Іменем України
05 червня 2013 р. (12:49) Справа №2а-11464/12/0170/21
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Євдокімової О.О., при секретарі судового засідання Гришановій Г.В. розглянувши за участю представника позивача - Пархоменко Р.В., довіреність від 16.02.2011 у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Титан України"
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби, Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Титан України" (далі позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби, Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.07.2012 № 0000104100.
Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки проведеної відповідачем перевірки, в результаті якої встановлено збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість та на підставі яких відповідачем прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є необґрунтованими, оскільки позивачем, в ході здійснення господарської діяльності були проведені реальні господарські операції з контрагентами, здійснені розрахунки та складені відповідні первинні бухгалтерські та податкові документи, в результаті чого оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Представник позивача на задоволені адміністративного позову наполягав з підстав викладених у позові.
Під час розгляду справи представником відповідача надані письмові пояснення на висновок експерта.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -
07.07.2012 відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності дотримання норм податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з ТОВ "Будівельна компанія "Акрополь" за період з 01.09.2009 по 31.12.2009, за результатами якої складено Акт перевірки № 707/10/40-20 від 07.07.2012 (а.с. 11-28) (далі - Акт перевірки).
Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем:
- пп. 3.1.1 п. 3.1, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті чого занижено податок на додану вартість загальною сумою 36370,60 грн., у тому числі по періодах: вересень 2009 року у сумі 6700,60 грн., жовтень 2009 року у сумі 11434,40 грн., листопад 2009 року у сумі 17772,60 грн., грудень 2009 року у сумі 463,00 грн.
На підставі зазначеного акту перевірки, відповідачем 18.07.2012 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000104100, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 36370,60 грн., нараховані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 9092,65 грн. (а.с. 29).
Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням від 18.07.2012 № 0000104100 позивачем подана скарга до Державної податкової служби АР Крим.
Рішенням про результати розгляду первинної скарги від 21.08.2012 № 2466/10/10-0223 Державною податковою службою АР Крим залишено без змін податковим повідомленням-рішенням від 18.07.2012 № 0000104100, а скаргу без задоволення (а.с. 30-35).
В подальшому позивач звернувся до Державної податкової служби України зі скаргою на оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Державною податковою службою України прийнято рішення від 21.09.2012 № 2342/0/61-1210-2115 про результати розгляду скарги, яким податкове повідомленням-рішенням від 18.07.2012 № 0000104100 - залишено без змін, а скарга без задоволення (а.с. 36-38).
Дослідивши матеріали справи, висновок експерта, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
У періоді, який перевірявся відповідачем, вказані правовідносини регулювалися Законом України "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011).
Законом, який до 01.01.2011, визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету був Закон України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі Закон № 168).
Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 статті 3 Закону №168, об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.
Продажем товарів визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів (пункт 1.4 статті 1 Закону №168).
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету та строки розрахунків з бюджетом регламентується пунктом 7.7 статті 7 Закону №168.
Згідно з п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді (п.1.6 ст.1 Закону №168).
Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону №168 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Частиною 1 п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 було передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця, при цьому відповідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 цього Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.
Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 було встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку (п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).
Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника (п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).
Як вже було зазначено вище, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168).
Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Як вбачається з матеріалів справи, у період, що був охоплений перевіркою, між позивачем та контрагентом - ТОВ "БК "Акрополь" існували господарські взаємовідносини.
Проведені господарські операції знайшли своє відображення у податковому обліку, на підтвердження чого ТОВ "БК "Акрополь" складені, підписані та видані позивачу, зокрема податкові накладні: № 1443 від 25.09.2009 на загальну суму 21669,60 грн., у т.ч. ПДВ 3611,60 грн.; № 1444 від 25.09.2009 на загальну суму 18534,00 грн., у т.ч. ПДВ 3089,00 грн.; № 1757 від 30.10.2009 на загальну суму 68606,40 грн., у т.ч. ПДВ 11434,40 грн.; № 1997 від 30.11.2009 на загальну суму 106635,60 грн., у т.ч. ПДВ 17772,60 грн.; № 3050 від 31.12.2009 на загальну суму 2778,00 грн., у т.ч. ПДВ 463,00 грн. (а.с. 57-61).
Таким чином, загальна сума податку на додану вартість складає 36370,60 грн.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі, зокрема висновків експертів (ч. 1 ст. 69 КАС України).
Під час розгляду справи судом призначено судово-економічну експертизу, висновок якої № 299/12 від 24.04.2013 залучений до матеріалів справи, який суд вважає повним обґрунтованим та приймає в якості доказу по справі (а.с. 214-234).
