718/718/13-ц
25.07.2013 року Кіцманський районний суд Чернівецької області у складі: головуючого судді Мізюка В.М., при секретарі Тріска О.О., за участю: представників сторін ОСОБА_1 та ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Кіцмань справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про відшкодування витрат та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди,
ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування витрат, мотивуючи свої вимоги тим, що у ІНФОРМАЦІЯ_1 її батько ОСОБА_3 придбав квартиру за адресою АДРЕСА_1 яка була в жахливому стані та доручив їй в усній формі на час його відсутності провести ремонтні роботи, за умови повернення після його приїзду витрачених коштів а також здавати в оренду одну з кімнат наймачам. Вказує на те, будівельні роботи були виконані будівельною фірмою ППзІІ «Центуріон-Буд», з якою вона уклала договір підряду № 12 від 01 березня 2011 року згідно якого вартість ремонтних робіт склала 19171 гривень, а вартість будівельних матеріалів - 3887,50 гривень. Посилається на те, що дані кошти нею були витрачені її особистими та запозиченими коштами, а відповідач по домовленості не повертає їх в добровільному порядку, а тому просила задовольнити позов.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_4 та її представник первісний позов підтримали повністю та просили відмовити в зустрічному позові.
Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні первісний позов не визнали та подали зустрічну позовну заяву до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди, в якій просять суд стягнути з останньої на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду у розмірі 7803,73 гривень, яка складається з витрат: на проведення ремонту у вищевказаній ктирі, на правову допомогу та сплачений судовий збір.
Суд, дослідивши матеріали справи, знаходить, що в задоволенні позовних вимог зустрічного позову слід відмовити задовольнивши первісний позов.
Так, в судовому засіданні встановлено, що відповідно до п. 3 ст. 61 ЦПК, обставини, що встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Так в рішенні Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 квітня 2013 року встановлено, що ОСОБА_4 проживала в квартирі, що розташована за адресою АДРЕСА_1 яка належить на праві власності ОСОБА_3, до червня 2012 року, до часу коли позивач змінив замки у вхідних дверях і не впускав її в квартиру, де залишились її особисті речі, які вона намагалася забрати 10 липня 2012 року, а тому фактично не проживає в квартирі менше року з липня 2012 року.
Посилання ОСОБА_4, на те, що договір між нею та відповідачем на доручення проведення ремонту квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_1 знайшли своє підтвердження в судовому засіданні оскільки ст. 205 ЦК України встановлює, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі, сторони ж при цьому мають обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 218 ЦК за загальним правилом порушення встановленої законом форми правочину спричиняє не недійсність правочину, а неможливість посилання на свідчення свідків у суді.
З вимог ч. 1 ст. 639 ЦК України вбачається, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до п. 7 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Чинне законодавство не вбачає обов'язкову письмову форму для договору доручення, тому слід виходити з загальних правил про форму правочинів, відповідно до якої, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом, ч.1 ст. 205 ЦК України.
З договору підряду № 12 від 01 березня 2011 року укладеного між ОСОБА_4 та будівельною фірмою ППзІІ «Центуріон-Буд», вбачається, що дана будівельна фірма як підрядник зобов'язується на свій ризик провести ремонтні роботи в квартирі, що розташована в АДРЕСА_1, а замовник - позивачка по справі, зобов'язалася прийняти та оплатити виконану роботу.
Дані домовленості відповідають вимогам, щодо укладення договору підряду які задекларовані в ч. 1 ст. 837 ЦК України.
Відповідно до Акту здачі-прийняття виконаних робіт станом на 21 березня 2011 року роботи по ремонту даної квартири підрядником виконанні, та вартість ремонтних робіт склала 19171 гривень, а вартість будівельних матеріалів - 3887,50 гривень.
Відповідно до ч.1 ст. 1004 ЦК України, повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.
Суд рахує, що вищенаведені обставини дають можливість зробити висновок що, ОСОБА_4 виконала усне доручення відповідача, та витратила власні кошти при розрахунку з даною будівельною фірмою, а згідно п. 2 ч. 2 ст. 1007 ЦК України відповідач як довіритель зобов'язаний відшкодувати позивачці як повіреній витрати пов'язані з виконанням доручення, якими в даному випадку є витрати на ремонт та будматеріали.
Не зайшли в судовому засідання доводи ОСОБА_3, щодо фальсифікації ОСОБА_4 та її чоловіком ОСОБА_5 вищенаведеного договору підряду, так як постановою про закриття кримінального провадження встановлено, що даний договір був дійсно укладений між ОСОБА_4 та ПІІ «Центуріон-Буд» і працівники фірми виконували ремонтні роботи.
Вимоги зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди є необґрунтованими та безпідставними, оскільки, ремонт який здійснював ОСОБА_3, стосувався покращення його умов проживання, а як вбачається з матеріалів справи, жодних дій які б завдали збиток чи то самому відповідачу ОСОБА_3 чи належному йому на праві власності вище вказаній квартирі судом не встановлено.
Дані посилання в зустрічному позові ОСОБА_3 суд визнає як спосіб захисту, з метою уникнення відшкодування витрат, які понесла позивачка ОСОБА_4
Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 203, 205, 215, 218, 244, 639, 837, 1000, 1004 ЦК України, ст.ст. 10, 59, 60, 61, 169, 208, 209, 212-216, 218 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 відшкодування витрат задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4, 23058,50 (двадцять три тисячі п'ятдесят вісім) гривень 50 копійок, у відшкодування витрат, пов'язаних із виконанням ремонтних робіт в квартирі, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_3.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 сплачений судовий збір у сумі 230,50 гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 2500 гривень.
В зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди - відмовити за безпідставністю.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Чернівецької області через Кіцманський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а в разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя: