Краснопільський районний суд Сумської області
вул.Вокзальна, 18 смт.Краснопілля Краснопільський район Сумська область Україна 42400
Справа № 578/418/13-ц
провадження № 2/578/161/13
24 липня 2013 року Краснопільський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Косар А.І.
за участю
секретарів судового засідання Авраменко О.Є., Литвин А.В.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Краснопілля цивільну справу позовного провадження
за позовною заявою ОСОБА_1
до Комунальної установи Сумської обласної ради Краснопільського психоневрологічного інтернату
про визнання наказів про винесення доган та звільнення незаконними, поновлення на роботі у раніше займаній посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -
08 травня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, і в його обгрунтування зазначала, що працювала у відповідача з 2002 р. на посаді молодшої медичної сестри. Звільнена з посади молодшої медичної сестри (санітарки) згідно з наказом Комунальної установи Сумської обласної ради Краснопільського психоневрологічного інтернату від 08 квітня 2013 року за № 29 за п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником своїх обов'язків. Крім того, наказами Комунальної установи Сумської обласної ради Краснопільського психоневрологічного інтернату №46/1 від 20 березня 2013 року та № 52/2 від 04 квітня 2013 року її притягнуто до дисциплінарної відповідальності - оголошено догани. Вважає накладення всіх трьох дисциплінарних стягнень незаконними та необґрунтованими, зіславшись на норми статей 147, 149 КЗпП України. Так, викладені в зазначених наказах твердження не відповідають дійсності. Наказ № 46/1 від 20 березня 2013 року виданий без урахування її пояснювальної записки, що 19.03.2013 року при візиті директора до палати підопічні були без сорочок лише по тій причині, що після підмивання та заміни постільної білизни вона ще не встигла їх одягнути, так як коли директор прийшов її перевіряти, вона саме у цей час йшла по сорочки до кімнати їх зберігання. Щодо незаконності наказу від 04 квітня 2013 року №52/2 вказала, що цим наказом на неї накладено догану за те, що вночі 02 квітня 2013 р. підопічний ОСОБА_5 втік з палати через вікно шляхом зняття грат. Знову адміністрацією інтернату не було враховано її пояснювальну записку, що вночі 02.04.2013 року вона декілька разів заходила до палат її підопічних, в тому числі й до ОСОБА_5, перевіряла чи на місці вони, стан їх одягу та постільної білизни. До ОСОБА_5 востаннє заходила о 04.00 год. ранку, він був на місці. Вважала, що при винесенні оскаржуваних доган порушень трудової дисципліни та неналежного виконання обов'язків з її боку не було. Крім того, з наказом про стягнення працівник повинен бути ознайомлений під підпис протягом трьох днів з моменту підписання наказу. Вона ж із оскаржуваними наказами №46/1 від 20 березня 2013 року та № 52/2 від 04 квітня 2013 року ознайомилася в день звільнення 08 квітня 2013 року. Мотиви її звільнення згідно наказу № 29 від 08 квітня 2013 року їй взагалі невідомі і не зрозумілі, яким порушені її права, гарантовані ст. 149 КЗпП України та ст. 61 Конституції України, згідно з якими ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, що має місце в даному випадку, а тому вона вимушена звернутись за захистом свого порушеного права до суду. До того ж відповідачем було порушено порядок звільнення позивача з займаної посади, так як звільнення відбулось без згоди первинної профспілкової організації Краснопільського психоневрологічного інтернату, членом якої вона є, що суперечить вимогам ст. 43 КЗпП України. На думку позивача, незаконне звільнення з роботи призвело до вимушених змін у її житті. Вона є особою працездатного віку, понад десять років пропрацювала в Краснопільському психоневрологічному інтернаті, однак відповідач неправомірно позбавив її права на працю, має двох неповнолітніх дітей, і після звільнення її родина опинилася у скрутному матеріальному становищі, у родині з чотирьох осіб на даний час працює лише чоловік, заробітки якого мають мінливий характер. Діями відповідача їй завдано моральної шкоди, яку ОСОБА_1 оцінює в 1000 грн., що виявляється у сильних душевних хвилювання та моральних стражданнях, погіршенні настрою, тривалий час перебуває в стані нервової напруги. Запис в Трудовій книжці про її звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України характеризує її з негативного боку і є перепоною для подальшого працевлаштування.
