83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
13.12.06 р. Справа № 44/412пн
Господарський суд Донецької області, у складі головуючого судді Мєзєнцева Є.І., при секретарі Остапенко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1(представляє інтереси особисто. паспорт ВА НОМЕР_2), до управління міського майна Маріупольської міської ради (представник Бурлаченко О.В., довіреність від 05.12.06 року), про визнання права власності за суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1на самочинно споруджене нежитлове приміщення НОМЕР_1площею 253,8 м2 та на самовільно зайняті кімнати - приміщення «41» кімнату «4» площею 12,1 м2, майданчик сходів, які використовуються як складова частина закусочної, та введення цих нежитлових приміщень в склад нерухомості,
Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_1(далі - Підприємець) звернувся до суду з позовом до управління міського майна Маріупольської міської ради (далі - Управління) про визнання права власності за Підприємцем на самочинно споруджене нежитлове приміщення НОМЕР_1площею 253,8 м2 (далі - Майно) та на самовільно зайняті кімнати - приміщення «41» кімнату «4» площею 12,1 м2, майданчик сходів, які використовуються як складова частина закусочної (далі - Приміщення), та введення цих нежитлових приміщень в склад нерухомості. Позовні вимоги Підприємця ґрунтуються на тому, що самовільне зайняття Приміщень та самочинне будівництво Майна не суперечить інтересам інших осіб.
Підприємець в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, водночас, не надав суду письмових пояснень та доказів, які б обґрунтовували порушення, оспорювання або невизнання відповідачем права власності позивача на Майно та Приміщення.
Представник Управління в судовому засіданні клопотав про заміну неналежного відповідача Управління на належного відповідача Маріупольську міську раду (далі - Рада).
Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов Підприємця не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
30.08.01 року в порядку, передбаченому статтями 224-240 ЦК України, між Управлінням та Підприємцем укладено договір купівлі-продажу вбудованого нежитлового приміщення літ А-п площею 236,8 м2 (далі - Будівля) в місті Маріуполі по АДРЕСА_1
У відповідності до статті 49 Закону України «Про власність» та статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття Підприємцем права власності, якщо інше прямо не випливає із закону або не встановлене судом.
Згідно статті 48 Закону України «Про власність» Підприємець може вимагати усунення будь-яких порушень її права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. За нормами статті 392 ЦК України, власник наділений правом захисту права власності в суді у разі невизнання або оспорювання іншими особами такого права власності.
Водночас, позивачем не доведено суду наявності будь-яких фактів невизнання або оспорювання Управлінням права власності на Майно або Приміщення. Доказів оспорювання права власності з боку Ради - також не надано, тому суд відмовляє у задоволенні клопотання про залучення належного відповідача Ради.
Окрім того, за змістом позовної заяви, Майно є самочинно спорудженою нерухомістю - прибудовою до Будівлі, втім згідно статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Визнання судом права власності Підприємця на самочинно споруджене Майно може бути здійснене лише у разі відведення Підприємцю у встановленому порядку земельної ділянки під Майном, однак позивач не надав суду доказів наявності речових прав на земельну ділянку, на якій безпосередньо розташована спірна нерухомість.
Самовільне захоплення або зайняття Приміщень взагалі не передбачено чинним законодавством України як підстава для виникнення права власності, тому позовні вимоги в цій частині є юридично неспроможними.
З огляду на наведене, позовні вимоги Підприємця задоволенню не підлягають через доказову безпідставність, а також через те, що всупереч статей 1 та 2 ГПК України, на час подання позову, право власності Підприємця на Майно відповідачем не було порушене, а також не піддавалося оспорюванню або невизнанню з боку Управління та Ради, тому позивач не мав права звертатися до суду із позовом до Управління та Ради про визнання права власності.
Таким чином, причиною виникнення спору є неправильне розуміння позивачем норм права, які регулюють режим права власності та порядок його судового захисту.
Відповідно до статті 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на позивача.
На підставі ст.41 Конституції України, ст.ст.328, 376 та 392 ЦК України, ст.ст.48, 49 Закону України «Про власність», керуючись ст.ст.1, 2, 22, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -
Відмовити у задоволенні позову суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1до управління міського майна Маріупольської міської ради про визнання права власності за суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1на самочинно споруджене нежитлове приміщення НОМЕР_1площею 253,8 м2 та на самовільно зайняті кімнати - приміщення «41» кімнату «4» площею 12,1 м2, майданчик сходів, які використовуються як складова частина закусочної, та введення цих нежитлових приміщень в склад нерухомості.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.
Суддя Мєзєнцев Є.І.
Надруковано у 3 примірниках:
1 - позивачу
2 - відповідачу
3 - господарському суду Донецької області