12 лютого 2009 р.
№ 14/73
Вищий господарський суд України в складі колегії
суддів:
Грейц К.В. - головуючого,
Бакуліної С.В.,
Глос О.І.,
розглянувши касаційну скаргу
ВАТ "Укртелеком"
в особі Івано-Франківської філії
на постанову
від 22.07.2008
Львівського апеляційного господарського суду
у справі господарського суду Івано-Франківської області № 14/73
за позовом
Державного підприємства спеціального зв'язку в особі Івано-Франківського обласного вузла спеціального зав'язку
до
ВАТ "Укртелеком"
в особі Івано-Франківської філії
про
зобов'язання укласти договір оренди
та зустрічним позовом
ВАТ "Укртелеком"
в особі Івано-Франківської філії
до
Державного підприємства спеціального зв'язку в особі Івано-Франківського обласного вузла спеціального зав'язку
про
виселення та повернення приміщень
за участю представників:
- позивача
- відповідача
Латишевої І.В.
Аністратенко О.О.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 24.05.2008 у справі № 14/73 (суддя Булка В.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.07.2008 (колегія суддів у складі головуючого судді Юрченка Я.О., суддів Зварич О.В., Якімець Г.Г.), задоволено первісний позов Державного підприємства спеціального зв'язку в особі Івано-Франківського обласного вузла спеціального зв'язку до ВАТ "Укртелеком" в особі Івано-Франківської філії про врегулювання розбіжностей при укладанні договору № 62/27-08 від 01.02.2008 оренди нерухомого майна, спірні пункти 1.3, 3.1-3.2, 3.4.2-3.4.3, 3.4.5, 12.2 договору та додаток №2 до договору прийняті в редакції позивача -орендаря за спірним договором, викладеній ним в протоколі розбіжностей до проекту договору.
В задоволенні зустрічного позову ВАТ "Укртелеком" в особі Івано-Франківської філії до Державного підприємства спеціального зв'язку в особі Івано-Франківського обласного вузла спеціального зв'язку про виселення із займаних приміщень та їх повернення відмовлено.
Рішення та постанова у справі мотивовані тим, що спірні пункти запропонованого орендодавцем - ВАТ "Укртелеком" в особі Івано-Франківської філії проекту договору оренди, на відміну від цих пунктів в редакції протоколу розбіжностей, направленого орендарем - Державним підприємством спеціального зв'язку в особі Івано-Франківського обласного вузла спеціального зв'язку, суперечать Закону України "Про оренду державного та комунального майна", норми якого поширюються на правовідносини сторін з даного переддоговірного спору, отже, не можуть бути прийнятими в редакції орендодавця, тому, його зустрічні позовні вимоги про виселення не підлягають задоволенню.
ВАТ "Укртелеком" в особі Івано-Франківської філії, не погоджуючись з рішенням та постановою у справі, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічних позовних вимог, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, ст. 187 ГК України, ст. 649 ЦК України щодо відсутності законодавчих підстав для укладення договору, а також неврахування судами приписів ст. 13 Конституції України, ст. 134 ГК України, ст. ст. 317, 319, 321, 759 ЦК України щодо змісту і непорушності права власності та ст. ст. 3, 14, 203, 627 ЦК України щодо свободи договору.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 28.12.200б між Державним підприємством спеціального зв'язку в особі директора Івано-Франківського обласного вузла спеціального зв'язку (орендар) та Відкритим акціонерним товариством "Укртелеком" (орендодавець) укладено договір оренди нерухомого майна № 2/27-07 строком дії до 28.12.2007, пролонгованим за взаємною згодою сторін до 28.01.2008.
Листом від 07.02.2008 № 27-18/46 орендодавець запропонував орендареві проект нового договору оренди № 62/27-08 від 01.02.2008.
Не погодившись з даною офертою відповідача, позивач 20.02.2008 надіслав на його адресу підписаний договір оренди з протоколом розбіжностей, у відповідь на що отримав лист орендодавця від 11.03.2008 № 13/13 з вимогою звільнити приміщення та припинення подальших переговорів, оскільки запропоновані позивачем в протоколі розбіжностей умови укладення нового договору у відповідності до вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна" суперечать діючому на підприємствах відповідача Положенню про порядок передачі в оренду майна товариства.
Отже, при укладенні договору № 62/27-08 від 01.02.2008 оренди нерухомого майна між сторонами виникли і були передані орендарем на вирішення суду розбіжності, зокрема, щодо поширення на правовідносини сторін норм Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.95 № 786 "Про методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна" (п. 1.3 договору), розміру і порядку розрахунку орендної плати (пункти 3.1, 3.2, додаток № 2), перегляд розміру орендної плати і умов договору (пункти 3.4.2-3.4.3, 3.4.5, 12.2).
Вирішуючи спір щодо зазначених розбіжностей, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що орендар є державним підприємством, яке надає послуги з перевезення та доставки поштових відправлень, отже, на спірний договір оренди мають поширюватись норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна", в т.ч. щодо ставки орендної плати в розмірі 6%, а не 15% як запропоновано орендодавцем. в проекті договору.
Втім, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для зобов'язання укласти договір на умовах, викладених позивачем в протоколі розбіжностей, колегія суддів вважає суперечливими, передчасними і такими, що не ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи.
