Копія
Ухвала
Іменем України
Справа № 801/1897/13-а
25.07.13 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Дудкіної Т.М.,
суддів Омельченка В. А. ,
Цикуренка А.С.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Гаманко Є.О. ) від 11.04.13 у справі № 801/1897/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СтройЛідер Гіпс" (пр.Перемоги, буд.269-б,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95022)
до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)
про скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій,
До Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Лідер Гіпс" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 11.02.13р. №0002031502 та №0001221501, визнання протиправним та скасування наказу від 18.01.13р. №175, визнання протиправними дій.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.04.13 у справі № 801/1897/13-а позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СтройЛідер Гіпс" - задоволені.
Визнано протиправним та скасовано наказ ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС № 175 від 18.01.2013 року «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «СтройЛідер Гіпс»».
Визнано протиправними дії ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «СтройЛідер Гіпс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначені податку на прибуток та додану вартість по взаємовідносинам з ІІП «Команд» за період з серпня 2010 року по жовтень 2010 року.
Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 11.02.2013р., прийняті відносно ТОВ «СтройЛідер Гіпс» №0001221501, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 2188,00грн. та №0002031502, про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 1400,00грн.
Також судом вирішено питання щодо судових витрат.
Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.04.2013 року та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
У судове засідання сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.
Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу №3249 від 13.12.2012 року, виданого Державною податковою інспекцією у м. Сімферополь, посадовими особами відповідача на підставі статті 20 п.п.78.1.1, п.78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «СтройЛідер Гіпс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначені податку на прибуток та додану вартість по взаємовідносинам з ІІП «Команд» за період з серпня 2010 року по жовтень 2010 року.
У висновках Акту перевірки встановлено, що позивачем були допущені порушення, зокрема, встановлено ознаки нікчемності правочинів між позивачем та ПП «Команд», що привело до порушень:
1) п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 44.1 ст. 44, п. 138.1, 138.2, 138.6, 138.8, п.п. 138.8.1, п. 138.8, ст. 138, п.п. 139.1.9, п. 139.1, ст. 139 Податкового Кодексу України, підприємством до складу скоригованих валових витрат неправомірно віднесено вартість товарів, робіт, послуг на загальну суму 7000 грн., у тому числі по періодах: 9 місяців 2010р. - 6000 та 2010р. - 1000;
2) п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.4.1, п.п.7,4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», та п. 185.1 ст.185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, встановлено завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 1400,00 грн., а саме по періодах:
за серпень 2010 р., - у сумі 1000,00 грн.;
за вересень 2010р. - у сумі 200,00 грн.;
за жовтень 2010р. - у сумі 200,00 грн.
На підставі зазначеного Акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 11.02.13р. №0001221501, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 2188,00грн. та №0002031502, про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 1400,00грн.
Як вбачається з акту перевірки, висновків про порушення податкового законодавства, відповідач дійшов внаслідок того, що визнав нікчемними правочини між позивачем та ПП «Команд», оскільки господарські операції відповідача з зазначеним контрагентом є нікчемними на підставі ст. 228 ЦК України та виключено витрати позивача, понесені на оплату товарів за зазначеними господарськими операціями зі складу валових витрат та податкового кредиту.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення, прийняті по необґрунтованим висновкам про порушення позивачем норм податкового законодавства, які були зроблені відповідачем внаслідок встановлення ним нікчемності правочинів укладених між позивачем та ПП «Команд», як наслідок, неправомірного формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.
Відповідач, в якості обґрунтування таких доводів, в Акті перевірки посилається на те, що підрозділом Державної податкової служби по контрагенту - постачальнику позивача (ПП «Команд») був складений акт «Про неможливість проведення зустрічної перевірки з питань правомірності проведення господарських операцій з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійснення фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2009р. по 31.03.2012р.».
Колегією суддів безперечно установлено, що 20.05.2010р. між позивачем та ПП «Команд» було укладено договір поставки.
На виконання вищенаведеного договору позивачем у ПП «Команд» було придбано будівельні матеріали на загальну суму 8400,00грн., що підтверджується: видатковими накладними, податковими накладними; рахунками-фактурою.
Отриманий товар сплачено на загальну суму 8400,00грн., що підтверджується банківськими виписками, копії яких долучені до матеріалів справи.
З матеріалів справи вбачається наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які є єдиними документами на підставі яких платник податку може віднести до валових витрат та включати до податкового кредиту відповідні суми.
Документи створені у ході виконання укладених договорів між позивачем та вказаним контрагентом, в силу норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.
Документи, що залучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.
Крім того, відповідачем у акті перевірки зроблено тільки посилання на акт про неможливість проведення зустрічної перевірки ПП «Команд» без посилання на невідповідність первинних документів позивача вимогам діючого законодавства, що суперечить п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010р.
В той же час акт про неможливість проведення зустрічної перевірки, на який посилається відповідач в обґрунтування своїх висновків, не відносяться до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що перевіряється, які достовірно підтверджують наявність факту порушення.
Відповідно до вимог п.п. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88, передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Суд першої інстанції вірно послався та проаналізував приписи ч.ч.1-2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та встановив, що позивач при проведені господарських операцій зі своїми постачальниками оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось податковими органами. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.
Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.
Відповідно до приписів ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно зі ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок,є нікчемним.
Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
В той же час, відповідачем не доведено нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ПП «Команд», зокрема - умисне укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; не використання у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача товару, який був доставлений ПП «Команд» - Плюс". Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій.
Зазначені обставини вірно встановив суд першої інстанції та дав правильну правову оцінку.
Що стосується висновків податкового органу про неправомірне віднесення позивачем до складу скоригованих валових витрат вартості товарів на загальну суму 7000,00грн. та завищення податкового кредиту на загальну суму 1400,00грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334) об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань.
Згідно з п.5.1 ст. 5 Закону №334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Пунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Зазначений обов'язок платника податку - покупця встановлений законодавцем з врахуванням права платника податку на включення до валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг) в податковому періоді за датою оприбуткування цих товарів (робіт, послуг) незалежно від їх оплати, як це передбачено пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 вказаного Закону, зменшуючи при цьому об'єкт оподаткування без понесення реальних витрат у розмірі суми, на яку відбулося таке зменшення.
У такий спосіб законодавець забезпечив відповідність об'єкту оподаткування, а відтак і податкових зобов'язань платника податку фактичним даним його фінансово-господарської діяльності, що відповідає такому принципу побудови системи оподаткування, як обов'язковість, суть якого згідно зі ст. 3 Закону України «Про систему оподаткування» полягає, в тому числі, у впровадженні норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період.
Таким чином, згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 у платника податків виникають валові витрати, в тому числі, понесені у межах відповідних договорів про виконання робіт, послуг.
Згідно з п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.
Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Отже, обов'язковими умовами включення витрат платника податків до складу валових витрат є їх пов'язаність з веденням господарської діяльністю, а також підтвердження їх відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
Слід зазначити, що п.5.11 ст. 5 Закону №334 заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.
Правила ведення податкового обліку визначено статтею 11 Закону №334, однак вказана стаття не містить переліку обов'язкових документів, якими повинні бути підтверджені валові витрати.
Згідно п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;
- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Пунктом 138.1.1 ст. 138 ПКУ, передбачено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПКУ, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.
Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
Відповідно до п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Беручи до уваги, що господарські операції між позивачем та ПП «Команд» були товарними, реальними та підтверджені наданими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, суд вважає безпідставними висновки відповідача про неправомірне віднесення позивачем до складу скоригованих валових витрат, вартість товарів придбаних у ПП «Команд» на загальну суму 7000,00грн.
Відповідно до п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який втратив чинність, але діяв під час виникнення спірних відносин, далі Закон №168), поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.
В силу вимог п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій
- або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4.5 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту с суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Пунктом 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168 передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити реквізити, що наведені у цій статті, зазначені окремими рядками.
Як зазначено у п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону №168 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Аналогічні норми викладені у Податковому кодексі України.
Пункт 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України визначає, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п.6.2 Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 року, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22.11.2011р. за № 1333/20071 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.
Пункт 198.3 ст. 198 КАС України визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
В силу п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.
Як зазначено у п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
В силу п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Як зазначено у п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.
При цьому, в силу п. 184.5 ст. 185 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.
ПП «Команд» на момент укладення з позивачем договору і виписки податкових накладних було зареєстроване у якості платника податку на додану вартість.
Перевіряючи податкові накладні, виписані ПП «Команд» судом встановлено, що вони відповідають вимогам ч.2 п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України.
Враховуючи дотримання норм чинного законодавства під час оформлення первинних бухгалтерських та податкових документів позивачем та його контрагентом - ПП «Команд», колегія суддів вважає протиправним зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 1400,00грн.
Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення. Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами обґрунтованість своїх заперечень.
Крім того, під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено порушення відповідачем порядку проведення перевірки з огляду на таке.
В наказі №175 від 18.01.2013р. в якості підстави проведення перевірки відповідач посилається на п.п. 20.1.4 п.20.1 ст. 20, п.п78.1.1. п. 78.1 ст. 78, ст.79 ПК України (а.с.48).
Відповідно до приписів п.75.1 ст.75 Податкового Кодексу України (далі - ПКУ) встановлено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.
Згідно з п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПКУ, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Підпунктом 78.1.1. п. 78.1 ст. 78 ПК України встановлено, що документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.
Як видно з вказаної норми закону, право проведення документальної невиїзної перевірки на підставі даного пункту виникає у податкового органу за наявності двох обов'язкових ознак: наявність результатів перевірок інших платників податків, які свідчать про можливі порушення платником податків вимог законодавства; відсутність відповіді платника податків на обов'язковий письмовий запит протягом 10 днів.
З вищевикладеного вбачається, що до початку перевірки платник податків має надати пояснення та їх документальне обґрунтування підтвердження на запит ДПІ, а вже після початку перевірки усі необхідні документи, якщо виникне така необхідність.
Як встановлено судом першої інстанції, до початку перевірки відповідач не надсилав запиту ТОВ «СтройЛідер Гіпс» для надання пояснення та їх документального обґрунтування, підтвердження.
Отже, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для прийняття наказу № 175 від 18.01.2013 року на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки на підставі п.п. 78.1.1. п. 78.1. ст.78, Податкового кодексу України.
Слід зазначити, що наказ №175 від 18.01.2013р. та повідомлення про проведення перевірки позивачем отримано 24.01.2013р., що підтверджується матеріалами справи (47-50). Крім того, згідно інформації про штрихкодовий ідентифікатор №9500014771480, отриманої з Інтернету «Пошук поштових відправлень», відправлення за номером 9500014771480 вручено 24.01.2013р.
Пунктом 78.4 ст.78 ПКУ встановлено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Статтею 79 ПК України встановлено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Відповідно до підпункту 20.1.1 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків).
В порушення вказаної норми Податкового кодексу України, позивача було повідомлено про проведення перевірки (початок якої заплановано на 21.01.2013 року) Листом від 23.01.2013року №119/15-2, який отримано 24.01.2013року, тобто після закінчення проведення перевірки та з порушенням встановлених законом термінів.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає що у відповідача були відсутні встановлені законом підстави для призначення та проведення документальної невиїзної перевірки позивача.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції який вірно задовольнив позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СтройЛідер Гіпс" та обґрунтовано визнав протиправним та скасував наказ ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС № 175 від 18.01.2013 року «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «СтройЛідер Гіпс», визнав протиправними дії ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «СтройЛідер Гіпс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначені податку на прибуток та додану вартість по взаємовідносинам з ІІП «Команд» за період з серпня 2010 року по жовтень 2010 року та визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 11.02.2013р., прийняті відносно ТОВ «СтройЛідер Гіпс» №0001221501, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 2188,00грн. та №0002031502, про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 1400,00грн.
Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.
Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби- залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.04.13 у справі № 801/1897/13-а - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя підпис Т.М. Дудкіна
Судді підпис В.А.Омельченко
підпис А.С. Цикуренко
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Т.М. Дудкіна