33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
17 липня 2013 року Справа № 906/485/13
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Юрчук М.І. , суддя Крейбух О.Г.
при секретарі Макаревич В.М.
за участю представників сторін:
від позивача: Кошелев О.А.
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський бекон" на рішення господарського суду Житомирської області від 14 травня 2013 року в справі № 906/485/13 (суддя Шніт А.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгрозакупівля"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський бекон"
про стягнення в сумі 300117 грн. 90 коп..
Товариство з обмеженою відповідальністю «Украгрозакупівля» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Житомирської області з позовом (т. 1, а.с. 2-9) до Товариство з обмеженою відповідальністю «Малинський бекон» (надалі - Відповідач) про стягнення з Відповідача на користь Позивача 287 800 грн. 29 коп. боргу, 9952 грн. 33 коп. пені, 1992 грн. 49 коп. річних та 372 грн. 79 коп. інфляційних втрат.
Позивачем під час розгляду справи в місцевому господарському суді подано заяву про уточнення позовних вимог від 20 березня 2013 року (том 1, а.с. 169-170), в котрій з підстав, висвітлених у даній заяві, Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 267800 грн. 29 коп. боргу, 12906 грн. 09 коп. пені, 2583 грн. 67 коп. річних та 372 грн. 79 коп. інфляційних втрат. Покласти на Відповідача судові витрати в розмірі 6 002 грн. 36 коп..
Згодом, Позивачем подано заяву про припинення провадження у справі від 14 травня 2013 року за № 009 (том 1, а.с. 198-199), в якій з підстав висвітлених у даній заяві, Позивач просив припинити провадження у справі № 906/485/13 в частині сплати Відповідачем 40000 грн. основного боргу. Стягнути з Відповідача на користь Позивача 247800 грн. 29 коп. боргу, 9952 грн. 33 коп. пені, 1992 грн. 49 коп. річних та інфляційних втрат в розмірі 372 грн. 79 коп..
Рішенням господарського суду Житомирської області області від 14 травня 2013 року (том 1, а.с. 220-221) з підстав, вказаних у цьому рішенні, позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 247800 грн. 29 коп. боргу, 9952 грн. 33 коп. пені, 1992 грн. 49 коп. річних та 372 грн. 79 коп. інфляційних втрат. В частині стягнення 5 000 грн. заборгованості в позові відмовлено. В частині стягнення 35000 грн. заборгованості провадження у справі припинено за відсутністю предмета спору.
Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 2-4) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Житомирської області від 14 травня 2013 року в даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою суду від 10 червня 2013 року (том 2, а.с. 1) апеляційну скаргу Відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 17 липня 2013 року на 15 год. 10 хв..
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (том 1, а.с. 31-34), в якому з підстав висвітлених в цьому відзиві, заперечує проти доводів зазначених в апеляційній скарзі та просить залишити рішення господарського суду Житомирської області без змін.
Водночас, 15 липня 2013 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшло письмове клопотання Відповідача (том 2, а.с. 54-55) в якому з підстав, висвітлених в даному клопотанні, Відповідач просив суд зупинити провадження по справі до вирішення суті по справі № 905/4930/13 (за позовом Відповідача до Позивача про визнання договору № 12/35 від 17 серпня 2012 року недійсним) та прийняття у ній рішення.
Колегія суду, після винесення даного клопотання на обговорення та заслуховування думки представника Позивача, прийшла до висновку, що у задоволенні такого клопотання слід відмовити.
Колегія суду зауважує, що обставини у справі № 905/4930/13 повинні бути такими, що мають значення і унеможливлюють розгляд справи № 906/485/13 до вирішення справи господарським судом Донецької області через те, що не можуть бути встановлені колегією суддів самостійно у даній справі. З матеріалів справи убачається, що предметом судового розгляду у даній справі є вимога Позивача до Відповідача про стягнення боргу. За приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього; апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Поряд з тим, Рівненський апеляційний господарський суд зауважує, що розгляд спарви № 905/4930/13 не тягне за собою неможливість розгляду даного спору по суті, оскільки це не перешкоджає колегії суду, при здійсненні перегляду рішення у справі, самостійно надати оцінку наявним в матеріалах справи доказам та дослідити дійсність правовідносин, які склались між сторонами.
Крім того, у разі задоволення позову у справі № 905/4930/13 на користь Відповідача та набраня таким рішенням законної сили, обставини, що були встановлені судовим рішенням у справі № 905/4930/13 будуть нововиявленими обставинами по відношенню до судового рішення у даній справі. В такому випадку будь-яка із сторін спору у справі № 906/485/13 не позбавлена, з дотриманням приписів Господарського процесуального кодексу України, звернутися до суду із заявою про перегляд такого рішення за нововиявленими обставинами.
