33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
31 липня 2013 року Справа № 902/509/13
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Юрчук М.І. , суддя Крейбух О.Г.
при секретарі Макаревич В.М.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача 1: не з'явився
від відповідача 2: Близнюк Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Новофастівське" на рішення господарського суду Вінницької області від 16 травня 2013 року в справі № 902/509/13 (суддя Тварковський А.А.)
за позовом Товариства з обмежено відповідальністю "Група агропродінвест"
до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Новофастівське"
до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "КВС-Україна"
про визнання договору недійсним
Товариство з обмеженою відповідальністю «Група Агропродінвест» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Вінницької області з позовною заявою (а.с. 2-3) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новофастівське» (надалі -Відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «КВС - Україна» (надалі - Відповідач 2) про визнання недійсним договору поставки № 29/15/2012 від 27 січня 2012 року.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 16 травня 2013 року (а.с. 98-99) з підстав, вказаних у цьому рішенні, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач 1 звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 107-108) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Вінницької області від 16 травня 2013 року № 902/509/13 в даній справі скасувати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом прийняте рішення з порушенням норм процесуального права, висновки, зроблені судом першої інстанції не відповідають обставинам справи.
Ухвалою суду від 5 червня 2013 року (а.с. 106) апеляційну скаргу Відповідача 1 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 17 липня 2013 року на 14 годину 50 хвилин.
Відповідач 2 подав відзив на апеляційну скаргу (а.с. 126-129) в якому, з підстав вказаних у даному відзиві, просить суд залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 17 липня 2013 року (а.с. 136) з підстав, зазначених у цій ухвалі, було відкладено розгляд справи на 31 липня 2013 року.
Представники Відповідача 1 та Позивача в судове засідання від 31 липня 2013 року не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи Відповідач 1 та Позивач були належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 137, 139-140). Причини неявки своїх повноважних представників Відповідач 1 та Позивач не повідомили.
Враховуючи вищеописане та приписи статті 101, частини 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників Відповідача 1 та Позивача за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні від 31 липня 2013 року представник Відповідача 2 заперечив проти доводів апеляційної скарги, з підстав, вказаних у відзиві на апеляційну скаргу.
Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника Відповідача 2, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Вінницької області від 16 травня 2013 року по даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача 1 - без задоволення. При цьому, суд виходив з наступного.
Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 27 січня 2012 року між Відповідачем 2 та Відповідачем 1 укладено договір поставки насіння сільськогосподарських культур № 29/15/2012 (надалі - Договір; а.с. 9-12).
Поряд з тим, 27 січня 2012 року між Позивачем (поручитель) та Відповідачем 2 (кредитор) укладено договір поруки № 3 КВС/АПІ (надалі - Договір поруки; а.с. 6-8), згідно із яким Позивач зобов'язався в повному обсязі відповідати перед Відповідачем 2 за виконання обов'язків Відповідача 1, згідно Договору.
В своїй апеляційній скарзі Позивач посилається на відсутність у Відповідача 2 ліцензії на оптову торгівлю насінням. Дослідивши дані доводи, колегія суду відхиляє такі посилання Позивача (в зв'язку з чим Позивач просить даний Договір вважати недійсним), з огляду на наступне.
В силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши відносини між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 в сукупності з матеріалами справи та умовами Договору, колегія суду зазначає, що дані правовідносини виникли щодо поставки товару та його оплати.
В силу частин 1-2 статті 712 Цивільного кодексу України: за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частин 1-2 статті 203 Цивільного кодексу України: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
В силу дії статті 204 Цивільного кодексу України: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Приписами статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин); у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається; у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 91 Цивільного кодексу України визначено, що: юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).
За змістом частини 1 статті 227 Цивільного кодексу України: правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Колегія суду констатує, що питання ліцензування у господарській діяльності в Україні регулюються Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" № 1775-ІІІ (Закон) (прийнятим Верховною Радою України 1 червня 2000 року). Перелік видів господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, вказаний в статті 9 цього Закону.
Водночас, Законом України від 26 грудня 2002 року N 411-ІV статтю 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" було доповнено пунктом 65 - "Оптова торгівля насінням".
Проте, 15 грудня 2009 року Верховною Радою України прийнято Закон України N 1759-VІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні", згідно із пунктом 3 статтею 4 якого пункт 65 статті 9 Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" № 1775-ІІІ виключено. Даний Закон набрав чинності 30 грудня 2009 року.
Відповідно, станом на момент укладання оспорюваного Позивачем Договору (27 січня 2012 року) не існувало обов'язку ліцензування для осіб що здійснюють оптову торгівлю насінням.
Крім того, Законом України N 1759-VІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" частину першу статті 34 Закону України "Про насіння і садивний матеріал" було виключено.
Отже, посилання Позивача на частину 1 статті 34 Закону України "Про насіння і садивний матеріал" котрою було визначено, що оптова торгівля насінням на внутрішньому ринку України здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності виключно за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії), який видається органом, уповноваженим Кабінетом Міністрів України, є безпідставним та спростовується вищеописаним.
Таким чином, з огляду на усе вищевикладене, суд приходить до висновку, що наведені Позивачем доводи щодо визнання недійсним оспорюваного договору на підставі статті 227 Цивільного кодексу України не знайшли свого відображення в матеріалах справи, наявність всіх обов'язкових ознак для визнання оспорюваного договору недійсним позивач не довів, інших доводів, що договір суперечить чинному законодавству України суду також не надано, тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити,
На підставі викладеного та враховуючи, що Позивачем не доведено обставини, на які він посилається в позовній заяві, Рівненський апеляційний господарський суд констатує факт того, що в суду відсутні підстави для визнання даного Договру недійсним.
Водночас, колегія суду констатує, що посилання Відповідача 1 на обставини, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, документально не підтвердженими, такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, спростовуються усім вищенаведеним у даній судовій постанові, не доведені ним (в порушення вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України), а тому до уваги судом не беруться.
З огляду на все вищевказане у даній судовій постанові, суд приходить до висновку, що доводи Позивача є безпідставними та недоведеними, а тому Рівненський апеляційний господарський суд відмовляє в задоволенні позову.
З огляду на усе вищевисвітлене у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Вінницької області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача 1 - без задоволення.
Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем 1.
Керуючись статями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новофастівське" - залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Вінницької області від 16 травня 2013 року в справі №902/509/13 - залишити без змін
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
5. Справу № 902/509/13 повернути господарському суду Вінницької області.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Юрчук М.І.
Суддя Крейбух О.Г.