Справа № 0308/11377/12 Головуючий у 1 інстанції:Пушкарчук В.П.
Провадження № 22-ц/773/1096/13 Категорія:19 Доповідач: Федонюк С. Ю.
23 липня 2013 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.
суддів - Подолюка В.А., Завидовської-Марчук О.Г.,
при секретарі Дуткіній Ж.П..,
з участю:
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Луцьке відділення реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ УМВС України у Волинській області, ОСОБА_6, про визнання недійсним біржового договору (угоди), за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 червня 2013 року,
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 04 червня 2013 року в позові відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, покликаючись на незаконність судового рішення у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та постановити нове про задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
В запереченні представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_7 просить відхилити апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення залишити без змін, зазначаючи про його законність і обґрунтованість.
Апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення Луцького міськрайонного суду від 04 червня 2013 року без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі біржового договору (угоди), зареєстрованого товарною біржею «Українська товарна біржа «Волинь», реєстраційний № 003493 від 31 березня 2010 року ОСОБА_4 продав ОСОБА_5 автомобіль марки MAN 26. 403, 1999 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, колір - чорний, тип кузова - фургон ізотерм, державний номерний знак (транзит) НОМЕР_2 (а. с. 10).
Також судом першої інстанції в судовому засіданні встановлено, що перед укладенням договору купівлі-продажу автомобіля між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, позивач підписала 31 березня 2010 року заяву у якій погодилась на продаж спільного майна подружжя, а саме - автомобіля MAN 26. 403, 1999 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 (а. с. 42).
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 368 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 369 цього Кодексу співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Відповідно до ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або за домовленістю сторін.
Згідно зі ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом.
Як передбачено ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції чинній на час укладення договору), угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.
На підставі п. 6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 671, державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Державного реєстру правочинів одночасно з його нотаріальним посвідченням.
Отже, в даному випадку згода іншого з подружжя не підлягає нотаріальному посвідченню.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні договору купівлі-продажу ОСОБА_4 автомобіля ОСОБА_5 права, свободи та інтереси позивача ОСОБА_3 порушені не були, оскільки сторонами були дотримані всі вимоги закону, передбачені для укладення даного виду правочину.
Колегія суддів вважає такі висновки місцевого суду правильними та зробленими з дослідженням обставин та доказів у справі в їх сукупності та з посилання на норми чинного законодавства.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка не підписувала заяви про надання дозволу щодо продажу спільного майна подружжя не знайшли свого підтвердження в даному судовому засіданні.
Твердження апелянта про те, що позиція суду виглядає незаконною при поданні одних доказів і долученні інших є безпідставними та не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, на час укладення оспорюваного договору права і охоронювані законом інтереси ОСОБА_3 порушені не були.
Статтями 10, 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Всупереч наведеним правовим нормам апелянт не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які вона посилалася в позовній заяві та апеляційній сказі.
Покликання позивачки на те, що відчуження автомобіля відбулося за зниженою ціною, що суперечить інтересам подружжя, не є підставою для визнання цього договору недійсним.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду, оскільки є власним тлумаченням позивачем норм чинного законодавства і обставин справи, які були предметом дослідження суду і суд їм дав правильну юридичну оцінку.
Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 04 червня 2013 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Судді :