Михайлівський районний суд Запорізької області
Справа № 321/583/13-ц
Провадження № 2/321/232/2013
12 червня 2013 року смт. Михайлівка
Михайлівський районний суд Запорізької області в складі:
головуючого: судді Шамоти Л.В.
при секретарі: Рикун І.В.
за участю представників: позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2, відповідача - адвоката ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, розташованого в смт. Михайлівка Запорізької області, цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням - виселення, за участю третьої особи - Михайлівського районного сектору управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області,
ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням - виселення, за участю третьої особи - Михайлівського районного сектору управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області.
В позові зазначено, що позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1. В зазначеному будинку також зареєстрований та мешкає відповідач. В теперішній час відповідач зловживає спиртними напоями, постійно вчиняє сварки, вважає себе власником будинку, зухвало відноситься до позивача, проживає за його рахунок, комунальні послуги не сплачує, добровільно звільнити будинок не бажає, внаслідок чого позивач позбавлений права вільно розпоряджатися належним йому на праві особистої власності будинком, що порушує його права як власника. В 2012 році відповідач поселив в будинку позивача співмешканку ОСОБА_6, а з грудня 2012 року позивач вимушений проживати в іншому місці. Позивач зазначає, що він не бажає, щоб відповідач проживав в його будинку, оскільки він не дотримується правил поведінки у сім'ї та примушує його терпіти образи і хвилюватися, така поведінка відповідача робить неможливим подальше спільне проживання. Позивач просить суд з метою усунення перешкод у користування належним йому житловим будинком виселити відповідача з будинку АДРЕСА_1.
В судовому засіданні позивач та його представники ОСОБА_1 і ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги та пояснили, що позивач і відповідач постійно сваряться, відповідач не дає позивачу спокійно жити, внаслідок чого позивач був змушений покинути свій будинок і переїхати жити до іншого місця. Дійсно, позивач і відповідач домовились про те, що позивач сплачує комунальні послуги за світло та телефон, а відповідач сплачує за воду та газ, а з грудня 2012 року відповідач сам сплачує за всі комунальні послуги, оскільки позивач там не живе. Вважають, що діями відповідача створені для позивача неможливі умови для проживання, він погрожує позивачу розправою, позивач навіть звертався до міліції щодо поведінки відповідача. Тому просять суд задовольнити позов в повному обсязі.
В судовому засіданні відповідач та його представник позов не визнали та просили відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що відповідач дійсно проживає в належному позивачу будинку. Після смерті матері позивач привів додому співмешканку, з якою у відповідача виникали непорозуміння і вони постійно сварились. З батьком відповідач ніколи не сварився, жодних перешкод йому в проживанні не чинить. Позивач погано чує, тому коли відповідач з ним спілкується, то йому приходиться розмовляти на підвищених тонах, а сусіди вважають, що це вони сваряться. Одного дня відповідач сильно посварився із батьковою співмешканкою, після чого його батько переїхав жити в інше місце. Відповідач свого батька з будинку не виганяв, він не заперечує, щоб батько повернувся жити до нього. За всі комунальні послуги він сплачує сам, була заборгованість за воду, він її погасив, в теперішній час заборгованості зі сплати комунальних послуг немає. Дійсно, одного разу батько викликав міліцію, в них виникла сварка, після чого на нього був складений протокол, а за результатами його розгляду йому був призначений штраф, який він сплатив. В подальшому жодних подібних випадків не було, сварок між ними не відбувалося, він зробив для себе відповідні висновки. Також зазначають, що в діях відповідача відсутня систематичність, тому підстав для задоволення позову немає.
Суд, вислухавши пояснення сторін, свідчення свідків, вивчивши матеріали справи, дослідивши адміністративний матеріал, складений відносно ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, оцінивши наявні у справі докази, приходить до висновку про неможливість задоволення позову з наступних підстав.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності житловий будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ст. 155 ЖК України, жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, встановлених законодавством.
