Справа № 22-а-10331/08 р. Головуючий суддя у суді 1-ї інстанції: Кухаренко О.В.,
Суддя-доповідач: Дурицька О.М.
Іменем України
30 січня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Дурицької О.М., суддів Маслія В.І. та Літвіної Н.М. , при секретарі Леонтовичі М.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача - управління праці та соціального захисту населення Катеринопільської районної державної адміністрації на постанову Катеринопільського районного суду Черкаської області від 22 жовтня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Катеринопільської районної державної адміністрації про стягнення недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення,-
ОСОБА_1 звернувся до Катеринопільського районного суду Черкаської області з позовом до управління праці та соціального захисту населення Катеринопільської районної державної адміністрації про стягнення недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення.
Постановою Катеринопільського районного суду Черкаської області від 22 жовтня 2007 року позовні вимоги частково задоволені.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач являється учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, що підтверджується копією посвідчення серія А № 430474 та інвалідом 3 групи, що стверджується довідкою МСЕК і відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, а розмір мінімальної заробітної плати відповідно до ч.4 ст.48 вищезазначеного закону визначається на момент виплати.
УПСЗН в 2004-2007 роках виплатили позивачу разову грошову допомогу в розмірах: 2004 рік-21,5 грн.; 2005 рік-90,00 грн.; 2006 рік-90,00 грн.; 2007 рік-90,00 грн.
Позивач вважає, що він отримував допомогу значно нижчу, ніж це передбачено ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.
Катеринопільський районний суд Черкаської області в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог за 2004 рік, та задоволення позову в частині стягнення одноразової щорічної допомоги за період 2005-2007 років, проте неправильно застосував норми процесуального права, зокрема строки позовної давності, які були визначені судом за ст. 248-5 ЦПК України (в редакції 1963 року).
Кодекс адміністративного судочинства України визначає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства (ст. 1 КАС України).
Отже, законодавець визначає коло повноважень адміністративних судів при розгляді ними адміністративних справ, і фактично регулює порядок здійснення адміністративного судочинства.
Тобто, при розгляді справи суди адміністративної юрисдикції повинні керуватися спеціальним законом - Кодексом адміністративного судочинства, а не іншими нормами законодавства.
Відповідно до ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Таким чином, правовий припис «в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом» означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, які встановлені законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.
У ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено річний строк для звернення до адміністративного суду, що пов'язане зі специфікою правовідносин, а також має сприяти наданню доказів, підвищує їхню достовірність і тим самим сприяє встановлено істини у конкретній адміністративній справі.
Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Слід зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.
За частиною 1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Тобто, внаслідок пропущення строків звернення до адміністративного суду для позивача наступають негативні юридичні наслідки.
Слід зауважити, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій.
Оскільки відповідач не наполягав на застосуванні, в даному випадку, строків позовної давності, апеляційна інстанція приходить до висновку, щодо незастосування в даному випадку строків позовної давності та задоволення позовних вимог повністю.
Таким чином, апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції неправомірно відмовив Безусому В.І. в задоволенні позовної вимоги щодо стягнення недоплаченої щорічної допомоги за 2004 рік.
Згідно зі ст. 198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Що стосується задоволення позову в частині стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за період 2005-2007 року, то судова колегія зазначає слідуюче.
Виходячи з положень ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно якої щорічна допомога на оздоровлення виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, 1 категорії в розмірі 4-ох мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
За таких обставин судова колегія приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку, що позивач мав право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 4-ох мінімальних заробітних плат, а тому виплата відповідачем щорічної допомоги на оздоровлення в фіксованих розмірах за 2004 рік - 21,50 гри., а з 2005 р. в розмірі 90 грн., тобто меншому ніж встановлено законом, порушує права позивача і суперечить вимогам ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Доводи відповідача про необхідність застосування постанов КМ України для визначення розмірів виплат позивачу щорічної допомоги на оздоровлення, необґрунтовані і суперечать ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Зазначеними постановами КМ України № 836 від 26.07.1996 року та № 562 від 12.07.2005 року встановлено конкретні розміри щорічної допомоги на оздоровлення в твердій грошовій сумі, що суперечить Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який встановив розмір щорічної допомоги як величину кратну мінімальній заробітній платі.
В даному випадку мають враховуватися засади пріоритетності Законів України над урядовими нормативними актами та вимоги ст. 92 Конституції України, згідно якої виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина (п.1) та основи соціального захисту (п.6).
Апеляційна інстанція не може прийняти до уваги доводи апелянта та повністю погоджується з висновками суду першої інстанції щодо законності та обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за 2005-2006 роки, з оглядну на наступне.
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).
Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).
Окрім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
За змістом положень частин 2 і 3 статті 22 Основного Закону України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Отже, встановлення бюджетними законами на відповідний період розміру виплат щорічної разової грошової допомоги учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, виходячи із обсягу видатків, виділених на цю мету при формуванні показників Державного бюджету, обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених Законом.
Закони про Державний бюджет України на відповідні роки звузили обсяг цього права, встановивши інший (менший) розмір такої виплати, і водночас фактично скасували конституційну гарантію забезпечення належних умов для існування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції при розрахунку сум разової щорічної допомоги за 2005-2006 роки, правомірно керувався положеннями Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не положеннями Законів про Державний бюджет України на відповідні роки.
Апеляційна інстанція погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно задоволення позовної вимоги щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: інвалідам III групи - чотирьох мінімальних заробітних плат.
За таких підстав, виплата щорічної допомоги на оздоровлення в 2007 році в фіксованому розмірі 90,00 грн., тобто меншому, ніж передбачено чинним законодавством, порушує права позивача, у зв'язку з чим позовна вимога щодо виплати недоплаченої суми на оздоровлення за 2007 рік, передбаченою ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про необхідність скасування постанови Катеринопілького районного суду Черкаської області в частині відмови в стягненні з Управління праці та соціального захисту населення Катеринопільської райдержадміністрації на користь ОСОБА_1 недоплаченої грошової допомоги за 2004 рік, а в іншій частині - залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Управління праці і соціального захисту населення Катеринопільської районної державної адміністрації- задовольнити частково.
Постанову Катеринопільського міськрайонного суду Черкаської області від 22.10.2007 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з управління праці та соціального захисту населення Катеринопільської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 недоплаченої щорічної грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2004 рік - скасувати, постановивши в цій частині нову, якою зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Катеринопільської районної державної адміністрації області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2004 рік в розмірі, встановленому ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В іншій частині постанову Катеринопільського районного суду Черкаської області від 22.10.2007 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді: