31 липня 2013 р.Справа № 1570/5011/2012
Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г. П.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі
Головуючого: судді Домусчі С.Д.
суддів: Кравця О.О., Шеметенко Л.П.
за участю секретаря судового засідання - Тутової Л.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ МВС України в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Київського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, треті особи ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, ОСОБА_14 про скасування наказів про звільнення, про зобов'язання поновити на посаді, сплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -
ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року, в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Постановою від 13 лютого 2013 року Одеський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ГУ МВС України в Одеській області, Київського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, треті особи Одеське міське управління ГУМВС України в Одеській області, ОСОБА_14 про скасування наказу ГУ МВС України в Одеській області від 07 березня 2012 року № 93о/с та від 28 серпня 2012 року № 441о/с в частині звільнення позивача; поновлення на посаді помічника начальника відділу по взаємодії з громадськістю та засобами масової інформації Київського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області з 14 березня 2012 року; зобов'язання Київського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області сплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу та сплатити кошти у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю; зобов'язання ГУ МВС України в Одеській області виділити кошти для Київського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області для виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та сплати коштів у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю; стягнення з ГУ МВС України в Одеській області у відшкодування моральної шкоди 10 000 грн.
Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції встановив, що наказом ГУМВС України в Одеській області № 280 від 03.03.2012 р. «Про покарання співробітників Київського РВ ОМУ та ВГІРФО ОМУ ГУМВС України в Одеській області» помічника начальника по взаємодії з громадськістю та засобами масової інформації Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області майора міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ за п. 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (а.с.127-129), з яким позивач відмовилась ознайомлюватись, що підтверджено відповідним актом від 05 березня 2012 року (а.с. 132).
05.03.2012 року посадовими особами ГУМВС України в Одеській області складений акт про відмову від ознайомлення з вищезазначеним наказом, яким засвідчено, що ОСОБА_1 ознайомилась з наказом, проте відмовилась від підпису про ознайомлення (а.с. 61).
Наказом ГУМВС України в Одеській області №93 о/с від 07.03.2012р. помічника начальника по взаємодії з громадськістю та засобами масової інформації Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області майора міліції ОСОБА_1 звільнено з 14 березня 2012 року з органів внутрішніх справ за п. 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, який надіслано позивачу листом від 16.03.2012р. за №31/8-954 (а.с.4, 63).
Наказом ГУМВС України в Одеській області №441 ос від 28.08.2012р. внесено зміни до пунктів наказів ГУМВС України в Одеській області №93 о/с від 07.03.2012р. в частині звільнення позивача з 20 березня 2012 року (а.с.64).
Суд першої інстанції встановив, та матеріалами справи підтверджено, що старшим оперуповноваженим в особливо важливих справах УВБ в Одеській області ДВБ МВС України підполковником міліції ОСОБА_3 з 16 по 22 лютого 2012 р. проведена перевірка інформації щодо неправомірних дій працівників ВГІРФО ОМУ ГУМВС України в Одеській області.
За результатами проведеного службового розслідування 20 лютого 2012р. складений висновок службового розслідування, який затверджений начальником УВБ в Одеській області ДВБ МВС України полковником міліції ОСОБА_4 (а.с. 101-106), з якими позивач ознайомлена 06 березня 2012 року(а.с. 107).
Згідно Висновку службового розслідування від 20.02.2012 року, 16 лютого 2012 р. УВБ в Одеській області ДВБ МВС України отримана інформація щодо спроби документування особи паспортом громадянина України для виїзду за кордон працівниками Київського РВ ОМУ ГУМВС України Одеській області шляхом сканування фотографії та надання підроблених документів про недієздатність.
Службовим розслідуванням встановлено, що 26 грудня 2011р. до ВГІРФО Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області для отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон на ім'я ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, були надані: копія паспорта, анкета, протокол погодження з фотографіями та виписка з історії хвороби №5464 від 16.12.2011р. з «Одеської обласної клінічної лікарні» про стан здоров'я ОСОБА_5 згідно якої вона не може пересуватись (а.с. 121-125).
