26 липня 2013 року 810/1487/13-а
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скрипки І.М., секретар судового засідання Маджар О.М., за участю:
представника позивача - Мамаєва Д.Ю.,
розглянувши адміністративну справу за позовом Підприємства «Березаньтепломережа» до Баришівської об'єднаної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним, скасування податкового повідомлення-рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
28 березня 2013 року до Київського окружного адміністративного суду звернулось Підприємство «Березаньтепломережа» (підприємство, «Березаньтепломережа») із позовом до Баришівської об'єднаної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (ДПІ, Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000071600 від 21 січня 2013 року.
Зазначали, що своєчасно задекларували податкові зобов'язання з податку на додану вартість та сплатили їх в установлені законом строки, однак податковий орган неправомірно змінював призначення платежу відносно сум податків, сплачених позивачем, і спрямовував ці кошти на погашення податкового боргу, що виник у попередніх податкових періодах. Підкреслювали, що право визначати призначення платежів належить виключно платнику податків. Стверджували недотримання строків визначення грошових зобов'язань Інспекцією та строків проведення камеральної перевірки.
Посилаючись на порушення відповідачем положень Податкового кодексу України, Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», постанови Національного банку України від 21 січня 2004 року №22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», просили скасувати оскаржуване податкове повідомлення-рішення та зобов'язати Інспекцію відобразити у даних картки особового рахунку Підприємства «Березаньтепломережа» сплату податкових зобов'язань відповідно до призначень платежів.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача позов не визнав, у поданих запереченнях стверджував, що встановлені у ході перевірки порушення належним чином відображені в Акті і є достатньою підставою для прийняття такого повідомлення-рішення та стягнення штрафних санкцій. Наголошував на наявності у податкового органу права направляти сплачені платником кошти на погашення заборгованості, що виникла раніше, незалежно від вказаного призначення платежу.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши інші докази, зокрема письмові, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову, виходячи із такого.
Як вбачається з Акта №49/1600-20615577 від 21 січня 2013 року на Підприємстві «Березаньтепломережа» 21 січня 2013 року Інспекцією проведено камеральну перевірку з питань своєчасності сплати платежів до бюджету з податку на додану вартість за період з 4 січня 2008 року по 21 січня 2013 року (т.1 а.с.10-15).
За висновками цього Акта, на переконання посадових осіб ДПІ, відповідачем порушено строки сплати узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість згідно податкових декларацій з цього податку, датованих 2008-2012 роками.
За результатами перевірки податковим органом, у залежності від строків затримки сплати узгоджених податкових зобов'язань, на підставі статті 126 Податкового кодексу України прийнято три податкові повідомлення-рішення, у тому числі і оскаржуване у цій справі - форми «Ш» №0000071600, за яким до позивача застосовано штрафні санкції у сумі 380029,67 грн. за затримку сплати понад 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати, суми грошового зобов'язання (згідно податкових декларацій із податку на додану вартість за 2008-2012 роки).
Під час судового розгляду сторони не оспорювали факт декларування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за 2008-2012 роки, а також перерахування позивачем відповідних сум податку до Державного бюджету України.
Також встановлено, що на момент здійснення кожного з платежів позивач мав податковий борг, а податковий орган зараховував сплачені позивачем суми в рахунок погашення наявного податкового боргу, що виник у попередніх податкових (звітних) періодах, а не згідно призначення платежу, зазначеного у дорученнях на перерахування коштів. Це підтверджується дослідженими примірниками зворотнього боку облікової картки Підприємства «Березаньтепломережа» за 2007-2013 роки (т.2 а.с.2-152).
У звя'зку із спрямуванням сплачуваних позивачем сум податку на додану вартість, за прострочення сплати яких нараховано штрафні санкції оскаржуваним повідомленням-рішенням, на погашення податкового боргу, що виник у попередніх періодах, податкові зобов'язання за звітні податкові періоди погашались з порушенням визначених законом строків їх сплати, через що податковий орган застосував до позивача штраф відповідно до положень статті 126 Податкового кодексу України.
На підтвердження своєчасності сплати податкових зобов'язань, згідно поданих за 2008-2012 роки декларацій, підприємством надано копії платіжних доручень, у яких зазначено призначення платежу «Податок на додану вартість/Погашення податкової заборгованості», та банківських виписок по особовому рахунку позивача (а.с.19-150,155-165).
ДПІ не заперечувало факту оформлення та подання підприємством до банківських установ документів на перерахування коштів, визначених у податкових деклараціях, у строки, необхідні для своєчасної сплати, а також фактичної зміни призначення платежу податковим органом (сплачені суми було зараховано не в рахунок сплати узгоджених сум податкових зобов'язань за вказані у платіжних дорученнях періоди, а в рахунок сплати податкового боргу в порядку календарної черговості). Підкреслювали правомірність таких дій Інспекції.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд вихоить із наступного.
