"22" липня 2013 р.Справа № 916/1275/13
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Автотехцентр-3000";
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Белогві»;
про стягнення 91 575,57 грн.
Суддя Щавинська Ю.М.
Представники сторін:
від позивача: Друзьяк В.В., за довіреністю від 29.12.2012р.
від відповідача: Алексєєнко О.А., за довіреністю від 2.07.2013р.
СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю „Автотехцентр-3000" звернулося до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю „Белогві" про стягнення 91 575,57 грн., з яких 78 088,34 грн. основної заборгованості, 7 808,83 штрафу та 5 678,40 грн. пені, а також витрат по сплаті судового збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем прийнятих на себе за договором № 106 від 04.04.2011 року зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати товару, поставленого по видатковим накладним № 2684/9; 2686/9; 2691/9 від 17.10.2012 року; № 2707/9; 2711/9 від 18.10.2012 року; № 2730/9; 2731/9; 2732/9; 2733/9 від 19.10.2012 року; № 2754/9 від 22.10.2012 року та 2826/9 від 26.10.2012 року.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.05.2013р. було порушено провадження у справі №916/1275/13 із призначенням її до розгляду в судовому засіданні.
У судовому засіданні 22.07.2013 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача у судове засідання 22.07.2013р. з'явився, надав суду клопотання (відзив на позов) (а.с.54-55), в якому, визнавши суму основного боргу, просив суд зменшити розмір пені та штрафу, заявлених позивачем, а також розстрочити виконання зобов'язання строком на шість місяців згідно з наданим графіком.
Представник позивача проти заявлених клопотань заперечував, зазначаючи, що зобов'язання по сплаті боргу виникло ще у жовтні 2012р., у зв'язку з чим задоволення клопотань нанесе позивачу збитки.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Крім того, у відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити з нього певну грошову суму.
У відповідності до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому, відповідно до ст. 692 ЦК України, Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару .У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.04.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Автотехцентр-3000" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Белогві» (Покупець) було укладено договір поставки товару (на умовах відстрочки платежу) № 106 (а.с.12-13), відповідно до предмету якого Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупцю товар, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити оплату його вартості на умовах договору.
Згідно п. 3.5 договору остаточна сума договору визначається як сума всіх поставок товару згідно видаткових накладних, підписаних з обох сторін.
Пунктом 1.4. Договору Сторони домовились, що всі Товари, отримані Покупцем від Постачальника в період дії даного договору, вважаються отриманими на виконання цього Договору.
Пунктом. 3.6. Договору передбачено, що оплата Товару Покупцем проводиться в національній валюті України на умовах відстрочки платежу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту поставки Товару.
Таким чином, проаналізувавши зміст вказаного договору, суд доходить висновку про можливість застосування до нього норм, що регулюють правовідносини поставки та купівлі-продажу.
Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі та поставив на адресу відповідача товар на суму 108 618,48 грн., згідно видаткових накладних № 2684/9 від 17.10.2012 року, № 2686/9 від 17.10.2012 року, № 2691/9 від 17.10.2012 року, № 2707/9 від 18.10.2012 року, № 2711/9 від 18.10.2012 року, № 2730/9 від 19.10.2012 року, № 2731/9 від 19.10.2012 року, № 2732/9 від 19.10.2012 року, № 2733/9 від 19.10.2012 року, № 2754/9 від 22.10.2012 року, № 2826/9 від 26.10.2012 року, оригінали яких було оглянуто судом у судовому засіданні 17.06.2013 року.
Однак відповідач, отримавши товар згідно видаткових накладних, про що свідчить підпис та печатка, свої зобов'язання за договором в частині повної та своєчасної оплати товару не виконав, у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість у розмірі 78 088,34 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено відповідачу претензію від 25.01.2013 року за вих. № 48. 30.03.2013 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи копією поштового повідомлення від 25.01.2013 року та квитанцією № 7161 від 25.01.2013 року (а.с.27).
Відповідач направив на адресу позивача лист від 30.03.2013 року (а.с.28), зі змісту якого вбачається, що ТОВ «Белогві» визнав заборгованість в розмірі 78 088,34 грн. наявну перед позивачем та обіцяв погасити її в найкоротші терміни.
