Дата документу 07.08.2013
Справа N 320/5861/13-ц
(2/320/2234/13)
«07» серпня 2013 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:
головуючого - судді Кучеренко В.В.
при секретарі - Левандовської Т.Ю.
за участю представників позивача - ОСОБА_1, відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору довічного утримання частково недійсним та про визнання права власності на спадкове майно, за участю третіх осіб комунального підприємства «Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_5,
Позивач звернулась до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовом, в якому просить визнати частково недійсним договір довічного утримання від 18.10.2003 року за р.№ 7443, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу, ОСОБА_7; визнати за позивачкою в порядку спадкування право власності на 9/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1, після смерті матері ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.
Представник позивача в судовому засідання позовні вимоги підтримали в повному обсязі та пояснили, що позивачка є рідною донькою ОСОБА_6 та ОСОБА_8. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла. Після її смерті відкрилась спадщина на 9/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1. Після її смерті спадкоємцями першої черги за законом є позивачка по справі та її батько - ОСОБА_6 25.03.1986 року в Мелітопольській державній нотаріальній конторі була зареєстрована заява позивачки про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті матері. Крім неї, спадщину прийняв її батько. ОСОБА_9 спадщину після смерті матері не прийняла. 15.11.2002 року батько позивачки ОСОБА_6 отримав свідоцтво про право власності на 1/2 частину в спільному сумісному майні на 9/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1, свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину спадкового майна, тобто на 9/100 частин зазначеного будинку. Таким чином, після отримання спадщини ОСОБА_6 став власником 91/100 частин зазначеного будинку. Відповідно до порядку спадкування, позивачка має право на 9/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1. 18.10.2013 року позивачці стало відомо, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 укладений договір довічного утримання. Однак при реєстрації свідоцтва про право власності на 1/2 частку в спільному сумісному майні подружжя, та свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частину спадкового майна була допущена помилка в розрахунку долі ОСОБА_6, внаслідок чого за ним було зареєстровано право власності на весь житловий будинок АДРЕСА_1. ОСОБА_6 було видано витяг про право власності на вказаний житловий будинок. На підставі вказаного витягу договір довічного утримання був укладений на весь житловий будинок, що порушує спадкові права позивачки. Тому просить визнати вказаний договір частково недійсним та визнати за нею право власності на 9/100 частин спірного житлового будинку.
Відповідач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги не визнали в повному обсязі та пояснили, що до даних правовідносин необхідно застосувати позовну давність, оскільки позивач дізналася про порушення свого права у 2002 році. Так, до 2002 році позивачка проживала у спірному будинку, однак 2002 році позивачка посварилась зі ОСОБА_6 та пішла з будинку. 18.10.2003 року відповідач і ОСОБА_6 уклали договір довічного утримання. За час проживання відповідач виконав перебудову будинку, а позивачка не пред'явила до нього жодних претензій. Тому, вважає, що позивачка пропустила строк позовної давності, перебіг якого почався з 2002 року.
Представник третьої особи - КП «Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації» - Рябінін Д.С. - в судовому засіданні пояснив, що за ОСОБА_8 у КП «ММБТІ», у відповідності до інвентарної справи, було зареєстровано 9/25 частин спірного житлового будинку на підставі договору купівлі-продажу, за ОСОБА_6 - 16/25 частин на підставі рішення суду. В подальшому за ОСОБА_6 було зареєстровано право власності на 1/2 частину у спільному сумісному майні подружжя, що складає 9/50 частин, та зареєстровано свідоцтво про право на спадщину за законом на 9/50 частин після смерті ОСОБА_8 Після смерті ОСОБА_8 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_6, а в подальшому за ОСОБА_4 - на підставі договору довічного утримання. Також пояснив, що спадщина після смерті ОСОБА_8 відкрилась на 1/2 частину, яка складалась з 9/50 частин житлового будинку. Однак, при реєстрації можливо була допущена помилка у долі спадкоємця ОСОБА_6 Крім того, позивачка зверталась до КП «ММБТІ» для оформлення права власності після смерті своїх батьків.
Третя особа по справі - ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що вона є дружиною померлого ОСОБА_6 Також пояснила, що по позивачка достовірно знала про те, що ОСОБА_6 оформлює договір довічного утримання з ОСОБА_4, оскільки він сам їй про це казав. Про те, що будинок повністю належить ОСОБА_6 позивачка знала. Оскільки вони разом ходили до БТІ для надання витягу. Також зазначила, що позивачка забрала домову книгу. Більш того, ОСОБА_6 придбав позивачці будинок, де вона зараз мешкає.
Вислухавши пояснення сторін, показання свідків ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_12, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає повному задоволенню за наступними підставами.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки - ОСОБА_8 /а.с. 9/.
Після її смерті відкрилась спадщина на 9/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1, яка належала їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу частини будинку від 14.04.1984 року за р№ 2-2204, посвідченого державним нотаріусом Мелітопольської державної нотаріальної контори, Погарцевою Т.М. /а.с. 12/.
Відповідно до ст. 529 ЦК України (в ред. 1963 року)в першу чергу право на спадщину за законом мають діти спадкодавця, той с подружжя, який його пережив, та батьки.
Судом встановлено та не оспорюється сторонами, що 22 березня 1986 року позивачка звернулась до Мелітопольської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері - ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 10/.
Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Таким чином, позивачка заявила про своє право на спадщину після смерті матері, тобто на 9/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1.
