на протоколах допитів, матеріалах розслідування кримінальних справ.
Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, однак подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з зайнятістю його представника в цей час в іншому судовому засіданні. Проте, дане клопотання судом відхилено, оскільки відповідач у даній справі є суб'єктом владних повноважень та має у своїй структурі юридичний відділ, у штаті якого працює декілька юристів, а тому він не був позбавлений можливості забезпечити участь свого представника у дане судове засідання.
Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання також не забезпечив. Проте представник позивача ОСОБА_6 подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з укладенням 25.07.2013 року договору про правову допомогу та зайнятістю його в цей час в іншому судовому засіданні у Яворівському районному суді Львівської області. Однак, дане клопотання судом відхилено, оскільки повістку про виклик в суд позивач отримав ще 17.06.2013 року та мав достатньо часу для укладення договору про правову допомогу, у разі необхідності ознайомитись з матеріалами справи та відповідно забезпечити явку уповноваженого представника. Разом з тим, як вбачається із долученої до даної клопотання довіреності договір про правову допомогу укладено 25.07.2013 року, а тому представник позивача до 30.07.2013 року не був позбавлений можливості ознайомитись із матеріалами справи. Не взято до уваги судом і посилання представника позивача на те, що в цей час він зайнятий в іншому судовому засіданні, оскільки вказані обставини не підтверджені жодними доказами.
Враховуючи те, що дану справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, а усі особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про його дату, час та місце, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду даної справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в період з 30.08.2011 року по 07.09.2011 року працівниками ДПІ у Франківському районі м. Львова на виконання постанови СВ ПМ ДПА у Житомирській області від 23.08.2011 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Західенерго Інвест» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 23.11.2009 року по 30.06.2011 року.
Результати вказаної перевірки зафіксовані у акті від 12.10.2011 року № 2470/23-2/36828837 відповідно до висновків якого перевіркою встановлено порушення позивачем:
- пп. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 187109 грн, у тому числі: за 4 квартал 2009 року на суму 10837 грн, за 1 квартал 2010 року на суму 28696 грн, за 2 квартал 2010 року на суму 47808 грн, за 3 квартал 2010 року на суму 57268 грн, за 4 квартал 2010 року на суму 23750 грн та за 1 квартал 2011 року на суму 18750 грн;
- пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в наслідок чого занижено податок на додану вартість за період з 23.11.2009 року по 30.06.2011 року на загальну суму 120526 грн, в тому числі за грудень 2009 року на суму 5180 грн, за січень 2010 року на суму 5402 грн, за лютий 2010 року на суму 11784 грн, за березень 2010 року на суму 4968 грн, за квітень 2010 року на суму 11019 грн, за травень 2010 року на суму 7850 грн, за червень 2010 року на суму 18391 грн, за липень 2010 року на суму 10267 грн, за серпень 2010 року на суму 12479 грн, за вересень 2010 року на суму 9186 грн, за грудень 2010 року на суму 19000 грн, за червень 2011 року на суму 5000 грн.
До таких висновків податковий орган прийшов виходячи з того, що господарські операції між позивачем та його контрагентами ТзОВ «Іртас», ТзОВ «Екопласт-Львів», ПП «Львівкомфортгруп-К», ТзОВ «Лугпростройтехмонтаж», СПД ОСОБА_2, СПД ОСОБА_3, ТзОВ «БК АРТ Груп» не мають реального характеру, а тому підприємство протиправно формувало на їх підставі валові витрати з податку на прибуток підприємств та податковий кредит з податку на додану вартість.
На підставі вказаного вище акта перевірки ДПІ у Франківському районі м. Львова винесено податкові повідомлення-рішення від 31.10.2011 року № 0003242320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1409408,05 грн та від 31.10.2011 року № 0003232320 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 229199,75 грн.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні адміністративного позову виходив з того, що обставини реальності вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТзОВ «Іртас», ТзОВ «Екопласт-Львів», ПП «Львівкомфортгруп-К», ТзОВ «Лугпростройтехмонтаж», СПД ОСОБА_2, СПД ОСОБА_3, ТзОВ «БК АРТ Груп» не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а тому суд вважає, що орган державної податкової служби прийшов до правильного висновку про безпідставність відображення платником податку в податковому обліку господарських операцій, які фактично не відбувалися. На підставі викладеного суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскаржувані податкові-повідомлення рішення є правомірними, а тому підстави для їх скасування відсутні.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, виходячи з наступних підстав.
Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток валових витрат на момент виникнення спірних правовідносин були врегульовані Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) - далі Закон N 334/94-ВР.
Так, пунктом 5.1 Закону N 334/94-ВР визначено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Зазначений пункт 5.1 повинен тлумачитись у системному зв'язку з пунктом 1.32 цього Закону, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведених норм є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності (продукція, роботи чи послуги), які мають вартісний характер і цінове вираження.
Пункт 5.2 Закону N 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат, а пункт 5.3 - перелік витрат, які до складу валових не належать незалежно від того, чи пов'язані вони із господарською діяльністю платника податків. Згідно з цим пунктом, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, визначені Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (тут та далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З аналізу наведених вище норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вбачається, що визначальною ознакою віднесення платником податку витрат до валових є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому, проведені господарські операції повинні бути підтверджені необхідними первинними документами, які є характерними для тої чи іншої господарської операції та вказують на реальність та товарність проведення господарських операцій. Разом з тим, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, а також порядок формування податкового кредиту з цього податку на час виникнення спірних правовідносин регулювався Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (далі - Закон N 168/97-ВР).
Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону N 168/97-ВР визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до підпункту 7.4.5 цього пункту, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно підпункту 7.5.2 пункту 7.5. статті 7 Закону N 168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, визначені Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (тут та далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, а також порядок формування податкового кредиту з цього податку за правовідносинами, які виникли після 01.01.2011 року врегульовані Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI (далі - ПК України).
В підпункті 14.1.181 пункту 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 цієї статті, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Статтею 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З аналізу наведених вище норм Закону України «Про податок на додану вартість» та ПК України вбачається, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми, однак не безумовними підставами для визначення податкового кредиту. При цьому, проведені господарські операції повинні бути підтверджені необхідними первинними документами, які є характерними для тої чи іншої господарської операції та вказують на реальність та товарність проведення господарських операцій. Разом з тим, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Із матеріалів справи суд апеляційної інстанції вбачає, що між ТзОВ «Іртас» та ПП «Західенерго Інвест» укладено договори про надання послуг № 2005 від 20.05.2010 року та № 0102 від 04.02.2010 року. Предметом даних договорів є надання послуг технологічної перевірки електроматеріалів. Позивач на підтвердження реальності виконання господарських зобов'язань до матеріалів справи долучив копії видаткових накладних, актів виконаних робіт, податкових накладних. Витрати по придбанню вищезазначених послуг відображені у бухгалтерському обліку. Розрахунки проведені частково у безготівковій формі на суму 278400 грн. Кредиторська заборгованість становить 68126 грн.
Також, між ТзОВ «Екопласт-Львів» та ПП «Західенерго Інвест» укладено договір про поставку електроматеріалів № 1-02 від 05.02.2010 року. Загальна сума здійснених господарських операцій становить 108487 грн., з них ПДВ 18081 грн. Позивач підтверджує фактичний характер господарських відносин з ТзОВ «Екопласт-Львів» видатковими накладними, актами виконаних робіт, податковими накладними. Господарські операції щодо придбання вказаних послуг відображені у бухгалтерському обліку. Розрахунки проведені в безготівковій формі в повному обсязі на суму 108487 грн.
Крім того, між ПП «Львівкомфортгруп-К» та ПП «Західенерго Інвест» укладено договір про поставку комп'ютерної техніки № 10-12 від 10.12.2009 року та договори про поставку електроматеріалів № 04-12 від 10.12.2009 року та № 11-01 від 11.01.2010 року. На підтвердження поставки товарів позивачем представлено видаткові накладні та податкові накладні. Розрахунки за поставлені товари проведено повністю у безготівковій формі на суму 124145,79 грн.
З матеріалів справи також вбачається, що між ТзОВ «Лугпростройтехмонтаж» та ПП «Західенерго Інвест» укладено договір про надання інформаційно-консультаційних послуг від 13.09.2010 року, на підтвердження чого суду представлено акт прийому-передачі послуг від 30.12.2010 року.
01.02.2011 року між ПП «Західенерго Інвест» та ТзОВ «Будівельна компанія АТР груп» укладено договір про надання інформаційно-консультаційних послуг № 10 від 01.02.2011 року, на підтвердження чого представлено акт прийому-передачі послуг від 30.06.2011 року, перелік суб'єктів, яким реалізовано продукцію за допомогою ТОВ «Будівельна компанія АТР груп», укладені в м. Бровари Київської області договори із підприємствами, які датовані 11.01.2010 року та 04.01.2011 року.