Колегія суддів зазначає, що в силу встановленого статтею 627 Цивільного кодексу України принципу свободи договору фізичні і юридичні особи можуть самостійно укладати договір, визначати його умови, вирішувати спори і розбіжності, що виникають при укладанні договору.
Загальний порядок укладення господарських договорів унормований статтею 181 Господарського кодексу України, за приписами якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, запропонований проект якого надається другій стороні для узгодження у двох примірниках, при цьому, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Примусовий порядок укладення господарських договорів за рішенням суду регулюється статтею 187 Господарського кодексу України та статтею 649 Цивільного кодексу України, виходячи зі змісту яких і принципу свободи договору, переддоговірні спори поділяються на спори про спонукання до укладення договору, якщо одна з сторін ухиляється від його укладення, та на спори з умов договору, коли сторони не врегулювали розбіжності щодо його умов, при цьому, можливість розгляду судом цих спорів обумовлюється обов'язковістю договору (за державним замовленням, на підставі правового акту органу державної влади чи місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом).
Однак, в порушення зазначених законодавчих приписів, позивачем не доводились, а судами попередніх інстанцій не встановлювались обставини і підстави обов'язковості укладення такого договору через пряму вказівку закону та/або наявність угоди сторін чи зобов'язання укласти договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Посилання судів попередніх інстанцій на положення ч. 4 ст. 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно з якими оренда майна інших форм власності регулюється положеннями цього Закону, якщо орендарями є державні підприємства, в т.ч. Українське державне підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", не пояснює обов'язковості для підприємств інших (ніж державна) форм власності безумовного укладання договору оренди з державними підприємствами і на їх умовах.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на помилкове застосування до спірних правовідносин статті 11 названого Закону, згідно якої оцінка об'єкту оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, адже, така Методика оцінки об'єктів оренди затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 № 629, а не постановою від 04.10.1995 № 786 як вказано судами попередніх інстанцій, якою затверджено Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна, втім, обидві ці методики застосовуються виключно до державного (комунального) майна, з огляду на що висновок судів про необхідність застосування для позивача орендної ставки за використання нерухомого державного майна в розмірі 6(шість) відсотків не є ґрунтовним.
Судами попередніх інстанцій не з'ясовано і не надано оцінки статусу орендодавця і формі власності належного йому нерухомого майна, що є об'єктом спірного договору оренди, не враховані рекомендації Фонду державного майна України від 10.09.2007, надані представнику держави в органах управління ВАТ "Укртелеком", які мають враховуватись як вимоги головного акціонера, що володіє більше ніж 50% акцій в статутному капіталі товариства та суб'єкта управління державними корпоративними правами ВАТ, при укладенні договорів оренди майна, переданого під час приватизації (корпоратизації) до статутного фонду ВАТ, і згідно яких необхідно застосовувати норми ст. ст. 284, 286 Господарського кодексу України, ст. ст. 762, 797 Цивільного кодексу України щодо експертної оцінки майна і розміру орендної плати, яка встановлюється за згодою сторін, але не менше 10% вартості орендованого майна.
Також суди не звернули уваги, що положення попереднього договору оренди нерухомого майна товариства № 2/27-07 від 28.12.2006, підписаного сторонами без будь-яких зауважень і застережень в редакції орендодавця, містили аналогічні пункти 1.3, 3.1, 3.4.2, 3.4.3, 3.4.5, 12.2 договору, а розмір орендної плати згідно п. 3.2 та додатку № 2 встановлювався на рівні 10%.
Отже, судами попередніх інстанцій, не встановивши дійсні правовідносини сторін, керувались виключно спеціальним Законом України "Про оренду державного та комунального майна", без врахування вимог як загального порядку укладання господарських договорів, в т.ч. оренди майна, встановленого нормами ст. ст. 181, 187, 283-287 Господарського кодексу України, ст. ст. 627, 649, 759-762 Цивільного кодексу України, так і розробленого орендодавцем єдиного для всіх орендарів Положення про порядок передачі в оренду майна ВАТ “Укртелеком», затвердженого рішенням Правління ВАТ "Укртелеком" (протокол № 45 від 02.11.2005).
Таким чином, порушення судами попередніх інстанцій вимог ст. 43 ГПК України щодо повноти з'ясування обставин справи, неповне дослідження предмету і правової природи спору унеможливлює висновок суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин, викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.
Однак, в порушення цих приписів і вимог ст. 84 ГПК України судами попередніх інстанцій не встановлено наявність чи відсутність обставин, які входять до предмету доказування і з якими закон, на який посилається позивач, пов'язує виникнення у нього права на позов у обраний ним спосіб захисту, а у відповідача -обов'язку укласти договір оренди належного йому нерухомого майна на запропонованих орендарем умовах.
Оскільки згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція перевіряє повноту встановлення та юридичну оцінку обставин справи і не наділена повноваженнями щодо їх встановлення, колегія суддів на підставі п. 3 ст. 1119 ГПК України вважає за необхідне скасувати судові акти попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням всіх вищевикладених вказівок цієї постанови.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.07.2008 у справі господарського суду Івано-Франківської області № 14/73 та рішення від 27.05.2008 у цій справі скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.
Касаційну скаргу ВАТ "Укртелеком" в особі Івано-Франківської філії задовольнити частково.
Головуючий суддя К.В.Грейц
Судді С.В.Бакуліна
О.І.Глос