19.07.2013 Єдиний унікальний номер 422/471/2012
Провадження № 2/205/420/13
19 липня 2013 року м. Дніпропетровськ
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Мовчан Д.В.
при секретарі Волкобоєвої А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпропетровську цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, до неї в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, Головного Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційне підприємство № 25» Дніпропетровської міської ради, Орган опіки та піклування Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та зобов'язання вчинити певні дії, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 яка виступає в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 25» Дніпропетровської міської ради, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Головне Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Орган опіки та піклування Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради, про вселення, визначення порядку користування житловим приміщенням, та зміну договору найму житлового приміщення,-
ОСОБА_1, ОСОБА_2 (далі - Позивачі) звернулися до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою до ОСОБА_3, Головного Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційне підприємство № 25» Дніпропетровської міської ради, Орган опіки та піклування Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивачі зазначили, що квартира АДРЕСА_1 була надана 30.03.1987 року згідно з ордером на житлове приміщення № 162 серії 87, виданим Виконавчим комітетом Ленінської районної ради м. Дніпропетровська від 30.03.1987 року на склад сім'ї з п'яти осіб: ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_8. Спірна квартира складається з чотирьох кімнат, житлова площа її становить 51,4 кв.м., загальна - 82,4 кв.м., та знаходиться на балансі Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 25» Дніпропетровської міської ради. В травні 1993 року зняв свою реєстрацію в спірній квартирі ОСОБА_8, а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6. Далі позивачі зазначають, що на теперішній час у вказаній квартирі зареєстровано чотири особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_3) з неповнолітнім сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, однак, фактично проживають тільки дві особи, саме вони, позивачі по даній справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2. А, відповідач ОСОБА_3, разом із своїм неповнолітнім сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вересні 1998 року забравши все своє майно, вибули із спірної квартири і не проживають в ній по теперішній час. Весь час відповідач ОСОБА_3 мешкає за адресою: АДРЕСА_2 зі своїм сином - ОСОБА_4, та чоловіком - ОСОБА_9. Таким чином, відповідач ОСОБА_3, разом із своїм неповнолітнім сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, не проживають в спірній квартирі понад 13 років, не оплачують комунальні послуги, не несуть жодних обов'язків по утриманню квартири АДРЕСА_1. У добровільному порядку знятися з реєстраційного обліку відповідач не бажає, у зв'язку з чим позивачі змушені звернутися до суду та просити суд визнати ОСОБА_3 та її неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 такими, що втратили право користування житловою площею в квартирі АДРЕСА_1, та зобов'язати Головне Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_3 та її неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1
До початку розгляду справи по суті, ОСОБА_3, яка виступає в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 25» Дніпропетровської міської ради, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Головне Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Орган опіки та піклування Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради, про вселення, та визначення порядку користування житловим приміщенням, та зміну договору найму житлового приміщення, в якому така особа вказує, що у вищевказаній спірній квартирі вона зі своїм сином не мешкає з початку 2000 року по причині того, що на той час у квартирі крім позивачів мешкали ще і її брат - ОСОБА_8 разом із родиною, з якими у неї склалися складні стосунки, і щоб не псувати їх до кінця, ОСОБА_3 зазначає, що змушена була тимчасово виселитися з даної житлової площі. Однак, продовжувала сплачувати всі комунальні послуги, надаючи кошти для їх сплати своїй матері. Також, після смерті батька ОСОБА_6, між відповідачем та позивачами була досягнута домовленість стосовно того, що вона, ОСОБА_3, разом із своїм сином буде проживати окремо до тих пір, поки у квартирі буде мешкати її брат - ОСОБА_8 зі своєю родиною. У 2011 році ОСОБА_4, коли отримав паспорт громадянина України, то був зареєстрований за адресою спірної квартири. А у листопаді 2011 року ОСОБА_8 разом із своєю родиною виселився із спірної квартири, і після цих обставин ОСОБА_3 звернулася до своєї матері та сестри з проханням надати їй та її сину можливість оселитися у квартирі АДРЕСА_1, однак останні відмовили їй, та зазначили ту обставину, що вони взагалі не мають права на спірну квартиру, бо не проживали там довгі роки. Таким чином, ОСОБА_3 зазначає, що всі її прохання вирішити питання мирним шляхом не привели до бажаного результату, і вона змушена звернутися до суду із зустрічною позовною заявою, в якій просить суд вселити її, ОСОБА_3, зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_4, 1995 р.н. у квартиру АДРЕСА_1 та змінити договір найму житлового приміщення за адресою: 49000, АДРЕСА_1, зобов'язавши Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційне підприємство № 25» Дніпропетровської міської ради укласти з нею, ОСОБА_3, та неповнолітнім сином ОСОБА_4 окремий договір найму житлового приміщення і відкрити окремий рахунок на житлові кімнати площею 9, 9 кв.м. та 13,7 кв.м. із лоджією площею 3,8 кв.м., що складає 23,6 кв.м. житлової площі, а також укласти окремий договір найму житлового приміщення та відкрити окремий рахунок з відповідачем ОСОБА_1 на сім'ю, що складається із двох осіб, окремий договір найму житлового приміщення на житлові кімнати площею 9,2 кв.м. , 18,6 кв.м., з балконом площею 2,2 кв.м., що складає 27,8 кв.м., житлової площі, кухню, коридори, санвузли та інші допоміжні приміщення - тамбур, складові, сходи - залишити у спільному користуванні.
Під час розгляду справи позивачі за первісним позовом позовні вимоги підтримали і просили їх задовольнити, в обґрунтування позовних вимог посилались на обставини, викладені у позовній заяві, проти зустрічного позову заперечували, просили відмовити у його задоволенні з огляду на його безпідставність та необґрунтованість. У судових дебатах участі не приймали, у судове засідання з цього приводу позивачі не з'явилися, про день та час проведення судового засідання сповіщалися належним чином, при цьому позивач ОСОБА_2 причин своєї неявки суду не повідомила, а позивач ОСОБА_1 надали суду письмову заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою, відсутності коштів на адвоката. Однак така заява вказаних позивачів (відповідачів за зустрічним позовом) задоволена судом не була, оскільки суд оцінюючи такі дії у їх сукупності із іншими випадками щодо неодноразового подання стороною позивачів в межах розгляду даної цивільної справи аналогічних за своїм змістом заяв про відкладення розгляду справи із названих причин (заява від 14.02.2013 року (т.2, а.с. 35), заява від 15.03.2013 року (т.2, а.с. 36), заява від 05.04.2013 року (т.2 а.с. 43), заява від 21.06.2013 року (т.2, а.с.99, заява від 18.07.2013 року), вважає, що в даному випадку має місце зловживання процесуальними правами, що суперечить вимогам ч.3 ст. 27 ЦПК України.
Представник позивачів за первісним позовом у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі і просили їх задовольнити з підстав, що викладені у позові, проти зустрічного позову також заперечувала та просила відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог. У судових дебатах участі не приймала, у судове засідання з цього приводу не з'явилася, причин неявки суду не повідомила, заяв чи клопотань до суду від такої особи не надходило.
Під час розгляду справи відповідач за первісним позовом (її представник) такий позов не визнали та просили відмовити у його задоволені. Зустрічні позовні вимоги підтримали і просили їх задовольнити. В зустрічних позовних вимог посилались на мотиви та обставини, що викладені в зустрічній позовній заяві (а.с.33-36). У судових дебатах відповідач та її представник участі не приймали, надали суду письмові заяви про завершення розгляду справи за їх відсутності, в яких просять зустрічний позов задовольнити, а в задоволенні первісного відмовити.
Представник відповідача за первісним позовом Головного Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи сповіщалися належним чином, надали суду письмову заяву з клопотанням про розгляд справи у відсутності їх представника (т.2 а.с.98).
Представник третьої особи, за первісним позовом, і представник відповідача за зустрічним позовом - Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 25» Дніпропетровської міської ради у судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином, заяв чи клопотань від них до суду не надходило.
Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Органу опіки та піклування Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради, у судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином, надали суду заяву про розгляд справи за відсутності їх представника в якій просили винести рішення згідно вимог чинного законодавства України та з врахуванням інтересів дитини (т.2 а.с. 15 ).
Суд враховуючи ту обставину, що всі особи, які беруть участь у справі надали відповідні пояснення по суті спору, сторони представили суду усі докази, на які вони посилались в обґрунтування свої вимог та заперечень, керуючись вимогами ч. 2., 4 ст. 169 ЦПК України вважає за можливе вирішити справу по суті, та зауважити, що систематичне відкладення судового засідання з вказаних причин фактично призвело до безпідставного затягування розгляду такої справи, що як наслідок, обумовлює перебування в проваджені суду не вирішеної по суті справи поза строками, що передбачені цивільним процесуальним законодавством для розгляду такої справи по суті.
За вказаних вище підстав, суд ухвалив про відсутність поважних причин для відкладення розгляду справи, та вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності таких осіб, що беруть участь у справі.
Суд, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що в задоволенні первісного позову необхідно відмовити, а зустрічний позов слід задовольнити частково по наступних підставах.
Так, судом встановлені наступні обставини та визначені відповідно до них виниклі правовідносини.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 58 ЖК України, ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення, видається громадянину на підставі рішення виконавчого комітету відповідної ради про надання житлового приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду .
Судом встановлено, що на підставі ордеру на житлове приміщення № 162 серія 87 від 30.03.1987 року, виданого Виконавчим комітетом Ленінської районної ради депутатів трудящих м. Дніпропетровська, ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_8 було надано для проживання, у користування житлове приміщення, а саме: квартира АДРЕСА_1 (т1., а.с.7).
Із матеріалів справи вбачається, що вказана спірна квартира АДРЕСА_1 має загальну площу 91,8 кв.м., житлову площу 51,4 кв.м., та складається із чотирьох житлових кімнат - 9,9 кв.м., 9,2 кв.м., 13,7 кв.м., 18,6 кв.м, лоджії 3,8 кв.м., коридору площею 3,5 кв.м., сходів площею 3,4 кв.м., балкону, площею 2,2 кв.м, кухні площею 8,5 кв.м., санвузлу із ванною кімнатою площею 3,9 кв.м., туалету 1,8 кв.м., тамбуру площею 1 кв.м., коридору площею 7,3 кв.м., коридору площею 3,5 кв.м., комори площею 2,3 кв.м., комори площею 2,0 кв.м., комори площею 0,7 кв.м. (т.1, а.с. 9).
Судом також встановлено, що ОСОБА_6, помер ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 з Відділу державної реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, про що 01 липня 2000 року зроблено відповідний актовий запис за № 1613 (а.с.12).
Як вбачається із матеріалів справи, а саме довідки Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 25» Дніпропетровської міської ради, у вищевказаній квартирі станом на день розгляду даної цивільної справи зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_3) з неповнолітнім сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10).
Судом встановлено, а сторонами визнано, що спірна квартира не є приватизованою, будинок АДРЕСА_1 належить територіальної громаді м. Дніпропетровська та перебуває на балансі Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 25» Дніпропетровської міської ради.
Відмовляючи у задоволені первісного позову суд виходив із наступного.
У відповідності з нормами статей 58, 62, 63 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється згідно з договором найму жилого приміщення. Предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є зокрема квартира або інше жиле ізольоване приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок. На підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Згідно ст. ст. 71, 72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шести місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Відповідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.85 року (зі змінами) «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Згідно положень ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням на рівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користуватися займаним приміщенням. Таке право вони втрачають лише в разі вибуття на інше постійне місце проживання і припинення внаслідок цього сімейних стосунків з власником.
Так, до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 ЖК України, тобто дружина, їхні діти і батьки, а також інші особи. Виходячи з положень ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника будинку (квартири) користуються жилим приміщенням на рівні з власником будинку (квартири) і втрачають таке право лише в разі вибуття на інше постійне місце проживання і припинення внаслідок цього сімейних стосунків з власником.
Відповідно до ч.3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням принципу допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави суду вважати, що відповідач із неповнолітнім сином не проживала у спірній квартирі тривалий час, понад 6 місяців, з поважних причин, які обумовлені неприязними стосунками, що виникли між особами, які мешкали у вказаній квартирі. Зокрема судом встановлено, що між ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_3) та її братом ОСОБА_8, що мешкав у спірній квартирі до 2011 року, існують стійки неприязні стосунки, а відносини між сторонами ОСОБА_3 та ОСОБА_1, ОСОБА_2 також носять антипатичний характер, такі особи навіть суду неодноразово демонстрували своє несхвальне емоційне ставлення один до одного під час свого спілкування в судових засіданнях.