Відповідно до ст. 157 ЖК України, членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року № 2, при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
Як встановлено в судовому засіданні, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10 грудня 2012 року, ОСОБА_4 є власником житлового будинку АДРЕСА_1, на підставі рішення виконавчого комітету Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області, зареєстрованого за № 326 від 29 листопада 2012 року.
Згідно копії домової книги житлового будинку АДРЕСА_1, в зазначеному житловому будинку з 21 жовтня 1991 року зареєстрований відповідач.
Згідно акту обстеження умов проживання від 19 грудня 2012 року, виданого депутатом Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області, за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає ОСОБА_4 - власник будинку, разом з ним проживають його син - ОСОБА_5 та його співмешканка ОСОБА_6. Як вказує батько ОСОБА_4, його син ОСОБА_5 постійно з ним конфліктує, не пускає його в будинок та погрожує фізичною розправою. Сварки між батьком і сином постійно чують сусіди, як син ображає батька, і батько змушений уходити з будинку, щоб не дратися з сином, який його провокує.
Згідно довідки виконавчого комітету Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області, останнім постійним місцем проживання спадкодавця ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, було за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. На момент смерті проживала з чоловіком ОСОБА_4, а також ОСОБА_1 та сином ОСОБА_5.
Згідно акту підтвердження від 05 червня 2013 року, виданого депутатом Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області, власником будинку є ОСОБА_4, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно домової книги, разом з ним були прописані: син - ОСОБА_5, донька - ОСОБА_1 та внук - ОСОБА_9. В 2010 році, коли померла ОСОБА_8, в будинку проживав тільки власник - ОСОБА_4.
Згідно постанови Михайлівського районного суду Запорізької області від 08 січня 2013 року відповідач був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та йому призначено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 51 гривні. З тексту постанови вбачається, що 10 грудня 2012 року, приблизно о 10 годині 00 хвилин, ОСОБА_5, знаходячись за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, висловлювався на адресу свого батька ОСОБА_4 нецензурною лайкою, чим спричинив насильство в сім'ї. Зазначена постанова сторонами оскаржена не була.
Згідно наданих копії квитанцій про сплату комунальних послуг, відповідач постійно сплачує за спожиті комунальні послуги в житловому будинку, розташованому за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.
Дані обставини, встановлені судом, сторонами не оспорюються.
Крім того, в судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_11 та ОСОБА_12.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснила, що вона знає родину ОСОБА_4 з того часу, як вони побудували біля них свій будинок. Приблизно через рік, як у них померла мати, ОСОБА_4 привів собі жінку, спочатку у них було все нормально, а весною минулого року у них був скандал із-за огороду, після чого жінка поїхала, а після неї поїхав і сам ОСОБА_4. ОСОБА_13 їй розповідав, який у нього поганий батько, висловлюючись при цьому нецензурною лайкою. Батько ОСОБА_13 часто приходить до будинку, так як у нього там є господарство, та іноді вони чують, як відбувається сварка. Вона чула, як ОСОБА_5 кричав на батька нецензурною лайкою. Зі слів батька їй відомо, що ОСОБА_5 погрожував позивачу. Також одного разу вона чула, як відповідач не заніс папуг у приміщення, вони замерзли, після чого позивач став сваритися з відповідачем та приїхали працівники міліції. В подальшому, після цього випадку вона ніяких скандалів не чула.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що він дуже добре знає родину ОСОБА_4, так як вони дружать сім'ями. Коли померла мати відповідача, то приблизно через рік ОСОБА_4 привів жінку, а його син ОСОБА_13 сказав, що ця жінка з ними жити не буде. Через деякий час ОСОБА_4 пішов з будинку, не проживає в ньому. Одного разу, коли він проїжджав біля їх двору, то побачив, що там багато людей, він чув, як ОСОБА_5 кричить на батька та висловлювався нецензурною лайкою, потім приїхала міліція і ОСОБА_5 не пускали додому. В їх родині напружені відносини, так як син сказав батьку, щоб батько нікого не приводив додому. ОСОБА_4 казав йому, що боїться повертатися додому.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснила, що в цій родині якісь незрозумілі скандали, ОСОБА_5 кричить, висловлюється на адресу батька нецензурною лайкою. Скандали були зимою, тоді до них приїжджав депутат. Вона знає, що одного дня син з батьком дуже сильно посварилися, приїжджала міліція, щоб заспокоїти їх. Після цього випадку вона більше скандалів не чула.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснила, що вона проживає по-сусідству з родиною ОСОБА_4. Зимою вона чула крик, вийшла та побачила, що ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 сваряться. ОСОБА_13 кричав на батька. Після чого приїхали працівники міліції та їх заспокоїли. Працівники міліції опитували її, вона давала пояснення з цього приводу. Після цього випадку жодних скандалів вона не чула.
