79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"06" серпня 2013 р. Справа № 5015/6673/11
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого-судді Юрченка Я.О.
суддів: Давид Л.Л.
Данко Л.С.
розглянувши апеляційну скаргу Концерну "Техвоєнсервіс", м.Київ за вих.№№225/к/1463-8 від 01.07.2013 року
на рішення господарського суду Львівської області від 13.06.2013 року
у справі № 5015/6673/11
за позовом: Концерну "Техвоєнсервіс", м.Київ
до відповідача: Державного підприємства "Львівський бронетанковий завод", м.Львів
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державного концерну "Укроборонпром", м.Київ
про стягнення в сумі 9 898 045,11 грн.,
за участю представників:
від позивача: не з'явилися;
від відповідача: Вахняк О.Є. (довіреність №53 від 02.01.2013 року);
від третьої особи: Тоцький Б.А. (довіреність №Д-548/2013 від 19.04.2013 року);
Рішенням господарського суду Львівської області від 08.12.2011р. позов задоволено повністю. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2012р. задоволено апеляційну скаргу Державного підприємства "Львівський бронетанковий завод", рішення господарського суду Львівської області від 08.12.2011р. у справі №5015/6673/11 скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено. Постановою Вищого господарського суду від 23.01.2013р. касаційну скаргу Концерну "Техвоєнсервіс" задоволено частково, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2012р. у справі №5015/6673/11 та рішення господарського суду Львівської області від 18.12.2011р. скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Львівської області.
Рішенням господарського суду Львівської області від 13.06.2013 року у справі №5015/6673/11, прийнятим у складі головуючого судді Щигельської О.І., суддів Кітаєвої С.Б. та Мороз Н.В., в задоволенні позову відмовлено повністю.
Позивач - Концерн "Техвоєнсервіс" не погоджуючись із прийняти рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю, оскільки, вважає його таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, ст. ст. 75, 123 Господарського кодексу України, ст. ст. 32, 43 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, стверджує про неповне та необ'єктивне з'ясування обставин, які мають значення для даної справи, невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні дійсним обставинам даної справи.
Відповідач - Державне підприємство "Львівський бронетанковий завод" правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України не скористалось, відзиву на апеляційну скаргу не подало.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державний концерн "Укроборонпром" на спростування доводів апеляційної скарги у відзиві на неї зазначає, зокрема, що господарський суд Львівської області, врахувавши вказівки Вищого господарського суду України від 23.01.2013 року у даній справі, прийняв законне, об'єктивне та обґрунтоване рішення.
Львівський апеляційний господарський суд у складі головуючого судді Юрченка Я.О., суддів Давид Л.Л. та Данко Л.С. ухвалою від 18.07.2013 року прийняв апеляційну скаргу до провадження та призначив до розгляду в судовому засіданні.
Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча, належним чином повідомлявся про час і місце розгляду даної справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №7901006782984 від 19.07.2013 року. Враховуючи те, що явка уповноваженого представника позивача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, а наявних матеріалів справи достатньо для прийняття законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності його уповноваженого представника.
В судовому засіданні представники відповідача та третьої особи заперечили вимоги апеляційної скарги, просили в її задоволенні відмовити.
Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Львівської області від 13.06.2013 року у справі №5015/6673/11 - залишити без змін.
Аналізом матеріалів справи встановлено наступне.
Вищий господарський суд України, скасовуючи постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2012 року та рішення господарського суду Львівської області від 18.12.2011 року у справі №5015/6673/11 та направляючи справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, у постанові від 23.01.2013 року зазначив, що визнаючи рішення правління позивача підставою для покладення на відповідача обов'язку щодо сплати внесків у визначеному порядку і розмірі, або ж відхиляючи доводи позивача, суди повинні дослідити компетенцію органів правління концерном, зміст прийнятих рішень, перевірити на відповідність статуту порядок їх прийняття та ведення в дію, доведення до відома, зокрема відповідача. З'ясування вищевказаних питань має істотне значення для вирішення спору та впливає на правильність застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч.1 ст.111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Отже, при новому розгляді та з метою прийняття правильного і обґрунтованого рішення суд першої інстанції зобов'язаний дослідити компетенцію органів правління позивача, зміст прийнятих ним рішень, перевірити на відповідність статуту порядок прийняття та ведення в дію таких рішень, доведення до відома, зокрема відповідача
З матеріалів справи вбачається, що Концерн «Техвоєнсервіс» є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності, створеним на підставі наказу Міністра оборони України №309 від 07.06.2005 р., і належить до сфери управління Міністерства оборони України та діє на підставі Статуту.
Згідно з п. 1.4 Статуту Концерну до його складу входять підприємства-учасники. До 18.05.2011 року до складу Концерну входило Державне підприємство "Львівський бронетанковий ремонтний завод".
Згідно положень ст.ст. 118, 120, Господарського кодексу України, об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Об'єднання підприємств є юридичною особою. Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом. Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.
Згідно із п. 4.1 Статуту Концерну управління його оперативною діяльністю здійснює Правління Концерну і генеральний директор Концерну.
Відповідно положень п. 4.2 Статуту Концерну та п.2.7 положення про правління Концерну, рішення правління Концерну з питань, віднесених Статутом до його компетенції, приймаються простою більшістю голосів і вводяться в дію наказами (іншим розпорядчим документом) генерального директора. Правління на своїх засіданнях, зокрема, затверджує за поданням генерального директора Концерну пропозиції про встановлення розміру відрахувань учасниками на утримання Концерну та на провадження ним статутної діяльності.
Таким чином, Статутом не передбачено віднесення до компетенції Правління концерну встановлення порядку та умов сплати учасниками Концерну внесків, а лише встановлено порядок внесення та затвердження пропозицій щодо їх затвердження.
Відповідно до ст.123 Господарського кодексу України учасники об'єднання підприємств можуть вносити на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами, майнові внески (вступні, членські, цільові тощо).
Отже, внесення Відповідачем грошових внесків Позивачу віднесено законом до права Відповідача, а не його обов'язку. Передбачене законом право Відповідача на внесення добровільних внесків Позивачу знаходить своє відображення в статуті та положенні про правління Позивача, якими передбачено, що правління Позивача затверджує пропозиції учасника Позивача, в тому числі Відповідача, про розмір відрахувань на утримання Позивача за поданням генерального директора останнього.
Таким чином, умови і порядок внесення учасниками концерну будь-яких внесків повинні бути передбачені його установчими документами. Положеннями Статуту Концерну (зокрема, пунктами 7.4, 7.12, 8.2, 8.3., 8.4.) передбачається можливість внесків з боку учасників концерну. Однак, Статут Концерну, як і Статут Відповідача, не встановлюють ні умов, ні порядку проведення на користь Концерну його учасниками таких внесків.
Перевіряючи доводи скаржника про невірне застосування судом першої інстанції п.4.2 Статуту Концерну «Техвоєнсервіс» колегією суддів встановлено, що такі є необґрунтованими та безпідставними, враховуючи наступне.
Пунктами 2.6, 2.7., 5.1., 5.5., 5.15., 5.16., 5.19 Положення про Правління Концерну передбачено, що компетенція Правління визначається статутом Концерну. Організаційною формою загальних зборів членів правління є засідання правління, яке проводиться не менше одного разу на три місяці. Рішення правління з питань, віднесених статутом Концерну до його компетенції, приймається простою більшістю голосів членів правління, присутніх на його засіданні. На своїх засіданнях Правління, зокрема, затверджує за поданням генерального директора Концерну пропозиції про встановлення розміру відрахувань учасниками на утримання Концерну та на провадження ним статутної діяльності. Рішення Правління оформляються протоколом засідання Правління, який підписує голова засідання Правління та всі члени Правління, які брали участь у засіданні. Протокол засідання Правління повинен, зокрема, містити: місце проведення засідання Правління; перелік осіб, які були присутні на засіданні; інформацію про головуючого; наявність кворуму; питання порядку денного; основні положення виступів; поіменні підсумки голосування та рішення, прийняті Правлінням. Секретар Правління забезпечує доведення рішення Правління до виконавців протягом трьох днів з дати введення в дію рішення Правління.
Відповідно до п.4.2 Статуту Концерну рішення правління Концерну з питань, віднесених Статутом до його компетенції, приймаються простою більшістю голосів і вводяться в дію наказами (іншим розпорядчим документом) генерального директора.
Однак, як встановлено в ході з'ясування доказів у справі, всупереч положенням п. 4.2 Статуту Концерну позивачем не надано доказів введення в дію наказами (або іншим розпорядчим документом) генерального директора рішення №1 засідання Правління Концерну та постанови Правління Концерну від 26.08.2005 р., якими встановлено щомісячний відсоток відрахувань учасників Концерну на його утримання в розмірі 4% від чистого доходу поточного року. Позивачем не надано доказів ознайомлення (доведення до відома) відповідача з постановою правління Концерну від 26.08.2005 р., постановою №2 Правління Концерну від 21.11.2005р. Доводи скаржника про підписання відповідачем рішення №1 засідання Правління Концерну від 26.08.2005 р. не спростовують порушення позивачем встановленого порядку прийняття та процедури введення в дію прийнятих ним рішень.
Таким чином, колегія вважає, що зазначені рішення №1 засідання правління Концерну від 26.08.2005р. та постанови правління Концерну від 26.08.2005 р., від 21.11.2005р. не можуть бути підставою для визначення обов'язку Відповідача перед Позивачем щодо здійснення відрахувань на утримання Концерну, оскільки не були введені в дію наказами (або іншим розпорядчим документом) генерального директора. У матеріалах справи відсутні докази прийняття Правлінням рішень про внесення змін до рішення засідання Правління Концерну від 26.08.2005 р. щодо встановлення щомісячного відсотку відрахувань учасників Концерну на його утримання в розмірі 2% від чистого доходу поточного року.
Наведені обставини вірно встановлені місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення та не спростовано скаржником в суді апеляційної інстанції.
Аналізом матеріалів апеляційної скарги встановлено, що апелянт обґрунтовує наявність зобов'язань відповідача щодо сплати внесків на утримання Концерну «Техвоєнсервіс» введеним в дію наказом генерального директора Концерну №220-АГД від 26.10.2007р. рішенням Правління Концерну №7 від 25.10.2007 р. у п. 10 якого передбачено: "Забезпечити щоквартальний сплату внесків у розмірі 2% від чистого доходу за звітний період".
Разом з тим, скаржник не заперечує, навпаки, визнає, що рішення Правління Концерну №7 від 25.10.2007 р., а зокрема пункт 10, визнано недійсним з підстав невідповідності його нормам ст.123 Господарського кодексу України та у зв'язку із тим, його було прийнято з перевищенням повноважень встановлених п.4.2. статуту Концерну «Техвоєнсервіс». Однак, покликаючись на ухвалу господарського суду міста Києва від 19.03.2013 року у справі №55/472, залишену буз змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2013 року, апелянт стверджує, що пункт 10 рішення Правління Концерну №7 від 25.10.2007 р. є недійсним, немає юридичної сили та не створює юридичних наслідків з 21.01.2013 року, а тому, вважає, що стягнення з відповідача внесків на утримання Концерну «Техвоєнсервіс» за період ІІ півріччя 2008 р. - І квартал 2011 р. є обґрунтованим.
Однак, колегія суддів вважає таку правову позицію безпідставною та помилковою.
Місцевим господарським судом вірно встановлено, що відповідно протоколу засідання правління Концерну від 25.10.2007р., рішення про забезпечення щоквартальної сплати учасниками відрахувань (внесків) на утримання концерну у розмірі 2% від чистого доходу за звітний період, прийнято на основі виступу заступника генерального директора - фінансового директора Живенко М.І., який доповів про підстави, порядок та розмір обов'язкових відрахувань від учасників концерну на його утримання. Проте, наведене суперечить п.4.2 статуту та п.2.7 положення про правління Концерну, в яких зазначено, що правління на своїх засіданнях затверджує пропозиції про встановлення розміру відрахувань учасниками на утримання концерну та на провадження ним статутної діяльності за поданням генерального директора концерну.
Відтак, п.10 рішення Правління Відповідача від 25.10.2007р. №7 суперечить ст.123 Господарського кодексу України, прийнятий з перевищенням повноважень, встановлених п.4.2. статуту Відповідача та п.2.7. положення про правління Відповідача. Тому, не може вважатись підставою для виникнення у Відповідача зобов'язань перед Позивачем, введене в дію наказом генерального директора Концерну №220-АГД від 26.10.2007р., рішення Правління Концерну №7 від 25.10.2007 р.
Більше того, на спростування доводів апеляційної скарги, представником третьої особи в судовому засіданні, подано копію постанови Вищого господарського суду України у справі №55/472 від 09.07.2013 року, згідно із резолютивною частиною якою ухвалу господарського суду міста Києва від 19.03.2013 року у справі №55/472 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2013 року скасовано.
Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. За приписами статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Сукупність наведених норм процесуального права свідчить про те, що оцінка наданих сторонами доказів на підтвердження відповідних фактів, повинна відбуватись з урахуванням сукупності всіх обставин, які існують на момент розгляду справи.
Колегією суддів встановлено, що покликаючись на порушення господарським судом Львівської області норм процесуального права при дослідженні фінансових планів за 2008-2011 р.р. ДП «Львівський бронетанковий завод», скаржником не враховано норми чинного законодавства, а саме, ч.2 ст.75 Господарського кодексу України, якою передбачено, що основним плановим документом державного комерційного підприємства є фінансовий план, відповідно до якого підприємство отримує доходи і здійснює видатки, визначає обсяг та спрямування коштів для виконання своїх функцій протягом року відповідно до установчих документів.
Відповідно до пунктом 4.2 Статуту Концерну «Техвоєнсервіс» правління концерну на своїх засідання розглядає та узгоджує фінансові плани учасників.
Крім того, наказом Міністерства економіки України №173 від 21.06.2005 року, затверджено Порядок складання, затвердження та контролю виконання фінансових планів державних підприємств, акціонерних, холдингових компаній та інших суб'єктів господарювання, у статутному фонді яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) належать державі, та їх дочірніх підприємств. В Додатку 1 до Порядку міститься форма фінансового плану підприємства. Сума витрат на утримання позивача повинна була б зазначатись в рядку 035 «Інші цілі» розділу фінансового плану, який має назву «Розподіл чистого прибутку».
Аналізом документальних доказів у справі встановлено, що фінансовими планами ДП "Львівський бронетанковий ремонтний завод", в період за який заявлено позовні вимоги, не передбачено витрат на утримання позивача.
Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення дійшов обґрунтованих висновків про відсутність обов'язку у відповідача по сплаті внесків на утримання позивача; визначення умов та порядку сплати внесків на утримання Концерну «Техвоєнсервіс» не належить до компетенції його органів управління; невідповідність змісту рішення правління Концерну «Техвоєнсервіс» №7 від 25.10.2007 року його установчим документам та вимогам чинного законодавства. Наведене підтверджується належними документальними доказами у справі, відповідає вимогам чинного законодавства та скаржником в апеляційному господарському суді не спростовано.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 13.06.2013 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально необґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись ст. ст. 91, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -
1. В задоволенні апеляційної скарги Концерну "Техвоєнсервіс", м.Київ за вих.№№225/к/1463-8 від 01.07.2013 року відмовити.
2. Рішення господарського суду Львівської області від 13.06.2013 року у справі №5015/6673/11 залишити без змін.
3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.
4. Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Львівської області.
Повний текст постанови виготовлено 08.08.2013 року
Головуючий-суддя Юрченко Я.О.
Суддя Давид Л.Л.
Суддя Данко Л.С.