Справа: №22-а-10311/08 Головуючий суддя у суді 1-ї інстанції: Кухаренко О.В.,
Суддя-доповідач: Дурицька О.М.
Іменем України
30 січня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Дурицької О.М., суддів Маслія В.І. та Літвіної Н.М., при секретарі Леонтовичі М.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача - управління праці та соціального захисту населення Катеринопільської районної державної адміністрації на постанову Катеринопільського районного суду Черкаської області від 04.09.2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Катеринопільської районної державної адміністрації про стягнення недоплаченої щорічної допомоги інваліду війни другої групи,-
26.07.2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначив, що він є інвалідом війни 2 групи і це підтверджується посвідченням серії Б № 116196, виданим 04.03.1997 року, і тому на підставі ч.5 ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року йому щорічно до 5 травня повинна надаватись одноразова грошова допомога в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Постановою Катеринопільського районного суду Черкаської області від 04.09.2007 року заявлений позов задоволено частково: зобов'язано відповідача сплатити на користь позивача 8451,04 грн.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:
Як вбачається з матеріалів справи, позивач інвалідом війни другої групи, що підтверджується посвідченням серії Б №116196 , виданим 04.03.1997 року Управлінням праці та соціального захисту населення Катеринопільської райдержадміністрації та довідкою відповідача № 1730 від 18.07.2007 року та довідкою МСЕК №053770 від 06.06.1994 року і він має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня відповідно до ст. ч.5 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
УПСЗН в 2004-2007 роках виплатили позивачу разову щорічну грошову допомогу в розмірах: 2004 рік-160 грн.; 2005 рік-330 грн.; 2006 рік-330,00 грн.; 2007 рік-360,00 грн.
Позивач вважає, що він отримував допомогу значно нижчу, ніж це передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.
Катеринопільський районний суд Черкаської області в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог за 2004 рік, та задоволення позову в частині стягнення одноразової щорічної допомоги за період 2005-2007 років, проте неправильно застосував норми процесуального права, зокрема строки позовної давності, які були визначені судом за ст. 248-5 ЦПК України (в редакції 1963 року).
Кодекс адміністративного судочинства України визначає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства (ст. 1 КАС України).
Отже, законодавець визначає коло повноважень адміністративних судів при розгляді ними адміністративних справ, і фактично регулює порядок здійснення адміністративного судочинства.
Тобто, при розгляді справи суди адміністративної юрисдикції повинні керуватися спеціальним законом - Кодексом адміністративного судочинства, а не іншими нормами законодавства.
Відповідно до ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Таким чином, правовий припис «в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом» означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, які встановлені законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.
У ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено річний строк для звернення до адміністративного суду, що пов'язане зі специфікою правовідносин, а також має сприяти наданню доказів, підвищує їхню достовірність і тим самим сприяє встановлено істини у конкретній адміністративній справі.
Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Слід зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.
За частиною 1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Тобто, внаслідок пропущення строків звернення до адміністративного суду для позивача наступають негативні юридичні наслідки.
Слід зауважити, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій.
Оскільки відповідач не наполягав на застосуванні, в даному випадку, строків позовної давності, апеляційна інстанція приходить до висновку, щодо незастосування в даному випадку строків позовної давності та задоволення позовних вимог повністю.
Таким чином, апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції неправомірно відмовив Лисенку О.Ю. в задоволенні позовної вимоги щодо стягнення недоплаченої щорічної допомоги за 2004 рік.
Згідно зі ст. 198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Що стосується стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги за 2005-2007 роки, колегія суддів приймає позицію суду першої інстанції ї не погоджується з доводами апелянта з огляду на наступне:
Відповідно до ч. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Законами України «Про Державний бюджет України» на 2004-2006 роки зупинено дію положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги та встановлений інший розмір такої виплати, виходячи із обсягу видатків, виділених на цю мету при формуванні показників Державного бюджету.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).
Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).
Окрім того, встановлений частиною другою статті 95 Конституції України, частиною другою статті 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України « Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту », та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції при розрахунку суми разової щорічної допомоги на 2005-2007 роки, обґрунтовано керувався положеннями Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не положеннями Закону України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.
Таким чином, апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги щодо стягнення недоплаченої разової щорічної допомоги за 2005-2007 роки.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про необхідність скасування постанови Катеринопілького районного суду Черкаської області в частині відмови в стягненні з Управління праці та соціального захисту населення Катеринопільської райдержадміністрації на користь ОСОБА_1 недоплаченої грошової допомоги за 2004 рік, а в іншій частині - залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Управління праці і соціального захисту населення Катеринопільської районної державної адміністрації- задовольнити частково.
Постанову Катеринопільського міськрайонного суду Черкаської області від 04.09.2007 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з управління праці та соціального захисту населення Катеринопільської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 недоплаченої щорічної грошової допомоги передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»- скасувати, постановивши в цій частині нову, якою зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Катеринопільської районної державної адміністрації області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу за 2004 рік в розмірі, встановленому ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
В іншій частині постанову Катеринопільського районного суду Черкаської області від 04.09.2007 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: Судді: