25 липня 2013 року Справа № 30961/10/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Мікули О.І.,
суддів - Качмара В.Я., Курильця А.Р.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Маневицької районної державної адміністрації Волинської області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 липня 2010 року у справі за позовом прокурора Маневицького району Волинської області до Маневицької районної державної адміністрації Волинської області про визнання незаконним розпорядження, -
07 липня 2010 року прокурор Маневицького району звернувся в суд з адміністративним позовом, в якому просив визнати незаконним розпорядження Маневицької районної державної адміністрації Волинської області № 21 від 23 січня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу їх у власність громадянину ОСОБА_1.».
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 20 липня 2010 року адміністративний позов задоволено. Визнано нечинним розпорядження голови Маневицької районної державної адміністрації № 21 від 23.01.2009 року № 21 від 23 січня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу їх у власність громадянину ОСОБА_1.».
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що розпорядження голови Маневицької РДА № 21 від 23 січня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу їх у власність громадянину ОСОБА_1.» прийнято у відповідності до вимог Земельного кодексу України. Крім того, ОСОБА_1 представив договір купівлі-продажу приміщення контори від 12 лютого 2008 року, генеральний план забудови земельної ділянки, а також позитивні висновки Управління земельних ресурсів у Маневицькому районі, державного управління охорони навколишнього природного середовища у Волинській області, Маневицької районної санітарно-епідеміологічної станції, відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Маневицької РДА, управління культури та туризму облдержадміністрації та рішення Лісівської сільської ради від 25 березня 2008 року № 14/10 «Про погодження надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки». Просить визнати оскаржувану постанову нечинною та прийняти нову ухвалу, якою закрити провадження у справі.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому суд, відповідно до положень ч.1 ст.197 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи в їхній відсутності в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.
Судом встановлено, що 12 лютого 2008 року ОСОБА_1 придбав за договором купівлі-продажу приміщення контори загальною площею 80,3 кв.м., що розташована по АДРЕСА_1 (а.с.28-29).
Рішенням Лісівської сільської ради від 25 березня 2008 року № 14/10 (а.с.25) ОСОБА_1 було погоджено надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,07 га у приватну власність за адресою АДРЕСА_1 за межами населеного пункту на території господарського двору колишнього СВК «Дружба».
З матеріалів справи вбачається, що проект землеустрою погоджений Управлінням земельних ресурсів у Маневицькому районі (висновок від 07 жовтня 2008 року № 26/3.2, а.с.18), Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища у Волинській області (висновок від 09 жовтня 2008 року № 152, а.с.19), Маневицькою районною санітарно-епідеміологічною станцією (висновок від 06 жовтня 2008 року № 73, а.с.20), відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Маневицької РДА (висновок від 06 жовтня 2008 року № 875, а.с.21), управлінням культури та туризму Волинської обласної державної адміністрації (висновок від 23 жовтня 2008 року № 211-4455, а.с.22). Головним управлінням дежкомзему у Волинській області проведена державна експертиза, що підтверджується висновком державної експертизи землевпорядної документації від 27 листопада 2008 року № 4201 (а.с.23).
Розпорядженням голови Маневицької РДА № 21 від 23 січня 2009 року затверджено проект землеустрою щодо відведення вищезгаданих земельних ділянок та передачу їх у власність ОСОБА_1 (а.с.7).
Оскаржуване розпорядження прийняте на підставі п.7.ст.13, п.2 ст.21, ст. 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст.ст.17, 121 Земельного кодексу України, п.12 перехідних положень Земельного кодексу України, Закону України «Про землеустрій».
Згідно з довідкою Управління Держкомзему у Маневицькому районі від 19 липня 2010 року № 826/18-вих. (а.с.15) вищезгадані земельні ділянки знаходяться за межами населених пунктів Лісівської сільської ради Маневицького району.
Разом з тим, Головним управлінням Держкомзему у Волинській області листом від 25.02.2010 року № 69-1.12 (а.с.9) повідомлено прокурора Маневицького району для вжиття відповідних заходів реагування про те, що розпорядження голови Маневицької РДА № 21 від 23 січня 2009 року прийняте всупереч вимог ст.ст. 38, 122 ЗК України.
10 червня 2010 року № 62-1187-вих.-10 прокурором Маневицького району винесено протест на розпорядження голови Маневицької РДА № 21 від 23 січня 2009 року (а.с.8) з вимогою скасувати вищезгадане розпорядження.
Листом від 21 червня 2010 року № 0882/35/2-10 у скасуванні вищезгаданого розпорядження відмовлено (а.с.6).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, видаючи розпорядження № 21 від 23 сінчя 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу їх у власність громадянину ОСОБА_1.», Маневицька РДА діяла всупереч вимогам Земельного кодексу України.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.118 Земельного Кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання (ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України).
Судом встановлено, що земельні ділянки, щодо дозволу на відведення яких виник спір, розташовані в межах с. Лісове. Розмежування земель державної та комунальної власності на час виникнення спірних правовідносин не проведено.
Відповідно до ч.3 ст.122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації вправі передавати земельні ділянки із земель державної власності у власність або користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів тільки для: сільськогосподарського використання; ведення водного господарства, будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо).
П.12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з генерального плану земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та схеми розташування ділянки, проект землеустрою щодо земельних ділянок був затверджений для ділянок, розташованих на території Лісівської сільської ради, зокрема, в центрі населеного пункту по вул. Центральній, 3, межею якого є зовнішня межа населеного пункту, яка відокремлює його від земель іншого призначення.
Відтак, винесення рішень про виділення громадянам земельних ділянок у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства не входить до компетенції районних державних адміністрацій.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про підставність позовних вимог є законним та обґрунтованим.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції, задовольняючи вимоги позивача шляхом визнання нечинним розпорядження, не врахував того, що встановлені ст.ст. 105, 162 КАС України способи захисту порушеного права не є вичерпними. Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним -індивідуального акта. Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності). Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах. Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта -визнання його нечинним.
Водночас колегія суддів зазначає, що помилкове застосування такого способу захисту як визнання акту індивідуальної дії нечинним не змінює законності та обґрунтованості висновків суду першої інстанції.
Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи, перевірив доводи сторін, надав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, тому відповідно до вимог ч. 1 ст. 200 КАС України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 195, 197,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Маневицької районної державної адміністрації Волинської області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 липня 2010 року у справі № 2а-1969/10/0370 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий О.І. Мікула
Судді В.Я. Качмар
А.Р. Курилець