Харківський окружний адміністративний суд
06 серпня 2013 р. справа №820/5477/13-а
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., при секретарі судового засідання Звягіні Я.І.,
за участі сторін:
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Крайник К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держземагенства в Харківській області про визнання незаконними дій, -
Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держземагенства в Харківській області, у якому просить суд:
- визнати незаконною відмову Головного управління Держземагенства у Харківській області, у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства на території Будянської селищної ради Харківського район Харківської області, у розмірі земельної частки (паю) середньої по Будянській селищній раді;
- зобов'язати Головне управління Держземагенства у Харківській області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) середньої по Будянській селищній раді, ОСОБА_1.
Позовні вимоги позивач обґрунтував наступним.
Відмова відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення позивачці земельної ділянки для ведення фермерського господарства з посиланням на ст. 7 Закону «Про фермерське господарство» є такою, що суперечить вимогам діючого законодавства і порушує його право на безоплатне отримання земельної ділянки.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях.
Представник відповідача у судовому засіданні позицію відповідача підтримав, просив суд у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.
01.03.2013 р. Позивачем надано заяву відповідачеві з проханням надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо виділення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства із зазначенням розміру ( у розмірі паю, середнього по Будянській селищній раді Харківського району) та місця розташування земельної ділянки.
19.03.2013 р. Листом за № 13-6-40/1360/0/9-13 позивачеві надано відповідь та запропоновано привести заяву у відповідність до вимог п. 1 ст. 7 Закону « Про фермерське господарство» (зазначити кількість членів фермерського господарства, наявність у них права на безоплатне одержання земельної ділянки у власність; обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства).
22.03.2013 р. Позивач звернувся із заявою до відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства із зазначенням орієнтовного розміру земельної ділянки; призначення земельної ділянки ( для закладки саду, розміщення овоче-та фруктосховищ, а також теплиць ) з доданням відповідних документів.
19.04.2013 р. Листом за № 13-6-40/2489/0/9-13 відповідачем надано відповідь позивачеві про необхідність приведення заяви у відповідність до вимог Закону України «Про фермерське господарство», а також запропоновано звернутись до Головного управління Держземагенства у Харківській області у порядку, визначеному ст. 118 Земельного кодексу України.
07.06.2013 р. позивач звернувся із заявою до відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, яке він має намір створити особисто, без залучення інших осіб; із зазначенням розміру земельної ділянки ( у розмірі паю, середньому по Будянській селищній раді Харківського району) , без чіткого визначення призначення земельної ділянки та бажаних розмірів земельної ділянки.
У вказаній заяві позивач посилається на те, що неврегульованість положень Закону « Про фермерське господарство» та Земельного кодексу України не може бути підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Позивач зазначає, що відмову у наданні відповідачем дозволу на розробку проекту землеустрою може бути надано лише з посиланням на підстави, визначені статтею 118 Земельного кодексу України.
04.07.2013 р. листом за № 13-6-40/5080,09-13 у відповідь на вказане звернення позивача відповідач зазначив про необхідність обґрунтувати бажаний розмір земельної ділянки площею 10,0 га та привести надані позивачем документи у відповідність до вимог Закону України « Про фермерське господарство».
У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що бажаний розмір земельної ділянки має бути однозначно визначений і у заяві позивача, і у документах, що додаються останнім до заяви.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які є предметом розгляду по цій справі, суд виходить з таких положень законодавчих актів.
Відповідно до статті 7 Закону "Про фермерське господарство". «Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.
5. Громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. ..»
Статтею 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК) передбачається, що «Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. ..
Частиною 6 статті 118 ЗК передбачається, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Частиною 7 статті 118 ЗК передбачено, що «… Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом".
Відповідно до ст. 121 ЗК - « Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району».
Суд зазначає, що пояснення позивача з посиланням на ст. 118 Закону Земельного кодексу України в редакції, що набрала чинності з 27.07.2013 р., не приймаються до уваги, оскільки змінена редакція кодексу не може бути застосовна до спірних правовідносин, які виникли до набрання чинності нової редакції вказаної статті ЗК.
За результатами вивчення вказаних заяв позивача та відповідей, наданих відповідачем суд звертає увагу на те, що позивач після відповіді позивача на його заяви від 01.03.2013 р. та від 22.03.2013 р., не оскаржуючи ці відповіді, знову звертався до відповідача із заявою. Вказане свідчить про те, що позивач кожного разу погоджувався із зауваженнями, викладеними відповідачем у відповідях і при поданні наступної заяви враховував зауваження, зазначені відповідачем.
У судовому засіданні, відповідаючи на запитання відповідача, позивач погодився з тим, що заяви від 01.03.2013 р. та від 22.03.2013 р. були надані ним з порушенням вимог ст. 7 Закону України « Про фермерське господарство».
Щодо заяви позивача від 07.06.2013 р., яку останній вважає подаю з дотриманням усіх вимог діючого законодавства, та відповіді , наданої відповідачем листом від 04.07.2013 р. суд зазначає наступне.
Враховуючи вимоги як Закону «Про фермерське господарство» , так і ЗК, у заяві про надання земельної ділянки для створення фермерського господарства має бути зазначене наступне : бажаний ( орієнтовний) розмір і місце розташування земельної ділянки, цільове призначення земельної ділянки кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.
Прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства відповідно до статті 122 ЗК віднесено до компетенції Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів., одним з яких і є відповідач. При цьому діюче законодавство не передбачає автоматичного прийняття рішення з вказаного питання. Рішення щодо відведення земельної ділянки для створення фермерського господарства має бути прийняте за результатами розгляду заяви громадянина, оформленої у відповідності до вищевказаних вимог діючого законодавства.
Ту обставину, що відповідач , розглядаючи заяву позивача , вимагає дотримання останнім вимог ст.. 7 Закону « Про фермерське господарство» суд вважає цілком правомірною і обґрунтованою, оскільки вказаний закон є спеціальним законодавчим актом, який нарівні з ЗК має застосовуватись при вирішенні питання щодо надання земельної ділянки саме для створення фермерського господарства.
Оскільки рішення щодо надання земельної ділянки позивачеві має бути прийняте відповідачем не автоматично, а за умови надання відповідних документів та зазначення відповідних відомостей, за результатами розгляду заяви позивача, то цілком правомірним, як вважає суд, є те, що в процесі розгляду заяви у відповідача виникають питання та зауваження щодо відомостей, зазначених у заяві.
При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що нормами діючого законодавства не визначено із зазначенням яких саме відомостей має бути обґрунтовано бажаний розмір земельної ділянки та які саме відомості має містити таке обґрунтування.
У судовому засіданні судом з'ясовано, що отримавши відповідь відповідача від 04.07. 2013 р. з вимогою про обґрунтування бажаної площі земельної ділянки, позивач не звернувся до відповідача із запитом про надання роз'яснення стосовно того, яким чином та із зазначенням яких саме відомостей має бути обґрунтовано бажаний позивачем розмір земельної ділянки.
За результатами ознайомлення із змістом заяв, наданих позивачем від 01.03.2013; 22.03.2013 р.; 07.06.2013 р. суд дійшов до висновку про те, що жодна з них не містить усіх відомостей, передбачених вищенаведеними нормами діючого законодавства. Також суд зазначає, що заява позивача від 07.06.2013 р. значною мірою не відрізняється від попередніх заяв позивача ( від 01.03.2013 р. та від 22.03.2013 р.), стосовно яких позивач погодився у судовому засіданні , що при їх поданні ним не було дотримано вимог Закону « Про фермерське господарство».
За результатами ознайомлення з відповідями , наданими відповідачем позивачеві листами від 19.03.2013 р.; 19.04.2013 р. 04.07.2013 р., суд не вбачає того, що вказаними листами позивачеві відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Позивачеві кожного разу запропоновано подати заяву з урахуванням тих вимог, які містить діюче законодавство і які є необхідними відповідачеві для прийняття відповідного рішення.
Відповідно до ч. 10 ст. 118 ЗК та ст. 7 Закону « Про фермерське господарство» саме відмова органу виконавчої влади у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які мають відновити порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи дійсно особа має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
З наданих до суду документів не вбачається що відповідачем як органом виконавчої влади з питань земельних відносин надано відмову або залишено без розгляду заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
На підставі встановлених фактичних обставин справи, суті позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що у цій адміністративній справі станом на момент її розгляду позивачем не доведено існування факту порушення законних прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні зазначеної позовної вимоги.
Відтак, станом на час розгляду та вирішення даної адміністративної справи судом не встановлено наявності порушеного права позивача у публічно-правових відносинах, що є підставою для відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконною відмову Головного управління Держземагенства в Харківській області у наданні їй дозволу на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства на території Будянської селищної ради Харківського району Харківської області, в розмірі земельної частки (паю) середньої по Будянській селищній раді.
Суд зазначає, що відповідачем обґрунтовано доведено правомірність його дій, тоді як позивачем не надано достатніх доказів порушення його прав та інтересів саме в результаті протиправних та винних дій відповідача.
За таких обставин суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 71, 94, 159, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Держземагенства в Харківській області про визнання незаконними дій - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення.
У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанову у повному обсязі виготовлено 12 серпня 2013 року.
Суддя Котеньов О.Г.