Україна
Донецький окружний адміністративний суд
24 липня 2013 р. Справа №805/7178/13-а
приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 17-15 год.
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Крилової М.М.
при секретарі Фоміній О.Д.
за участю позивача: ОСОБА_1, представників: позивача - ОСОБА_2 (довіреність від 01.06.2013 року № 516), відповідача - Колотілової Н.В. (довіреність від 17.06.2013 року № 101), Лактіна І.С. (довіреність від 15.07.2013 року № 117) розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління юстиції у Харківській області про визнання дій протиправними, визнання незаконним та скасування наказу, стягнення моральної та матеріальної шкоди, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління юстиції у Харківській області про визнання дій протиправними, визнання незаконним та скасування наказу, стягнення моральної та матеріальної шкоди.
Позивач вимоги мотивує тим, що наказом Головного управління юстиції у Харківській області від 31.01.2013 року №80/3 відносно неї ініційовано проведення службового розслідування, підставою якого була ухвала Вищого адміністративного суду України від 10.01.2013 року по справі №К/800/1339/13, якою визнано неповажним причини пропуску строку касаційного оскарження, та велика кількість рішень судів не на користь Міністерства юстиції України, представництво якого здійснює відділ з питань банкрутства Головного управління юстиції у Харківській області. За результатами проведеного службового розслідування наказом Головного управління юстиції у Харківській області від 17.04.2013 року №117/7 позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності шляхом оголошення догани.
Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача та зазначає, що вона не порушувала своїх службових обов'язків, а службове розслідування проведено з порушенням Порядку проведення службового розслідування стосовно державних службовців, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950.
Крім того, позивач вказує на те, що після застосування до неї дисциплінарного стягнення ні надбавка у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням доплати за ранг державного службовця та вислугу років, ні премія у розмірі 100% від посадового окладу їй не виплачувалась, чим завдано матеріальну шкоду у загальному розмірі 1823 грн. Також, зазначає позивач, через незаконне притягнення до дисциплінарної відповідальності вона потерпала від душевних страждань, нервувала і була вимушена звернутись до лікаря - невропатолога, дії відповідача зіпсували її ділову репутацію, принизили її честь та гідність, тому вважає, що має право на відшкодування моральної шкоди, яку вона оцінює в 15000 грн.
На підставі зазначеного позивач просила визнати протиправними дії посадових осіб Головного управління юстиції у Харківській області щодо призначення та проведення службового розслідування відносно позивача, призначеного наказом від 31.01.2013 року №80/3; визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління юстиції у Харківській області від 17.04.2013 року №117/7 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності головного спеціаліста відділу з питань банкрутства Головного управління юстиції у Харківській області ОСОБА_1»; стягнути моральну шкоду у розмірі 15000 грн. та матеріальну шкоду у розмірі 1823 грн. без врахування податку з доходів фізичних осіб та єдиного внеску щомісячно, починаючи з квітня 2013 року до вирішення справи по суті.
В судовому засіданні позивач та її представник вимоги підтримали, надали пояснення, аналогічні викладеним в позові.
Представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі.
Суд, заслухавши пояснення сторін та перевіривши їх доводи матеріалами справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що Наказом Головного управління юстиції у Харківській області від 15.11.2011 року №571/3 ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділу з питань банкрутства Головного управління юстиції у Харківській області, з посадовим окладом згідно штатного розпису, із збереженням 9 рангу державного службовця.
Наказом Головного управління юстиції у Харківській області від 31.01.2013 року №80/3 призначено проведення службового розслідування у відношенні головного спеціаліста відділу з питань банкрутства Головного управління юстиції у Харківській області ОСОБА_1, яку уповноважено довіреністю Міністерства юстиції України від 14.05.2012 року №13.2-32/12823/20 представляти інтереси цього державного органу.
Завданнями зазначеного службового розслідування було встановлення наявності або відсутності вини щодо несвоєчасного подання касаційної скарги на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012 року у справі №2а-3272/12/2070; перевірки якості виконання головним спеціалістом відділу з питань банкрутства Головного управління юстиції у Харківській області ОСОБА_1 посадових обов'язків в інших справах з представництва інтересів Міністерства юстиції України в судах за 2012 рік. Підставою проведення зазначеного службового розслідування визначене надходження до Головного управління юстиції у Харківській області ухвали Вищого адміністративного суду України від 10.01.2013 року по справі №К/800/1339/13, якою визнано неповажним причини пропуску строку касаційного оскарження на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012 року у справі №2а-3272/12/2070 та велика кількість рішень судів не на користь Міністерства юстиції України, представництво якого здійснював відділ з питань банкрутства Головного управління юстиції у Харківській області.
За результатами проведення службового розслідування Головним управлінням юстиції у Харківській області складений акт від 12.04.2013 року, відповідно до якого комісія прийшла до висновку про наявність у діях позивача порушень вимог ст.10 Закону України «Про державну службу» в частині несумлінного виконання службових обов'язків та діяльності не в межах своїх повноважень; вимог п.п.2.3.11, 2.15, 3.3 Посадової інструкції головного спеціаліста відділу з питань банкрутства Головного управління юстиції у Харківській області в частині невиконання контрольних доручень, недотримання належного рівня виконавської дисципліни та перевищення наданих прав; вимог п.п.4.74 п.4 Положення про Головні управління юстиції Міністерства юстиції України а АРК, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 року №1707/5 в частині неналежного представлення Міністерства юстиції України.
З резолютивної частини акту вбачається, що комісія пропонує вирішити питання щодо притягнення головного спеціаліста відділу з питань банкрутства Головного управління юстиції у Харківській області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності шляхом оголошення догани.
Наказом Головного управління юстиції у Харківській області від 17.04.2013 року №117/7 притягнуто до дисциплінарної відповідальності головного спеціаліста відділу з питань банкрутства Головного управління юстиції у Харківській області ОСОБА_1 шляхом оголошення догани на підставі ч.1 ст.14 Закону України «Про державну службу».
Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
З наведеного випливає, що будь-яка державна служба є публічною службою. Базовим (загальним) законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон України «Про державну службу».
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну службу України» державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов'язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.
Основні обов'язки державного службовця передбачені ст. 10 зазначеного Закону: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.
Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.
Щодо підстав призначення та проведення Головним управлінням юстиції у Харківській області службового розслідування відносно позивача суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 22 Закону України «Про державну службу» службове розслідування проводиться у строк до двох місяців у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Так, проведення службового розслідування стосовно державних службовців регулюється Порядком проведення службового розслідування стосовно державних службовців, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950 (далі - Порядок).
Пункт 1 цього Порядку встановлює, що стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути проведено службове розслідування:
у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян;
у разі недодержання ними законодавства про державну службу, службу в органах місцевого самоврядування, антикорупційного законодавства, порушення етики поведінки;
на вимогу особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з метою зняття безпідставних, на її думку, звинувачень або підозри;
з метою виявлення причин та умов, що призвели до вчинення корупційного правопорушення або порушення вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції за рішенням керівника органу, в якому працює особа, яка вчинила таке правопорушення.
Можливість застосування такої підстави для проведення службового розслідування як невиконання або неналежного виконання службових обов'язків (абз. 1 ч. 1 Порядку) передбачає наявність окремо визначених обставин, якою в даному випадку була ухвала Вищого адміністративного суду України від 10.01.2013 року по справі №К/800/1339/13, тому уповноважена посадова особа на загальних підставах може призначити службове розслідування для перевірки фактів невиконання або неналежного виконання службових обов'язків (у спірних правовідносинах - встановлення наявності або відсутності вини щодо несвоєчасного подання касаційної скарги на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012 року у справі №2а-3272/12/2070).
Аналіз наданих до справи матеріалів свідчить про те, що відповідачем не допущено порушень порядку призначення та проведення службового розслідування, які б суттєво вплинули на вирішення спору між позивачем та відповідачем у даній справі.
Щодо правомірності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності оскаржуваним наказом від 17.04.2013 року №117/7 суд зазначає наступне.
Так, підставою винесення оскаржуваного наказу стало несумлінне виконання позивачем службових обов'язків та діяльності не в межах своїх повноважень; невиконання контрольних доручень, недотримання належного рівня виконавської дисципліни та перевищення наданих прав; неналежне представлення інтересів Міністерства юстиції України.
