29 липня 2013 р.Справа № 820/3435/13-а
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Бенедик А.П.
Суддів: Калитки О. М. , Калиновського В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2013р. по справі № 820/3435/13-а
за позовом ОСОБА_1
до Державна міграційна служба України третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області
про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, у якому просив скасувати рішення Державної міграційної служби України №200-13 від 05.04.2013р. та зобов'язати відповідача переглянути рішення про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що він, будучи громадянином Сирії, прибув до України у 2004 році на навчання. На даний час він не може повернутися до Сирії, оскільки там іде громадянська війна, та через побоювання переслідувань, яких він може там зазнати та може бути рекрутованим до лав армії і буде змушений вбивати мирне населення. В зв'язку з чим, позивач звернувся до відповідача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Проте, 24.04.2013 року від Головного управління Державної Міграційної служби України у Харківській області надійшло повідомлення №8/1-234 від 22.04.2013 року, яким позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі того, що згідно із рішенням Державної міграційної служби України від 05.04.2013 року №200-13 умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відсутні. Вважає вказане рішення незаконним та необґрунтованим, оскільки перевірка наданої позивачем інформації проводилась органами міграційної служби України поверхнево та не об'єктивно, ситуація у країні його походження належним чином не вивчалась.
Постановою Харківського окружного адміністративного від 30.05.2013 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову.
Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного від 30.05.2013 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, зокрема на порушення ст. ст. 1.3, 5. 6, 8, 9, 10, 12, 28 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011р., Конвенцією про статус біженців від 28,07.1951 року, Наказу МВС України № 649 від 07.09.2011 «Про затвердження Правил розгляду та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення, статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», що призвело до неправильного вирішення справи.
Вказує, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про відсутність встановлених п. п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" підстав для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Так, судом не було надано належної оцінки тому факту, що позивач не має можливості повернутися до Сирії, оскільки там іде громадянська війна та у великій кількості гине мирне населення, відбуваються невибіркові напади на цивільних осіб та цивільні населені пункти (у тому числі з використанням балістичних ракет), незаконного використовуються касетні боєприпаси, а також: страти без суду, насильницькі зникнення і застосовуються тортури, а у рідному регіоні Ідліб відбуваються військові дії. Враховуючи наведене, оскільки підставами для залишення Україні є загроза життю, безпеці та свободі у Сирії, то позивач відповідає передбаченим п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" умовам для визнання його особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Посилання ж суду на ненадання позивачем доказів на підтвердження заявлених позовних вимог є необґрунтованим, оскільки судом не було враховано, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не с підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
Відповідач правом надання письмових заперечень на апеляційну скаргу не скористався.
Представники сторін у судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Колегія суддів на підставі п.2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є громадянином Сирії.
20.11. 2012 року позивач звернувся до Головного управління Державної Міграційної служби України у Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій вказав, що не бажає повертатися до країни його громадянства, оскільки там склалася складна політична ситуація, також він є військовозобов'язаним, але в армії не служив, та по поверненню до Сирії він повинен буде вступити до лав армії та приймати участь у бойових діях проти мирного населення, що протиречить його релігіозним переконанням.
Відповідно до п. 2 ст. 2, ст.ст. 5, 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", на виконання наказу МВС України від 07.09.2011 року №649 ГУ ДМСУ в Харківській області наказом №305-о від 20.11.2012 року заява ОСОБА_1 була прийнята до попереднього розгляду.
Під час розгляду справи встановлено, що з ОСОБА_1 проведена співбесіда та 07.12.2012р. складено висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та видано довідку про звернення за захистом в Україні №0002251.
Наказом ГУ ДМСУ в Харківській області від 10.12.2012 року №317-о прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. Сирії ОСОБА_1.
Наказом ГУ ДМСУ в Харківській області від 11.02.2013 року №29 продовжено строк розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. Сирії ОСОБА_1 терміном до 11.03.2013 року.
25.02.2013 року Головним управління Державної міграційної служби України в Харківській області складено висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. Сирії ОСОБА_1, у зв'язку з відсутністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознакою національності, віросповідання та належності до певної соціальної групи, а також на підставі того, що заявник не навів вагомих свідчень щодо можливості переслідування у Сирії.
05.04.2013 року Державною міграційною службою України прийнято рішення про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №200-13.
Яз вбачається із змісту вказаного рішення, підставою для його прийняття слугувало те, що згідно абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", стосовно ОСОБА_1 встановлено, що умови, передбачені п.п. 1, 13 ч. 1 ст.1 вказаного Закону, відсутні.
Позивач, не погодившись із оскаржуваним рішенням, звернувся до суду із даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що посилання позивача на небезпеку та побоювання, що нібито загрожує йому у разі його повернення до Сирії є необґрунтованими та не містять умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". А тому заява, яку подав ОСОБА_1 до органів міграції, не викликає довіри, а дійсною причиною звернення до відповідача є спроба легалізувати своє перебування на Україні. В зв'язку з чим, приймаючи оскаржуване рішення про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Правовідносини з приводу визнання особи біженцем, або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, унормовані Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 року № 3671-VI (далі - Закон України № 3671-VI).
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону визначено, що біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно із ч.5 ст.5 Закону України № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
У відповідності до п.7 ст.7 Закону України № 3671-VI, до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин. Як доказ необхідно пред'явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідування можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні громадянської належності або країні постійного проживання.
Згідно із ч. 5 ст. 10 Закону України № 3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно із п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи особової справи №2012HAR-113 громадянина Сирії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в ході проведення співбесіди, заявник про себе повідомив орган міграційної служби про те, що він народився у Сирії в м. Джесер аль Шугур, області Едліб, виховувався у багатодітній родині, де батько - фотограф, матір - домогосподарка, має троє братів та четверо сестер. У період з 1982 по 1995 рр. здобув середню освіту в м. Джесер аль Шугур. У 1998 році вступив до Державного аерокосмічного університету "ХАІ", у 2002 році отримав диплом бакалавра з авіації та космонавтики. З 2002 по 2004 рр. продовжив навчання у магістратурі цього ж університету, отримав диплом магістра з систем керування літальними апаратами і комплексами. Він ніколи не працював, перебував на утриманні батьків. Він є військовозобов'язаним, строкову службу в армії не відбував. Зі слів заявника, в останнє територію Сирії залишив у листопаді 2004 року, повітряним шляхом, прямим рейсом Алеппо - Донецьк, того ж дня прибув в Україну, Державний кордон України перетнув легально, на підставі запрошення на навчання. З 2006 року (упродовж шести років) перебуває на території України нелегально, а з 2008 року без документів, оскільки паспорт відправив для обміну в Сирію.
Підставу для звернення з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач обґрунтував неможливістю повернутися на Батьківщину через військовий обов'язок та небажання "…брати участь у протиправних діях проти мирних громадян…". Надаючи пояснення на співбесіді, заявник спростував власне твердження, та пояснив, що він взагалі ніколи не мав бажання служити в армії незалежно від подій і часу. Адже після закінчення школи у 1995 році не відбував строкової служби, не виявив бажання служити в армії і після здобуття вищої освіти в Україні, коли у 2004 році перебував на Батьківщині. З метою уникнення служби в армії у мирні часи, повернувся в Україну з наміром вступити до аспірантури, але "… зрозумів, що мені аспірантура не потрібна" та і тоді, у 2008 році, не мав наміру повертатись до Сирії " бо я не хочу служити в армії"
Під час судового розгляду справи було встановлено, що заявник на території України перебуває нелегально з 2006 року, а з 2008 року без документів, безробітний, проживає у найманій квартирі. Стверджує, що і у теперішній час перебуває на утриманні батьків, які передають гроші з Сирії, востаннє, за словами заявника, у листопаді 2012 року. Вони мешкають у місті, де "… не було таких бойових дій, як у Хомсі або Алеппо, їх не бомбили. Про моє місто нічого не пишуть, а це означає те, що там усе спокійно".
Колегія суддів зазанчає, що доказом відсутності загрози життю заявника є безперешкодне проживання у теперішній час рідних позивача у м. Джесер аль Шугур області Едліб, адже батько та двоє братів і у теперішній час працюють фотографами. Двоє старших братів, які відбули строкову службу в армії, у теперішній час безперешкодно працюють "на життя їм вистачає".
Надаючи пояснення, щодо причин виїзду та неможливості повернення до країни громадянської належності, на співбесідах позивач спростував існування будь-яких проблем: Батьківщину заявник покинув легально, маючи дозвіл влади країни на виїзд; безперешкодно отримав паспортний документ; заявник ніколи не був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були б пов'язані з його національною, релігійною, соціальною приналежністю, не є членом жодної політичної партії, визнає себе людиною аполітичною, до військових організацій не вступав.
Виїзд до України мотивував потребою у продовженні навчання в аспірантурі, та щоб уникнути служби в армії. Також він має бажання щодо переселення до країн Європи.
Своє звернення до органу міграційної служби у Харківській області саме 20.11.2012 року мотивував потребою легалізуватися "мені потрібен документ, щоб легально перебувати в Україні". Заявник був документований "підтвердженням" №4362, виданим 01.11.2012 року виконавчим партнером Регіонального представництва УВКБ ООН у справах біженців в Білорусі, Молдові та Україні терміном ХОБІ "Соціальна служба допомоги" терміном на два місяці від дня видачі.
Аналіз матеріалів ЗМІ по країні походження ОСОБА_1 показав, що Страйки та революції, що відбувались на початку 2011 року на Близькому Сході, перекинулись і на Сирію. У березні 2011 р. у цій країні розпочались виступи з вимогами змінити існуючий режим. Особливим є те, що ці виступи невдоволення, більшою мірою розпочиналися по п'ятницях, після п'ятничних молитов. Конфлікт між владою та опозицією не припиняється з березня 2011 року, триває вже два роки, за цей час, за даними ООН загинуло близько 60 тисяч осіб, зруйновано цілі райони у великих містах країни: Алеппо, Хомсі, Дамаску та прилеглих територіях цих міст.
Асад виявив впевненість, що сирійці зможуть самостійно вирішити проблеми своєї країни. При цьому головною загрозою для країни ОСОБА_7 визначив послаблення чи розвал економіки країни, який можливий найближчим часом. Слід зазначити, що до цього часу Сирія вважалась країною з "достатнім рівнем життя", з нульовим зовнішнім боргом, країною, яка самостійно забезпечувала себе.
З метою вивчення внутрішньополітичної ситуації, в Сирію було направлено комісію Ліги Арабських Держав (ЛАД), за результатами моніторингу якої, планувалося винесення постанови, що суттєво мала вплинути на суспільну думку у світі та позицію деяких держав. Звіт комісії спостерігачів ЛАГ містить інформацію щодо фактичного виведення військ, зокрема важкої військової техніки, із житлових кварталів міст у яких відбулися або йдуть демонстрації. Було також засвідчено, що сирійський уряд забезпечує акредитацію арабських та міжнародних засобів масової інформації та можливості для них вільного переміщення у всіх частинах Сирії. У 2012 року президентом ОСОБА_7 було підписано законодавчий акт про надання загальної амністії за злочини, скоєні у зв'язку з подіями від 15 березня 2011 року до видання цього акту. В ході амністії відповідні державні органи відпускали затриманих у різних регіонах, якщо ті не перебували у розшуку за інші злочини.
Місія відмітила також, що деякі сторони неправдиво сповіщали, що у ряді місць відбувалися вибухи та насилля. Коли спостерігачі направились у ті місця, було виявлено, що повідомлення є безпідставними, що багато інформації, зокрема, що надходить із державних ЗМІ - перебільшена.
У якості координуючого органу опозиції восени 2012 року було створено - Сирійську національну коаліцію (СНК) на чолі з ОСОБА_8, після чого ряд країн Заходу і монархій Персидського Заливу визнали його легітимним представником сирійського народу. Раніше СНК послідовно відмовлялась від будь-яких пропозицій щодо переговорів з режимом ОСОБА_7. ОСОБА_8 відмітив, що опозиціонери зайняли більш гнучку позицію через "ускладнення" ситуації, зокрема вкрай тяжким гуманітарним становищем в країні. Лідер СНК виразив готовність провести переговори з віце-президентом країни ОСОБА_9, та заявив, якщо правлячий режим розглядає можливість політичного вирішення конфлікту, у опозиції "немає причин закривати двері" для переговорів (лютий 2013 року, Lenta.ru).
Таким чином, під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідачем та третьою особою вивчено інформацію про ситуацію в Сирії, проаналізовано підстави, на основі яких особа визнається біженцем або такою, яка потребує додаткового захисту.
Твердження заявника щодо існування загрози його життю на Батьківщині не є обґрунтованими. Аналіз матеріалів справи з урахуванням інформації по країні походження, індивідуальних обставин і досвіду заявника, а також досвіду осіб, що знаходяться в подібному положенні в країні походження свідчить, що не існує розумної можливості того, що саме заявникові буде причинено шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення в країну громадянської належності.
Зважаючи на значну нестабільність ситуації в Сирії (внутрішній військовий конфлікт та намагання усунення уряду країни), необхідно зазначити, що згідно з п.164, А, гл. V Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців особи, змушені покинути країну походження в результаті внутрішніх та міжнародних озброєних конфліктів, звичайно не розглядаються як біженці за визначенням Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року про статус біженців. Конвенція не застосовується до конфліктів між групами, що змагаються, чи за відсутності ефективного уряду, що відповідає за здійснення міжнародних зобов'язань у сфері прав людини. Загроза життю, безпеці та свободі внаслідок загально поширеного насильства чи систематичного порушення прав людини не є конвенційною ознакою для визнання біженцем.
Матеріали справи свідчать про відсутність будь-якої дискримінації стосовно заявника. Заявник визначив себе мусульманином-сунітом, людиною аполітичною та жодної дискримінації, погроз та переслідувань за релігійною чи політичною ознакою ніколи не мав. Заявник отримав національний паспорт, здобув повну середню освіту, мав можливість виїхати на навчання, та має можливість повернутися на Батьківщину, але не бажає цього через військовий обов'язок.
Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 є військовозобов'язаним, строкову службу в армії Сирії не відбував, бо взагалі не бажав цього.
В свою чергу, згідно з п. 167 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців відповідно до Конвенції 1951 року й Протоколу 1967 року щодо статусу біженців факт ухилення від військової служби чи дезертирство є кримінальним злочином. Отже, викладений заявником факт не розглядається як обґрунтування побоювань стати жертвою переслідувань.
Відповідно до позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказу в заявах біженців " від 16 грудня 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Обов'язок доказу здійснюється позивачем, який має надавати правдиві обґрунтування фактів, що стосуються заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято відповідне рішення. Це означає, що позивач повинен переконати посадову особу в правдивості своїх фактичних тверджень.
Інформація надана позивачем при викладенні причин виїзду з країни громадянської належності та обставин перебування за межами батьківщини є суперечливою, документів у підтвердження обґрунтованості звернення позивач не надав, жодного суттєвого факту заяви не довів.
Зважаючи на розділ С.2 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців, за результатами проведеної з позивачем співбесіди та матеріалами справи встановлено, що твердження позивача в заяві щодо небезпеки, яка нібито загрожує в Сирії йому особисто, є повністю безпідставним і не має реального підґрунтя.
Аналіз матеріалів справи з урахуванням інформації по країні походження, індивідуальних обставин і досвіду позивача, а також досвіду осіб, що знаходяться в подібному положенні в країні походження свідчить, що не існує розумної можливості того, що саме позивачу буде причинено шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення в країну громадянської належності.
Відповідно до п.45 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідувань. З аналізу матеріалів справи вбачається, що позивач не виявив ризику загрози своєму життю та свободі, не навів достатньої аргументації своїм побоюванням, або інших доказів того, що ці побоювання є аргументованими.
Заявник не навів фактів недозволеного поводження ні відносно себе, ні відносно близьких членів сім'ї. Всі рідні заявника у теперішній час проживають, за його словами, у безпечному регіоні Сирії в м. Джесер аль Шугур, старші брати та батько працюють, мають можливість допомагати грошима заявнику.
Заявник ніколи не перебував членом жодної політичної, релігійної, військової або громадської організації. До інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, причетним ніколи не був.
Можливості переслідування у разі повернення на Батьківщину заявник не довів.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.
Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні. Підпункт 2 пункту "A" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою. Тобто таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.
Крім того, Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004р. №8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
Також, пунктами 99-100 глави другої Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН встановлено, що під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах по видачі національного паспорту, продовженні терміну його дії, відмовлено в наданні дозволу повернутися на свою територію. Вказані факти можна розцінювати як відмова в захисті країни громадянської належності. Але, якщо захист з боку своєї країни приймається і немає підстав для відмови з причин цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.
В свою чергу, матеріалами справи підтверджено, що позивачем не було надано до ГУ міграційної служби в Харківській області достовірних доказів та аргументованих пояснень про факти переслідування на Батьківщині та доводів щодо відмови країни його громадянської належності захищати його права від дискримінації, переслідувань. Вказаних обставин позивачем також не було надано під час судового розгляду справи.
Також, слід зазначити, що позивач покинув країну свого походження легально, без будь-яких перешкод з боку як державних органів, так і недержавних угрупувань за особистим паспортом.
Вищенаведені обставини свідчать про те, що до органу міграційної служби позивач звернувся не з метою отримання міжнародного захисту, а в пошуках шляхів легалізації на території Україні, оскільки перебуває на її території незаконно.
При цьому, основною причиною від'їзду позивача з країни громадянської належності є вирішення особистих проблем.
При цьому колегія суддів зауважує, що згідно з п. F Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця "мігрант -це особа, яка добровільно залишає країну, щоб поселитися в іншому місті, а його дії мотивуються особистим бажанням. Якщо особа переїджає тільки з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем." Пошук кращих економічних та соціальних умов життя є сферою правового регулювання Закону України "Про імміграцію" з відповідним правовим статусом, який набувається згідно з цим законом.
Таким чином, посилання в заяві ОСОБА_1 на небезпеку та побоювання, що нібито загрожує йому у разі його повернення до Сирії є необґрунтованою, а побоювання позивача, на які він посилається в заяві, не містять умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Проаналізувавши викладене вище колегія суддів приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 підпадає під дію умови коли особа не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме: стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
Під час розгляду справи було встановлено, що позивачем не було надано фактів фізичного насилля та дискримінації по відношенню до позивача, порушення права на життя позивача та його сім'ї.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності належних та допустимих доказів побоювань позивача стати жертвою переслідувань, та як наслідок правомірності висновків відповідача про відсутність передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" умов, для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.
Крім того, оскільки позовні вимоги про зобов'язання Державної міграційної служби України переглянути рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є похідними від вимог про скасування рішення, то вони також не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Колегія суддів зазначає, що позивачем, в порушення вищезазначених вимог, не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Натомість, відповідач, будучі суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти позову, довів правовірність прийняття оскаржуваного рішення.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2013 року по справі №820/3435/13-а відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2013р. по справі № 820/3435/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.
Судді(підпис) (підпис) Калитка О. М. Калиновський В.А.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бенедик А.П.