Копія
Іменем України
Справа № 801/3819/13-а
30.07.13 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Щепанської О.А.,
суддів Кондрак Н.Й. ,
Кобаля М.І.
секретар судового засідання Міщенко М.М.
за участю сторін:
позивач, ОСОБА_2 - паспорт серії НОМЕР_1, виданий Центральним РВ Сімферопольського МУ ГУ МВС України в Криму від 24.05.2007,
представник відповідача, Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим - Нестерук Дмитро Анатолійович, довіреність № 3309 від 14.11.12,
розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_2, Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Сидоренко Д.В.) від 22.05.13 у справі № 801/3819/13-а,
за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1 АДРЕСА_2)
до Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим (вул. Треньова, 3-А, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95034)
про визнання дій протиправними, спонукання до виконання певних дій та стягнення моральної шкоди,
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.05.2013 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим у прийнятті документів ОСОБА_2 щодо обміну паспорту для виїзду за кордон.
Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в АР Крим прийняти та розглянути документи ОСОБА_2 щодо обміну паспорту для виїзду за кордон.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 34,41 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної міграційної служби України в АР Крим.
Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.05.2013 в частині відмови стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у сумі 10000,00 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у сумі 10000,00 грн.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.05.2013 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Ухвалами Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2013 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_2, Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим, проведено необхідні підготовчі дії, передбачені статтею 190 Кодексу адміністративного судочинства України, які достатні для закінчення підготовки та призначення справи до апеляційного розгляду.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2013 закінчено підготовку та призначено справу до апеляційного розгляду.
У судовому засіданні, призначеному до розгляду на 30.07.2013, позивач підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, постанову суду першої інстанції від 22.05.2013 в частині відмови стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у сумі 10000,00 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у сумі 10000,00 грн. Відповідач підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.05.2013 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Судова колегія, розглянувши справу в порядку статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_5 звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим про: -визнання дій відповідача у вигляді усної відмови прийняти документи, оформити і видати паспорт громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_2; -зобов'язання відповідача оформити та видати позивачу паспорт громадянина України для виїзду за кордон на підставі паспорта громадянина України, копії реєстраційного номеру облікової картки, платіжного документу (квитанції) про сплату державного мита 170 грн., свідоцтва про зміну прізвища, паспорта громадянина України для виїзду за кордон; -стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у сумі 10000,00 грн.
Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що дії відповідача у вигляді усної відмови прийняти документи, оформити і видати паспорт громадянина України для виїзду за кордон з підстав ненадання довідки про наявність чи відсутність судимості, квитанцій про оплату 87,15 грн. за послуги і 120,00 грн. за вартість бланку є порушенням порядку оформлення та видачі відповідного паспорту. Крім того, у зв'язку з протиправними діями відповідача, позивач перетерпів нервові хвилювання, що не добре позначилися на його здоров'ї, значно знизило ділову активність і призвело до моральних страждань.
Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з п.1 ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Так, пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
В статті 33 Конституції України визначено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 року №3857-ХІІ, правила оформлення і видачі паспортів, їх тимчасового затримання та вилучення визначаються відповідно до цього Закону Кабінетом Міністрів України і підлягають опублікуванню.
Постановою Кабінету Міністрів України № 231 від 31.03.1995 року затверджено Правила оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення (далі - Правила).
Згідно з пунктами 10 та 11 Правил, для оформлення паспорта у разі тимчасового виїзду за кордон подається: заява-анкета встановленого зразка; паспорт громадянина України, свідоцтво про народження (для осіб віком до 16 років); копія виданої податковим органом довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, крім осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи; дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; квитанція про сплату державного мита або документ, що підтверджує право на звільнення від його сплати. Особи віком від 18 до 25 років, які підлягають призову на строкову військову службу, разом із заявою про оформлення паспорта подають довідку відповідного військового комісаріату щодо можливості виїзду з України. Форма довідки затверджується Міноборони.
Положеннями п.6 ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України № 7-93 від 21.01.1993 року «Про державне мито» визначено, що державне мито справляється за оформлення нового зразка паспорта громадянина України для поїздки за кордон.
Відповідно до п.п. «б» п.6 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 7-93 від 21.01.1993 року «Про державне мито» ставки державного мита встановлюються в таких розмірах: за видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон - 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Встановлені обставини справи, свідчать про те, що 05.04.2013р. позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим з приводу заміни паспорта громадянина України для виїзду за кордон, особисто подавши наступні документи:
- паспорт громадянина України (з копією);
- копію реєстраційного номеру облікової картки платника податків;
- платіжний документ (квитанцію) про сплату державного мита в розмірі 170,00 грн.;
- свідоцтво про зміну прізвища (з копією);
- паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Посадова особа Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим відмовилася приймати подані документи для заміни паспорта громадянина України для виїзду за кордон, у зв'язку з ненаданням довідки про наявність чи відсутність судимості та квитанцій про оплату 87,15 грн. за послуги і 120,00 грн. за вартість бланку.
З такими підставами для відмови в оформленні паспорту громадянина для виїзду за кордон, судова колегія не погоджується з наступних підстав.
Позивачем надавалась квитанція про сплату державного мита у сумі розміром 170 грн., що не заперечувалось відповідачем. Посилання відповідача на Постанову Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 року №795 та Постанову Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 року №1098 є необґрунтованим, оскільки порядок оформлення та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон регламентовано Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», у межах та на виконання якого Постановою Кабінету Міністрів України №231 від 31.03.1995 року затверджено Правила оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення. Ані вказаним Законом, ані зазначеними Правилами не визначено обов'язок особи сплачувати будь-які інші платежі під час оформлення та видачі паспорта.
Постановою Кабінету Міністрів України №1098 від 26.10.2011 року затверджено Порядок надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг (далі - Порядок).
Вказаним Порядком визначено перелік платних послуг, які можуть надаватися підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби.
Відповідно до п.2 Порядку, послуги надаються за письмовою заявою фізичних та юридичних осіб із зазначенням їх прізвища, імені, по батькові (найменування), місця реєстрації/проживання (місцезнаходження) та виду послуги.
Правовий аналіз Постанови Кабінету Міністрів України №1098 від 26.10.2011 року свідчить про те, що платні послуги можуть бути надані за заявою особи, тобто за наявності у неї бажання отримати таку послугу, а не про обов'язковість замовлення такої послуги з метою, зокрема, оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон. В іншому випадку, якщо приймати до уваги позицію відповідача про обов'язковість таких послуг, Постанова Кабінету Міністрів України №1098 від 26.10.2011 року буде суперечити вимогам Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», положеннями статті 7 якого прямо визначено, що правила оформлення і видачі паспортів, їх тимчасового затримання та вилучення визначаються відповідно до цього Закону Кабінетом Міністрів України і підлягають опублікуванню. Як зазначено вище, на виконання вимог Закону, Постановою Кабінету Міністрів України №231 від 31.03.1995 року затверджено Правила оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, вимоги яких дотримано позивачем при зверненні до відповідача.
Зважаючи на викладене, оскільки порядок оформлення та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України №231 від 31.03.1995 року, відповідач, на думку суду, був позбавлений можливості вимагати у позивача будь-які інші документи (платежі), окрім тих, що зазначені у вказаному Законі та Правилах.
Крім цього, відповідач не зміг пояснити суть послуги, яка полягає в оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, вартість якої становить 87,15 грн. з огляду на те, що особа, яка виявила бажання отримати паспорт, сплачує державне мито у розмірі 170 грн. за оформлення та видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Не надано відповідачем та представником відповідача і доказів вартості бланка паспорта.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З наявних у справі документів слідує, що у спірних правовідносинах відповідач не забезпечив дотримання вимог ч.3 ст.2 КАС України, оскільки діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.
Приймаючи до уваги відсутність правової можливості відмови у прийнятті документів необхідних для прийняття рішення про обмін паспорта для виїзду за кордон, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що наявна протиправність відмови Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим у прийнятті документів ОСОБА_2 щодо обміну паспорту для виїзду за кордон.