Посилаючись на наведене, з урахуванням уточнення розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, просила: визнати незаконними накази Комунальної установи Сумської обласної ради Краснопільського психоневрологічного інтернату №46/1 від 20 березня 2013 року та № 52/2 від 04 квітня 2013 року про притягнення її до дисциплінарної відповідальності; №29 від 08 квітня 2013 року про її звільнення; поновити її на роботі на посаді молодшої медичної сестри (санітарки) Комунальної установи Сумської обласної ради Краснопільського психоневрологічного інтернату, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 7432, 28 гривень на день розгляду справи у суді та 1000 гривень завданої моральної шкоди. Звільнити від сплати судового збору. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення її на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць.
Відповідач заперечив проти задоволення позову у повному обсязі, у попереднє судове засідання надав письмові заперечення, за змістом яких позов є необгрунтованим. Так, наказом № 43 від 09 квітня 2012 р. догана ОСОБА_1 винесена за неналежний санітарний стан в корпусі № 1; наказом № 46/1 від 20 березня 2013 р. - за порушення ОСОБА_1 на посаді молодшої медичної сестри пунктів 2.9, 2.12 Посадової Інструкції ; Наказом № 52/2/1 від 04 квітня 2013 р. - за порушення ОСОБА_1 на посаді молодшої медичної сестри пунктів 2.2, 4.3 Посадової Інструкції. Відповідно до протоколу профспілкового комітету інтернату від 18.12.2012 р. прпофспілковий комітет не дав згоди на звільнення ОСОБА_1, при цьому звернувся до адміністрації інтернату з поханням не застосовувати до останньої адміністративного стягнення, взявши її на поруки, але у разі наступного проступку адміністрація інтернату може звільнити ОСОБА_1 без згоди профспілки, що і було зроблено.
В судових засіданнях відповідачем надані додаткові пояснення до заперечення на позов, за змістом яких позов є безпідставним та необгрунтованим. При звільненні позивача адміністрацією інтерната були враховані події, які безпосередньо мали відношення до ОСОБА_1 і мали місце 09.04.2012 р. - догана за неналежний санітарний стан в корпусах і медпункті, 06.12.2012 р. - щодо втечі підопічного ОСОБА_6, 20.03.2013 р. - догана за неналежне слідкування за зовнішнім виглядом підопічних, 05.03.2013 р. та 06.03.2013 р. - інформація щодо посилення контролю за організацією обслуговування та безпечними умовами проживання підопічних інтернату; 04.04.2013 р. - - догана за втечу підопічного інтернату ОСОБА_5, 08.04.2013 р. позивач була звільнена з тих підстав, що при митті підопічного ОСОБА_7 ОСОБА_1 допустила падіння підопічного, в результаті чого він отримав тілесні ушкодження. Вказані вище дії вказують на на системне не виконання Позивачем своїх посадових обов'язків, вона вносила розлад в роботу коллективу, що у свою чергу негативно впливало на авторитет керівництва коллективу. ОСОБА_1 було здійснено розрахунок заробітної плати та надано компенсацію за невикористану щорічну відпустку.Отже при проведенні звільнення позивача за ч. 3 ст. 40 КЗпП Підприємством були дотримані усі вимоги чинного законодавства стосовно процедури звільнення працівників. Відповідач також не погоджується з розміром моральної шкоди, оскільки в позові взагалі відсутні докази на її підтвердження.