Представник Відповідача в судове засідання від 17 липня 2013 року не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи Відповідач належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 22). Причин неявки своїх повноважних представників не повідомив.
Враховуючи вищеописане та приписи статті 101, частини 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника Відповідача, за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні від 17 липня 2013 року представник Позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, з підстав висвітлених у відзиві на апеляційну скаргу.
Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника Позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Відповідача слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Житомирської області від 14 травня 2013 року по справі № 906/485/13 слід залишити без змін. При цьому колегія суду виходила з такого.
Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 17 серпня 2012 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договору з виробництва та відвантаження продукції (комбікорму) №12/35 (надалі - Договір; том 1, а.с. 20) та специфікацій до нього (том 1, а.с. 21-25), відповідно до пункту 1.1 котрого Позивач зобов'язався виготовити комбікорм (Товар) і передати у власніть, а Відповідач прийняти та оплатити, відповідно умов Договору, а також специфікацій, котрі є невід'ємною частиною даного Договору.
Пунктом 2.7 Договору визначено, що датою поставки являється фактичне отримання Товару відповідно до видаткової накладної.
Згідно пунктів 3.1-3.2 Договору: Відповідач зобов'язався провести оплату на розрахунковий рахунок Позивача згідно вимог специфікацій; загальна сума Договору визначається сумою всіх товаротранспортних накладних і специфікацій, відносно котрих відбувається відгрузка Товару, за період дії даного Договору і орієнтовано становить 15 000 000 грн. (ПДВ 20 % - 2 500 000 грн.).
В пунктах 4 специфікацій до Договору (том 1, а.с. 21-25) сторони погодили, що Відповідач проводить оплату шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Позивача протягом 14 календарних днів з моменту поставки товару Відповідачу згідно пункту 2.7 Договору.
Колегія суду зазначає, що Позивачем до матеріалів справи подані первинні докази в підтвердження своїх позовних вимог, а саме: Договір (том 1, а.с. 20), специфікація № 1, № 2 № 3, № 4, № 5 (том 1, а.с. 21-25); видаткові накладні за серпень-грудень 2012 року, товарно-транспортні накладні, котрі підписані та скріплені печатками Позивача та Відповідача, довіреності на отримання цінностей по Договору (том 1, а.с. 26-129); претензія щодо сплати боргу (а.с. 131) та звернення з відповідним позовом до суду.
З вказаних доказів, наявних в матеріалах справи вбачається, що Відповідачем було здійснено поставку товару на загальну суму 3 957 396 грн. 78 коп..
З огляду на усе вищевказане Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що правовідносини, за яким Продавець передав товар Відповідачу у власність, та підтвердженням чого є документи, які оформлюють рух товарно - матеріальних цінностей (видаткові накладні та довіреність), відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" (дане в свою чергу опосередковано підтверджує факт здійснення господарської операції), створило у Відповідача зобов'язання щодо оплатити прийнятого по Договору товару (в силу частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України) за ціною, котра була зафіксована у первинних бухгалтерських документах.
Разом з тим, Відповідач здійснив проплату за поставлений товар з порушенням умов Договору, що підтверджується Довідкою з банку (том 1, а.с. 134-134) та випискими з рахунку (том 1, а.с. 136-139), а саме: в період з 6 вересня 2012 року по 8 лютого 2013 року було сплачено 3 664 596 грн. 50 коп.; 14 березня 2013 року 5 000 грн..
Разом з тим, як вбачається з доказів, наявних в матеріалах справи, 22 березня 2013 року, тобто до пред'явлення позову до суду (згідно поштового штемпелю на поштовому конверті позовна заява була відправлена на адресу суду 26 березня 2013року;том1,а.с.160), Відповідач перерахував позивачу 5000 грн. боргу, що підтверджується банківською випискою (том1, а.с. 179).
Отже, з огляду на усе вищевказане у даній судовій постанові на момент звернення Позивача з позовом до суду реальна сума заборгованості становила 282 800 грн. 29 коп., а не 287 800 грн. 29 коп., як вказав Позивач у своїй позовній заяві.
З урахуванням усього вищевказаного колегія суду констатує факт того, що дане свідчить про безпідставність звернення Позивача до суду в частині стягнення 5000 грн. 00 коп. заборгованості, оскільки даної заборгованості не існувало на момент звернення до місцевого господарського суду. Дане, в свою чергу є підставою для відмови у задоволенні позовув в частині стягнення основного боргу в суму 5000 грн. 00 коп..
Аналогічна позиція викладена в пункті 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". Дане вчинено і місцевим господарським судом.
Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.
Водночас, колегія суду звертає увагу на те, що після звернення Позивача з позовом до суду та після порушення місцевим господарським судом провадження по справі Відповідач (з 29 березня 2013 року по 14 травня 2013 року) перерахував Позивачу 35000 грн. боргу, що підтверджується банківськими виписками та платіжним дорученням № 13 від 14 травня 2013 року (том 1, а.с. 182-192, 201-217).