Під час перевірки з'ясовано, що документи для отримання паспорту громадянина України для виїзду за кордон, в порушення п. 3 наказу МВС України №1603 від 21.12.2004р. «Про затвердження Порядку провадження за заявами про оформлення паспортів громадяни України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини», де вказано, що заява-анкета про оформлення паспорта подається громадянином України особисто або через своїх законних представників, подавались не особисто, а помічником начальника по роботі з населенням та ЗМІ Київського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області майором міліції ОСОБА_1
Також розслідуванням встановлено, що позивач неодноразово в жовтні місяці приходила до працівника ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області ОСОБА_6 та з'ясовувала як видати паспорт громадянина України для виїзду за кордон без особи, на що отримала відповідь, що у зв'язку з невизначеністю чітких дій по скануванню фотографії треба звернутись до керівництва ВГІРФО в Одеській області. Звернувшись до свого колишнього керівника, начальника ВГІРФО ОМУ ГУМВС в Одеській області підполковника міліції ОСОБА_7, та отримала відповідь, що для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон без особистого звернення громадянина необхідно надати медичну довідку про недієздатність цієї особи з мокрими печатками та штампом лікарні для подальшого розгляду справи.
У грудні 2011 року позивач надала начальнику ВГІРФО ОМУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_7 виписку з історії хвороби за №5464 від 16.12.2011р. з «Одеської обласної клінічної лікарні» на ім'я ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в якій зазначено, що вона не може пересуватись.
ОСОБА_7 в порушення вимог п.3 Наказу МВС України №1603 від 21.12.2004р. «Про затвердження Порядку провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини», поставив підпис-дозвіл на медичній довідці та зателефонувавши до ВГІРФО Київського РВ надав наказ інспектору Акішенко Т.М. прийняти документи та направити матеріали для виготовлення паспорту до ДЦГІРФО МВС України.
Інспектор ВГІРФО Київського РВ майор міліції ОСОБА_6 підготувала та направила запит до адресно-довідкового бюро Одеської області, на який 29.12.2011р. отримала відповідь по реєстрації ОСОБА_5, відповідно до якої остання була виписана 19.02.2007 р. за рішенням суду з адреси: АДРЕСА_2, та згідно діючого законодавства не має реєстрації на території України.
Зателефонувавши ОСОБА_1, ОСОБА_6 вказала, що без реєстрації на території Київського району та території України паспорт для виїзду за кордон видати неможливо. ОСОБА_1 надала громадянський паспорт гр. ОСОБА_5 серії НОМЕР_1 виданий 22.05.1996 Київським РВ УМВС України в Одеській області зі штампом виписки за рішенням суду від 19.02.2007р. та реєстрацією від 20.01.2012р. за адресою: АДРЕСА_1.
В ході перевірки адреси реєстрації встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 мешкає старший паспортист СГІРФО Київського РВ ОСОБА_8, яка підтримує дружні стосунки з позивачем та в порушення діючого законодавства особисто оформила талон зняття з реєстраційного обліку за місцем проживання в Україні від 20.01.2012р. та заяву про реєстрацію місця проживання ОСОБА_5 від 20.01.2012р. без присутності останньої, сфальсифікувавши підпис в заяві.
Перевіркою встановлено, що Згідно відповіді з ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області гр. ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, має паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2, виданий 15.10.1996 року, термін дії якого закінчився 15.10.2006 року. Проведеними заходами встановлено, що ОСОБА_5 в 2000-2004 роках виїжджала за межі території України, останній раз перетнула кордон України 23 липня 2004року в міжнародному аеропорту Одеса рейсом АU 1820 Одеса-Відень та до України більше не поверталась, тобто на теперішній час знаходиться поза межами України.
Також перевіркою встановлено, що виписка з історії хвороби №5464 від 16.12.2011р. з «Одеської обласної клінічної лікарні» не надавалася, гр. ОСОБА_5 курс лікування у вказаному медичному закладі не проходила, лікар, який підписав довідку, в штатному розкладі лікарні не значиться, печатка не відповідає оригіналу, тобто даний документ є підробленим, що підтверджено відповіддю заступника головного лікаря «Одеської обласної клінічної лікарні» ОСОБА_9 01/01-06/426 від 14.02.2012р. (а.с. 119, 120).
При опитуванні інспектор СГІРФО Київського РВ майор міліції ОСОБА_6 пояснила, що позивач неодноразово в жовтні місяці зверталась до ВГІРФО Київського РВ ГУМВС України в Одеській області та з'ясовувала, чи є можливість дати паспорт громадянина України для виїзду за кордон без особи, на що отримала відповідь, що в зв'язку з невизначеністю чітких дій по скануванню фотографії треба звернутись до керівництва ВГІРФО в Одеській області. Документи від останньої для паспорту громадянина України для виїзду за кордон на ім'я ОСОБА_5 особисто від ОСОБА_1 прийняла після усної вказівки начальника ВГІРФО ОМУ ОСОБА_7 та направила їх до ДДГІРФО МВС України (а.с. 113-114).
З пояснень ОСОБА_1 вбачається, що вона з невідомими їй особами, які є знайомими дяді позивача, нібито родичами ОСОБА_5, звернулась до начальника ВГІРФО ОМУ ГУ МВС в Одеській області ОСОБА_7 з клопотанням про отримання паспорту громадянина України для виїзду за кордон для особи та отримала відповідь, що для цього їй треба надати медичну довідку про недієздатність громадянки з мокрими печатками та штампом лікарні, для подальшого розгляду справи. Отримавши через деякий час від родичів ОСОБА_5 документ, вона надала ОСОБА_7 виписку «Одеської обласної клінічної лікарні» з історії хвороби за №5464 на ім'я ОСОБА_5. ОСОБА_7поставив підпис-дозвіл на медичній довідці та зателефонував до СІРФО Київського РВ та надав наказ прийняти документи і направити матеріали для виготовлення паспорту. ОСОБА_1 не змогла надати будь-яких даних щодо осіб, які нібито є родичами ОСОБА_5 (а.с. 115-118).
Суд першої інстанції встановив, що з метою перевірки відомостей, викладених у поясненні ОСОБА_1, проведені заходи щодо встановлення родичів гр. ОСОБА_5, та встановлено, що батько - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у 2007 році, мати - ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3 - померла у 2008 році. Батьки гр. ОСОБА_5 були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 а сама гр. ОСОБА_5 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2. Проведеними заходами встановлено, що остання за вищевказаними адресами не мешкає, родичів родини ОСОБА_5 ніхто не знає, будинки належать іншим власникам. Перевіркою встановлено, що ОСОБА_1 в ході проведення службової перевірки проявила нещирість, намагаючись уникнути відповідальності за умисне порушення чинного законодавства.
Суд першої інстанції встановив, що опитаний з цього приводу ОСОБА_7 пояснив, що в грудні місяці 2011 року до нього звернулась ОСОБА_1 в супроводі брата хворої жінки, яка не може пересуватись, для надання дозволу на виготовлення паспорту громадянина для виїзду за кордон на ім'я ОСОБА_5
ОСОБА_7 повідомив, що для цього треба надати медичну довідку про недієздатність громадянки з мокрими печатками та штампом лікарні для подальшого розгляду справи. Через деякий час позивач, нібито з братом ОСОБА_5, надала виписку з історії хвороби за №5464 від 16.12.2011 з Одеської обласної клінічної лікарні» на ім'я ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, на якій він поставив свій підпис та запропонував надати документи до СГІРФО Київського РВ для вивчення питання про сканування фотографії. Факт надання наказу щодо прийняття документів та виготовлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_7 заперечив (а.с. 111-112).
Також суд першої інстанції встановив, що в ході перевірки була опитана старший паспортист СГІРФО Київського РВ МВС України в Одеській області ОСОБА_8, яка пояснила, що до її функціональних обов'язків входить реєстрація та зняття з реєстраційного обліку за місцем мешкання громадян України. В грудні 2011 року до неї звернулась малознайома жінка та попросила зареєструвати свою подругу ОСОБА_5 за будь-якою адресою у Київському районі, тому що остання у 2007 році була виписана з адреси: АДРЕСА_2 за рішенням суду, а зараз їй треба отримати паспорт для виїзду за кордон. ОСОБА_8 дала згоду зареєструвати ОСОБА_5 за своєю адресою та особисто підготувала реєстрацію. ОСОБА_8 не змогла надати будь-яких даних особи, яка пропонувала незаконно зареєструвати ОСОБА_5
Службовою перевіркою встановлено, що навмисні дії начальника ВГІРФО ОМУ ГУМВС в Одеській області підполковника міліції ОСОБА_7, помічника начальника по роботі з населенням та ЗМІ Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області майора міліції ОСОБА_1 та старшого паспортиста СПРФО Київського РВ ОСОБА_8 призвели до чисельних порушень вимог чинного законодавства з метою виготовлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон без достатніх на те підстав.
СГІРФО Київського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області двічі направляло матеріали щодо виготовлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон на ім'я ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 до ДЦГІРФО, однак на теперішній час паспорт не виготовлений у зв'язку з проведенням перевірки УВБ в Одеській області.
Суд першої інстанції встановив, що на підставі проведеного службового розслідування правильно встановлено, що в діях працівників ВГІРФО ОМУ ГУ МВС України в Одеській області вбачаються протиправні дії, які дискредитують звання працівника органів внутрішніх справ.
Суд першої інстанції встановив, що наказ про звільнення позивач з органів внутрішніх справ прийнято на підставі п.66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України з додержанням вимог та строків встановлених ст. ст. 15, 16, 18 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», оскільки матеріалами справи підтверджено, що звільнення позивача на підставі п.66 (за дискредитацію) Постанови №114 та висновку по матеріалам службового розслідування щодо порушення вимог п. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України № 3460-1У від 22.02.2006 року, Закону України «Про міліцію», ст.ст. 1-7,11 Етичного Кодексу працівника міліції, ухваленого колегією МВС України №7 км/8 від 05.10.2000р., п.3 Наказу МВС України №1603 від 21.12.2004р., внаслідок доведеного факту лобіюванні позивачем інтересів гр. ОСОБА_5 в частині незаконного отримання нею паспорта громадянина України для виїзду за кордон, надання у підрозділи ГІРФО підробленої виписки з історії хвороби на ім'я гр. ОСОБА_5, згідно якої вона не може пересуватись, прийняття участі у незаконній реєстрації вказаної особи за місцем мешкання старшого паспортиста СГІРФО Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_8, проявленій нещирості під час проведення службового розслідування.
Суд першої інстанції встановив, що при застосуванні дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, відповідач врахував тяжкість скоєного проступку, обставини за яких його скоєно, ставлення позивача до службових обов'язків, а також встановлення його несумісності з подальшим проходженням служби в органах ВС.
Також суд першої інстанції встановив, що постановою старшого помічника прокурора Київського району міста Одеси від 26.03.2012 року відмовлено в порушені кримінальної справи відносно помічника начальника по взаємодії з громадськістю та засобами масової інформації Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області майора міліції ОСОБА_1, співробітників СГІРФО Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_12, ОСОБА_8, начальника ВГІРФО ОМУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_7 в скоєнні злочинів, передбачених ст. ст. 364, 365, 366, 367 КК України на підставі п.2 ст. 6 КК України (а.с. 141-145).
Постановлено матеріали по факту скоєння помічником начальника по взаємодії з громадськістю та засобами масової інформації Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області майора міліції ОСОБА_1 дій, за які передбачена відповідальність на підставі ст. 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» направити прокурору району. Копії матеріалів про скоєння помічником начальника по взаємодії з громадськістю та засобами масової інформації Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області майора міліції ОСОБА_1 дій, за які передбачена відповідальність по ознакам ст. 358 КК України направлено в Київський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області (а.с. 141-145).
Також суд першої інстанції встановив, що 16 травня 2012 року (вхід. №Ф-357) позивач звернулась з заявою до начальника Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, в якій просила оплатити лікарняний лист за період знаходження позивача на лікарняному з 05 березня 2012 року по 19 березня 2012 року. (а.с. 65).
25 травня 2012 року начальником Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області затверджено висновок за результатами розгляду заяви позивача від 16 травня 2012 року, відповідно до якого на момент звільнення з ОСОБА_1 здійснено повний розрахунок по грошовому забезпеченню, про що листом № 31/19-Ф-547 від 25.05.2012 року повідомлено позивача (а.с.95-98).
30 липня 2012 року (вхід. Ф-720) позивач звернулась зі скаргою до начальника ГУМВС України в Одеській області, в якій просила скасувати наказ № 280 від 03.03.2012 року та поновити позивача на роботі.(а.с. 133-134).
За результатами розгляду зазначеного звернення інспектором ВІОС УКЗ ГУМВС України в Одеській області старшим лейтенантом міліції ОСОБА_13 проведено службове розслідування, за наслідками якого складено висновок, який затверджено начальником ГУМВС України в Одеській області 24 серпня 2012 року, відповідно до якого поновлення колишнього помічника начальника по взаємодії з громадськістю та засобами масової інформації Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області майора міліції ОСОБА_1 є недоцільним (а.с.135-137).
Листом від 24.08.2012р. за №9/Ф-720 позивача повідомлено про те, що за результатами проведеного розслідування не встановлено підстав для скасування наказу №280 від 03.03.2012р. та повідомлено про проведення додаткової перевірки обставин звільнення, за результатами якої дату звільнення буде змінено (а.с.138).
Наказом Начальника ГУМВС України в Одеській області №441 о/с від 28.08.2012 року частково змінено пункти наказу №93 о/с від 07.03.2012р. в частині дати звільнення (вважати звільненою 20.03.2012 року) (а.с. 139).
Суд першої інстанції встановив та матеріалами справи підтверджено, що на момент звільнення з позивач здійснено повний розрахунок по заробітній платі - по 20.03.2012 року включно (а.с. 234).
Також суд першої інстанції встановив, позивач не оскаржував наказ начальника ГУМВС України в Одеській області № 280 -о/с від 03.03.2012 року «Про покарання працівників Київського РВ ОМУ та ВГІРФО ОМУ ГУМВС України в Одеській області», на підставі якого прийнято наказ №93 ос від 07.03.2012 року про звільнення позивача з органів внутрішніх справ за п. 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
Суд першої інстанції встановив, що позивач, перебуваючи на посаді помічника начальника по взаємодії з громадськістю та засобами масової інформації Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, вчинила поступок, який є несумісним з вимогами Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; з недотриманням норм професійної та службової етики; а отже скоїла вчинок, який дискредитує звання службової особи органів внутрішніх справ, що підтверджено матеріалами справи та не спростовано позивачем.
Суд першої інстанції що дії відповідачів при звільненні позивача та прийнятті оскаржених наказів, є законними та обґрунтованими, а самі накази прийняті з дотриманням вимог чинного законодавства та у межах повноважень, у зв'язку з чим підстави для їх скасування відсутні.
Оскільки суд першої інстанції не встановив підстав для скасування наказів про звільнення позивача, то вимоги про поновлення на роботі в органах внутрішніх справ України, про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Заслухавши суддю доповідача, пояснення апелянта, представників ГУ МВС України в Одеській області, Одеського міського управління ГУ МВС України в Одеській області, Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена.
Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив та оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Апеляційний суд встановив, що позивачем оскаржуються накази ГУ МВС України в Одеській області від 07 березня 2012 року № 93о/с та від 28 серпня 2012 року № 441о/с в частині звільнення.
Підставою для прийняття оскаржених наказів став наказ ГУМВС України в Одеській області № 280 від 03.03.2012 р. «Про покарання співробітників Київського РВ ОМУ та ВГІРФО ОМУ ГУМВС України в Одеській області», яким вирішено звільнити позивача з органів внутрішніх справ за п. 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (а.с.127-129).
Наказ ГУМВС України в Одеській області № 280 від 03.03.2012 р. прийнятий за результатами службового розслідування, оформленого висновком службового розслідування від 20 лютого 2012р., який затверджений начальником УВБ в Одеській області ДВБ МВС України (а.с. 101-106, 107).
Наказ ГУМВС України в Одеській області № 280 від 03.03.2012 р. «Про покарання співробітників Київського РВ ОМУ та ВГІРФО ОМУ ГУМВС України в Одеській області» у встановленому порядку до суду не оскаржений.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що факт вчинення позивачем поступку, який є несумісним з вимогами Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників, з недотриманням норм професійної та службової етики, є доведеним та підтверджений матеріалами справи: висновком службового розслідування, поясненнями помічника начальника по взаємодії з громадськістю та засобами масової інформації Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області майора міліції ОСОБА_1, співробітників ВГІРФО Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_12, ОСОБА_8, начальника ВГІРФО ОМУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_7, та матеріалами службової перевірки (а.с. 102-126).
Суд першої інстанції правильно встановив, що відповідачем доведено належними доказами той факт, що позивач, перебуваючи на посаді помічника начальника по взаємодії з громадськістю та засобами масової інформації Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, вчинила поступок, який дискредитує органи внутрішніх справ.
Оскаржені накази прийняті у відповідності до вимог ст. 1, 2, 7, 12, 15, 16, 18 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», Закону України «Про міліцію», ст.ст. 1-7,11 Етичного Кодексу працівника міліції, ухваленого колегією МВС України №7 км/8 від 05.10.2000р., п.3 Наказу МВС України №1603 від 21.12.2004р.
Апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги щодо невизначеності поняття «вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу», оскільки дії вчинені позивачем суперечить визначенню «службова дисципліна», порушення якої є дисциплінарним проступком, визначених Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України».
Посилання апелянта на пояснення ОСОБА_12, ОСОБА_8 та ОСОБА_7, не приймаються судом, оскільки вони суперечать поясненням цих осіб, наданим при проведення службового розслідування.
Суд першої інстанції правильно встановив, що при застосуванні дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, відповідач врахував тяжкість скоєного проступку, обставини за яких його скоєно, ставлення позивача до службових обов'язків, а також встановлення його несумісності з подальшим проходженням служби в органах ВС.
Оскільки оскаржені накази про звільнення позивача прийняті у відповідності до вимог закону та в межах наданої компетенції, а підстави для звільнення знайшли своє підтвердження при розгляді справи, що не спростовано апелянтом, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а оскаржена постанова - без змін.
Керуючись ст. ст. 70, 71, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 206, 211, 212, ч. 5 ст. 254 КАС України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.
Повний текст судового рішення складений 02 серпня 2013 року.
Головуючий: суддя С.Д Домусчі
суддя О.О.Кравець
суддя Л.П. Шеметенко