Справа №: 22-ц/191/990/13Головуючий суду першої інстанції:Бистрякова Д.С.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Кустова І. В.
"24" липня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:
Головуючого суддіКустової І.В.,
СуддівПритуленко О.В., Ломанової Л.О.,
При секретаріМартиненко М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - Комунальне підприємство ЖЕК № 5, про визнання права користування квартирою та вселення, зобов'язання не чинити перешкод у користуванні жилим приміщенням, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, Феодосійського міського відділу головного управління державної міграційної служби України в АР Крим, третя особа - Комунальне підприємство ЖЕК № 5, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщення та зняття з реєстраційного обліку, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 червня 2013 року,
У вересні 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_7, уточнивши який просила визнати за нею право користування квартирою АДРЕСА_1 вселити її у квартиру, зобов'язати відповідача не чинити перешкоди у користуванні цією квартирою та передати їй дублікати ключів.
Позов обґрунтований тим, що у період з 24 вересня 2007 року по 18 серпня 2008 року позивач перебувала у шлюбі з ОСОБА_8, який був наймачем вказаної квартири, у якій також була зареєстрована його матір - відповідач у справі. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер. Після розірвання шлюбу позивач залишилася зареєстрованою у вказаній квартирі та продовжує оплачувати комунальні послуги, іншого житла не має, однак відповідач перешкоджає їй користуватися спірним жилим приміщенням, до квартири не пускає, змінила замки, у зв'язку з чим позивач вимушена шукати інше житло. У добровільному порядку вселити позивача та визначити порядок користування спірним жилим приміщенням відповідач відмовляється.
У листопаді 2012 року ОСОБА_7 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6, Феодосійського міського відділу головного управління державної міграційної служби України в АР Крим про визнання ОСОБА_6 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 та зняття з реєстраційного обліку, обґрунтованим тим, що ОСОБА_8 та ОСОБА_7 на підставі ордеру отримали спірну квартиру де були зареєстровані. Після укладення шлюбу між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 останню було зареєстровано за вказаною адресою. У 2008 році після припинення шлюбних стосунків з ОСОБА_8 та реєстрації шлюбу з іншим чоловіком відповідач за власним бажанням залишила спірну квартиру та проживала за іншою адресою. Просить задовольнити вимоги на підставі положень статті 71 Житлового кодексу України (далі - ЖК України).
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 14 червня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_7 задоволений, визнано ОСОБА_6 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1, зобов'язано Феодосійський міський відділ головного управління державної міграційної служби України в АР Крим зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_6 за вказаною адресою. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове - про відмову у позові ОСОБА_7 та задоволення її позову.
На думку апелянта, судом надано неправильної оцінки наданим нею доказам та помилково не враховано те, що вимоги ОСОБА_7 про зняття ОСОБА_6 з реєстраційного обліку у спірній квартирі не можуть буди розглянуті у порядку цивільного судочинства.
В запереченнях на апеляційну скаргу представник ОСОБА_7, наполягає на законності ухваленого рішення та необґрунтованості доводів апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають із договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Якщо зазначені особи перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному житловому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
З аналізу цієї правової норми вбачається, що визначальним для залишення за колишнім членом сім'ї наймача (колишньою дружиною) права на користування жилим приміщенням є факт продовження проживання в ньому й після розірвання шлюбу.
Відповідно до частини 1 статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Статтею 72 цього Кодексу передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Відповідно до абзацу 1 пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 (із змінами внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах № 15 від 25.05.1998 року та № 7 від 30.05.2008 року) "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Суд може продовжити пропущений строк у разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо).
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, в зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.
Початок перебігу строку відсутності визначається з дня непроживання особи в займаному приміщенні.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_6 та ОСОБА_8 уклали шлюб 24 вересня 2007 року (а.с.161-162). 30 січня 2008 року ОСОБА_6 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1, як дружина наймача ОСОБА_8 (а.с. 11). 18 серпня 2008 року цей шлюб було розірвано (а.с. 160). 19 вересня 2008 року ОСОБА_6 одружилася з ОСОБА_9, який проживав у АДРЕСА_2 (а.с. 116, 211).
Звертаючись до суду, ОСОБА_6 вказує, що й після розірвання шлюбу з ОСОБА_8, вона залишилася проживати у квартирі АДРЕСА_1 до смерті ОСОБА_8, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1, а тому має право на проживання у цій квартирі, яке порушується відповідачем (а.с. 9).
Відмовляючи у задоволенні її позову, суд першої інстанції виходив з доведеності факту добровільного вибуття ОСОБА_6 із спірної квартири у квітні 2008 року, не проживання у ній понад шість місяців без поважних причин, тому дійшов висновку, що вона втратила право користування цим житлом, не має права на вселення та усунення перешкод у користуванні квартирою.
Колегія суддів з такими висновками місцевого суду погоджується, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Апеляційна скарга не містить доводів, які спростовують вказані висновки.
Незгода апелянта з оцінкою доказів у справі, яка зроблена судом першої інстанції, на увагу не заслуговує, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції обставини проживання ОСОБА_6 у квартирі ОСОБА_8 під час шлюбу, її вибуття з цієї квартири у зв'язку з переїздом за місцем проживання нового чоловіка та наявність перешкод у користуванні квартирою після смерті ОСОБА_8, на які вона посилається у позові, належним чином перевірені; наданим сторонами письмовим доказам, показанням свідків та поясненням ОСОБА_6, допитаної, як свідок, суд надав належної оцінки, відповідно до вимог частини 3 статті 212 ЦПК України.