Вказані обставини також знайшли своє відображення у поясненнях свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які надали суду аналогічні за своїм змістом пояснення щодо наявності конфліктних стосунків між ОСОБА_3 та ОСОБА_8, та існуючих непорозумінь між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, ОСОБА_2, наслідком яких стало неможливе проживання таких осіб в спірній квартирі.
Свідок ОСОБА_8 під час його допиту у судовому засіданні наявності неприязних стосунків із ОСОБА_3 не заперечував, під час свого допиту надав негативну характеристику ОСОБА_3, безпосередньо сам свідок з боку ОСОБА_3 також не характеризувався позитивно.
Свідок ОСОБА_13 під час свого допиту в судовому засіданні, зазначила що, у спірній квартирі ОСОБА_3 не мешкає, і через конфліктні стосунки вони із ОСОБА_8 навіть не розмовляють один з одним.
Свідок ОСОБА_14 пояснила суду, що їй відомо зі слів ОСОБА_1, що ОСОБА_3 не мешкає у спірній квартирі, однак претендує на таку житлову площу, однак особистим свідком будь-яких сварок чи скандалів вона не була.
У зв'язку із викладеним, суд критично ставиться до показань свідка ОСОБА_15 щодо того, що ОСОБА_3 завжди ради бачити її рідні, оскільки таки покази спростовуються вищенаведеним та нічим об'єктивно не підтверджуються.
Свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 жодних пояснень, які б мали суттєвого значення для вирішення спору по суті, суду не надали, зазначивши, що вони знають родину ОСОБА_1, однак ні з ким із такої родини не спілкуються, внаслідок чого з приводу внутришньосімейних стосунків нічого повідомити не можуть.
З огляду на наведене, суд доходить висновку, що доводи, викладені у зустрічному позові стосовно наявних неприязних стосунків між позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 та вказаними особами знайшли своє підтвердження під час розгляду даної цивільної справи по суті, а тому не проживання у спірній квартирі ОСОБА_3 із дитиною обумовлена поважними причинами, від проживання у такій квартирі із своєю дитиною ОСОБА_3 не відмовлялась, а її відсутність за місцем мешкання протягом тривалого часу обумовлена не її особистим суб'єктивним бажанням мешкати у іншому місці, а є вимушеної дією внаслідок несприятної психологічної атмосфери, що склалася серед мешканців квартири АДРЕСА_1.
Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд також виходив з того, що ОСОБА_4, є неповнолітньою особою, а відповідно до норм ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава повинна забезпечити право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти членів сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Судом встановлено, що іншого житла, у якому відповідач за первісним позовом із своєю дитиною постійно проживає, та на яке за ними зберігається право у разі їх тимчасової відсутності, відповідач не має (т.2, а.с.6), а тому позбавлення неповнолітньої особи права користуватись житловим приміщенням, де вона є зареєстрованою, призведе до порушення житлових прав такої дитини.
Суд також вважає безпідставними доводи позивачів за первісним позовом та їх представника щодо можливості ОСОБА_3 із дитиною мешкати без реєстрації у матері батька її дитини, оскільки така обставина не позбавляє відповідача за первісним позовом та її дитину права користування жилим приміщенням, що було надано ОСОБА_3 для проживання згідно вказаним ордером в установленому законом порядку.
Також суд не може взяти до уваги посилання позивачів та їх представника на ту обставину, що відповідач ОСОБА_3 не приймала участі в утриманні спірного житлового приміщення, у зв'язку з чим позивачі за власний рахунок здійснювали оплату всіх необхідних комунальних платежів. Суд зауважує, що в силу вказаних норм житлового законодавства, така обставина не є підставою для обмеження житлових прав певної особи, а може бути лише підставою для пред'явлення відповідної майнової вимоги про компенсацію частини відповідних сум такою особою.