Суд зазначає, що притягнення позивача до дисциплінарної (юридичної) відповідальності на підставі критерію поведінки "сумлінно виконувати службові обов'язки" не було виправданим в контексті вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки зазначене формулювання закону є неточним і не дає позивачу достатньо чіткої вказівки як саме він мав поводитися, тобто важливим є передбачуваність наслідків.
Правова норма не вважається "законом", якщо вона не сформульована достатньо чітко для того, щоб громадянин міг регулювати власну поведінку: громадянин повинен мати змогу, користуючись, у разі потреби, відповідною допомогою передбачити (в розумних межах і за певних обставин), які наслідки може мати конкретний вчинок. Словосполучення "сумлінно виконувати службові обов'язки", "поводитися належним чином" не було достатнім керівництвом стосовно того, які дії, що кваліфікуються як неналежне виконання службових обов'язків, становитимуть порушення цього закону.
Неналежне виконання особою своїх обов'язків може мати причиною не лише несумлінність, а й інші чинники, які в кожному конкретному випадку мають бути достовірно встановлені, оскільки від цього залежить чи зазнає особа дисциплінарної відповідальності.
Як встановлено у судовому засіданні, ОСОБА_1 представляла інтереси Міністерства юстиції України у адміністративних справах №2а-12618/12/2070, №2а-7142/12/2070, №2а-7058/12/2070, №2а-7581/12/2070, №2а-3272/12/2070.
Стаття 148 КЗпП України встановлює, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Слід враховувати, що ст. 148 КЗпП України передбачає обчислення місячного строку для застосування стягнення з дня виявлення не факту (дії, бездіяльності), а саме проступку. Виявлення проступку означає не тільки виявлення факту (дії), але і встановлення характеру порушення, шкідливих наслідків правопорушення, причинного зв'язку між правопорушенням та шкідливими наслідками, вини працівника.
Як зазначає відповідач у акті службового розслідування, однією з підстав його проведення є надходження 22.01.2013 року ухвали Вищого адміністративного суду України від 10.01.2013 року по справі №К/800/1339/13, тобто початок перебігу строку застосування дисциплінарного стягнення необхідно обчислювати з 22.01.2013 року, оскільки виявлення відповідачем проступку встановлено об'єктивними даними і залежить в даному випадку від наявності конкретного доказу - судового рішення.
З аналізу зазначених у акті службового розслідування справ, представництво по яким здійснювала ОСОБА_1, а також наданих копій судових рішень, суд приходить до висновку, що відповідачем без поважних причин пропущено строк притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності за несумлінне виконання своїх службових обов'язків.
Так, Постанова Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2012 року по справ №2-а-4144/12/0270 за позовом арбітражного керуючого Капустник В.В. до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу набрала законної сили 09.08.2012 року відповідно до ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду.
Постанова Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2012 року по справ №2-а-7142/12/0270 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 до Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції у Харківській області про скасування наказу набрала законної сили 27.11.2012 року відповідно до ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду.
Постанова Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2012 року по справ №2-а-7058/12/0270 набрала законної сили 29.11.2012 року відповідно до ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду.
З наведеного виходить, що застосування відповідачем дисциплінарного стягнення оскаржуваним наказом відбулось без дотримання встановлених ст. 148 КЗпП України строків.
Що стосується участі позивачки у справі №2-а-12618/12/0270 за позовом ОСОБА_7 до Міністерства юстиції України, третя особа Головне управління юстиції у Харківській області про скасування наказу, то, на думку суду, відповідачем у судовому засіданні не наведено переконливих доказів того, що саме з вини ОСОБА_1 судами першої та апеляційної інстанції прийняті рішення не на користь Міністерства юстиції України.
Звинувачення позивачки в неналежному виконанні службових обов'язків при розгляді справи №2а-3272/12/2070 за позовом ОСОБА_8 до Міністерства юстиції України про визнання дій неправомірними та скасування наказу, суд вважає також не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
Так, відповідно до встановленого в акті службового розслідування, позивачка представляла інтереси Міністерства юстиції України по справі №2а-3272/12/2070 в судах першої та апеляційної інстанції без доручення від Міністерства юстиції України, надавала суду процесуальні документи, не узгоджені з Департаментом. Після того, як судом апеляційної інстанції було прийнято рішення частково на користь ОСОБА_8, позивачка не повідомила про це Міністерство юстиції України, не узгодила питання щодо касаційного оскарження зазначеного рішення, в результаті чого, на думку комісії по проведенню службового розслідування, було порушено строк на касаційне оскарження рішення Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012 року.
