10 лютого 2009 р.
№ 26/292
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Верес" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2008р.
у справі №26/292 господарського суду м. Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Верес"
до відповідача Приватного будівельного підприємства "Еталон-2В"
про стягнення 130 711,09грн.
за участю представників:
ТОВ "Верес" -Сацюк В.В.;
ПБП "Еталон - 2В" -Кузора В.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Верес" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом та просило суд стягнути з відповідача -Приватного будівельного підприємства "Еталон-2В" 130 711,09грн. за виконані роботи.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач частково не виконав в строк, установлений договором субпідряду від 16.04.2007р. №40 на виконання робіт по улаштуванню підлоги на будівництві житлового будинку №27 по вул. 40-річчя Жовтня у м. Києві, зобов'язання з оплати виконаних робіт, допустивши заборгованість у розмірі 130 711,09грн. (а.с.2-6).
До прийняття рішення по суті заявлених вимог, відзиву на позов від відповідача у справі -ПБП "Еталон-2В" не надійшло.
Рішенням господарського суду м. Києва від 21.07.2008р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду з відповідача у справі ПБП "Еталон-2В" на користь ТОВ "Верес" стягнуто 130 711,09грн. заборгованості, 10026,73грн. в рахунок відшкодування витрат на оплату юридичних послуг (а.с.54-55).
Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати виконаних за договором робіт.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2008р. рішення господарського суду м. Києва від 21.07.2008р. змінено шляхом викладення його резолютивної частини у новій редакції. Відповідно до внесених змін з ПБП "Еталон-2В" на користь ТОВ "Верес" підлягає стягненню 45 147,76грн. основної заборгованості; в іншій частині позову відмовлено (а.с.92-94).
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційна інстанція виходила з правильності висновку суду щодо наявності у відповідача зобов'язання з оплати виконаних робіт за договором та порушення строків виконання такого зобов'язання. Між тим, під час перегляду справи в апеляційному порядку, судом встановлено, що заборгованість відповідача за виконані роботи на момент прийняття рішення судом першої інстанції становила 45 147,76грн.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ТОВ "Верес" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить її скасувати в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення з ПБП "Еталон-2В" пені у розмірі 7 303,33грн., витрат на оплату юридичних послуг у розмірі 10 026,73грн. та відповідні вимоги задовольнити.
Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права (а.с.99-103).
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Під час вирішення спору по суті та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами першої та апеляційної інстанції встановлені наступні обставини.
16.04.2007р. між сторонами у справі -ПБП "Еталон-2В" та ТОВ "Верес" укладено договір №40 субпідряду на виконання робіт по улаштуванню підлоги на будівництві житлового будинку №27 по пр.40-річчя Жовтня у м. Києві.
За умовами зазначеного договору ТОВ "Верес" взяло на себе зобов'язання виконати повний обсяг робіт, пов'язаних з влаштуванням підлоги на об'єкті "житловий будинок", що знаходиться за адресою: м. Київ, пр. 40-річчя Жовтня, 27, а відповідач -ПБП "Еталон-2В" їх оплатити в порядку та строки, визначені договором.
Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.
Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст.175 ГК України.
Відповідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно ст.318 ГК України, за договором підряду на капітальне будівництво одна сторона (підрядник) зобов'язується своїми силами і засобами на замовлення другої сторони (замовника) побудувати і здати замовникові у встановлений строк визначений договором об'єкт відповідно до проектно-кошторисної документації або виконати зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов'язується передати підряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом об'єкти і оплатити їх.
При цьому, в силу ч.2 цієї норми, договір підряду відповідно до цієї статті укладається на будівництво, розширення, реконструкцію та перепрофілювання об'єктів; будівництво об'єктів з покладенням повністю або частково на підрядника виконання робіт з проектування, поставки обладнання, пусконалагоджувальних та інших робіт; виконання окремих комплексів будівельних, монтажних, спеціальних, проектно-конструкторських та інших робіт, пов'язаних з будівництвом об'єктів.
Підрядні зобов'язання також врегульовані і нормами ЦК України, які застосовуються у урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, згідно ст.875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Одним із обов'язків замовника, є обов'язок оплатити виконані роботи, що визначено ст.854 ЦК України, відповідно до якої, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Умовами договору визначено вартість робіт та визначено, що їх оплата здійснюється шляхом щомісячних проміжних платежів пропорційно фактично виконаним обсягам робіт згідно представлених документів не пізніше 25 банківських днів з моменту двостороннього підписання акта ф.№КБ-2в та довідки ф.№КБ-3 за відповідний період шляхом перерахування коштів на рахунок субпідрядника в межах 90% вартості робіт (п.3.7 договору). При цьому, п.3.8 договору визначено, що остаточні розрахунки здійснюються після приймання об'єкта держкомісією.
Судами встановлено, що відповідачем прийняті виконані позивачем відповідно до умов вказаного договору роботи, про що підписано акти прийому-передачі.
Житловий будинок №27 по пр.40-річчя Жовтня, 13 прийнятий в експлуатацію, що підтверджується актом Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, який затверджено Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією 27.06.2007р.
Однак, не зважаючи на настання строку виконання зобов'язання з проведення остаточних розрахунків за виконані роботи, відповідні роботи оплачені відповідачем лише частково. При цьому, під час визначення розміру заборгованості відповідача за виконані підрядні роботи, суд апеляційної інстанції прийняв надані відповідачем додаткові докази.
Посилання позивача на порушення судом апеляційної інстанції ст.101 ГПК України, у зв'язку з прийняттям таких доказів хибні.
Так, відповідно до ст.101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. При цьому, додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Неможливість надання відповідних доказів мотивована відповідачем в апеляційній скарзі тим, що він не брав участі у засіданні суду першої інстанції, у зв'язку з тим, що його не було повідомлено своєчасно про час і місце засідання, що позбавило його можливості надати відповідні докази та пояснення.
Оцінивши надані додаткові докази відповідно до ст.101 ГПК України, суд апеляційної інстанції встановив, що висновок суду першої інстанції щодо наявності у відповідача заборгованості у сумі 130 711,09грн. за виконані роботи на момент прийняття рішення у даній справі не відповідає фактичним обставинам. При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що заборгованість за такі роботи становить 45 147,76грн., що не оспорюється позивачем.
Враховуючи вказані обставини, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про зміну рішення суду першої інстанції та задоволення заявлених вимог лише у сумі 45 147,76грн.
При цьому, є безпідставними посилання скаржника у поданій ним касаційній скарзі на необґрунтовану відмову суду апеляційної інстанції у задоволенні вимог щодо стягнення пені.
Так, з позовної заяви не вбачається, що позивачем заявлялись вимоги про стягнення пені; позов складається виключно з вимог про стягнення основної заборгованості за виконані роботи у сумі 130 711,09грн.
В силу ч.3 ст.101 ГПК України, в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Вимоги про стягнення пені апеляційною інстанцією не розглядались.
Також колегія суддів погоджується з обґрунтованістю висновку суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні вимог про відшкодування в порядку, визначеному ст.49 ГПК України, витрат на оплату юридичних послуг, враховуючи, що такі витрати не є витратами на оплату послуг адвоката.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів
постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2008р. у справі №26/292 господарського суду м. Києва залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Верес" -без задоволення.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.