Судом враховані показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, яки є сусідами ОСОБА_7, були у гарних відносинах з її сином ОСОБА_8 Як безпосередні свідки життя ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6, ці особи пояснили, що ОСОБА_6 нетривалий час, будучи дружиною ОСОБА_8, проживала у спірній квартирі, а у квітні 2008 року пішла до магазину та зникла, через кілька днів забрала свої речі та остаточно покинула квартиру.
Місцевий суд критично оцінив свідчення ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, оскільки ці особи пояснили, що про наявність у ОСОБА_6 перешкод у користуванні спірним житлом їм відомо тільки з її слів, при цьому їх пояснення є суперечливими, не точними та не конкретними.
Показання свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, та ОСОБА_17, які, на думку апелянта, нібито підтвердили наявність у ОСОБА_6 перешкод для проживання у спірній квартирі, не спростовують факту її відсутності без поважних причин понад встановлені частиною 1 статті 71 ЖК України строки з моменту вибуття (квітень 2008 року), оскільки показання цих свідків стосуються грудня 2008 року та 2010 року. Крім того, свідок ОСОБА_13 пояснив, що йому не відомо, чи залишилися речі ОСОБА_6 у спірній квартирі, після смерті ОСОБА_8 остання намагалася зайти у приміщення квартири для того, щоб погодувати ОСОБА_8 принесеною нею їжею, але ОСОБА_8 не бажала спілкуватися з ОСОБА_6 тому, що звинувачувала її у гибелі сина.
Також необґрунтованим є посилання апелянта на неврахування судом показань свідка ОСОБА_15, оскільки йому не відомо, чи проживала ОСОБА_6 у спірній квартирі після розірвання шлюбу з ОСОБА_8, чи залишалася у квартирі її речі, також він пояснив, що після розірвання шлюбу бачив декілька разів ОСОБА_6 та ОСОБА_8 разом на вулиці, а після смерті останнього ОСОБА_6 приходила погодувати ОСОБА_8
Зі змісту висновку по матеріалам перевірки від 19 березня 2009 року та постанови про відмову у порушенні кримінальної справи від 16 серпня 2012 року, винесених за заявами ОСОБА_6, вбачається, що заявник посилається на наявність у неї перешкод у користуванні квартирою після смерті ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_1), тобто поза межами шестимісячного строку після її добровільного вибуття з цього житла. Крім того, з цих документів вбачається, що ОСОБА_6 покинула чоловіка, припинила з ним шлюбні відносини, у спірній квартирі не проживала, а стала приходити після смерті ОСОБА_8 (а.с.6, 79).
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що інформація Комунального підприємства «Феодосійський центр первинної медико-санітарної допомоги» за № 79 від 03 квітня 2013 року не підтверджує поважності причин відсутності ОСОБА_6 у спірній квартирі протягом шести місяців з часу вибуття, оскільки за цим повідомленням остання іноді доглядала дітей хворої сестри, конкретно з якої дати та у який період часу це відбувалося вказати не можливо (а.с. 159). Отже , довід апелянта про неврахування місцевим судом цього письмового доказу, на увагу не заслуговує.
Обставини, викладені у актах від 17 вересня 2012 року та від 15 листопада 2012 року, складених за участю сусідів по будинку, та зміст квитанцій про оплату комунальних послуг у окремі місяці 2009, 2010 років, на які посилається апелянт, стосуються періоду життя ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_8, а тому не можуть підтвердити поважності причин її непроживання у спірній квартирі після квітня 2008 року понад встановлені статтею 71 ЖК України строки (а.с. 15, 58, 89- 115).
Проте, актом від 10 червня 2013 року, складеним за участю сусідів ОСОБА_12, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_10, ОСОБА_11, зафіксований факт непроживання позивача у квартирі АДРЕСА_1 більш ніж п'ять років, вказано, що позивач, забравши свої речі, добровільно покинула цю квартиру (а.с. 207).
Звертаючи увагу на те, що ОСОБА_6 вибула із спірної квартири за власним бажанням, на протязі восьми місяців не цікавилася цим житлом (за цей час розірвала шлюб з наймачем та уклала шлюб з іншою особою), питання про проживання у цій квартирі порушила тільки після смерті колишнього чоловіка, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність її вимог та необхідність задоволення позову ОСОБА_7 в частині визнання ОСОБА_6 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1.
Також колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про необхідність зобов'язання Феодосійського міського відділу головного управління державної міграційної служби України в АР Крим зняти ОСОБА_6 з реєстраційного обліку у спірній квартирі.
Реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації (стаття 3 Закону України "Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні").
Частиною 1 статті 7 цього Закону передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі, зокрема, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою).
Отже, реєстрація особи в належній фізичній особі квартирі є офіційним документальним підтвердженням місця її проживання, тому припинення реєстрації за рішенням суду можливе лише у разі втрати зареєстрованою за цією адресою особою права на користування цим жилим приміщенням, за однією з підстав, передбачених законом, зокрема й статтею 71 ЖК України.
У зв'язку із цим, відповідно до положень статті 16 ЦК України звернення з вимогою про зняття особи з реєстрації за місцем проживання можливо лише при вирішенні спору про житлові права.
З огляду на наведене та враховуючи роз'яснення пункту 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», твердження апелянта про неможливість розгляду зустрічного позову в частині вимог про зняття ОСОБА_6 з реєстраційного обліку по спірній квартирі у порядку цивільного судочинства на увагу не заслуговує.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, а підстав для його скасування апеляційна скарга не містить, тому, відповідно до положень частини 1 статті 308 ЦПК України апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягає відхиленню, а рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 14 червня 2013 року - залишенню без змін.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у місті Феодосії
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 14 червня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді
І.В. Кустова О.В. Притуленко Л.О. Ломанова