Позивачка заперечувала проти зазначених висновків комісії і пояснила, що діяла на підставі довіреності Міністерства юстиції України від 14.05.2012 року №13.2-32/12823/20, а після скасування апеляційною інстанцією постанови Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2012 року по справ №2-а-3272/12/0270 та часткове задоволення позову ОСОБА_8 вона доповіла керівництву відділу з питань банкрутства Головного управління юстиції у Харківській області, а також зателефонувала до відділу ліцензування Департаменту нотаріату, банкрутства та функціонування центрального засвідчувального органу Міністерства юстиції України, після чого пішла у відпустку. Позивач також пояснила, що ніяких процесуальних документів вона до суду першої та апеляційної інстанції не надавала, оскільки була присутня тільки на оголошені рішення суду апеляційної інстанції у зв'язку з тим, що до цього інтереси Міністерства юстиції України по зазначеній справі представляв інший представник Лактін І.С., а до судового засідання позивачка направлена за усним розпорядженням начальника відділу Залеської Н.С. Після виходу з відпустки позивачкою по узгодженню з керівництвом відділу з питань банкрутства Головного управління юстиції у Харківській області та відділом ліцензування Департаменту нотаріату, банкрутства та функціонування центрального засвідчувального органу Міністерства юстиції України підготовлено касаційну скаргу, яку надіслано до Міністерства юстиції України для остаточного погодження, а потім до Вищого адміністративного суду України.
Матеріали справи містять довіреність від 14.05.2012 року №13.2-32/12823/20, якою Міністерство юстиції України доручає представлення його інтересів в судах начальнику відділу з питань банкрутства Головного управління юстиції у Харківській області Залеській Н.С., заступнику начальника відділу з питань банкрутства Головного управління юстиції у Харківській області Лактіну І.С., головних спеціалістів відділу з питань банкрутства Головного управління юстиції у Харківській області ОСОБА_1 та Прокопчук Я.М. за дорученням з усіма правами, що надані процесуальним законодавством України. Будь-якого посилання у тексті довіреності на те, яке додаткове доручення (усне чи письмове) повинно бути до неї, не зазначено.
Вищим адміністративним судом винесена ухвала від 11.02.2013 року по справі №К/800/1339/13, відповідно до якої відкрито касаційне провадження за скаргою Головного управління юстиції у Харківській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012 року, а ухвалою Вищого адміністративного суду від 20.06.2013 року рішення суду апеляційної інстанції скасована та постанова Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2012 року залишена в силі.
Суд, проаналізувавши вищенаведені обставини, дійшов висновку, що відповідач у судовому засіданні не довів вини позивачки при представленні інтересів Міністерства юстиції України по справі №2а-3272/12/2070 і не спростував пояснень ОСОБА_1
Суд також зауважує, що наказ від 17.04.2013 року №117/7 про притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності не містить в собі викладення конкретних порушень , які стали підставою для відкриття дисциплінарного провадження, що, на думку суду, позбавило ОСОБА_1 права на належний захист своїх інтересів.
Крім того, визначаючи однією з підстав притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності ухвалу Вищого адміністративного суду України від 10.01.2013 року по справі №К/800/1339/13, відповідач не врахував того, що згідно 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як зазначалось, ухвалою Вищого адміністративного суду винесена ухвала від 11.02.2013 року по справі №К/800/1339/13, відповідно до якої відкрито касаційне провадження за скаргою Головного управління юстиції у Харківській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012 року, тобто питання щодо неповажності причини пропуску строку касаційного оскарження вже на той час втратили актуальність.
Відповідач не виконав вимог, встановлених ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в частині доказування та обґрунтування правомірності прийнятого наказу від 17.04.2013 року №117/7.
Також, суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на 3.3 Посадової інструкції, як одну з підстав притягнення до дисциплінарної відповідальності, оскільки положення зазначеного пункту встановлюють права головного спеціаліста, а саме право за дорученням представляти інтереси Міністерства юстиції України, Департаменту, Головного управління юстиції у Харківській області, яке виступає як представник відповідача. Суд зазначає, що за загальним правилом поняття «право» слід розуміти як передбачений законодавством зовнішній вияв волі суб'єктів права, який тягне за собою юридичні наслідки, а «обов'язком» є нормативно закріплене коло дій, покладених на певних осіб та безумовних для виконання. Тобто, притягнення особи до відповідальності з підстав недотримання (невикористання) встановлених прав є необґрунтованим.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд звертає увагу на те, що усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, а саме у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: ...3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Цей критерій вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.
Звідси слідує, що суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами та всупереч вимогам чинного законодавства України.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Таким чином, сукупність зібраних та перевірених в судовому засіданні доказів дають суду підстави вважати, що оскаржуваний наказ від 17.04.2013 року №117/7 прийнятий суб'єктом владних повноважень не на підставі та не у спосіб, що визначений чинним законодавством України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, упереджено по відношенню до позивача, а тому його слід визнати протиправними та скасувати.
Щодо вимог позивача про стягнення матеріальної шкоди (упущеної вигоди), яка складається з надбавки у розмірі 50% від посадового окладу з урахуванням доплати за ранг державного службовця та вислугу років, премії у розмірі 100% від посадового окладу, що не виплачувалась після накладання дисциплінарного стягнення, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України упущеною вигодою є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Таким чином, у визначенні розміру збитків в частині упущеної вигоди суду слід виходити з показників, які звичайно характеризують доходи особи.
Такими показниками можуть бути у спірних правовідносинах: розміри надбавки від посадового окладу з урахуванням доплати за ранг державного службовця та вислугу років та премії від посадового окладу, яка виплачувалась за спірний період працівникам за посадами, що прирівнюються до посади позивача або інші подібні показники.
Важливим елементом доказування наявності реальних збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Відсутність причинного зв'язку як складової цивільного правопорушення робить неможливою відповідальність відповідача.
З указаних норм законодавства України випливає, що особа, яка має на меті відшкодувати збитки у вигляді упущеної (втраченої) вигоди, повинна довести, що вона гарантовано отримала б відповідну вигоду у разі, якщо б її право було порушено іншою особою, тобто у разі належного виконання зобов'язання іншою особою.
Як на підставу неотриманого доходу позивач посилається лише на власний підрахунок, не беручі до уваги того факту, що відповідно до п.6.3 Положення про преміювання посадових осіб та працівників Головного управління юстиції у Харківській області, встановлення їм надбавок до посадових окладів та надання матеріальної допомоги, що затверджене наказом від 23.04.2012 року №405/2, виплата місячних премій працівникам здійснюється пропорційно відпрацьованому часу відповідно до її особистого вкладу в загальні результати роботи за підсумками роботи за місяць (рік), без обмеження індивідуального розміру премії.
Тобто, розмір премій є таким, що може змінюватись зважаючи на певні обставини.
Відповідно до статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Стаття 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Вирішуючи питання щодо належності доказу, суд з'ясовує, чи належить обставина до предмета доказування, чи може бути об'єктивний зв'язок між доказом і обставиною, що належить встановити.
Суд вважає, що проведений позивачем підрахунок розміру набавки та премії не є належним та допустимим доказом в розумінні ст. 70 КАС України, оскільки вимоги ґрунтуються на припущеннях та не дають підстав вважати обгрунтованими доводи позивача про достовірний розмір упущеної вигоди.
Таким чином позивачем не доведено розмір упущеної вигоди, причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та збитками.
Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди суд зазначає, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року N 5, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Позивачем має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Згідно п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 N 4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
На думку суду, позивач не навів суду докази, які б підтвердили заподіяння їй відповідачем моральної шкоди, не довела чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, а тому вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 15000грн. є необґрунтованими.
З наведеного виходить, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 2, 17, 94, 158-163, 167, 185-186, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління юстиції у Харківській області про визнання дій протиправними, визнання незаконним та скасування наказу, стягнення моральної та матеріальної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління юстиції у Харківській області від 17.04.2013 року №117/7 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності головного спеціаліста відділу з питань банкрутства Головного управління юстиції у Харківській області ОСОБА_1».
У задоволені іншої частини позову - відмовити.
Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 24 липня 2013 року. Постанова виготовлена в повному обсязі 29 липня 2013 року.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надісланням апеляційної скарги особою, яка її подає, до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складання постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Крилова М.М.