Між СПД ОСОБА_2 та ПП «Західенерго Інвест» укладено договір про надання послуг № 5 МАРК від 04.01.2010 року. В підтвердження надання послуг позивачем представлено акт прийому-передачі послуг від 04.01.2011 року.
Також, матеріалами податкової перевірки встановлено, між СПД ОСОБА_3 та ПП «Західенргобуд Інвест» укладено договір про надання послуг №1-ЗІО від 01.10.2010 року та № 1-БКП від 04.01.2010 року. В підтвердження надання послуг представлено акти прийому-передачі послуг згідно вищевказаних договорів.
Суд апеляційної інстанції дослідивши в сукупності господарські операції, які були предметом перевірки, а також наявні у матеріалах справи докази, прийшов до висновку, що долучені позивачем до матеріалів справи копії документів не підтверджують реальність вказаних вище господарських операцій, оскільки вони не свідчать про здійснення між позивачем та загаданими вище контрагентами господарських операцій, які були б спрямовані на досягнення господарської мети.
Як вбачається із матеріалів справи, у провадженні СВ ПМ ДПА у Львівській області перебували кримінальні справи № 179-0467 - про обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 212 КК України, ОСОБА_9 - у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 366 КК України, ОСОБА_10 - у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 205 КК України, ОСОБА_4 - у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366 КК України, № 139-0071 - про обвинувачення ОСОБА_11 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 366 КК України, № 139-0100 - про обвинувачення ОСОБА_12 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України, досудове слідство у них завершено, а справи направлено в Сихівський районний суд м. Львова для розгляду по суті. Розслідуванням у згаданих справа встановлено, що вказані вище особи упродовж 2009-2010 років організували реєстрацію, придбання та перереєстрацію суб'єктів господарювання на малозабезпечених «підставних» осіб за грошову винагороду, а саме ТзОВ «Віктор Ко», ТзОВ «Екопласт-Львів», ТзОВ «Іртас», ПП «Універсалбуд», ПП «Західпрестижтрейд», ПП БФ «Віалекс», ПП «МААБ», ТзОВ «Маюн», ТзОВ «Львівський спеціалізований комбінат № 2», ТзОВ «Миколаїв Авто». Від імені цих підприємств вищезазначені особи документально оформлювали неіснуючі операції купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей, послуг, робіт, після чого дані документи передавались замовникам цих послуг - реально діючим підприємствам для їх відображення в бухгалтерському та податковому обліку з метою незаконного формування податкового кредиту і валових витрат, заниження своїх податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток, а також здійснення операцій щодо незаконного переказу безготівкових коштів, перерахованих з рахунків цих підприємств на рахунки фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності для зняття готівкою.
Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 29.12.2011 року у справі № 1-104/11 усіх вищевказаних осіб, крім ОСОБА_4, звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст.ст. 1, 6 Закону України «Про амністію у 2011 році» за злочин, передбачений ч. 2 ст. 205 КК України, а ОСОБА_4 - за злочин, передбачений ч. 2 ст. 367 КК України із закриттям кримінальної справи у вказаних частинах.
Закриття кримінальної справи з нереабілітуючих підстав свідчить про доведеність вини вказаних осіб в організації реєстрації, придбанні та перереєстрації суб'єктів господарювання на малозабезпечених «підставних» осіб за грошову винагороду, в тому числі і ТзОВ «Екопласт Львів», ТзОВ «Іртас», тобто у фіктивному підприємництві.
Таким чином, суд апеляційної приходить до висновку про фіктивний характер господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Екопласт Львів», ТзОВ «Іртас», тому такі правочини в силу частини 1 статті 208 ГК України є недійсними як такі, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства. Водночас зазначені правочини порушують публічний порядок, у зв'язку з чим є нікчемними згідно зі статтею 228 ЦК України.
Оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина 1 статті 216 ЦК України), у позивача не було правових підстав для відображення у бухгалтерському та податковому обліках змін у зв'язку із відносинами із зазначеними товариствами, а отже, визначення відповідачем йому податкових зобов'язань податку на додану вартість є правильним.
Крім того суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно умов договорів укладених між позивачем та ТзОВ «Іртас», надання послуг технологічного обстеження електроматеріалів повинно було здійснюватись на підставі замовлень. Однак, позивачем таких замовлень не представлено, що також разом із встановленими вище доказами свідчить про відсутність реальності виконання господарських зобов'язань між позивачем та ТзОВ «Іртас».
Також, як вбачається із наявної у матеріалах справи копії договору поставки № 1-02 від 05.11.2010 року укладеного між позивачем та ТзОВ «Екопласт-Львів», предметом цього договору були електроматеріали. Однак, згідно представлених позивачем видаткових накладних № 9-03 від 09.03.2010 року, № 2-02 від 22.02.2010 року, № 1-02 від 10.02.2010 року, № 13-05 від 13.05.2010 року, № 27-04 від 27.04.2010 року, ТзОВ «Екопласт-Львів» поставило крісла, диван, столи, тумби, шафи купе та для документів, арматура. Тобто згідно вказаних видаткових накладних відбулась поставка товару, який не відповідає умовам та характеру укладеного договору.
Із документів представлених позивачем на підтвердження господарської операції із даним підприємством вбачається необхідність отримання сертифікатів якості на поставлений товар, водночас позивачем ні під час проведення податковим органом перевірки, ні під час судового розгляду справи не представлено таких документів.
Згідно умов вказаних вище договорів, поставка товарів здійснюється зі складу Продавця силами та засобами Покупця (ТзОВ «Західенерго інвест»), тобто у позивача, як у сторони договору, на якій лежить обов'язок транспортування придбаного товару, має бути у наявності товарно-транспортна документація, яка б підтверджувала факт руху товару. Однак, позивачем не представлено документів, що стосуються факту транспортування придбаного товару, його зберігання та подальшого використання у господарській діяльності.
З укладених між позивачем та ПП «Львівкомфортгруп-К» поставки № 10-12 від 10.12.2009 року, № 4-12 від 10.12.2009 року, № 11-01 від 11.01.2010 року вбачається необхідність отримання сертифікатів якості на поставлений товар, водночас позивачем ні під час проведення податковим органом перевірки, ні під час судового розгляду справи не представлено таких документів.
Також, згідно умов вказаних вище договорів транспортування товарів здійснюється зі складу Продавця силами та засобами Покупця (ТзОВ «Західенерго інвест»), тобто у позивача як у сторони договору на якій лежить обов'язок транспортування придбаного товару, має бути у наявності товарно-транспортна документація, яка б підтверджувала факт руху товару. Однак, позивачем не представлено документів, що стосуються факту транспортування придбаного товару, його зберігання та подальшого використання у господарській діяльності.
Крім того, відповідно до Акту ДПІ у Сихівському районі м. Львова № 115/23-209/35383018 від 16.02.2011 року про результати позапланової невиїзної перевірки ПП «Львівкомфортгруп-К» з питань правильності формування сум податкового зобов'язання та податкового кредиту за період з 01.09.2007 року по 30.09.2010 року встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків, підприємство не володіє власними офісними та складськими приміщеннями, транспортними засобами, землями та спорудами.
Не підтверджується матеріалами справи і реальність господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Лугпростройтехмонтаж», ТзОВ «Будівельна компанія АТР Груп», СПД ОСОБА_2 щодо виконання умов договору про надання інформаційно-маркетингових послуг по забезпеченню господарської діяльності підприємства відповідно від 13.09.2010 року, від 01.02.2011 року № 10 та від 04.01.2010 року № 5МАРК.
Позивачем до матеріалів справи не долучено жодного звіту (висновку, тощо), які б матеріально відображали зміст наданих послуг та їх результат, зокрема, в чому полягав процес дослідження ринку, як систематизувалась інформація в процесі такого дослідження та в яких документах вона відображена. В актах приймання-передачі наданих послуг лише перераховані послуги, що підлягають наданню в рамках укладених договорів, і з їх змісту не вбачається можливим встановити, які конкретно послуги були надані, в якому обсязі і з якою метою, а отже, і оцінити можливість їх використання в його виробничій діяльності. Не долучено позивачем доказів та перелік суб'єктів, яким реалізовано продукцію за допомогою ТзОВ «Лугпростройтехмонтаж». Крім цього, як зазначив суд першої інстанції, вказані договори укладались у м. Луганську та м. Києві, однак доказів перебування посадових осіб ПП «Західенерго Інвест» 13.09.2010 року та 30.12.2010 року у місті Луганську, а також 01.02.2011 року та 30.06.2011 року у м. Києві суду позивачем не надано.