У вказаному висновку зазначено, що відповідно до наданих первинних бухгалтерських та податкових документів ТОВ "Титан України":
- податковий кредит ТОВ «Титан України» за господарськими операціям що були предметом перевірки (Акт №53/40-20/32611323 від 07.07.2012), по взаємовідносинам з ТОВ «Будівельна компанія «Акрополь», визначено вірно на загальну суму податку на додану вартість 36370,60 грн.
-отримання послуг від ТОВ «Будівельна компанія «Акрополь» підтверджується документами первинного бухгалтерського та податкового обліку (а саме актами приймання виконаних підрядних робіт, податковими накладний платіжними дорученнями) ТОВ «Титан України» за період вересень - грудень 2009 року у розмірі 218223,60 грн., у т.ч. ПДВ 36370,60 грн.
-фактичне виконання угод між ТОВ «Титан України» та ТОВ «Будівельна компанія «Акрополь» підтверджено актами виконаних робіт, актами списання матеріалів, виробів та конструкцій Замовника ЗАТ «Кримський ТИТАН», зведеними бухгалтерськими регістрами по рахунками 631 «Розрахунки з постачальниками 311 «Розрахунковий рахунок».
-фактичне використання у господарської діяльності ТОВ «Титан України» послуг від ТОВ «Будівельна компанія «Акрополь» підтверджено актами виконаних робіт, актами списання матеріалів, виробів та конструкцій Замовника ЗАТ
Кримський ТИТАН», зведеними бухгалтерськими регістрами по рахунками 631
Розрахунки з постачальниками», 311 «Розрахунковий рахунок» на загальну суму 218223,60 грн., у т.ч. ПДВ 36370,60 грн.
-висновки акту перевірки Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим № 53/40- 20/32611323 від 07.07.2012, щодо заниження податку на додану вартість всього у сумі 36370,60 грн., у т.ч. за вересень 2009 року - 6700,60 грн., за жовтень 2009 року - 11434,40 грн., за листопад 2009 року - 17772,60 грн., за грудень 2009 року - 463,00 грн. первинними документами бухгалтерського та податкового обліку ТОВ «Титан України» не підтверджено.
-оплата та проведення взаємозаліку за отримані послуги на загальну суму 218223,60 грн., у т.ч. ПДВ 36370,60 грн. документами первинного бухгалтерського та податкового обліку ТОВ «Титан України» (а саме: платіжними дорученнями, актами реалізації послуг, видатковими накладними, журналами ордерами по рахунках 361,631) підтверджується.
Наявність, належність, допустимість та достовірність вищевизначених первинних документів, що підтверджують факт взаємовідносин позивача з визначеним контрагентом підтверджується розрахунками у висновку сдово-економічної експертизи № 299/12 від 24.04.2013. В якому зокрема зазначено, що в бухгалтерському обліку позивача взаєморозрахунки з ТОВ "Будівельна компанія "Акрополь" за період вересень-грудень 2009 року відображено наступним чином:
-заборгованість станом на 01.09.2009 відсутня;
-отримано послуг - 218223,60 грн.;
-сплачено та проведено взаємозалік - 218223,60 грн.;
-заборгованість станом на 31.12.2009.
Фактичне виконання зобов'язань між позивачем та ТОВ "Будівельна компанія "Акрополь" підтверджено актами виконаних робіт, актами списання матеріалів, виробів та конструкцій Замовника ЗАТ "Кримський Титан", зведеними бухгалтерськими регістрами по рахунками 631 "Розрахунки постачальниками", 311 "Розрахунковий рахунок".
Згідно матеріалів справи контрагент позивача на час виписки податкових накладних перебував платниками податку на додану вартість (свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100060549 від 22.08.2007), що повністю відповідає приписам податкового законодавства.
Матеріали справи свідчать, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан.
З залучених до матеріалів справи належним чином завірених копій податкових накладних встановлено, що вони виписані зареєстрованим платником ПДВ, оформлені належним чином, мають всі обов'язкові реквізити та відповідають усім вимогам до первинного документу податкового обліку.
Таким чином, надані суду та для аналізу експерту первинні бухгалтерські та податкові документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу законодавства, для виникнення права на формування податкового кредиту.
Однак крім того, на думку відповідача, як викладено в Акті перевірки, позивачем необґрунтовано включені суми до складу податкового кредиту у перевіряємий період, оскільки у зв'язку з відсутністю об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємтсвам-покупцям, проведеною зустрічною звіркою не підтверджено реальність здійснення ТОВ "БК"Акрополь" фінансово-господарських операцій з придбання та реалізації товарів (робіт послуг). Також відповідач наголошує на том, що правочини нібито укладені між позивачем та ТОВ "БК "Акрополь" не спричинили реального настання юридичних наслідків та є фіктивними правочинами, оскільки вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.
Проте, такі твердження відповідача суд вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.
Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.
Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.
Таким чином, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.
Акт перевірки не тільки не містять таких посилань, а й не доводить умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.
Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно з приписами ст. 70 КАС України докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору .
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В порядку, передбаченому ст. 72 КАС України, відповідачем не надано доказів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог.
Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.
Крім того, посилання відповідача в Акті перевірки (стор. 7) на дані досудового слідства в рамках кримінальної справи № 69-0146 як докази порушення позивачем вимог податкового законодавства не відповідають ознакам належності та допустимості доказів.
При цьому належність доказу означає встановлення інформації (фактичних даних), які визначають предмет доказування. Зміст фактичних даних повинен відповідати їх формі, а саме документально підтверджувати певні обставини, на які посилається сторона, тобто мати ознаку допустимості, що виключає суперечливість поєднання змісту та форми доказу. Останній критерій є обов'язковою ознакою для правової придатності доказу та його достовірності, що, в свою чергу, визначає якісну оцінку вже наявного доказу як належного та допустимого, тобто дозволяє перевірити його правдоподібність та відповідність реальній дійсності у співвідношенні з іншими засобами доказування.
Допустимість доказів означає отримання останніх в порядку, визначеному чинним законодавством.
В матеріалах справи відсутні дані, які б вказували на отримання доказів, на які посилається відповідач в Акті перевірки, як докази нікчемності правочинів, укладених позивачем, - в порядку, визначеному чинним законодавством.
Більш того, відповідно до кримінально-процесуального законодавства, до дня набрання законної сили відповідним рішенням у кримінальній справі, дані, отримані в ході досудового слідства в рамках кримінальної справи, можуть бути оцінені як докази виключно у рамках розслідування та розгляду такої кримінальної справи, з огляду на що не можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення платникові податків розрахованого за результатами такої перевірки грошового зобов'язання.
Вказана позиція викладена Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах від 01 жовтня 2012 р. по справі № К/9991/42373/12 та від 15 жовтня 2012 року у справі К/9991/49494/12.
Відповідачем не надано вироку у кримінальній справі, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності саме позивача або його контрагента, з яких би вбачався зв'язок та обізнаність позивача щодо можливої протиправної діяльності та щодо можливої спрямованості певних угод на ухилення від сплати податків.
Отже, посилання відповідача в Акті перевірки на дані про порушення кримінальної справи за фактом умисного ухилення від сплати податків, не може бути належними доказом у даній адміністративній справі та свідчити про нікчемний характер правочинів між позивачем і контрагентом.
Таким чином, матеріалами справи порушення позивачем порядку формування податкового кредиту у перевіряємий період матеріалами справи не підтверджується.
З аналізу наявних в матеріалах справи доказів судом вбачається, що позивач з вищезазначеним контрагентом свої обов'язки за договірними зобов'язаннями виконав.
Приписи Закону України № 168 чітко визначали підстави для віднесення сум до складу податкового кредиту.
В силу викладеного, приймаючи до уваги наявність доказів оформлення первинних бухгалтерських та податкових документів, керуючись зазначеними вище положеннями ст. 7 Закону № 168, суд дійшов висновку, що позивач мав правові підстави віднести до складу податкового кредиту у періоді, що перевірявся, суми ПДВ згідно податкових накладних отриманих від вищезазначеного контрагента.
Отже, висновки відповідача щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 36370,60 грн. є упередженими, неспроможними та безпідставними.
Зокрема, оскільки судом встановлено відсутність підстав збільшення суми податку на додану вартість, то й відсутні і підстави для нарахування штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість у розмірі 9092,60 грн., які застосовані відповідачем на підставі п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України.
У зв'язку з чим, у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 18.07.2012 № 0000104100.
Згідно вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 18.07.2012 № 0000104100 не може бути визнане такими, що прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб визначений чинним законодавством.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку статей 69, 70, 86 КАС України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки не суперечать вимогам чинного законодавства та підтверджені матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 05.06.2013 року.
У повному обсязі постанову складено та підписано 10.06.2013 року.
Керуючись ст. ст. 7, 9, 69-71, 94, 98, 160-163, 167 КАС України, суд,-
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 18.07.2012 № 0000104100.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частини постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд АР Крим протягом 10 днів з дня проголошення.
У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя підпис Євдокімова О.О.