Стосовно позовних вимог про визнання дій відповідача у вигляді усної відмови оформити і видати паспорт громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_2 та зобов'язання відповідача оформити та видати позивачу паспорт громадянина України для виїзду за кордон на підставі поданих документів, не відповідають положенням викладеним у ст. 162 КАС України щодо повноважень суду при вирішенні адміністративної справи, оскільки в такому разі суд переймає на себе повноваження органу державної влади. Відтак, суд першої інстанції обгрунтовано визнав, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; зобов'язання відповідача вчинити певні дії. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи необхідність повного захисту прав та інтересів позивача, суд визнав необхідним зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в АР Крим прийняти та розглянути документи ОСОБА_2 щодо обміну паспорту для виїзду за кордон.
Разом з тим, вимоги відповідача щодо надання громадянином довідки про відсутність судимості, є неправомірними.
Єдиною нормою, яка зобов'язує громадянина надати відомості про себе, є ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 р. № 3857-XII. В цій статті закріплено, що «особи, які звертаються за отриманням паспорта, сповіщають дані про себе, відомості про сімейний стан і наявність неповнолітніх дітей та утриманців, про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон». Обов'язок громадянина, особисто надавати відомості про судимість або її відсутність при оформленні паспорта для виїзду за кордон, законодавчо не закріплено, тому в цій частині дії відповідача слід вважати незаконними.
Що стосується стягнення з Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим моральної шкоди у сумі 10000,00 грн., судом першої інстанції було правомірно вказано про те, що в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Верховний Суд України у пункті 5 Постанови Пленуму № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з чинним законодавством, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Проте, позивачем не було додано належних доказів, які б підтверджували понесені ним моральні чи фізичні страждання.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про часткове задоволення позовних вимоги.
Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційних скарг щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.
Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційних скаргах.
Все вищенаведене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Крім того, судова колегія апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути в доход Державного бюджету України недоплачену ОСОБА_2 суму судового збору при зверненні до суду з апеляційною скаргою у розмірі 57,35грн., виходячи з наступного.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI.
У відповідності до ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду складає 50% ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50% ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.
Згідно п.п. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір за подання до адміністративного суду позову майнового характеру складає 1% розміру майнових вимог, але не менше 0,1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 2 розмірів мінімальних заробітних плат; немайнового характеру - 0,03 розміру мінімальної заробітної плати.
Як вбачається з матеріалів справи, заявником при зверненні з апеляційною скаргою до суду не було надано доказів підтверджуючі сплату судового збору згідно з Законом України "Про судовий збір" у сумі 57,35грн. стосовно позовних вимог майнового характеру, а отже, у даному випадку позивачу треба сплатити судовий збір в розмірі 57,35 грн. (1000,00*1%/100% = 10,00грн; розмір мінімальної заробітної плати складає на 01.01.2013 1147,00 грн., 1147,00*0,1= 114,7грн; 114,70>10,00; 114,7* 50%/100%=57,35грн.).
За викладених обставин, судова колегія вважає за необхідне стягнути в доход Державного бюджету України недоплачену ОСОБА_2 суму судового збору при зверненні до суду з апеляційною скаргою у розмірі 57,35грн.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим - залишити без задоволення.
2.Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
3.Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.05.13 у справі № 801/3819/13-а - залишити без змін.
4.Стягнути з ОСОБА_2 АДРЕСА_1) на користь Державного бюджету України (Реквізити рахунку, відкриті у Головному управлінні Державного казначейства України у м. Севастополі, для перерахунку судового збору: Рахунок: 31217206781001, Одержувач: ГУДКСУ у м. Севастополі 22030001, ЄДРПОУ: 38022717, МФО: 824509, Банк одержувача: ГУДКСУ у місті Севастополі, Призначення платежу: "Судовий збір", Код: 35188206, Номер пункту частини статті Закону України "Про судовий збір", відповідно до якого сплачується судовий збір) судовий збір у розмірі 57,35грн.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Повний текст судового рішення виготовлений 05 серпня 2013 р.
Головуючий суддя підпис О.А.Щепанська
Судді підпис Н.Й. Кондрак
підпис М.І. Кобаль
З оригіналом згідно
Головуючий суддя О.А.Щепанська