Копія
Справа № 822/2688/13-а
31 липня 2013 року м. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд
в складі:головуючого-суддіПетричковича А.І.
при секретаріСтрахарській М. В.
за участі:представників позивача: Пилипишина П.Б., Головатої М.Д., Лотоцького В.І., представників відповідача: Юрчук Д.А., Булатович Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Піровибухсервіс" до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Товариство з обмеженою відповідальністю "Аріал Трейд" , Товариство з обмеженою відповідальністю "Веста Прайм" , Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергозбут-5" , Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕМФ плюс" , Товариство з обмеженою відповідальністю ВКК "Протон", про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Ухвалою від 17.06.2013 року суд відкрив провадження у адміністративній справі за позовом Приватного підприємства "Піровибухсервіс" в якому позивач, посилаючись на ПК Україниі і ЦК України, просить податкові повідомлення-рішення від 13.05.2013 року №0000592201 і від 01.04.2013 року №0000192201 визнати протиправними та скасувати.
Вважає висновки податкового органу про те, що договори доручення укладені позивачем з ТОВ "Аріал Трейд", ТОВ "Веста Прайм", ТОВ "Енергозбут-5", ТОВ "ЕМФ плюс" і ТОВ ВКК "Протон" не мали мети фактичного здійснення пошуку покупців для заключення договорів поставок, оскільки підприємцями покупцями є ті ж самі підприємства, яким раніше здійснювались поставка ПП "Піровибухсервіс" протягом перевіряємого періоду, що свідчить про не проведення господарських операцій по пошуку покупців та не причетність до господарської діяльності, такими що не грунтуються на фактичних обставинах та документах і є помилковими. На думку позивача достатнім для ствердження реальності згаданих правочинів і їх дійсності є оформлення договорів доручень із згаданими контрагентами, видаткових та податкових накладних, звітів про виконану роботу і актів виконаних робіт та перерахування коштів за цими договорами. Висновки відповідача про нікчемність операцій позивача по цим правочинам є не обгрунтованими, оскільки у актах перевірок і висновках ДПІ у Соло"янському районі м. Києва, Васильківської ОДПІ Київської області, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва, ГВПМ у Дніпровському районі м. Києва не наведено жодної підстави та не надано доказів що укладені позивачем договори з ТОВ "Аріал Трейд", ТОВ "Веста Прайм", ТОВ "Енергозбут-5", ТОВ "ЕМФ плюс" і ТОВ ВКК "Протон" є нікчемними правочинами.
У суді представники позивача позовні вимоги підтримали, покликаючись на ті ж докази, що у позовній заяві.
Представники відповідача позов не визнали, про що надали суду письмові заперечення, які підтвердили у суді.
Заслухавши учасників судового розгляду і дослідивши докази, суд прийшов до таких висновків, враховуючи наступне.
Суд залучив в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог: ТОВ "Аріал Трейд", ТОВ "Веста Прайм", ТОВ "Енергозбут-5", ТОВ "ЕМФ плюс" і ТОВ ВКК "Протон", однак відповідно до поштових повідомлень вони не знаходяться за вказаною у повістці адресою чи повернуто суду за закінченням терміну зберігання.
Згідно податкового повідомлення-рішення №0000192201 від 01.04.2013 року на підставі акту перевірки встановлено порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.123.1 ст.123 ПК України у зв"язку з чим збільшено суму грошового зобов"язання по ПДВ за основним платежем - 1215266 гривень і за штрафними (фінансовими) санкціями - 607633 гривень.
Податковим повідомленням-рішенням №0000592201 від 13.05.2013 року на підставі акту перевірки встановлено порушення п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.4, п.п.138.10.3 п.138.10 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.123.1 ст.123 ПК України у зв"язку з чим збільшено суму грошового зобов"язання по податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на 1311379 гривень і за штрафними (фінансовими) санкціями - 452427 гривень.
Відповідно до ст. 297 ГК України за агентським договором одна сторона зобов'язується надати послуги другій стороні в укладанні угод чи сприяти їх укладанню від імені цього суб'єкта та за його рахунок.
Згідно із ст. 301 ГК України комерційний агент відповідно до агентського договору одержує агентську винагороду за посередницькі операції, що здійснені ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє, у розмірі, передбаченому договором.
Частиною 1 ст. 1000 ЦК України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Позивач уклав договори доручення: №7/02-12 від 07.02.2012 року і №13/03 від 13.03.2012 року з ТОВ "Аріал Трейд"; №22/06-12 від 22.06.2012 року з ТОВ "Енергозбут-5"; №24/10/11 від 24.10.2011 року з ТОВ ВКК "Протон"; №05/03-12 від 05.03.2012 року, №13/01-12 від 13.01.2012 року, №13/02-12 від 13.02.2012 року з ТОВ "Веста Прайм"; №22/07-12 від 22.07.2012 року з ТОВ "ЕМФ плюс" у яких він є Довірителем, а контрагенти - Повіреними. Звертає на себе увагу практично ідентичний зміст цих правочинів за виключенням п.6.1 договорів в яких зазначено різну дату виконання доручення. При цьому у договорі з ТОВ "Веста Прайм" №13/01-12 від 13.01.2012 року у п.6.1, вказаний строк виконання доручення - 29.02.2012 року, а 13.02.2013 року підписується новий договір №13/2-12 у якому у п.6.1 зазначено строк виконання доручення - 30.03.2012 року. Аналогічно, у договорі з ТОВ "Аріал Трейд" №7/02-12 від 07.02.2012 року у п.6.1 строк виконання доручення до 30.03.2012 року, а 13.03.2012 року укладається ще один договір №13/03-12 у якому строк виконання доручення знову до 30.03.2013 року. Тобто, позивач укладає договори ідентичного змісту у різних місяцях з одним контрагентом, коли діють раніше укладені з цим контрагентом правочини, що на думку суду вказує на відсутність, як мінімум доцільності цього.
Щодо необхідності укладення договорів доручення, позивач надав суду свої листи до потенційних покупців свого товару і відмови цих покупців (ПрАТ "Украгровибухпром", ДП "Західдорвибухпром", ДП МОУ "Подільськвибухпром", ПАТ "Ушицький комбінат будівельних матеріалів" і інш.), однак у цих відмовах не має номерів вихідної реєстрації і дат, що на думку суду вказує на їх фіктивність. Більше цього, ці покупці відмовивши позивачу вже не відмовляють в укладенні договорів поставки товару позивача його Повіренним, а саме які за договорами поставки є "повноважними представниками" постачальника - ПП "Піровибухсервіс", чому суд дає критичну оцінку.
Позивач у письмовому поясненні від 31.07.2013 року, підтвердженому у суді, вказує на рентабельність реалізації товару по правочинам укладеним за участі Повірених, а саме від 5,18 до 7,88 % ( стор.2 цього пояснення). Однак, судом встановлено, що при вартості товару позивача, наприклад по договору поставки ТОВ "ЕМФ плюс" (постачальник), яке є Повіреним за договором доручення з позивачем №22/07-12 від 22.07.2012 року з ДП "Дніпровибухпром" (покупець) №30/07 від 30.07.2012 року - 939603,12 гривень, ТОВ "ЕМФ плюс" продає це й же товар, якого собівартість вже складає 1916947,47 гривень (939603,12 грн. + 977344,35 грн.), в яку включено винагороду Повіренного, яка становить 977344,35 гривень. Тобто, винагорода Повіреного більш ніж у 2-а рази перевищує вартість товару і вона включена у собівартість при реалізації, що є порушенням ст.138 ПК України, а саме завищення собівартості проданого товару. Суд вважає, що позивач використовує протиправну схему у якій використовує договори доручення, які з урахуванням встановленого судом, направлені на заниження бази оподаткування, адже очевидна сумнівність договорів доручень позивача з ТОВ "Аріал Трейд", ТОВ "Веста Прайм", ТОВ "Енергозбут-5", ТОВ "ЕМФ плюс", ТОВ "ЕМФ плюс" і ТОВ ВКК "Протон", що встановив податковий орган під час перевірки, яка зафіксована Актом №480/221/32115360 від 18.03.2013 року і суд. Цей висновок суду підтверджують, також висновки інших податкових органів, які проводили перевірки ТОВ "Аріал Трейд", ТОВ "Веста Прайм", ТОВ "Енергозбут-5", ТОВ "ЕМФ плюс" і ТОВ ВКК "Протон", яких не вдалося виявити і яких не зумів викликати суд, залучивши їх в якості третіх осіб, адже вони не знаходяться за місцем реєстрації.
Отже, підставою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про відсутність економічного змісту та реальних наслідків господарських операцій позивача по договорах дорученням із ТОВ "Аріал Трейд", ТОВ "Веста Прайм", ТОВ "Енергозбут-5", ТОВ "ЕМФ плюс", ТОВ "ЕМФ плюс" і ТОВ ВКК "Протон", що свідчить про фіктивний характер цих операцій та їх спрямування на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом формування податкового кредиту, заниження податку на прибуток за 4-ий квартал 2011 року - 3-ій квартали 2012 року на загальну суму 1311379 гривень і заниження ПДВ у період вересень 2011 року - серпень 2012 року на суму 1215266 гривень.
Згідно п.138.1 ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Пунктом 138.2 ст.138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до п.138.4 ст.138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Пунктом 138.8 ст.138 ПК України визначено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).
Відповідно до п.п.138.10.3 п.138.10 ст.138 ПК України, витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Згідно п.198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п.198.3 ст. 193 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно приписів п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV). Згідно ст. 2 цього Закону сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Виходячи із змісту ч. 2 ст. 3 Закону № 996-XIV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ст. 4 Закону № 996-XIV бухгалтерський облік господарських операцій будується на принципі превалювання сутності над формою, згідно якого операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.
Згідно ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) регулює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06 1995 р. за № 168/704 (далі - Положення).
Так, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів ( п. 2.1 Положення).
З огляду на вимоги п. 2.2 та 2.3 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. На вимогу контролюючих або судових органів та своїх контрагентів підприємство, установа зобов'язані за свій рахунок зробити копії таких документів на паперовому носії.
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (п. 2.4. Положення).
Згідно із вимогами п.2.7 Положення первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.
Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Так, Верховний Суд України у постанові від 27 березня 2012 року (справа № 21-737во10) зазначив, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
Таким чином, суд приходить до висновку, що суб"єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, довів що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті законно, що підтверджено доказами, які перевірено судом, а саме встановлення податковим органом і судом тільки документування операцій позивача з ТОВ "Аріал Трейд", ТОВ "Веста Прайм", ТОВ "Енергозбут-5", ТОВ "ЕМФ плюс", ТОВ "ЕМФ плюс" і ТОВ ВКК "Протон" по договорам доручення, які не були реальними, тому суд відмовляє у задоволенні позову. Також, суд вважає, що податковий орган акті перевірки №480/221/32115360 від 18.03.2013 року не дав оцінку всім обставинам діяльності позивача, які суд описав вище, обмежившись лише фактом нереальності договорів доручень, а суд не повинен підміняти компетентний орган в реалізації його повноважень, але відповідач не позбавлений у подальшому дати встановленим фактам у суді належну оцінку, припинивши використання ПП "Піровибухсервіс" фактично схеми направленої на ухилення від сплати податків у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ПК України, Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і ст.ст. 4-15, 70 -71, 86, 99, 122, 158 - 163, 186 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства "Піровибухсервіс" від 11.06.2013 року відмовити.
Копії постанови надати сторонам, повний текст якої виготовлено 05.08.2013 року.
Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.
Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.
Постанова не набрала законної сили.
Суддя/підпис/А.І. Петричкович
"Згідно з оригіналом" Суддя А.І. Петричкович