В судовому засіданні позивач у повному обсязі підтримала позовні вимоги, просила суд позов задовольнити та надала пояснення аналогічні тим, що викладені у позовній заяві. Зокрема, суду пояснила, що працювала в інтернаті понад 10 років, мала бездоганні трудові успіхи до приходу на посаду директора ОСОБА_8, з яким у неї склалися неприязні відносини. З приходом ОСОБА_8 із штатної чисельності колективу в 70 осіб на час її звільнення вже було звільнено близько 40 працівників. В наказі № 46/1 від 20.03.13 викладені недостовірні обставини, 19.03.13, у її робочий час медична сестра ОСОБА_9 повідомила її, що прийде перевіряти підопічтих щодо наявності пролежнів у них. Вона помила їх, поміняла пістіль, а переодягнути не встигла, оскільки одна на зміні здійснювала догляд за підопічними, а їх одежа знаходилася в іншій кімнаті. Коли несла білизну по коридору на заміну, зустріла директора. Він одразу зайшов у палату лежачих підопічних, яких було двоє у кімнаті, підняв ковдру і побачив неодягнених осіб, запросив від неї пояснення. Ствердила, що гідність лежачих пацієнтів не була принижена, вони були вкриті, і тяжких наслідків не настало. Щодо підопічного інтернату ОСОБА_5, то він був схильний до втечі. Протягом ночі 02.04.2013 р. вона неодноразово перевіряла палату на його наявність, він спав на ліжку і не було жодних ознак на втечу. Коли вона дізналася, що ОСОБА_5 втік, то діяла в межах своєї посадової інструкції, у тому числі особисто відправилася на його пошуки. Підопічний був відшуканий протягом двох годин з моменту втечі, тяжких наслідків та шкоди не настало. Директор у своєму кабінеті при з'ясванні обставин втечі ОСОБА_5 кричав, ображав її, на її пояснення, що ОСОБА_5 при втечі викрутив грати, відчинив вікно та босим виліз у нього не звертав уваги.
Представник позивача позов підтримала та доповнила, що 19.03.13 директор здійснив перевірку лежачих підопічних з власної ініціативи, не було ніяких доповідних записок і службова перевірка не проводилася. При винесенні догани № 46/1 від 20.03.13 не були враховані вимоги ст. 147 КЗпП. Щодо догани № 52/2 від 04.04.13 - то вина ОСОБА_1 щодо втечі підопічного ОСОБА_5 відсутня. Дана особа була в окремій палаті, є суспільно небезпечною особою, його зранку мали намір везти в медичну установу м. Охтирки, працівники ОСОБА_12 і ОСОБА_10 були присутні коли відчинили палату і побачили його відсутність. ОСОБА_5 особисто зняв грати з крючків, і втік через вікно, і ОСОБА_1 не є охоронцем інтернату. Вона вживала заходи по його розшуку. Вважала, що особа не може бути двічі притягнутою до відповідальності за одне й те саме правопорушеня, і ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі. Моральна шкода є обгрунтованою.
Також звернула увагу суду на процесуальну поведінку відповідача, який подав докази на спростування позовних вимог з порушенням норм цивільного процесуального законодавства щодо строку їх подачі, та без урахування меж позовних вимог, а саме: оскаржуваний наказ від 08.04 2013 року про звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП не містить інформації щодо травми підопічного ОСОБА_7 і обставини падіння ОСОБА_7 позивачем не оскаржуються, з цього приводу адміністрація інтернату не вимагала від ОСОБА_1 письмових пояснень, і стосовно ОСОБА_1 службова перевірка не проводилася.
Представник відповідача за дорученням ОСОБА_3 проти позову заперечила, посилаючись на відсутність з боку відповідача будь-яких порушень чинного законодавства при звільненні позивача, безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, надала письмові заперечення проти позову та просила в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Представник відповідача за дорученням ОСОБА_4 проти позову заперечив, суду пояснив, що ОСОБА_1 була звільнена за систематичне невиконання посадових обов'язків, при цьому були враховані догани. Зокрема, 08.04.2013 р. адміністрацією інтернату було винесено наказ про звільнення ОСОБА_1 за те, що остання недогледіла разом з ОСОБА_10 підопічного ОСОБА_7 при його митті, в результаті той упав та пошкодив ногу. Між позивачем і директором ОСОБА_8 були конфлікти, тому директор прийняв рішення звільнити ОСОБА_1, і в наказі про звільнення зазначив лише систему порушень. ОСОБА_1 відмовилась дати юристу пояснення. Далі керівництво прийняло рішення про звільнення, відібрало письмове пояснення у ОСОБА_12 і усне у ОСОБА_10. Моральну шкоду вважав недоведеною. З розрахунком середнього заробіток за час вимушеного прогулу не погодився, оскільки сума обрахована без податків.
Свідок ОСОБА_9 суду показала, що 19.03.2013 р. на зміні ОСОБА_1 оглядала лежачих подопічних на пролежні. Зранку вона була на нараді у директора, інша молодша медична сестра ОСОБА_10, яка була разом з ОСОБА_1 на зміні, займалася похованням утриманця інтернату, тому ОСОБА_1 до обіду одна здійснювала догляд підопічних. Їй відомо, що того дня, коли директор оглядав підопічних з власної ініціативи, вони були сухі, помиті і лежали на чистій постілі, та накриті ковдрою. Ствердила, що чіткої інструкції по догляду за підопічними в інтернаті не розроблено.
