01 серпня 2013 року м. Київ П/800/399/13
Суддя Вищого адміністративного суду України Масло І.В., ознайомившись з матеріалами адміністративного позову ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправними дій та зобов'язання внести зміни до закону, -
9 липня 2013 року ОСОБА_1 звернулась до Вищого адміністративного суду України із позовною заявою до Верховної Ради України про визнання протиправними дій.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 липня 2013 року вказана позовна заява була залишена без руху, у зв'язку з тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є незрозумілими, обставини, які мають викладатись в їх обґрунтування, в позові не зазначені.
30 липня 2013 року на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 10 липня 2013 року позивачкою було подано уточнену позовну заяву, в якій вона просила:
- прийняти рішення, яким визнати протиправними дії Верховної Ради України щодо визначення факту володіння власниками приватизованих квартир житловими будинками, горищами та підвалами житлових будинків, встановленому пунктами 2, 3 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»;
- зобов'язати Верховну Раду України внести зміни до пунктів 2, 3 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у такий спосіб, щоб відновити правовий режим прав на нерухоме майно багатоквартирних будинків.
Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1, вона фактично вважає незаконними пункти 2, 3 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», у зв'язку з чим просить Вищий адміністративний суд України зобов'язати відповідача внести зміни в дані пункти Закону.
Відповідно до частини четвертої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Згідно із пунктом першим частини 1 статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:
1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України;
2) актів Вищої ради юстиції;
3) дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції;
4) рішень, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Тобто, в розумінні статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України Вищий адміністративний суд України не наділений повноваженнями розглядати дану адміністративну справу в порядку адміністративного судочинства, що є підставою для відмови у відкритті провадження.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Пунктом першим частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Статтями 84 та 91 Конституції України встановлені повноваження Верховної Ради України, які стосуються процедури проведення пленарних засідань та голосування на них.
Відповідно до принципу поділу державної влади в Україні (стаття 6 Конституції України) органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.
Згідно статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є Парламент - Верховна Рада України, до повноважень якої належить прийняття законів відповідно до пункту п'ятого статті 85 Конституції України.
У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 27 березня 2002 року № 7-рп/2002 імперативно визначено, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та, відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України, є об'єктом судового конституційного контролю.
У Рішенні Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року N 17-рп/2002 у справі у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України) зазначено, що Верховна Рада України визначена в статті 75 Конституції України парламентом - єдиним органом законодавчої влади в Україні. Як орган державної влади Верховна Рада України є колегіальним органом, який складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів.
Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що при прийнятті законів (внесенні змін до них) Верховна Рада України не виконує владних управлінських функцій.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Верховної Ради України щодо визначення факту володіння власниками приватизованих квартир житловими будинками, горищами та підвалами житлових будинків, встановленому пунктами 2,3 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; зобов'язання Верховної Ради України внести зміни до пунктів 2, 3 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у такий спосіб, щоб відновити правовий режим прав на нерухоме майно багатоквартирних будинків, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з чим ОСОБА_1 необхідно відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за її позовною заявою до Верховної Ради України про визнання протиправними дій та зобов'язання внести зміни до закону.
Керуючись пунктом першим частини першої статті 18, 109, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за її позовною заявою до Верховної Ради України про визнання протиправними дій Верховної Ради України щодо визначення факту володіння власниками приватизованих квартир житловими будинками, горищами та підвалами житлових будинків, встановленому пунктами 2,3 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; зобов'язання Верховної Ради України внести зміни до пунктів 2, 3 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у такий спосіб, щоб відновити правовий режим прав на нерухоме майно багатоквартирних будинків.
Ухвала є остаточною і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку.
Суддя І.В. Масло