Справа № 461/3543/13 Головуючий у 1 інстанції: Курилець А.Р.
Провадження № 22-ц/783/4689/13 Доповідач в 2-й інстанції: Бакус В. Я.
Категорія:34
22 липня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого: судді Бакуса В.Я.,
суддів: Гірник Т.А., Ніткевича А.В.,
секретаря: Глинського О.А.,
з участю: ОСОБА_2, представника ПП «Колекс» Ситника О.О., ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5, представника ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» Зеленевича В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_2, Приватного підприємства «Колекс» та ОСОБА_4 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 8 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ПП «Колекс», треті особи - ОСОБА_4, публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна», про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
встановила:
рішенням Галицького районного суду м. Львова від 8 квітня 2013 року вищевказаний позов задоволено частково. Постановлено стягнути з Приватного підприємства «Колекс» на користь ОСОБА_2 1 097 грн. 40 коп. майнової шкоди та 70 000 грн. моральної, а всього 71 097 грн. 40 коп.
В задоволені решти вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
Рішення суду оскаржили позивач та відповідач з третьою особою - ОСОБА_4
Позивач просить рішення районного суду змінити, задовольнивши його вимоги повністю, посилаючись на те, що рішення суду не в повній мірі відповідає чинному законодавству. Так, апелянт зазначає, що суд прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні його вимог про стягнення коштів на придбання ним продуктів харчування та витрат на мобільний зв'язок, оскільки саме заподіяння тілесних ушкоджень та тривали лікування призвело до необхідності спеціального харчування та використання мобільного зв'язку. Крім того, апелянт посилається на те, що суд неправомірно відмовив йому у відшкодуванні втраченого заробітку, який він зміг би заробити та те, що ним доведено заподіяння йому моральної шкоди на суму 200 000 грн.
ПП «Колекс» та ОСОБА_4 просять рішення суду змінити, зменшивши суму моральної шкоди до мінімального розміру, посилаючись на те, що суд не врахував, що на час вчинення ДТП позивач вже був інвалідом другої групи та особою пенсійного віку, а відтак мав вікові зміни у стані здоров'я.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу ОСОБА_2 на підтримання своєї апеляційної скарги та заперечення апеляційної скарги ПП «Колекс» та ОСОБА_4, представника ПП «Колекс» Ситника О.О., ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5 на підтримання їх апеляційної скарги та заперечення апеляційної скарги ОСОБА_2, представника ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» Зеленевича В.М., який покладається на вирішення справи на розсуд суду, вивчивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів приходить до наступного висновку.
В грудні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПП «Колос» та просив стягнути з останнього на його користь 2 034 грн. 33 коп. заподіяної майнової шкоди, пов'язаної з лікуванням та 100 000 грн. на відшкодування моральної (немайнової) шкоди заподіяної внаслідок вчинення працівником відповідача ДТП, під час якої він отримав тілесні ушкодження.
У вересні 2012 року позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 200 000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 316 000 грн. втраченого заробітку (доходу) внаслідок неотримання ним заробітної плати, оскільки він став інвалідом 2-ї групи.
Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 5 жовтня 2010 року ОСОБА_4 визнано винним та засуджено за ч.1 ст.286 КК України на два роки обмеження волі без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_4 від обраного судом покарання з іспитовим строком.
Вироком встановлено, що ОСОБА_4 3 липня 2010 року, приблизно біля 15 год., керуючи автомобілем марки «ЗАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1, що належить ПП «Колекс» та з яким перебував у трудових відносинах, рухаючись по вул. С.Петлюри, неподалік будинку № 17 в м. Львові, внаслідок порушення Правил дорожнього руху, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу та виявивши пішохода, який готувався перейти дорогу по пішохідному переході, не зменшивши швидкість та продовжуючи рух скоїв наїзд на ОСОБА_2 Внаслідок наїзду на ОСОБА_2 останньому були спричиненні тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.
Відповідно до ч.4 ст.61 ЦПК вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Стягуючи заподіяну шкоду з роботодавця районний суд вірно виходив з положення ст.1172 ЦК України, згідно з якими юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Згідно з роз'ясненнями п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» під час розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди за ст.1172 ЦК України суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених ст.1166 ЦК України, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяно шкоду, перебуває у трудових відносинах із цією організацією, і шкоду було заподіяно нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків незалежно від того, яким саме працівником цієї організації (постійним, сезонним, тимчасовим, за трудовим договором чи на інших умовах) вона була. Господарські (підприємницькі) товариства, кооперативи відповідають за шкоду на підставі ст.1172 ЦК України у випадках її заподіяння як їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від імені товариства (кооперативу), так і особами, які виконують роботу за трудовим договором.
Крім того, під час розгляду справи позивач не пред'являв вимог до ПАТ «Страхова компанія «Універсальна», в якій відповідач застрахував цивільну відповідальність транспортного засобу, та яку судом було залучено до участі у справі як третю особу, незважаючи на те, що йому було таке роз'яснено, що підтвердив у судовому засіданні апеляційної інстанції позивач.