Свідок ОСОБА_11 суду показала, що в інтернаті існує неналежна організація щодо тримання та охорони проблемних підопічних. Палата, де ночував ОСОБА_5, була обладнана решіткою, яка легко знімалася, вікна були гнилі та слабі. З цієї кімнати до ОСОБА_5 також тікали підопічні, виймаючи решітку.
Свідок ОСОБА_10 суду показала, що працювала у зміні разом з ОСОБА_1 У ніч, коли втік ОСОБА_5, вона разом з ОСОБА_1 після 24.00 02 квітня 2013 р. спали у черговій кімнаті на топчанах. Вона чула як щось гупнуло, а через 5 хв. прийшла ОСОБА_12 і сказала, що треба піднімати ОСОБА_5 і готувати до відправки в інший медичний заклад. Коли відкрили палату, то побачили відсутність пацієнта. З вікна була вийнята решітка та одне вікно, а з другого вибите скло.
Свідок ОСОБА_12 суду показала, що в інтернаті відсутня спеціальна кімната для тримання агресивних підопічних. Для проблемних підопічних використовували палату обладнану решіткою, про стан кріплення якої їй нічого не відомо. У ніч з 01 на 02 квітня 2012 вона була на зміні разом з ОСОБА_1 та ОСОБА_10. Їй відомо, що вказані особи відпочивали тієї ночі у черговій кімнаті. Вона особисто зайшла до них уранці о 05 годині з приводу підготовки ОСОБА_5 до відправки, але ОСОБА_1 сказала, що ще рано. Уночі вона не бачила щоб дівчата ходили і перевіряли наявність ОСОБА_5 в кімнаті. Вона сиділа в кабінеті і якби дівчата ходили по коридору, то їй було б чути. Ствердила, що на суді говорить правду, а в пояснювальній записці щодо втечі ОСОБА_5 на ім'я директора писала неправду, хотіла захистити ОСОБА_1.
Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, покази свідків, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступного.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
В судових засіданнях встановлено і не оспорюється сторонами, що позивач перебувала з відповідачем у трудових правовідносинах.
Наказом № 6 по Краснопільському психоневрологічному будинку-інтернату від 03 квітня 2002 року позивач ОСОБА_1 була прийнята на посаду молодшої медсестри палатної тимчасово з випробувальним терміном на 1 місяць з 03 квітня 2002 року /копія ас.10/. Наказом № 30 по Краснопільському психоневрологічному будинку-інтернату від 04 травня 2002 року її було прийнято на посаду молодшої медсестри палатної постійно по закінченню іспитового терміну / копія ас.11/. За період роботи неодноразово заохочувалася грошовими преміями, 29 жовтня 2010 року була нагороджена грамотою за сумлінну працю /копія ас. 17/.
Наказом №46/1 по Комунальній установі Сумської обласної ради Краснопільському психоневрологічному інтернату від 20 березня 2013 року позивачу ОСОБА_1 оголошено догану за невиконання посадових обов'язків, передбачених пунктами 2.9, 2.12 Посадової інструкції молодшої медичної сестри (санітарки) Краснопільського психоневрологічного інтернату, та за неналежний контроль за підопічними /ас.57/. Відмова позивача від ознайомлення з наказом під підпис підтверджується актом про відмову від ознайомлення з наказом від 20.03.2013 року/ас.79/.
Наказом №52/2 по Комунальній установі Сумської обласної ради Краснопільському психоневрологічному інтернату від 04 квітня 2013 року позивачу ОСОБА_1 було оголошено догану за невиконання посадових обов'язків, передбачених пунктами 2.2, 2.16, 4.3 Посадової інструкції молодшої медичної сестри (санітарки) Краснопільського психоневрологічного інтернату, та за неналежний контроль за підопічними, що призвів до втечі підопічного ОСОБА_5 / копія ас.7-8/. При цьому відповідно до витягу з протоколу засідання профспілкового комітету Краснопільського психоневрологічного інтернату № 9, встановлено, що підопічний ОСОБА_5 був відсутній близько двох годин, і відсутність його в інтернаті шкоди для його здоров'я не спричинила / копія ас.39-40/, тому профспілковий комітет просив не застосовувати дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1
Наказом № 29 по Комунальній установі Сумської обласної ради Краснопільському психоневрологічному інтернату від 08 квітня 2013 року позивача ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади молодшої медичної сестри (санітарки) Краснопільського психоневрологічного інтернату 08 квітня 2013 року за п.3 ст.40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, оскільки до неї раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення /копія ас. 5-6/.
З наданої до суду копії трудової книжки ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 вбачається, що під № 6 від 08.04.2013 року зроблено відповідний запис про звільнення позивача на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України / копія ас. 12-16/.
Як видно з письмових пояснень ОСОБА_11 від 02.04.13 р. /копія ас.48/ о 05.10 годині ранку вона принесла речі підопічного ОСОБА_5, а ОСОБА_1 відкрила двері палати. При цьому підопічного в палаті не було, решітка була витягнута, вікно також. Приблизно о 05.30 годині на пошуки підопічного пішли ОСОБА_1, ОСОБА_11 та ОСОБА_12
Як видно з письмових пояснень ОСОБА_12 від 02.04.2013 р./копія ас.45/, заступаючи на зміну 01 квітня 2013 року, вона перевірила та встановила наявність усіх підопічних, включно з ОСОБА_5, якого 02 квітня 2013 року мали транспортувати в Охтирку. О 02.00 годині ранку санітарки ОСОБА_1 та ОСОБА_10 перевіряли підопічного ОСОБА_5, і він лежав на ліжку. Однак вже о 05.30 годині, коли підопічного ОСОБА_5 слід було погодувати і переодягнути, було встановлено, що підопічний утік. Про втечу сповістили її, а особисто вона повідомила директора ОСОБА_8, а також до райвідділу міліції. Одразу після цього вона з ОСОБА_1 та ОСОБА_10 пішли шукати підопічного по сліду, що вів через поле. Вийшовши на трасу (на перехрест с.Рясне та с.Грабовське), вони дочекалися чоловіка позивача та доїхали автомобілем до смт.Краснопілля, де їм зателефонували та повідомили, що підопічного знайшли на вулиці в смт. Краснопіллі.
Як видно з письмових пояснень ОСОБА_14 від 02.04.2013 р. /копія ас.47/, вона прийняла зміну 02 квітня 2013 року у корпусі №1 о 10.15 годині. При цьому було встановлено відсутність підопічного ОСОБА_5, який рано вранці вийняв шибку, викрутив решітку та втік. На той час зміна молодшими медсестрами ОСОБА_1 та ОСОБА_10 була вже здана, однак запису про відсутність підопічного до журналу прийому-передачі змін по підопічних була не внесена. Аналогічні письмові пояснення надані були і ОСОБА_15 / копія ас.44/.
Відповідно до протоколу засідання профспілкового комітету №7 від 27.06.2013 року, на яке була запрошена ОСОБА_1, профспілковим комітетом одностайно надано дозвіл на звільнення позивача з урахуванням наказів про винесення доган ОСОБА_1, а також наказу №29 від 08.04.2013 року про звільнення позивача (за травму підопічного) / копія ас.100/.
Як видно з письмових пояснень ОСОБА_10 від 09.04.2013 р. /копія ас. 41/, 08 квітня 2013 року вона заступила на зміну разом з ОСОБА_1 При обході корпусу директором ОСОБА_8 їм було зроблене зауваження щодо неприємного запаху від підопічного ОСОБА_7. Після цього ОСОБА_1 дала ОСОБА_10 перемінний одяг для підопічного та попросила помити й переодягти підопічного. Однак після миття і переодягання підопічний ОСОБА_7 упав біля побутового приміщення, коли остання зайшла туди занести брудний одяг, і після цього скаржився на біль у нозі та неможливість самостійно пересуватись. ОСОБА_10 кілька разів підходила до медичної сестри ОСОБА_12 з цього питання, і зрештою, ОСОБА_12 сказала їй занести у журнал запис про падіння та забій з правої сторони тіла у підопічного ОСОБА_7.
Як видно з письмових пояснень ОСОБА_16 від 09.04.2013 р. /копія ас. 42/, вона підтвердила пояснення ОСОБА_10 та додала, що 09 квітня 2013 року при обході з'ясувалося, що підопічний ОСОБА_7 встати з ліжка не міг, тому його доправили в лікарню для проходження рентгеноскопії, після якої було встановлено, що у ОСОБА_7 перелом.
Відповідно до пункту 2.2 посадової інструкції молодшої медичної сестри (палатної) Краснопільського психоневрологічного інтернату /копія ас. 18-19/, при зміні чергування кожна молодша медична сестра (палатна) повинна: прийняти по прізвищу кожного підопічного, перевірити стан постільного майна та одягу, прийняти все майно, обладнання, інвентар, що знаходиться в приміщенні та на прилеглій території, занести відповідні записи в журнал прийому та здачі чергування.
Відповідно до пункту 2.9 - молодша медична сестра (палатна) повинна щоденно не рідше 2 разів проводити перестилання постелі, а в разі необхідності - скільки необхідно.
Відповідно до пункту 2.12 - молодша медична сестра (палатна) зобов'язана стежити за зовнішнім виглядом своїх підопічних, виконанням особистих санітарно-гігієнічних вимог, заміною білизни підопічним, проводити заміну постелі.
Пунктом 2.16 передбачено, що при самовільному виході підопічного з території інтернату молодша медична сестра (палатна) повинна інформувати директора, старшу медсестру, сестру-господиню та чергову медичну сестру про відсутність підопічного та приступити до його розшуку, а через три години, якщо підопічний не з'явився на території інтернату, терміново повідомити органи внутрішніх справ.
Пунктом 4.3 передбачена відповідальність молодшої медичної сестри (палатної) за самостійне відлучення або втечу підопічних за межі території інтернату. Зі змістом інструкції молодші медичні сестри Краснопільського психоневрологічного інтернату ознайомлені, що підтверджується особистими підписами на копії посадової інструкції.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Порядок прийняття працівника на роботу, звільнення регулюється КЗпП України. Зокрема, із змісту статей 24, 36, 40, 43 КЗпП України вбачається, що власник вправі із своєї ініціативи звільнити працівника тільки за умови, що є підстави, з якими закон пов'язує виникнення в нього права на розірвання трудового договору. Відповідно до ст. 235 КЗпП України суду надано право поновити працівника на роботі у разі звільнення його без законної підстави.
Відповідно до положень ст. 124 Конституції України, ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Пленум Верховного Суду України в п. п. 18, 22 постанови від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснив, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника. При цьому суди не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставини, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. При розгляді таких спорів судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно виявилося порушення, яке стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ст. 40 КЗпП України; чи додержано власником або уповноваженим ним органом передбачених ст. ст. 147, 148, 149 КЗпП України правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень. Відповідно до ст. 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. До таких видів стягнень згідно з ч. 1 ст. 147 КЗпП України належать: догана та звільнення. Звільнення працівника за п. 3 ст. 40 КЗпП України - є видом дисциплінарного стягнення. У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ст. 40 КЗпП України. Зокрема, у справі про звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України суд повинен з'ясувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати у зв'язку з вчиненням його систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані його власником або уповноваженим ним органом у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Відповідно до ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним органом повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Відповідно до ч. 1 ст. 148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.
У відповідності зі ст. 150 КЗпП України дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством, зокрема до суду.
Згідно зі ст. 235 ч. 1, ч. 5 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Враховуючи викладене, суд вважає, що під час розгляду справи відповідач не надав доказів, що позивач була звільнена в установленому законом порядку, чим не виконав вимоги ст.10 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Зокрема, за змістом наказу № 29 від 08.04.2013 року, позивача звільнено в тому числі й за порушення трудової дисципліни, допущені нею 19 березня та 04 квітня 2013 року, за які вона вже була притягнута до дисциплінарної відповідальності у вигляді доган, що суперечить нормам ч. 2 ст. 149 КЗпП та ч. 1 ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійного притягнення особи до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
За таких обставин суд дійшов висновку, що надані позивачем докази дають підстави для висновку, що неправомірним звільненням ОСОБА_1 відповідач порушив її трудові права, які потребують захисту.
Суд не приймає до уваги надані стороною відповідача докази на підтвердження законності звільнення ОСОБА_1 з тих підстав, що при митті підопічного ОСОБА_7 вона допустила падіння підопічного, в результаті чого він отримав тілесні ушкодження, оскільки суд розглядає справу у межах заявлених позовних вимог, і в оскаржуваному наказі № 29 від 08.04.2013 р. відсутні такі підстави звільнення.