З матеріалів перевірки вбачається, що між позивачем та СПД ОСОБА_3 укладено договір про надання послуг № 1-ЗІО від 01.10.2010 року та з ПП ОСОБА_14 № 1-БКП від 04.01.2010 року щодо надання бухгалтерських послуг. На підтвердження надання послуг представлено акти прийому-передачі послуг згідно вищевказаних договорів.
Як встановлено податковою перевіркою, у штаті ПП «Західенерго Інвест» є посада головного бухгалтера в обов'язки якого входить ведення бухгалтерського та податкового обліку, складання звітності та роботи з програмним продуктом « 1С бухгалтерія». Згідно акта перевірки, посада головного бухгалтера, в період який укладались вказані вище договори, не була вакантною, оскільки її займала ОСОБА_15, яка призначена на цю посаду згідно наказу від 20.11.2009 року № 2 та звільнена згідно наказу № 8-к від 21.02.2011 року. Позивачем не надано доказів доцільності укладення вказаних договорів.
Крім того, згідно умов вказаних договорів, а також актів приймання наданих послуг, приватні підприємці ОСОБА_14 та ОСОБА_3 складали і подавали звітність, зокрема, з правом підпису бухгалтерських документів, однак позивачем не надано доказів, які підтверджують, що СПД ОСОБА_3, ОСОБА_14 складали та підписували бухгалтерські документи. Із долучених позивачем до матеріалів справи копій податкових декларацій, в період дії цих договорів, податкова звітність складалася та подавалася головним бухгалтером позивача ОСОБА_15, оскільки саме її підписи стоять на вказаних податкових деклараціях.
Також, згідно умов вказаних вище договорів приватні підприємці ОСОБА_14 та ОСОБА_3 зобов'язані були надати позивачу документи, які підтверджують їхню відповідність кваліфікаційним вимогам бухгалтера. Однак, позивачем таких документів суду не представлено.
Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до переконання, що позивачем безпідставно формувались валові витрати з податку на прибуток підприємств та податковий кредит з ПДВ по господарських операціях з вказаними вище контрагентами, оскільки реальність вказаних господарських операцій не підтверджується належними первинними документами, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку, що винесені відповідачем податкові повідомлення-рішення є правомірними.
Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на протиправність проведення податкової перевірки за результатами якої винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки як вбачається із матеріалів справи вказана перевірка була призначена на підставі постанови СВ ПМ ДПА у Житомирській області від 23.08.2011 року, в якій зазначено про необхідність проведення перевірки ПП «ЗЕІ» з питань дотримання вимог податкового законодавства. Вказана постанова не скасована та є чинною, а тому відповідач отримавши таку постанову не вправі був надавати їй правову оцінку щодо доцільності проведення перевірки в рамках тої чи іншої кримінальної справи, а зобов'язаний був її виконати у зв'язку з чим начальником ДПІ у Франківському районі м. Львова було видано наказ та направлення на проведення перевірки.
Безпідставним є також посилання апелянта на положення п. 86.9 ст. 86 ПК України, оскільки кримінальна справа, у якій винесена ця постанова, порушена відносно директора ТОВ «ВКФ «Нобліс» ОСОБА_16 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 21 КК України та щодо ОСОБА_17 за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 КК України, а тому відповідач встановивши в процесі перевірки порушення позивачем податкового законодавства щодо взаємовідносин з контрагентами - ТзОВ «Іртас», ТзОВ «Екопласт-Львів», ПП «Львівкомфортгруп-К», ТзОВ «Лугпростройтехмонтаж», СПД ОСОБА_2, СПД ОСОБА_3, ТзОВ «БК АРТ Груп», які не входять в рамки розслідування вказаної кримінальної справи, правомірно виніс оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Вказані висновки суду апеляційної інстанції підтверджуються також подальшим вдосконаленням законодавцем положень п. 86.9 ст. 86 ПК України зі змінами внесеними Законом № 4652-VI від 13.04.2012 в редакції Закону № 5503-VI від 20.11.2012, згідно якого, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким податковим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскарженої постанови суд апеляційної інстанції не вбачає.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -
ухвалив:
апеляційну скаргу Приватного підприємства «Західенерго Інвест» - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 березня 2012 року у справі № 2а-13110/11/1370 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.
На ухвалу протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: О.М. Гінда
Судді: О.І. Мікула
В.Я. Качмар