З огляду на наведене, суд доходить висновку, що вимоги первісного позову є необґрунтованими, та такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального закону, оскільки у ОСОБА_3 та її неповнолітнього сина ОСОБА_4 виникло право користуватись спірним житловим приміщенням в силу вимог ст. 64, 65 Житлового кодексу УРСР.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головне Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області зняти ОСОБА_3 та її неповнолітнього сина ОСОБА_4 з реєстрації у спірній квартирі, то суд вважає, що така позовна вимога не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Так, відповідно до ст. ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України. Враховуючи положення ст. ст. 3, 4, 11, 27, 31 ЦПК України право визначати предмет і підставу позову та спосіб захисту порушеного права належить позивачеві. Крім того, відповідно до вимог ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.
Судом встановлено, а позивачами не спростовувалось, що до вказаного відповідача (Головне Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області) з приводу зняття з реєстрації ОСОБА_3 та її неповнолітнього сина ОСОБА_4 позивачі не звертались, тому вимоги про зняття такої особи з реєстрації, є такими, що заявлені передчасно, без належних на те підстав, та за відсутності спору між позивачем та Головним Управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області. Окрім цього, відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (надалі по тексту Закон України) зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть. Виходячи з того, що вказаний Закон України є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання. Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою. Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).
Відмовляючи в задоволенні первісного позову в частині зобов'язання Головне Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_3 та її неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (надалі по тексту Закон України) зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть. Виходячи з того, що вказаний Закон України є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).
Зазначений висновок суду повністю кореспондується із правовими позиціями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, що викладені у рішенні від 06.06.2012 року (справа № 6-7511св12) та відповідній ухвалі від 29.08.2012 року (справа № 6-18900св12), які були ухвалені за результатом розгляду справ з тотожнім даній справі предметом спору.
У зв'язку з тим, що в задоволенні первісного позову в частині позбавлення ОСОБА_3 та її неповнолітнього сина ОСОБА_4 права користування житловим приміщенням було відмовлено, то в суду, як наслідок, відсутні правові підстави вирішувати питання щодо зняття вказаних осіб з реєстраційного обліку у такому житловому приміщенні.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовної вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_3 про її вселення разом із неповнолітнім ОСОБА_4 у спірну квартиру суд виходить з наступного.
Так, в силу приписів ч.ч. 1, 3 ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Окрім цього, згідно з ч.ч. 1,2 ст.104 ЖК України, член сім'ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам статті 63 цього кодексу. У разі відмови членів сім'ї дати згоду на укладення окремого договору найму, а також у разі відмови наймодавця в укладенні такого договору, спір може бути вирішено в судовому порядку.
Оскільки судом встановлено, що між сторонами існує спір з приводу користування вказаним житловим приміщенням, така обставина підтверджена належними та допустимими доказами по справі, позивачі за первісним позовом перешкоджають доступу ОСОБА_3 належним чином користуватися вказаною квартирою то суд вважає, що вимоги вказаного позивача ОСОБА_3 про вселення знайшли своє підтвердження в судовому засіданні і підлягають задоволенню.
Стосовно вимог про визначення порядку користування спірною квартирою та зобов'язання Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційне підприємство № 25» укласти із ОСОБА_18 окремий договір найму житлового приміщення, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 104 ЖК Української РСР член сім'ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам ст. 63 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 63 ЖК України, предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського жилого фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.
Відповідно до п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 року № 2 (з наступними змінами і доповненнями) в силу ст. 104 ЖК України суд вправі задовольнити вимоги члена сім'ї наймача про поділ жилого приміщення, якщо жилу площу, що припадає на нього (або з урахуванням укладеної угоди про порядок користування жилим приміщенням), може бути виділено у вигляді ізольованого приміщення, яке складається з однієї або кількох кімнат, розмір якого не менше встановленого для надання одній особі. При поділі жилого приміщення за вимогою члена сім'ї наймача йому може бути виділено ізольоване жиле приміщення розміром меншим за жилу площу, що припадає на нього. Однак поділ не може бути допущений, коли це призведе до штучного погіршення житлових умов відповідачів і викличе необхідність постановки їх на облік, як таких, що потребують поліпшення житлових умов.
Згідно із ст.47 ЖК України норма жилої площі встановлюється в розмірі 13,65 кв.м. на одну особу.
