04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"31" липня 2013 р. Справа№ 911/1236/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Лобаня О.І.
Федорчука Р.В.
за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 31.07.2013 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» на рішення господарського суду Київської області від 27.05.2013 року
у справі №911/1236/13 (суддя Наріжний С.Ю.)
за позовом дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»
до державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт»
про стягнення 537 727,24 грн.,-
Рішенням господарського суду Київської області від 27.05.2013 року у справі №911/1236/13 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» на користь Дочірньої компанії «Газ України» НАК «Нафтогаз України» 485 359,83 грн. основного боргу, 1 941,44 грн. індексу інфляції, 14 407,42 грн. 3% річних та 10 034,60 грн. судового збору. В частині позову про стягнення 36 018,55 грн. пені відмовлено. Крім того, визнано недійсним п. 9.3 договору на постачання природного газу №24/11-1978/04-0/ПДВ від 30.08.20011 року в частині: «неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом», укладеного між Львівською філією ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та ДП «Укрспирт».
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю. В своїх доводах відповідач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Ухвалою від 15.07.2013 року Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №911/1236/13 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.
Представник позивача судовому засіданні надав свої пояснення та заперечив проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду Київської області від 27.05.2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» - без задоволення.
В судовому засіданні представник відповідача надав свої пояснення, в яких підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити та скасувати рішення господарського суду Київської області від 27.05.2013 року і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.08.2011 року між Дочірньою компанією «Газ України» НАК «Нафтогаз України» в особі Львівської філії ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз» (постачальник) та ДП «Укрспирт» (покупець) був укладений договір на постачання природного газу №24/11-1978/04-0/ПДВ. Згідно з цим договором ДК «Газ України» зобов'язався передати відповідачу протягом серпня - вересня 2011 року природний газ, а ДП «Укрспирт» повинно прийняти та оплатити поставлений природний газ.
Відповідно до п. 1.2 договору постачальник передає покупцю в період з 06.08.2011 року по 30.09.2011 року природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі 689,763 тис.куб.м., у томі числі по місяцях, як визначено у даному пункті договору.
Ціна за 1 000 куб.м. природного газу становить 3 023,50 грн. без урахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ - 2 %. Крім того, тариф на транспортування газу - 285,00 грн., крім того ПДВ 20 %, всього до сплати 3 425,97 грн. (п. 3.1 договору).
За умовами п. 4.1 договору оплата за природний газ з врахуванням вартості транспортування територією України проводиться покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку. За серпень 2011 року - протягом трьох банківських днів з дати укладення цього договору. За вересень 2011 року: оплата в розмірі по 34% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки газу; оплати в розмірі по 33% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки. Остаточний розрахунок за спожитий газ з урахуванням вартості транспортування територією України здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу (за звітний місяць) до 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Строк дії договору відповідно до п. 10.1 договору встановлений з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін, поширює дію на відносини, які склались між сторонами з 6 серпня 2011 року і діє у частині поставки газу по 30 вересня 2011 року включно, а у частині розрахунків за газ - до їх повного здійснення.
В подальшому між сторонами укладено додаткові угоди до договору поставки природного газу №24/11-1978/04-0/ПДВ від 30.08.2011 року, якими було змінено ціну природного газу, його кількість та строк дії договору (а.с. 71-77).
На виконання умов договору та додаткових угод у період з серпня по жовтень 2011 року позивачем було передано відповідачу у власність природний газ в обсязі 860,224 тис.куб.м., загальною вартістю 3 027 324,11 грн., що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі природного газу (а.с. 25-27).
Відповідач частково розрахувався за прийнятий природний газ, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість перед дочірньою компанією «Газ України» НАК «Нафтогаз України» в особі Львівської філії ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз» (постачальник) та ДП «Укрспирт» в сумі 485 359,83 грн.
У зв'язку з ліквідацією Львівської філії ДК «Газ України» - 01.04.2012 року, на баланс позивача від Львівської філії ДК «Газ України» було передано заборгованість ДП «Укрспирт» у сумі 485 359,83 грн., що підтверджується довідкою щодо стану заборгованості.
У березні 2013 року дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» звернулася до господарського суду Київської області з позовом до державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» про стягнення з відповідача заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки природного газу від 30.08.2011 року за №24/11-1978/04-0/ПДВ в розмірі 537 727,24 грн., в тому числі: 485 359,83 грн. - борг за поставлений природний газ, 14 407,42 грн. - 3% річних, 1 941,44 грн. інфляційних втрат, 36 018,55 грн. пені.
При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 485 359,83 грн. основного боргу, 1 941,44 грн. інфляційних втрат та 14 407,42 грн. 3% річних є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Крім того, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в 36 018,55 грн. судом першої інстанції було відмовлено за необґрунтованістю та недоведеністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що місцевим господарським судом помилково не було прийнято до уваги комплексність договорів поставки природного газу між ДК «Газ України» і ДП «Укрспирт» та зміну ставки ПДВ по укладеним між останніми договорам.
У своїх доводах скаржник також посилається на те, що останнім вжито всі заходи для належного виконання зобов'язань по правовідносинам з позивачем, а заборгованість за отриманий природний газ, на думку відповідача, складає 1 799,30 грн.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Нормами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В процесі судового розгляду було встановлено, що у період з серпня по жовтень 2011 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 860,224 тис.куб.м. загальною вартістю 3 027 324,11 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи акти приймання-передачі, підписані позивачем і відповідачем.
Відповідач частково розрахувався з позивачем за поставлений газ, при цьому з порушенням строків, обумовлених сторонами в договорі, що підтверджується довідками позивача.
При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду не приймає до уваги посилання відповідача на згортання сальдо за договорами та акт звіряння розрахунків щодо дебіторської та кредиторської заборгованості за договорами, що були укладені між сторонами та за яким виведено загальне сальдо у розмірі 1 799,30 грн., оскільки главою 50 «Припинення зобов'язання» ЦК України не передбачено такого способу припинення зобов'язання як згортання сальдо за договорами так і складання акту звірки розрахунків.
Матеріали справи не містять інших доказів, які свідчили б про припинення зобов'язання між сторонами за договором на постачання природного газу №24/11-1978/04-0/ПДВ від 30.08.20011 року, а тому підстави припинення зобов'язання за вказаним договором відсутні.
На переконання судової колегії вимога позивача про стягнення з відповідача 485 359,83 грн. заборгованості за отриманий природний газ є правомірною та обґрунтованою, нормативно та документально доведеною, а тому підлягає задоволенню.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно визнав доведеним факт невиконання відповідачем у встановлений договором строк свого обов'язку, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача 14 407,42 грн. - 3% річних, 1 941,44 грн. інфляційних втрат, 36 018,55 грн. пені за період прострочення виконання договірного зобов'язання.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За розрахунками позивача, що знаходиться в матеріалах справи, розмір 3% річних за весь час прострочення з 01.04.2012 року по 29.03.2012 року (362 дня) складає 14 407,42 грн. та індекс інфляції за весь час прострочення з вересня 2012 року по січень 2013 року складає 1 941,44 грн.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Окрім того, індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (аналогічна правова позиція з цього приводу викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 року «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» та в листі Верховного Суду України №62-97 від 03.04.1997 року).
У постанові Вищого господарського суду України №37/327 від 20.01.2011 року викладена правова позиція, якою стверджується, що реалізація позивачем права кредитора на стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення передбачає необхідність застосування індексу інфляції за весь час прострочення як від'ємного, так і позитивного значення. Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України №40/487 від 02.02.2012 року та №15/065-11 від 01.02.2012 року.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
Отже, нарахування позивачем на суму основної заборгованості відповідача 3% річних та інфляційних відповідає вимогам чинного законодавства України, і, відповідно, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині є законним та обґрунтованим.
Крім цього, судом апеляційної інстанції перевірено розміри нарахувань 3% річних та інфляційних на підставі здійсненого місцевим господарським судом перерахунку і встановлено, що вказані розміри нарахувань, визначені судом першої інстанції, є арифметично вірними.
Таким чином колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла до висновку про правомірність задоволення місцевим господарським судом позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 14 407,42 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1 941,44 грн.
Окрім того, позивачем нарахована пеня в розмірі 36 018,55 грн. за період з 29.09.2012 року по 29.03.2013 року у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором.
Відповідно до п. 7.3.1 договору визначено, що у разі порушення покупцем умов п. 4.1 договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
У відповідності до п. 9.3 договору неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.
При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 36 018,55 грн. пені та, керуючись п. 1 ст. 83 ГПК України, визнав недійсним п. 9.3 договору на постачання природного газу №24/11-1978/04-0/ПДВ від 30.08.20011 року, а саме, неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом, укладеного між Львівською філією ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та ДП «Укрспирт».
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з зазначеним вище висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 статті 549 ЦУ України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Слід зауважити, що зазначена норма надає сторонам за договором право змінити лише строк, протягом якого управнена сторона може нараховувати штрафні санкції, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним та пов'язується законом з днем, коли зобов'язання мало бути виконане, що, відповідно, кореспондується з положенням ст.ст. 260, 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності за вказаними вимогами з урахуванням імперативу встановленого ч. 2 ст. 260 ЦК України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності.
Матеріали справи свідчать, що зобов'язання з оплати отриманого газу мало виконуватись відповідачем до 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 4.1 договору), а отже прострочення платежу за кожний неоплачений місяць починається з 5 числа відповідного місяця. Однак, позивачем нараховується пеня в період з 29.09.2012 року по 29.03.2013 року, протягом шести місяців, що передують зверненню з позовом, з посиланням на п.9.3 договору.
Зі змісту ст. 627 ЦК України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Абзацом 2 ч.3 ст. 6 ЦК України закріплено імперативну норму, відповідно до якої сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.
В силу статті 259 ЦК України сторонам надано право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом, а не визначати початок перебігу позовної давності, що врегульовано ст. 261 ЦК України.
Нормами статті 261 ЦК України регламентовано, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Разом з цим, ч. 2 ст. 260 ЦК України закріплено імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Отже, виходячи із змісту п. 4.1 договору, початок перебігу позовної давності за вимогами, що випливають з даного договору починається з 5 числа наступного за місяцем поставки, який неоплачений, тобто від дня, коли позивач дізнався про порушення свого права, а відтак, з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України, саме з 5 числа місяця + 6 місяців повинна обчислюватися пеня, а не з 29.09.2012 року по 29.03.2013 року, як зазначає позивач.
Таким чином, пунктом 9.3 договору сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення неустойки (штрафу, пені) на прострочену суму, оскільки, застосовуючи вказаний пункт договору у спірних правовідносинах сторони фактично визначили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахування шести місяців від дати звернення постачальника з претензією або позовом, що не відповідає положенням ч. 2 ст. 260 ЦК України.
З огляду на зазначене вище вбачається, що умови пункту 9.3 договору на постачання природного газу №24/11-1978/04-0/ПДВ від 30.08.20011 року суперечать нормам ст. ст. 260, 261 ЦК України та положенням ч. 6 ст. 232 ГК України.
Відповідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Пунктом 1 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.12.2012 року у справі №15/046-11.
Таким чином, оскільки, п. 9.3 договору на постачання природного газу №24/11-1978/04-0/ПДВ від 30.08.20011 року суперечить нормам ст. 260 ЦК України, ст. 261 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України цей пункт підлягає визнанню судом недійсним згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України.
Водночас, як зазначалось вище, пунктом 7.3.1 договору сторонами узгоджено, що у разі невиконання покупцем умов п. 4.1 договору він зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Враховуючи, що згідно п. 4.1 договору оплата здійснюється до 5 числа, наступного за місяцем поставки, тобто помісячно, а тому момент прострочення відповідачем виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного платежу за місяць окремо і нараховувати пеню на суму боргу по кожному місяцю поставки окремо з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГПК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 24.06.2008 року у справі №15/360-07 та від 06.08.2009 року у справі №5/634-08.
Здійснивши розрахунок пені по кожному окремому місяцю поставки судом першої інстанції достовірно було встановлено, що в період заявлений позивачем (з 29.09.2012 року по 29.03.2013 року) до стягнення пені не входить жоден із шестимісячних періодів нарахування пені по жодній з поставок по яким прострочено оплату, а саме: за серпень, вересень та жовтень 2011 року, оскільки початок нарахування пені за неоплачений газ отриманий у відповідних місяцях починається з 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу та припиняється через 6 місяців (11 числа місяця), в той час як 29.09.2011 року є датою початку періоду нарахування пені заявленого позивачем.
Так, період нарахування пені по акту від 31.08.2011 року з урахуванням положень ч. 6 ст.232 ГК України - з 05.09.2011 року по 05.03.11 року; період нарахування пені по акту від 30.09.2011 року з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України - з 05.10.2011 року по 05.04.2011 року; період нарахування пені по акту від 31.10.2011 року з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України - з 05.11.2011 року по 05.05.2011 року.
Отже, у заявлений позивачем період стягнення пені жодна з прострочених оплат отриманого природного газу, в розрізі заявлених до стягнення вартості отриманого природного газу за неоплачені поставки починаючи з серпня 20011 року по жовтень 2011 року не потрапляє.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 36 018,55 грн. за період з 29.09.2012 року по 29.03.2013 року є необґрунтованою, недоведеною належними доказами та такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з нормами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідачем - державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 27.05.2013 року.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Київської області від 27.05.2013 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.
Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду Київської області від 27.05.2013 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» - без задоволення.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» на рішення господарського суду Київської області від 27.05.2013 року у справі №911/1236/13 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Київської області від 27.05.2013 року у справі №911/1236/13 залишити без змін.
3. Матеріали справи №911/1236/13 повернути до господарського суду Київської області.
Головуючий суддя Майданевич А.Г.
Судді Лобань О.І.
Федорчук Р.В.