Суд також критично відноситься до показів свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_12, оскільки спростовуються вищевказаними матеріалами справи.
Відповідно до положень ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Таким чином, звільнення ОСОБА_1 проведено з порушенням діючого законодавства, що є підставою для визнання незаконним наказу № 29 від 08.04.2013 р. про її звільнення та поновлення на роботі.
ОСОБА_1 порушила перед судом питання про визнання незаконними наказів № 46/1 від 20.03.2013 р. та № 52/2 від 04.04.2013 р. «Про винесення догани». Викладені в наказі № 46/1 від 20.03.2013 р. обставини вчинення ОСОБА_1 проступку не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні. Також не знайшло свого підтвердження порушення ОСОБА_1 посадової інструкції щодо обставин утечі підопічного ОСОБА_5 відповідно до наказу № 52/2 від 04.04.2013 р. Крім того, при винесенні оскаржуваних наказів не було враховано положення ст. 149 КЗпП України, згідно з якою має враховуватися ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника, вказані накази підлягають визнанню незаконними. Відповідач у судовому засіданні не довів тяжкість вчинених проступків і чи заподіяна ними шкода.
Крім цього, згідно зі ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
За приписами ст. 27 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України.
З матеріалів справи вбачається, що середній заробіток позивача за останні два місяці, що передували місяцю звільнення з роботи, складає 104, 68 грн. /ас. 31/.
На час розгляду справи у суді сторона позивача надала розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за 71 день у розмірі 7432, 28 грн. /ас. 141/, з яким суд погоджується і вважає за можливе покласти в основу рішення ( середньоденна заробітна плата /104, 68/ х 71 /кількість днів вимушеного прогулу/ = 7432, 28 грн. ), і стягує з відповідача 7432, 28 грн. в рахунок відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно з ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Так, ОСОБА_1 довела порушення відповідачем її трудових прав, що призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, які вимагають від неї додаткових зусиль для організації життя, тому, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000 грн. підлягають до задоволення у повному обсязі, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи також, що розмір моральної шкоди має бути не більшим, аніж достатнім для розумного задоволення потреб особи, право якої порушено, і не повинен призводити до її збагачення.
В силу ст. 367 ЦПК України допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць, що складає 2198, 28 гривень.
Враховуючи наведе, суд дійшов до висновку про обґрунтованість вимог та необхідність ухвалення рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Питання про судові витрати суд вважає за необхідне вирішити в порядку передбаченому ст. 88 ЦПК України відповідно до Закону України «Про судовий збір». При цьому, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Тому, суд стягує з відповідача 344 грн. 10 коп. в дохід держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10- 11, 58 - 60, 79, 88, 208-209, 212 - 215, 217- 218, 294ЦПК, суд, -
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати наказ Комунальної установи Сумської обласної ради Краснопільського психоневрологічного інтернату № 46/1 від 20 березня 2013 року "Про винесення догани ОСОБА_1" незаконним.
Визнати наказ Комунальної установи Сумської обласної ради Краснопільського психоневрологічного інтернату № 52/2 від 04 квітня 2013 року "Про винесення догани ОСОБА_1" незаконним.
Визнати наказ Комунальної установи Сумської обласної ради Краснопільського психоневрологічного інтернату № 29 від 08 квітня 2013 року "Про звільнення ОСОБА_1" незаконним.
Поновити ОСОБА_1 на роботі на попередній посаді молодшої медичної сестри (санітарки) Комунальної установи Сумської обласної ради Краснопільського психоневрологічного інтернату.
Зобов'язати Комунальну установу Сумської обласної ради Краснопільський психоневрологічний інтернат виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 7432, 28 гривень.
Стягнути з Комунальної установи Сумської обласної ради Краснопільського психоневрологічного інтернату на користь ОСОБА_1 1000 (тисячу) гривень завданої моральної шкоди.
Стягнути з Комунальної установи Сумської обласної ради Краснопільського психоневрологічного інтернату на користь держави 344, 10 гривень судових витрат.
В силу ст. 367 ЦПК України допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць на суму 2198, 28 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Сумської області через Краснопільський районний суд Сумської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Якщо було подано апеляційну скаргу і рішення за цією скаргою не скасовано, воно набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя А. І . Косар
Повний текст рішення виготовлено 29 липня 2013 року о 16.00 год.