З огляду на наявний спір щодо користування спірною квартирою, з метою повного та адекватного захисту житлових прав позивача ОСОБА_3 та неповнолітнього сина ОСОБА_4, суд вважає за необхідне визначити порядок користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 надавши ОСОБА_3 та її неповнолітньому сину ОСОБА_4 у користування житлові кімнати площею 9,9 кв.м. та 13,7 кв.м. із приєднаною лоджією 3,8 кв.м., що складає 23,6 кв.м. житлової площі, з правом користування такими місцями спільного користування, як кухня, санвузол, туалет, коридори, сходи та комори.
Суд враховує, що при такому поділі ОСОБА_3 та її неповнолітньому сину ОСОБА_4 будуть виділені жилі приміщення які за своєю сукупною площею є меншими за норми житлової площі, що повинна припадати на одну особу згідно вимог ст.47 ЖК України, але це не призводить до штучного погіршення житлових умов осіб, що мешкають у спірній квартирі, і виключає необхідність постанови вказаних осіб на облік, як таких, що потребують поліпшення житлових умов.
Разом з цим, суд не знаходить підстав для задоволення зустрічного позову в частині зобов'язання Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційне підприємство № 25» Дніпропетровської міської ради укласти з нею, ОСОБА_3, та неповнолітнім сином ОСОБА_4 окремий договір найму житлового приміщення з огляду на наступне.
З аналізу ст.ст. 3, 15 ЦПК України вбачається, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспореного житлового права. Однак, звертаючись до суду з позовною вимогою до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 25» Дніпропетровської міської ради, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 не надала суду доказів, яким чином та які саме її права, свободи чи інтереси з питання, що є предметом даного спору в суді, порушені, невизнані або оспорюванні таким відповідачем, адже, як встановлено судом, до такої особи із заявою про зміну договору найму позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 не зверталася. Таким чином, відповідач за зустрічним позовом Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційне підприємство № 25» Дніпропетровської міської ради жодним чином не порушило (не визнало чи оспорило) права позивача за зустрічним позовом по даній цивільній справі, як наслідок між такими сторонами відсутній предмет спору, а тому звернення вказаного позивача ОСОБА_3 до суду з позовною вимогою до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 25» Дніпропетровської міської ради про зобов'язання укласти окремий договір найму житлового приміщення, є передчасним.
Також на підставі ст. 88 ЦПК України з відповідачів за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 слід стягнути на користь позивача судові витрати, що були нею понесені, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме: судового збору у розмірі 53 грн. 65 коп. із кожного такого відповідача окремо.
На підставі викладеного і керуючись ст. 47 Конституції України, ст. ст. 9, 61, 64, 65, 71, 72, 103,104 Житлового кодексу України, ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст. 2, 3, 10, 11, 15, 57-60, 88, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд, -
1. В задоволені первісного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, до неї в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, Головного Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційне підприємство № 25» Дніпропетровської міської ради, Орган опіки та піклування Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
2. Зустрічний позов ОСОБА_3, яка виступає в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 25» Дніпропетровської міської ради, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Головне Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Орган опіки та піклування Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради, про вселення, визначення порядку користування житловим приміщенням, та зміну договору найму житлового приміщення - задовольнити частково.
3. Вселити ОСОБА_3 з її неповнолітнім сином ОСОБА_4 у житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1.
4. Визначити порядок користування спільною квартирою АДРЕСА_1 виділивши ОСОБА_3 та її неповнолітньому сину ОСОБА_4 в користування кімнати площею 9,9 кв.м. та 13,7 кв.м. із приєднаною лоджією 3,8 кв.м., що складає 23,6 кв.м. житлової площі, з правом користування такими місцями спільного користування, як кухня, санвузол, туалет, коридори, сходи та комори.
5. В решті вимог за зустрічним позовом - відмовити.
6. Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 пропорційно до розміру задоволених позовних вимог понесені нею та документально підтверджені судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 53 (п'ятдесят три) грн. 65 коп.
7. Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 пропорційно до розміру задоволених позовних вимог понесені нею та документально підтверджені судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 53 (п'ятдесят три) грн. 65 коп.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: Мовчан Д.В.