За приписами статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Спеціальним законом з питань оподаткування, чинним на час існування спірних відносин у 2008-2010 роках, був Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (Закон №2181).
За визначенням пункту 1.2 статті 1 цього Закону податковим зобов'язанням є зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України; а як встановлено пунктом 1.3 цієї статті податковий борг (недоїмка) - це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
Підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.
При цьому, згідно приписів підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 вказаного Закону, податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Як визначає підпункт 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону №2181 узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.
За правилами підпункту 7.1.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку, а грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.
За приписами пункту 7.7 цієї ж статті податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення, за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях (принцип рівності бюджетних інтересів).
Нормами підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» встановлено, що податковим органам надається право розподілу суми, сплаченої платником податків в рахунок погашення податкового боргу (який відповідно до пункту 1.3 статті 1 цього Закону включає суму пені) на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини) за умови, що платником податків при сплаті податкового боргу у відповідному платіжному дорученні не було окремо визначені суми, що спрямовуються на погашення податкового боргу, та окремо суми, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу; або, якщо визначення відповідних сум боргу та пені платником податків було зроблено з порушенням відповідної пропорції.
Отже, Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», дійсно передбачає пріоритет погашення податкового боргу перед сплатою податкових зобов'язань по відповідному податку.
Однак норми цього Закону не встановлюють порядок та черговість зарахування податковими органами платежів, що направлені платниками податків та мають цільове призначення, вказане у відповідних платіжних дорученнях, та не визначають порядок для примусового стягнення податковим органом добровільно сплачених платником податків сум податкового зобов'язання для погашення податкового боргу, що виник раніше.
Також, Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не передбачено направлення податковими органами за власною ініціативою (примусово та без згоди на те платника податку) коштів такого платника, сплачених ним для погашення податкових зобов'язань, для погашення податкового боргу.
За положеннями підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону №2181 передбачений єдиний спосіб примусового стягнення активів платника податків для погашення його податкового боргу - виключно за рішенням суду.
Як закріплює стаття 7 Закону України «Про Національний банк України» систему, порядок і форми платежів визначає Національний банк України.
Так, пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України №22 від 21.01.2004, закріплено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів.
Крім того, відповідно до пункту 3.8 зазначеної Інструкції, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.
Суми ж податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України №2181, слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.
Аналіз викладених законодавчих приписів дає можливість зробити висновок про те, що право визначати призначення платежу до 01 січня 2011 року (до вступу в дію Податкового кодексу України) належало виключно платнику податків.
Законом України №2181 закріплено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів відсутня зміна призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Це означає, що у 2008-2010 роках податкові органи не були наділені повноваженнями змінювати призначення платежу, вказане платником податків у платіжних дорученнях, у зв'язку з чим дії відповідача щодо розподілу коштів, сплачених позивачем згідно платіжних доручень у рахунок погашення податкового боргу, не відповідають вимогам законності та обґрунтованості.
За таких обставин суд вважає, що самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, у період до вступу в дію Податкового кодексу України, було проведено протиправно.
Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі №21-184а11 від 17 жовтня 2011 року.
За приписами статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Крім того, суд враховує положення статті 114 Податкового кодексу України, за якою граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу.
У свою чергу, пункт 102.1 статті 102 цього кодексу закріплює, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Отже, строк у 1095 днів розпочинає свій перебіг із першого дня відповідного прострочення, тому і нараховувати штрафні санкції за прострочення сплати податку згідно декларацій за 2008-2009 роки Інспекція не могла.
Таким чином, оскільки позивачем у 2008-2010 роках було сплачено податок на додану вартість згідно декларацій із цього податку, а відповідачем протиправно змінено призначення такого платежу, то, відповідно, і право нараховувати штрафні санкції за порушення строків сплати відповідних сум податку на додану вартість - у податкового органу відсутнє.
Щодо вимог, які стосуються погашення податкових зобов'язань у 2011-2012 роках, суд зазначає таке.
Спірні відносини за цей період регулювалися Податковим кодексом України.
За нормами пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
За приписами пункту 57.1 статті 57 цього кодексу платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження (пункт 57.3 статті 57 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.
За визначенням підпункту 14.1.152 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України погашенням податкового боргу - це зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом; а податковий борг трактується як сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання (підпункт 14.1.175 цих же статті і пункту).
За правилами пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України в разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Із системного тлумачення пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України випливає, що законом імперативно встановлено обов'язок податкового органу здійснювати зарахування коштів, що сплачує платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків, а платнику податків встановлено заборону спрямовувати кошти на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу (крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування).
Як закріплює пункт 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Суд звертає увагу на те, що доводи підприємства про право податкового органу проводити камеральну перевірку лише протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, як-то передбачено пунктом 200.10 статті 200 Податкового кодексу України, є необґрунтованими, оскільки положення такої норми Податкового кодексу стосується процедури отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість і не є загальним строком проведення камеральних перевірок.
Тому вимоги щодо визнання протиправним та скасування повідомлення-рішення у частині нарахованих штрафних санкцій за прострочення сплати податкових зобов'язань згідно декларацій за 2011-2012 роки (декларації №9000376370 від 17 лютого 2011 року; №9000863870 від 12 березня 2011 року; №9002212840 від 19 квітня 2011 року; №9003384467 від 19 травня 2011 року; №9003998619 від 17 червня 2011 року; № 9004679147 від 14 липня 2011 року; №9006967884 від 19 серпня 2011 року; №9007605271 від 16 вересня 2011 року; № 9008586668 від 14 жовтня 2011 року; №9011379289 від 18 листопада 2011 року; №9012551818 від 19 грудня 2011 року; №9013502401 від 17 січня 2012 року; №9005456789 від 15 лютого 2012 року; №9011797783 від 15 березня 2012 року; №9020027775 від 19 квітня 2012 року; №9019649978 від 18 квітня 2012 року; №9027471085 від 18 травня 2012 року; №9033223522 від 13 червня 2012 року; №9040713432 від 16 липня 2012 року; №9049030268 від 15 серпня 2012 року; №9057008564 від 19 вересня 2012 року; №9061802102 від 10 жовтня 2012 року) - задоволенню не підлягають.
Стосовно вимоги про відображення у картці особового рахунку сплати податкових зобов'язань відповідно до призначень платежів, то суд зазначає, що вона не підлягає задоволенню, оскільки належить до дискреційних повноважень податкового органу, які суд не має права перебирати на себе. Крім того, рішення суду про скасування податкового повідомлення-рішення щодо нарахування штрафних санкцій є самостійною та обов'язковою підставою для внесення ДПІ відповідних змін до даних облікової картки, у тому числі і згідно з підпунктом 66.1.6 статті 66 Податкового кодексу України.
Таким чином, сукупність встановлених обставин справи дає підстави вважати оскаржуване повідомлення-рішення необґрунтованим та винесеним із порушенням норм матеріального права у частині позовних вимог щодо нарахування штрафу за прострочення термінів сплати за період до вступу у дію Податкового кодексу України (2008-2010 роки), у зв'язку із чим оскаржуване повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню саме в цій частині. Щодо нарахованих санкцій згідно спірних відносин після вступу в дію Податкового кодексу - в цій частині податкове-повідомлення рішення є законним та скасуванню не підлягає. Також, суд констатує відсутність підстав для задоволення вимоги щодо відображення у картці особового рахунку сплати податкових зобов'язань відповідно до призначень платежів.
Зважаючи на обов'язок відповідача щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності у разі заперечення проти адміністративного позову в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, суд, за результатами розгляду справи, вважає недоведеними законність та обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині відносин, що виникли до 1 січня 2011 року.
Оскільки податковим органом не надано розрахунку штрафних санкцій, нарахованих окремо до вступу в дію Податкового кодексу і після цього, то суд робить це самостійно.
Так, сума штрафу у частині вимог, які задоволенню не підлягають, визначається шляхом додавання суми основних зобов'язань (згідно перерахованих вище податкових декларацій) та множенням отриманої суми на 20 % (розмір штрафу):
31308+73033+68915+31739+47927+22084+27416+11810+22190+38023+75544+453424+8027+112621+41445+32155+79506+41431+47447+5676+20633+21093 дорівнює 1013447 грн. (загальна сума самостійно визначених у деклараціях грошових зобов'язань у відносинах, що виникли після вступу в дію Податкового кодексу), потім 1013447*20%, що у добутку становить 202689,4 грн. (правомірно нараховані штрафні санкції).
Далі, від загальної суми санкцій, нарахованих оскаржуваним повідомленням-рішенням, суд віднімає визначену вище суму правомірно нарахованих санкцій: 380029,67-202689,4, у результаті чого отримуємо суму, у якій позов підлягає задоволенню - 177340,27 грн.
Як встановлює частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 2294,00 грн. за позовні вимоги майнового характеру та 34,41 грн. за вимоги немайнові, доказів понесення інших судових витрат не надано. Оскільки позов підлягає задоволенню у частині майнових вимог у сумі 177340 грн. 27 коп., то, відповідно, розмір судових витрат щодо сплати судового збору, які підлягають присудженню на користь позивача становить 1773 грн. 40 коп. - пропорційно до задоволеної частини вимог.
Тому, судові витрати щодо сплати судового збору у вказаній сумі підлягають присудженню на користь позивача.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Баришівської об'єднаної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби №0000071600 від 21 січня 2013 року в частині нарахування штрафних санкцій у сумі 177340 (сто сімдесят сім тисяч триста сорок) грн. 27 коп.
Стягнути із Державного бюджету України на користь Підприємства «Березаньтепломережа» судовий збір у сумі 1773 (одна тисяча сімсот сімдесят три) грн. 40 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Скрипка І.М.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 29 липня 2013 р.