Вирішуючи зазначення питання щодо притягнення страхової компанії як співвідповідача, судом було встановлено, що не заперечили сторони, що позивач не виконав передбаченого ст.33 Закону України № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. Відтак, неповідомлення позивачем, відповідачем страховика, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, про дорожньо-транспортну пригоду, шкода відшкодовується завдавачем шкоди.
За таких обставин, з урахуванням вимог ст.ст.1166, 1172 ЦК України суд вірно стягнув відшкодування з відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.1195 ЦК відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, проводиться фізичною або юридичною особою, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі. Така особа зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним унаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані лікуванням та необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Отже, зі змісту цієї норми вбачається, що будь-які витрати, які стягуються на користь потерпілого на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, повинні бути пов'язані з лікуванням та заходами, спрямованими на відновлення здоров'я. Потреба у додаткових витратах встановлюється висновком медико-соціальної експертної комісії.
В справі відсутній, а позивачем не представлений висновок медико-соціальної експертної комісії щодо потреби позивача у додаткових витратах і як встановлено - такий останньою не видавався.
За таких обставин суд вірно стягнув з відповідача витрати пов'язані з придбанням позивачем медичних препаратів на суму 1 097 р. 40 коп. та вірно відмовив у задоволені вимог позивача щодо придбання ним карточок для мобільного зв'язку та витрат на продукти харчування, які позивач відносить до додаткових витрат, зумовлених необхідністю посиленого харчування.
Встановлено, що позивач працював на посаді слюсаря з ремонту рухомого складу з 18 листопада 2003 року в Львівському комунальному підприємстві «Львівелектротранс» в трамвайному депо (а.с.68).
Висновком МСЕК від 08.02.2011 року позивачу вперше безтерміново встановлено третю групу інвалідності загального захворювання з ураженням опорно-рухомого апарату (а.с.76), а при повторному огляді позивача висновком МСЕК від 03.01.2012 року йому встановлено безтерміново другу групу інвалідності загального захворювання (а.с.103).
Відповідно до трудової книжки позивача наказом ЛКП ««Львівелектротранс» від 03.01.2012 року № 01-к/д позивача звільнено із вищевказаної займаної ним посади у зв'язку зі скороченням штату працівників (п.1 ст.40 КЗпП).
Таким чином, при визначенні розміру заробітку (доходу), який втратив позивач внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності або загальної працездатності, що передбачено ч.1 ст.1197 ЦК України.
Рішенням МСЕК встановлюється ступінь втрати професійної чи загальної працездатності і така ступінь визначається у відсотках.
Однак, як ствердив позивач, ступінь втрати професійної працездатності чи загальної працездатності йому не встановлювалася, він до часу звільнення за скороченням працював за своєю спеціальністю.
За таких обставин підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення втраченого заробітку (доходу) після звільнення його з роботи немає.
Відповідно до ст.1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Спричинення позивачу моральної шкоди підтверджується матеріалами справи, зокрема самою дорожньо-транспортною пригодою, внаслідок якої позивач отримав тілесні ушкодження в результаті яких став інвалідом, перенесенням стресом, душевними страждання, спричинення фізичного болю.
Відтак, з урахуванням викладеного, характеру правопорушення, глибини фізичних та моральних страждань, погіршення здоров'я потерпіло та настання внаслідок тілесних ушкоджень інвалідності, з урахуванням розумності та справедливості, колегія суддів погоджується з висновком районного суду щодо визначеного розміру моральної шкоди.
За таких обставин апеляційні скарги сторін в цій частині до задоволення не підлягають.
Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Відповідно до аналізу змісту ст.ст.84, 88 ЦПК, судові витрати на правову допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвоката або іншим спеціалістом в галузі права під час вирішення цивільної справи.
Як вбачається з представленої позивачем квитанції від 18 жовтня 2010 року за підготовку цивільного позову ним було оплачено адвокату ОСОБА_8 «Палати адвокатів» Личаківського району м. Львова 300 грн.
Таким чином, зазначені витрати позивача є витратами яких зазнав він у зв'язку з реалізацією своїх процесуальних прав під час розгляду певної справи в порядку цивільного судочинства. Такі витрати процесуальним законодавством віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законодавством;
Відтак, з урахуванням пропорційності до розміру задоволених позовних вимог, колегія приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 100 грн. сплачених судових витрат. А тому рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог позивача щодо стягнення понесених ним судових витрат слід скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити частково - стягнути з відповідача на користь позивача 100 грн. понесених судових витрат.
Враховуючи, що в решті частині судом правильно встановлено фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, то за таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги в цій частині немає.
Відповідно до ч.2 ст.314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.
Керуючись ст.ст.303, 305, п.3 ч.1 ст.307, п.1 ч.1 ст.309, ч.2 ст.314, ст.ст.313,317 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
апеляційну скаргу Приватного підприємства «Колекс» та ОСОБА_4 відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 8 квітня 2013 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_2 щодо стягнення понесених ним судових витрат скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити частково.
Стягнути з Приватного підприємства «Колекс» (м. Львів, вул. Наливайка, 12) в користь ОСОБА_2 100 (сто) грн. судових витрат.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий: Бакус В.Я.
Судді: Гірник Т.А.
Ніткевич А.В.