Оцінюючи дані докази, колегія суду констатує, що після сплати Позивачем 35 000 грн. 00 коп., зменшилася сума основного боргу що підлягає стягненню за Договором.
Також, колегія суду звертає увагу, що в матеріалах справи наявна заява Позивача про припинення провадження у справі в частині стягнення з Відповідача 35 000 грн. боргу, в зв'язку з відсутністю предмету спору
З огляду на усе вищевказане, в частині стягнення 35000 грн. 00 коп. заборгованості (сплаченої Відповідачем після подачі позову) провадження у справі підлягає припиненню за відсутністю предмета спору, на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Дане, в свою чергу вчинено і господарським судом Житомирської області.
Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.
В силу дії статтей 174, 181 Господарського кодексу України: господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
З положень статті 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до статті 526 Цивільного України: зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 612 Цивільнго кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом; якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Рівненський апеляційний господарський суд дослідивши матеріали справи констатує, що між Позивачем та Відповідачем виникли правовідносини, що випливають з договору поставки.
Положенням статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що: за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України: якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 1 статті 692 Цивільного кодексу України: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
В силу дії статті 693 Цивільного кодексу України: якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Дослідивши матеріали справи в сукупності з наявними доказами, колегія суду зазначає, що Позивачем повністю було виконано зобов'язання згідно Договору, що підтверджується усім вищенаведеним в даній постанові.
Поряд з тим, Рівненський апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що вищезазначені видаткові накладні (належні та допустимі докази) оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку" щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа (форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до пункту 2 Інструкції "Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей" (затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99): сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів. При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника.
Вказаний товар був отриманий уповноваженим представником Відповідача повноваження якого на отримання матеріальних цінностей підтверджується наявними в матеріалах справи копіями довіреностей.
Отже, враховуючи вищенаведене, на підставі статтей 525, 526, 610, 612 Цивільного кодексу України, заборгованість Відповідача на момент винесення оспорюваного рішення становила 247 800 грн. 29 коп.. При цьому, дана сума заборгованості підтверджена наявними у справі належними та допустимими доказами. Відповідно, вимоги Позивача щодо її стягнення є підставними і підлягають до стягнення.
Місцевий господарський суд у оспорюваному рішенні задоволив позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, а саме в сумі 247800 грн. 29 коп..
Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд задовольняє позов Позивача в цій частині та залишає судове рішення в цій частині без змін.
Крім суми основного боргу Позивач просив стягнути з Відповідача 9952 грн. 33 коп. пені, 1992 грн.49 коп. річних та 372 грн. 79 коп. інфляційних.
Згідно пункту 5.1 Договору, у випадку порушення строків оплати, за поставлену продукцію Відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої у період, за який нараховується пеня, від суми боргу за кожен день прострочення оплати; пеня нараховується та сплачується до моменту фактичної оплати отриманого товару.
Статтею 549 ЦК України визначено, що: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Колегія суду зауважує, що частиною 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Частина 1 статті 232 Господарського кодексу передбачає, що при реалізації в судовому засіданні порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено Господарським кодексом України.
З викладеного слідує, що частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.
Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За змістом пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.
Отже, проаналізувавши дані норми законодавства та зважаючи на те, що Позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права в межах шестимісячного терміну та річного строку позовної давності Рівненський апеляційний господарський суд констатує той факт, що вимоги Позивача щодо стягнення пені підлягають до задоволення за період з 26 грудня 2012 року по 8 січня 2013 року в сумі 9952 грн. 33 коп..
Колегія суду констатує, що відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дослідивши розрахунок інфляційних та річних, що наведений у позовній заяві (том 1; 14-17) Рівненський апеляційний господарський суд погоджується з вірністю проведеного розрахунку.
У відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача збитків пов'язаних з інфляційним процесом в розмірі 372 грн. 79 коп. та річні в сумі 1992 грн. 33 коп., відповідно суд задовольняє позовні вимоги в цій частині.
Місцевий господарський суд в оспорюваному рішенні вимоги щодо стягнення пені, інфляційних та річних задоволив саме у вищевказаних сумах. Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду першої інстанції в цих частинах без змін.
Доводи апелянта, висвітлені в апеляційній скарзі є безпідставними, спростовані усім вищевказаним у даній судовій постанові та наявними у справі доказами, а тому до уваги колегією суду не беруться.
Враховуючи усе вищевказане Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Житомирської області без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.
Судові витрати за подачу апеляційної скарги суд залишає за Відповідачем.
Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський бекон" - залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Житомирської області від 14 травня 2013 року в справі №906/485/13 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
5. Справу № 906/485/13 повернути господарському суду Житомирської області.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Юрчук М.І.
Суддя Крейбух О.Г.