Таким чином, зі свідчень допитаних в судовому засіданні свідків вбачається, що дійсно між позивачем та відповідачем в грудні 2012 року виникла сварка, внаслідок чого були викликані працівники міліції, а відносно відповідача було складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення. Однак, в подальшому, після цього випадку, жодних сварок між позивачем та відповідачем не виникало. Також зі свідчень свідків вбачається, що відповідач не чинить позивачу, як власнику будинку АДРЕСА_1, перешкоди в користуванні вказаним житловим будинком.
Суд вважає, що відсутні підстави не довіряти свідченням допитаних в судовому засіданні свідків, їх свідчення не суперечать одне одному, жодного противоречивого факту в ними в судовому засіданні надано не було.
При цьому судом не можуть бути прийняті до уваги посилання позивача та його представників на те, що своїми діями відповідач порушує правила співжиття, робить неможливим подальше їх спільне проживання із позивачем, оскільки такі посилання безпідставні, вони не можуть бути безумовною підставою для задоволення позову, так як для виселення особи з підстав, що передбачені ст. 116 ЖК України, необхідно не тільки встановлення факту порушення, а і застосування до порушників заходів попередження або громадського впливу.
Так, виходячи із зазначених вимог закону та роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України, для застосування цих норм необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу законодавець має на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача. Крім того, заходи запобігання і громадського впливу мають передувати виселенню наймача або членів його сім'ї без надання іншого жилого приміщення у зв'язку з неможливістю сумісного проживання з ним, таких заходів має бути не менше двох і вони повинні підтверджуватися письмовими доказами.
Однак, позивачем не надано жодних належних доказів про застосування до відповідача заходів запобігання й громадського впливу. Окрім одиничного притягнення відповідача до адміністративної відповідальності, жодні заходи запобігання і громадського впливу, як того вимагає Постанова Пленуму Верховного Суду України при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК України, до відповідача не застосовувались.
Так само не надано позивачем і жодних доказів того, що відповідач систематично порушує правила співжиття, робить неможливим для інших проживання з ним в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними. Навпаки, як було встановлено в ході судового розгляду, після одиничного притягнення відповідача до адміністративної відповідальності, останній зробив для себе відповідні висновки, жодних сварок або непорозумінь між ним та позивачем після цього не виникало. Тобто, одиничний захід, вжитий до відповідача, виявися результатним, в подальшому після цього відповідач подібної поведінки більше не допускав.
З урахуванням викладеного, а також приймаючи до уваги, що виселення відповідача з житла без надання іншого жилого приміщення на підставі ст. 116 ЖК України є крайньою мірою, суд вважає, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження заявлених позовних вимог, які б свідчили про систематичне порушення правил співжиття відповідачем та застосування до нього заходів попередження або громадського впливу, які виявилися безрезультатними, тому відповідач не може бути виселений, а дані вимоги не підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд приходить до висновку про неможливість задоволення позову, оскільки відсутні передбачені законом підстави для виселення відповідача з належного позивачу будинку АДРЕСА_1, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 116, 150, 155, 157 ЖК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року № 2, ст.ст. 10, 11, 58, 59, 60, 88, 107, 208, 212 - 215 ЦПК України,
В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням - виселення, за участю третьої особи - Михайлівського районного сектору управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, - відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Запорізької області через Михайлівський районний суд Запорізької області протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя:
12.06.2013