Справа № 750/5082/13-ц
Провадження № 2/750/1797/13
09.08.2013 року м.Чернігів
Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:
головуючого - судді Коверзнева В.О.,
при секретарі - Дорошенко О.В.,
з участю: позивача, її представника - ОСОБА_1, представника відповідача - Андрощука Я.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування завданої моральної шкоди,
27.05.2013 року позивач звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 06 грудня 2011 року по 06.03.2012 року, та 2000 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням з роботи.
В обґрунтування позову зазначила, що її було незаконно звільнено з роботи. Після поновлення на роботі на посаді провідника пасажирського вагону за рішенням суду, відповідач не виплатив середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 10831 грн 53 коп. Крім того, порушенням трудових прав їй завдано моральної шкоду, яку просить відшкодувати за рахунок відповідача.
У судовому засіданні позивач та її представник заявлені вимоги підтримали і наполягали на задоволенні.
Представник відповідача позов не визнав. Вважає, що позивачем без поважних причин пропущено строк звернення до суду з цим позовом, встановлений статтею 233 КЗпП України, що, на його думку, є безумовною підставою для відмови в задоволенні позову.
Ухвалою суду від 09.08.2013 року провадженні в справі в частині відшкодування завданої моральної шкоди закрито.
Судом встановлено такі факти і відповідні їм правовідносини.
Позивач працювала у відповідача на посаді провідника пасажирського вагону вагонної дільниці станції Київ - Пасажирський. Наказом від 06.12.2011 року № 2833/ос її було звільнено з роботи за порушення умов контракту, згідно пункту 8 статті 36 КЗпП України.
Позивач оскаржила своє звільнення в судовому порядку. Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 06.03.2012 року, яке вступило в законну силу 03.07.2012 року, її позовні вимоги було задоволено частково та поновлено на роботі.
Звертаючись до суду з позовом про поновлення на роботі позивач не заявляла вимогу про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства вказане питання судом не вирішувалося.
Як убачається з пояснень позивача, фактичне поновлення на роботі відбулося в день постанови Апеляційним судом Чернігівської області ухвали про залишення в силі заочного рішення суду першої інстанції від 06.03.2012 року, тобто 03.07.2012 року. Першу після поновлення на роботі заробітну плату позивач отримала на початку серпня 2012 року, тоді ж вона й дізналася про те, що відповідач не оплатив вимушений прогул, що змусило її звернутися з даним позовом до суду.
Відповідно до статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно статті 238 Кодексу при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
Частиною 1 статті 233 Кодексу встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору у справі про звільнення в місячний строк.
Оскільки вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про поновлення на роботі, і за правилами статті 235 Кодексу вирішується одночасно з цією вимогою, на вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу поширюється місячний строк звернення до суду.
У зв'язку з тим, що позивач пропустила місячний строк звернення до суду, перебіг якого розпочався з 01.08.2012 року, при цьому вона не просила суд про його поновлення і не надала доказів на підтвердження наявності поважних причин для пропуску цього строку, зазначене є безумовною підставою для відмови в задоволенні позову.
Керуючись статтями 10, 208, 212 - 215 ЦПК України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_3 до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про стягнення середнього заробітку відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Чернігівської області протягом 10 днів з дня його проголошення в порядку, встановленому статтею 294 ЦПК України.
Головуючий: