29.07.13 р. Справа № 904/3312/13
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лібро-Т", м. Дніпропетровськ
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області
про повернення майна, переданого за Договором зберігання без права користування.
Суддя Боділовська М.М.
Представники:
Від Позивача: Вострикова Н.О., довіреність б/н від 20.05.2013 р.
Від Відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Лібро-Т" звернулося до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про повернення майна, переданого за Договором зберігання без права користування № 100 від 22.06.2011 р.
Розпорядженням заступника керівника апарату господарського суду Дніпропетровської області № 534 від 17.06.2013 р. призначено повторний автоматичний розподіл справи № 904/3312/13 у зв'язку з тим, що суддя Назаренко Н.Г. знаходиться на лікарняному. Автоматизованою системою документообігу суду справу № 904/3312/13 передано на розгляд судді Боділовській М.М.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2013 р. справу № 904/3312/13 прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 16.07.2013 р.
В судовому засіданні 16.07.2013 р. розгляд справи відкладався у зв'язку з неявкою Відповідача та необхідністю витребування оригіналу товарно-транспортної накладної у Позивача, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач підтримує позовні вимоги, надав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
Відповідач представника в судове засідання не направив, в матеріалах справи відсутні докази отримання ним ухвали суду від 16.07.2013 р., ухвала суду від 20.06.2013 р., направлена на адресу Відповідача згідно Витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, повернута поштою з відміткою "За закінченням терміну зберігання".
Відповідно до ст. 64 ГПК України, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Оскільки Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 відзив на позов до суду не надав, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 29.07.2013 р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Позивача, оцінивши письмові докази в сукупності, господарський суд, -
22.06.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лібро-Т" (Поклажодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Зберігач) було укладено Договір зберігання без права користування № 100, відповідно до п. 1.1. якого, Зберігач зобов'язується зберігати та повернути переданий Поклажодавцем товар, зазначений в накладній.
Згідно п. 2.1. Договору, найменування, кількість майна, загальна вартість товару, відображається в накладних на зберігання.
Позивач стверджує, що 29.09.2011 р. передав Відповідачу на зберігання м'ясо яловичини в кількості 600 кг вартістю 24 450, 00 грн. згідно накладної № 4-29/09, при цьому, на ім'я Відповідача була видана довіреність № 1/28-11 від 29.09.2011 р. на отримання матеріальних цінностей від Позивача.
Пунктом 3.8.1 Договору встановлено, що зберігання закінчується та товар видається за першою вимогою Поклажодавця.
Згідно п. 4.1.8 Договору, Зберігач зобов'язаний повернути товар, переданий на зберігання на першу вимогу Поклажодавця.
17.01.2013 року на адресу Відповідача була направлена вимога № 16/01 про повернення майна, відповідь на яку Позивачем не отримано.
Відповідно до п. п. 3.9, 3.10 Договору, вартість за зберігання майна складає 5 грн. за 1 т. на тиждень, оплата повинна бути перерахована Зберігачу по закінченню терміну зберігання.
Позивач зазначає, що послуги Відповідача ним не оплачувались, у зв'язку з тим, що на письмову вимогу він так і не отримав від Відповідача своє майно, передане на зберігання.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Згідно ст. 173 Господарського Кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання, відповідно до ст. 174 ГК України, виникають з господарського договору.
Стаття 193 ГК України передбачає, що суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України (надалі ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконаний його обов'язку. Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Пунктом 1 ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Позивач, як на підставу своїх вимог посилається на Договір зберігання без права користування № 100 від 22.06.2011 р., укладений між Позивачем та Відповідачем.
Відповідно до п. 3.6. Договору, Зберігач приймає товар у м. Дніпропетровську, підтверджує приймання майна підписом у накладній та завіряє підпис печаткою.
У видатковій накладній № 4-29/09 від 29.09.2011 р., за якою, за твердженнями Позивача, Відповідач отримав товар на зберігання, вказано, що отримувачем є ПП Істрашкін за довіреністю № 1/28-11 від 29.09.2011 р. За вказаною довіреністю саме ОСОБА_1 був уповноважений на отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю "Лібро-Т" матеріальних цінностей. Однак накладна міститься підпис, який відрізняється від підпису ОСОБА_1, проставленого на Договорі зберігання та довіреності на отримання матеріальних цінностей та не завірений печаткою Відповідача.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, саме Позивач повинен довести факт передачі майна Відповідачу на зберігання.
Ухвалами суду від 20.06.2013 р. та від 16.07.2013 р. Позивача було зобов'язано надати оригінал накладної № 4-29/09 від 29.09.2011 р., однак Позивач не виконав ухвали суди, оригінал накладної для огляду в засіданні не надав.
Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
У зв'язку з відсутністю належних та допустимих доказів отримання Відповідачем майна за Договором зберігання, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними, документально не підтвердженими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати по справі покладаються на Позивача.
Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 64, 75, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Повне рішення підписано
02.08.2013 року
Суддя М.М. Боділовська