Відповідно до рішення Мелітопольського міського суду 04.11.1983 року за ОСОБА_6 визнано право власності на 16/25 частини житлового будинку АДРЕСА_1 /а.с. 13/.
15.11.2002 року ОСОБА_6 отримав свідоцтво про право власності на 1/2 частку в спільному сумісному майні, яка складається з 9/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1 /а.с. 14/.
Однак, у судовому засіданні встановлено, що при визначені частки у спільному сумісному майні подружжя, була допущена помилка, а саме ОСОБА_6 у спільній сумісній власності належить 9/50 частин житлового будинку (9/25 : 2 = 9/50), а не 9/25, як це зазначено у рішенні реєстратора від 03.12.2002 року /а.с. 16/. Вказана обставина була підтверджена представником КП «ММБТІ» у судовому засіданні.
Відповідно до свідоцтво про право на спадщину за законом від 15.11.2002 року ОСОБА_6 став власником 9/100 частин зазначеного будинку (9/50 : 2 = 9/100)/а.с. 16/.
Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що після прийняття спадщини після смерті своєї дружини, ОСОБА_6 став власником 91/100 частини житлового АДРЕСА_1.
Однак у зв'язку з допущеною помилкою, відповідно витягу з реєстрації прав власності на нерухоме майно від 09.08.2003 року, за ОСОБА_6 було зареєстровано право власності на весь житловий будинок /а.с. 17/.
На підставі зазначеного, 18.10.2003 року між відповідачем та ОСОБА_6 було укладено договір довічного утриманні /а.с. 18/.
Про укладення зазначеного договору позивачці стало відомо лише після смерті її батька, ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с. 19/. Оскільки вона вважала, що після його смерті відриється спадщина на 91/100 частини спірного житлового будинку, які належала йому на праві власності.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_11 пояснили, що ОСОБА_3 було відомо з 2002 року, що її батько ОСОБА_6 оформив весь будинок АДРЕСА_1 на себе, та подарував його ОСОБА_4 по договору довічного утримання. Однак суд критично відноситься до показань цих свідків оскільки вважає їх зацікавленими особами (мати та її близкі подруги), та в звязку з тим, що ці відомості їм стали відомі зі слів ОСОБА_6.
Відповідно до п. 4 Перехідних положень ЦК України (в ред. 2004 року), щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
06.11.2009 року Пленумом Верховного Суду України прийнята Постанова № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Пункт 7 вказаної Постанови, встановлює, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин, може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч.1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Оскільки при реєстрації права власності за ОСОБА_6 на житловий будинок АДРЕСА_1 була допущена помилка, внаслідок чого не вірно було оформлено договір довічного утримання 18.10.2003 року за р№ 7443, а отже зазначений договір було частково оформлено незаконно, є всі підстави для визнання частково недійсним договору довічного утримання, відповідно до якого ОСОБА_4 отримав право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, укладений 18 жовтня 2003 року, реєстраційний № 7443 між ОСОБА_6 та ОСОБА_4
Що стосується вимог позивача про застосування позовної давності до даних правовідносин, то суд приходить висновку про те, що до даних правовідносин не можливо застосувати позовну давність, оскільки у судовому засіданні було встановлено, що про порушення своїх прав та інтересів позивачка дізналась тільки після смерті свого батька, тобто після ІНФОРМАЦІЯ_2, а отже загальний строк позовної давності в три роки, встановлений законом до даних правовідносин, позивачкою не пропущено.
Крім того відповідно до роз'яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування від 16.05.2012 року Якщо спадщина відкрилась у період чинності ЦК УРСР, застосовуванню підлягають норми ЦК УРСР про належність спадщини спадкоємцеві з часу відкриття спадщини незалежно від оформлення права на спадщину.
ЦК УРСР не обмежувався строк для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом, у тому числі й для держави.
При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 01 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.
Стаття 548 ЦК УСРС вказує що д ля придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Згідно п. 2 ч.1 ст. 549 ЦК УСРС визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
При розгляді справ про визнання права власності на спадкове нерухоме майно у випадках, якщо спадщина прийнята, проте спадкоємцем не було одержано свідоцтво про право на спадщину (ст. 1297 ЦК) або не здійснено державну реєстрацію права на спадщину (ст. 1299 ЦК), слід брати до уваги, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки.
Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Таким чином, суд вважає можливим визнати частково недійсним договір довічного утримання від 18.10.2003 року, реєстраційний № 7443, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_7, в частині передачі ОСОБА_6 у власність ОСОБА_4 9/100 частин житлового будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею 1500 кв.м., та визнати за позивачкою право власності на 9/100 частини житлового будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею 1500 кв.м. в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.
Керуючись ст. ст. 203, 215, 229 ЦК України, ст. 425, 529, 548,549 ЦК УСРС, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, ст.ст. 15,57,59,84,107,208,212-215 ЦПК України,
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору довічного утримання частково недійсним та про визнання права власності на спадкове майно, за участю третіх осіб комунального підприємства «Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_5 - задовольнити повністю.
Визнати частково недійсним договір довічного утримання від 18.10.2003 року, реєстраційний № 7443, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_7, в частині передачі ОСОБА_6 у власність ОСОБА_4 9/100 частин житлового будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею 1 500 кв.м.
Визнати за ОСОБА_3 в порядку спадкування право власності на 9/100 частин житлового будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею 1 500 кв.м.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 240 гривень.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: