Справа № 2-555/2007 року
ІМ'ЯМ УКРАЇНИ
11 липня 2007 року Ічнянський районний суд Чернігівської області
у складі:
головуючого судді Т.В. Крапиш
при секретарі О.М. Шило розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ічня цивільну справу за позовом ОСОБА_1до Ічнянської районної ради Чернігівської області про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу
ОСОБА_1. звернулась до суду 1.06.2007року з позовною заявою до Ічнянської районної ради Чернігівської області про поновлення на роботі в займаній нею посаді начальника юридичного відділу Ічнянської районної ради та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Свої вимоги мотивувала тим, що розпорядженням голови Ічнянської районної ради Чернігівської області № 7 від 15.02.2007року вона була звільнена із займаної посади начальника юридичного відділу Ічнянської районної ради за ст. 38 КЗпП України. Вважає її звільнення з займаної посади незаконним і таким, що суперечить нормам трудового законодавства, так як заява про розірвання трудового договору написала нею під тиском та в стресовому стані. Крім того заяви про звільнення із займаної посади та про відпустку написані нею 15.02.2007року, а відповідно до Закону України « Про відпустки» вона мала право на відпустку при звільненні і останній день її відпустки є днем звільнення із займаної посади. Головою Ічнянської районної Ради було грубо порушено чинне законодавство, в зв'язку з чим просить поновити її в займаній посаді начальника юридичного відділу Ічнянської районного Ради Чернігівської області та стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1. підтримала свої позовні вимоги і просила їх задовільнити в повному обсязі, вказуючи на те, що її звільнення із займаної посади було проведено головою Ічнянської районної Ради Чернігівської області незаконно, з порушенням норм трудового законодавства та ст. З Закону України «Про відпустки», заява про звільнення написана нею була під тиском та в стресовому стані.
Представник відповідача Киричок Г.М. в судовому засіданні проти позовних вимог позивачки заперечувала, просила відмовити останній в позові, так як звільнення ОСОБА_1. було проведено з дотриманням вимог чинного законодавства. Ніякого тиску з боку власника на неї не було щодо написання заяви про звільнення, про що свідчить заява позивачки, яка просить її звільнити з 15.02.2007року з займаної посади за власним бажанням в зв'язку зі станом здоров'я. Крім того позивачка звернулась із позовною заявою про поновлення на роботі безпідставно пропустивши місячний строк оскарження розпорядження про звільнення до суду, з дня видачі їй трудової книжки.
Представник відповідача Вовк А.Г. заперечувала проти позовних вимог позивачки і просила суд відмовити позивачці в позовних вимогах, посилаючись на те, що звільнення її проведено Ічнянською районною Радою Чернігівської області в межах норм трудового законодавства.
Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши сторони, прийшов до висновку, що в позовних вимогах ОСОБА_1. слід відмовити з таких підстав.
Як встановлено в судовому засіданні розпорядженням голови Ічнянської районної Ради Чернігівської області від 15.02.2007року №7 ОСОБА_1. була звільнена з посади начальника юридичного відділу Ічнянської районної Ради, Чернігівської області за ст.38 КЗпП України, за
власним бажанням, з видачею того ж дня на руки трудової книжки та виплатою компенсації в розмірі 1521грн. 84 коп. за невикористану відпустку. Не погоджуючись з таким звільненням її з займаної посади ОСОБА_1. 1.06.2007року звернулась до суду з позовною заявою про її поновлення на роботі в займаній посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, мотивуючи тим, що заява про звільнення написана нею під тиском та в стресовому стані.
Відповідно до п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» по справах про звільнення за ст. 38 КЗпП України суди повинні перевірити доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подавати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примусу до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом до закінчення встановленого ст. 38 КЗпП України строку, а також застосувати до нього протягом строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.
Позивачка в судовому засіданні не надала суду доказів, які б свідчили, що заява про розірвання трудового договору написана позивачкою під тиском і примусово. Таких доказів не встановлено і судом, адже відносно позивачки за час її роботи не виносились дисциплінарні стягнення , її особа не розглядалась на нарадах райради, сама позивачка ніколи не зверталась до суду на неправомірні дії посадової особи або ж з позовом про захист честі та гідності і ділової репутації та стягнення моральної шкоди, що б свідчило про приниження її честі та нанесення їй постійних образ працівниками та головою районної ради, що приводило б до моральних страждань, стресового стану, тиску з боку цих осіб, на що посилається позивачка і розцінює це як причину до написання, заяви про звільнення з займаної посади під тиском. А тому встановлення факту написання заяви ОСОБА_1. про звільнення із займаної посади не знайшло своє відображення в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 38 ч.1КЗпП України, у разі звільнення з роботи за власним бажанням зумовлене неможливістю продовжувати роботу по поважній причині, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк про який просить працівник. Відповідно до поданої заяви ОСОБА_1 (а.с.8) про розірвання трудового договору, остання просить звільнити її з 15.02.2007року з займаної посади за власним бажанням та в зв'язку зі станом здоров'я, що підтверджується медичними довідками (а.с. 36-46). На підставі ст. 38 ч.1 КЗпП України власником була звільнена ОСОБА_1. із займаної посади згідно ст. 47 КЗпП України позивачці в день звільнення була видана трудова книжка на руки та нарахована компенсація за невикористану відпустку, згідно ст. 83 КЗпП України.
Як встановлено в судовому засіданні разом із заявою про звільнення з займаної посади ОСОБА_1. написала заяву про надання їй відпустки, але судом встановлено, що відповідно до графіка щорічних та додаткових відпусток працівників виконавчого апарату районної ради на 2007р (а.с. 15) ОСОБА_1. слід надати відпустку в червні, липні 2007року, а тому при розгляді її заяви на звільнення з займаної посади 15.02.2007року за власним бажанням та в зв'язку зі станом здоров'я, відповідач правильно застосував норми ст. 83 КЗпП України і виплатив компенсацію за всі невикористані щорічні відпустки.
Як встановлено в судовому засіданні позивачка звернулась до суду про вирішення трудового спору з порушенням норми ст. 233 КЗпП України, відповідно якої у справах про звільнення позивачка повинна звернутись до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про її звільнення або з для видачі трудової книжки.
Як встановлено в судовому засіданні позивачка була звільнена розпорядженням голови Ічнянської районної ради 15.02.2007року, в цей день вона отримала трудову книжку, а до суду звернулась із позовною заявою про поновлення на роботі 1.06.2007року. Такий пропуск строку звернення до суду позивачка мотивує знаходженням її на лікуванні та незнанням про порушення її прав.
Суд, проаналізувавши матеріали справи (а.с.36-46) встановив, що позивачка знаходилась на амбулаторному лікуванні незначний і нетривалий час, стаціонарно не лікувалась, в її амбулаторній медичній картці мається декілька записів, всі інші виписки, які не завірені печаткою медичного закладу позивачка пояснила, що вона знаходилась на лікуванні у сімейного лікаря, а тому суд не може взяти до уваги як причину пропуску строку звернення до суду із заявою з поважних причин. В зв'язку з тим, що ОСОБА_1. являється по професії юристом, а тому суд не може взяти до уваги пропуску звернення до суду і ті мотиви, що вона не знала, що її права порушені. Також суд встановив, що ОСОБА_1. 19 лютого 2007 року стала на облік в Ічнянський центр зайнятості для отримання допомоги по безробіттю.
Враховуючи вище наведене суд не знайшов підстав для поновлення строків, відповідно до ст. 234 КЗпП України для оскарження розпорядження голови Ічнянської райради від 15.02.2007року № 7 звернення позивачки до суду, так як встановив, що такий строк звернення до суду пропущений позивачкою без поважних причин.
Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.1992 року № 9 « Про практику розгляду судами трудових спорів», у кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, за якими він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Слід мати на увазі, що Пленум Верховного Суду України п.8 постанови від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз'яснив, що суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудового порядку (пункт 3 із змінами внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 15 від 25.05.1998р.)
Якщо місячний чи тримісячний строк (ст.225КЗпП) України пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а й усі обставини справи, права і обов'язки сторін.
З таких підстав проаналізувавши всі доводи та вивчивши матеріали справи, всі в сукупності, суд прийшов до висновку, що в позовних вимогах ОСОБА_1. про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 212-215, 223 ЦПК України, ст. ст.233, 234, 38,47,83 КЗпП України, ППВС України від 6.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд -
В позовних вимогах ОСОБА_1 про поновлення її на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу до Ічнянської районної ради Чернігівської області, відмовити.
На рішення на протязі 20 днів може бути подана апеляційна скарга після подачі заяви, яка подається протягом 10 днів, після проголошення рішення в Чернігівський апеляційний суд через Ічнянський районний суд.