01.08.2013
Апеляційний суд міста Севастополя
Справа № 22ц-797/2037/2013р. Головуючий у першій
Категорія 5 інстанції Пекарініна І.А.
Доповідач у апеляційній
інстанції Птіціна В.І.
01 серпня 2013 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Севастополя в складі:
головуючого судді - Птіціної В.І.,
суддів - Колбіної Т.П., Лівінського С.В.,
за участю:
секретаря - Сидорук М.А.,
представника позивача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Міністерства Оборони Російської Федерації, ОСОБА_6, треті особи: Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, ОСОБА_7, про визнання частково недійсним розпорядження про приватизацію та свідоцтва про право власності на житло, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 13 червня 2013 року, -
У березні 2012 року позивач звернулась до суду з позовом до відповідачів в якому просить визнати частково недійсним розпорядження №392 від 14.03.1994 р. та свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку приватизації, в частині включення у склад осіб яким передається житло у порядку приватизації та власників квартири відповідача ОСОБА_6.
Вимоги позову мотивовані тим, що позивач з 1981 року проживала в АДРЕСА_1, яка в 1994 році їй та членам її сім'ї, дочці - ОСОБА_6 та онуку -ОСОБА_7 надана у власність. Позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_6 під час прийняття рішення 1997 ВМІС ЧФ РФ про передачу квартири у власність у порядку приватизації була громадянкою Російської Федерації та постійно мешкала за межами держави Україна разом з чоловіком, який проходив військову службу, тому приватизація відбулася у порушення вимог Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду", оскільки приватизація державного житлового фонду можлива лише на користь громадян України.
Рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя від 13 червня 2013 року у задоволені позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду позивач ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування ухваленого по справі рішення, у зв'язку із тим, що воно винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, не повнотою з'ясування обставин, що мають значення для справи. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що посилання позивача на наявність громадянства РФ у відповідача станом на момент приватизації 14.03.1994 року та постійне проживання на території РФ, відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК, належними доказами не підтверджені, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити у зв'язку з його недоведеністю.
З таким висновком колегія суддів погоджується.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ч.3 ст.10, ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі Розпорядження органу приватизації - 1997 ВМІС ЧФ РФ та виданого на його підставі 14.03.1994 року свідоцтва, позивачу ОСОБА_4 та членам її сім'ї - дочці ОСОБА_6 та онуку ОСОБА_7 надана у власність квартира АДРЕСА_1 (а.с.4-5).
Правові підстави приватизації житла, що знаходиться в державній власності та процедура її здійснення на момент виникнення спірних правовідносин визначалась Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції від 19.06.1992 року.
Згідно ст.ст.1,8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир державного житлового фонду на користь громадян України. Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням власника квартири (будинку).
До членів сім'ї наймача за ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 року включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі разом з наймачем або за якими зберігається право на житло, як на момент введення в дію Закону, так і на час приватизації жилого приміщення.
Як вбачається з матеріалів справи, паспорт громадянки Російської Федерації відповідача ОСОБА_6(а.с.6), виданий у 2002 році на підставі паспорту який був виданий 16.02.1996 року.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що постійне проживання відповідача на території РФ, на момент приватизації 14.03.1994 року, не доведено.
В свою чергу позивачем не надано суду доказів, що свідчили б про те що на момент передачі квартири у власність, відповідач ОСОБА_6 втратила право на житло.
Виходячи з наведеного колегія суддів погоджується з такими висновками суду, та вважає, що суд при ухвалені рішення дійшов вичерпних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права. Апеляційна скарга не містить доводів про порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення спору.
За таких обставин слід визнати, що суд ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому, відповідно до вимог ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, п.1 ч.1 ст.314, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.
Рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 13 червня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя: В.І.Птіціна
Судді: Т.П.Колбіна
С.В.Лівінський