Однак, заборгованість по договору відповідачем сплачено не було, у зв'язку з чим позивач змушений був звернутися до суду із відповідним позовом.
Суд, перевіривши розрахунок заборгованості (а.с.8), доходить висновку щодо його правильності.
Враховуючи вищезазначене, а також, приймаючи до уваги визнання відповідачем основної суми боргу у розмірі 78 088,34 грн., суд вважає позовні вимоги ТОВ «Автотехцентр-3000» в цій частині цілком обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 5 678,40 грн. та штрафу у розмірі 7 808,83 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно п.4 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та матеріальної шкоди.
За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з висновками Верховного Суду України, викладеними, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 9.04.2012р. у справі №20/246-08, які є обов'язковими для суду при прийнятті рішення, відповідно до ст. 82 та ст. 111-28 ГПК України, у випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.
Пунктом 7.3 Договору передбачено, що порушення Покупцем строків оплати більше ніж на 30 календарних днів, вважається односторонньою відмовою від виконання умов Договору. За односторонню відмову від умов Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 7 808, 83 грн.
Перевіривши розрахунок позивача щодо суми штрафу по заборгованості (а.с.10), суд дійшов висновку про його обґрунтованість.
Таким чином, сума штрафу за договором, яка підлягає стягненню, складає 7 808, 83 грн.
Згідно з ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 343 ГК України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згадою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня.
Положення ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачають, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
При цьому, пунктом 7.2. Договору сторони погодили, що у випадку порушення строків оплати Товару Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний календарний день прострочки в оплаті. Згідно розрахунку позивача (а.с.9), розмір пені за несвоєчасну оплату становить: 5 678,40 грн.
Однак, при перевірці розрахунку пені позивача, судом було встановлено його помилковість в частині розміру подвійної облікової ставки, у зв'язку з чим, судом, за допомогою системи „Ліга-Закон", було зроблено власний розрахунок суми пені, згідно з яким пеня складає 5824,62 грн.
З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги межі заявлених вимог, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення пені у визначеному позивачем розмірі 5678,40 грн.
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехцентр -3000» підлягають задоволенню в повному обсязі, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.
При цьому, клопотання позивача про зменшення сум штрафних санкцій задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Відповідно до п.3.17.4. Постанови пленуму ВГСУ від 26 грудня 2011 року № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Згідно до вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Разом з тим, наявність значної дебіторської заборгованості не є достатньою підставою для визначення даного випадку невиконання грошового зобов'язання як випадкового та зменшення розміру передбачених договором штрафних санкцій.
Щодо клопотання про надання розстрочки виконання рішення суд вказує наступне.
Так, розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
В порушення вимог ст.33 ГПК України відповідач до клопотання не надав як належних доказів неможливості виконання рішення господарського суду Одеської області у встановлений строк, так і доказів можливості його виконання згідно із запропонованим їм графіком, тобто доказів, що підтверджують вчинення заходів по стягненню дебіторської заборгованості, тощо.
З урахуванням викладеного, а також приймаючи до уваги те, що зобов'язання по сплаті боргу виникло ще у жовтні 2012р., суд також відмовляє у задоволенні клопотання про надання розстрочки виконання рішення, що не перешкоджає відповідачу звернутися з відповідним клопотанням згідно до ст. 121 ГПК України, додавши до нього передбачені законом докази.
У зв'язку із задоволенням позовних вимог у повному обсязі, витрати по сплаті судового збору, на підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Белогві» (65058, м. Одеса, вул. Романа Кармена, 21, код ЄДРПОУ 30748070) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехцентр-3000" (37500, Полтавська область, м. Лубни, вул. І. Франка, 1, код ЄДРПОУ 30568711) суму основного боргу у розмірі 78 088 /сімдесят вісім тисяч вісімдесят вісім/ грн. 34 коп., 5 678 /п'ять тисяч шістсот сімдесят вісім/ грн. 40 коп. пені, 7 808 /сім тисяч вісімсот вісім/ грн. 83 коп. штрафу та 1 831 /одну тисячу вісімсот тридцять одну/ грн.51 коп. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 29.07.2013р.
Суддя Щавинська Ю.М.